Які поясніються причини включення тих або інших груп в систему корпоративного управління?
Дана проблематика висвітлюється в працях відомого європейського економіста М. Хеселя [27, c. 289]. На його думку, акціонери є джерелом необхідної фінансової бази для виникнення корпоративного управління. Їх інтереси в системі корпоративного управління полягають в отриманні певної частки прибутку за допомогою дивідендних виплат або зростання ціни їх частки участі в корпорації.
Кредитори також є фінансовими інвесторами, але, на відміну від акціонерів, які зацікавлені в зростанні прибутковості і вартості корпорації (для збільшення свого доходу), кредитори зацікавлені в стабільності стану корпорації (для отримання гарантованого доходу).
Проте в діяльності корпорації зацікавлені не тільки фінансові інвестори, але і нефінансові. Серед нефінансових інвесторів більшість економістів відзначають такі категорії:
– працівники корпорації;
– партнери корпорації;
– суспільство в цілому (держава, споживачі та ін.).
Обґрунтування включення партнерів корпорації, в більшості випадків, розглядається на прикладі постачальників підприємств – виробників кінцевої продукції. Якщо постачальник корпорації виробляє продукцію, яка використовується лише даною корпорацією, то в цьому випадку фінансові вкладення партнера-постачальника можна розглядати як фінансові вкладення самої корпорації, оскільки ці вкладення здійснюються для забезпеченні діяльності корпорації.
На даний час такі відносини слід включати не в зовнішні, а у внутрішні зв'язки корпорації, і інтереси партнера постачальника можна розглядати як інтереси окремого підрозділу корпорації.
Щодо персоналу корпорації, необхідно відзначити, що включення його як складової корпоративних відносин стало можливим завдяки розвитку теорії людського капіталу підприємства. Залежно від моделей корпоративного управління учасниками корпоративних відносин розглядається або трудовий колектив, або окремі працівники корпорації. Такий напрям розвитку корпоративних відносин характерний для робіт американського фахівця в галузі корпоративного управління Ф. Істербрука [34].
Інтереси інвесторів корпорації не збігаються і часто бувають прямо протилежними. Наприклад, перелічені вище інтереси власників і кредиторів корпорації. Тому, в рамках корпоративних відносин розглядаються взаємини менеджерів корпорації та її власників. А. Бандурін [8] розкриває суть корпоративного управління, розглядаючи відмінність корпоративного управління від некорпоративного.
По-перше, якщо в некорпоративному управлінні об'єднані функції власності і управління і в цей же час управління здійснюють самі власники, то при корпоративному управлінні, як правило, відбувається поділ прав власності і повноважень управління.
По-друге, звідси випливає те, що виникнення корпоративного управління привело до формування нового, самостійного суб'єкта господарських відносин – інституту найманих керівників.
По-третє, з цього виходить, що при корпоративному управлінні разом з функціями управління власники втрачають і зв'язок з бізнесом.
По-четверте, якщо в системі некорпоративного управління власники пов’язані між собою відносинами з питань управління (є товаришами), то в системі корпоративного управління відносини між власниками відсутні і замінені на відносини власників і корпорації.
Дані відмінності являють собою такі переваги для власників корпорації: самостійність корпорації як юридичної особи, обмежена відповідальність власників корпорації і централізоване управління корпорацією.
У рамках розглянутих понять і визначень необхідно визначити класифікацію корпоративної власності. Прийнята на теперішній час класифікація виділяє такі види власності:
– дочірні підприємства корпорації;
– пакети акцій, що знаходяться в корпоративній власності;
– корпоративне нерухоме майно;
– нематеріальні активи корпорації [55 c. 57].
Автором систематизовано усі види корпоративної власності за такими групами (рис. 1.2):
1. За видами корпоративної власності:
– нерухома власність виробничого і невиробничого призначення;
– рухома корпоративна власність – майно, що не належить до нерухомого;
результати інтелектуальної діяльності, зокрема виключні права на них (інтелектуальна власність) і інформація;
– грошовий капітал;
– цінні папери.
2. За галузевою ознакою об’єкти КВ, включені до складу конкретної галузі економіки і специфічні галузеві особливості (легка промисловість, харчова, будівництво, хімія, транспорт та зв’язок, агропромисловий комплекс, машинобудування, енергетика, металургія тощо).
3. За ступенем ліквідності:
– низьколіквідне (неліквідні) об’єкти, наприклад, пакети акцій, в яких зростання індексу курсової вартості менше (істотно менше) або дорівнює індексу інфляції;
– стабільні, об’єкти КВ із середнім ризиком, наприклад, пакети акцій, в яких зростання індексу курсової вартості менше або дорівнює 1,5 індексу інфляції;
– високоліквідні об’єкти КВ, наприклад пакети акцій, в яких зростання індексу курсової вартості більше ніж 1,5 індексів інфляції;
– акції компаній – ліквідність яких на ринку є найвищою (blue chips).
4. За розміром частки (пакета акцій підприємства, що належить корпорації):
– 100% у корпорації – АТ або унітарні підприємства – повний контроль;
– 75% + 1 акція – у корпорації кваліфікована більшість акцій;
– 50% + 1 акція – у корпорації контрольний пакет акцій;
– 30% + 1 акція – у корпорації контрольний пакет акцій при мінімальному кворумі;
– 25% + 1 акція – у корпорації блокуючий пакет акцій;
– 10% + 1 акція – у корпорації інсайдерський пакет акцій
5. За ступенем індустріалізації:
– об’єкти промисловості;
– об’єкти АПК;
– об’єкти невиробничої сфери;
6. За ступенем монополізації ринку:
– чиста монополія;
– монополістична конкуренція;
– олігополія;
– монопсонія;
– олігопсонія.
7. За організаційно-правовою формою:
– товариства неакціонерного типу (товариство з обмеженою відповідальністю, з повною відповідальністю);
– акціонерні товариства (відкриті та закриті акціонерні товариства);
– транснаціональні компанії (ТНК) і транснаціональні банки (ТНБ);
– глобальні компанії [153, 170].
Наведена класифікація, на думку автора, дозволяє найбільш повно об’єднати всі існуючі види корпоративної власності як у світовому масштабі, так і у межах української системи господарювання. Класифікація відзначає той факт, що корпорації можуть мати власність у всіх можливих сферах національної та світової економіки, це, у свою чергу, свідчить про те, що однією з головних економічних ознак корпорації є саме масштаб діяльності.
На жаль, в даний час існує достатньо мало систематизованих економічних досліджень, що стосуються питання, які форми підприємницьких об'єднань можна віднести до корпорацій (поняття “корпорація” походить від латинського “corporatio”, що означає об’єднання). Теоретичний аналіз використовуваної літератури дозволив нам виявити наступний результат щодо даного питання.
Існують різні точки зору на питання про те, які форми підприємницьких об’єднань належать до корпорацій. Це пояснюється відмінністю в розумінні вченими-економістами характерних рис, властивих корпорації. Один з підходів представлений в роботах відомого економіста-практика А. Суботіна [134]. Згідно з одним з його визначень, корпорація – це колективне утворення, організація, визнана юридичною особою, заснована на об'єднаних капіталах (добровільних внесках) і яка здійснює соціально-корисну діяльність. Тобто визначення корпорації фактично відповідає визначенню юридичної особи. У цьому випадку, на думку вченого, корпорації властиві такі риси.
– наявність юридичної особи;
– інституційний розділ функцій управління і власності;
– колективне ухвалення рішень власниками і (або) найманими керівниками.
Таким чином, в поняття корпорація крім акціонерних товариств включаються багато інших юридичних осіб: різні види товариств (повні, командитні), господарські об’єднання (концерни, асоціації, холдинги тощо), виробничі і споживчі кооперативи, колективні, орендні підприємства, а також державні підприємства і установи, що мають на меті своєю здійснення культурної, господарської або іншої соціальнокорисної діяльності, що не приносить прибуток.
У західній економічній літературі прийнято називати корпораціями не всякі товариства з обмеженою відповідальністю, а саме акціонерні, кошти яких утворюються за рахунок випуску і розміщення акцій. Для позначення акціонерних товариств закритого типу (АТЗТ), статутний капітал яких утворюється через розподіл акцій серед засновників, застосовується термін “закрита корпорація” (close corporation); тільки якщо акціонерне товариство відкритого типу (АТВТ або ВАТ) утворює свій статутної капітал через публічну підписку акцій, його називають “відкритою корпорацією” або просто “корпорацією” (corporation). Як аналог поняття “корпорація” в українській практиці використовується, переважно термін “акціонерне товариство”.
Вітчизняне законодавство визначає статус акціонерного товариства, а не корпорації. Вітчизняні економісти ставлять знак рівності між корпорацією і акціонерним суспільством. У західній економічній літературі, якщо додатково нічого не обумовлено, під корпорацією прийнято розуміти акціонерне суспільство, чиї акції представлені на фондовому ринку. У вітчизняній літературі термін “корпорація” застосовується для того, щоб визначити факт відділення прав розпорядження від прав володіння. Так, Р. Емцов і М. Лукін під корпорацією розуміють форму організації бізнесу, при якій володіння і управління явно відокремлені одне від одного. Термін “акціонерне товариство” вони вводять як другу назву корпорації [51, с. 172–173].
У.Е. Баталер виділяє ряд позитивних характеристик, що роблять корпоративну форму господарювання економічно привабливою. Основні з них такі:
1. Здатність залучення коштів через випуск акцій дає можливість акумулювати кошти необмеженого числа інвесторів. При цьому інвестори можуть розраховувати на певну винагороду відповідно до вибору – брати чи не брати участі в управлінні товариством.
2. Можливість професіоналізації процесу управління. Рішення проблеми керованості досягається через закінченість організаційного оформлення і розподіл функцій контролю між органами управління акціонерним суспільством шляхом регламентованої відповідальності і повноважень.
3. Відсутність обмежень сфери діяльності (з погляду інвестиційних можливостей).
4. Розширення можливості ротації зацікавлених осіб і досягнення відповідно більшої гнучкості в умовах динамічності інвестиційної пропозиції через створення спрощеного порядку входження і виходу зі складу акціонерів.
5. Широкі можливості для моделювання господарських відносин з використанням багатьох варіантів створення інтегрованих структур і реальної економічної влади [12].
На думку відомого вітчизняного економіста В.А. Євтушевського, поведінка власників корпоративних прав та інших суб'єктів корпоративного управління вивчається через їхні інтереси в отриманні дивідендів, вплив на прийняття рішень у корпораціях голосуванням, методи і форми придбання і позбавлення ними своїх цінних паперів. Реалізація корпоративних прав не здійснюється сама по собі, відірвано від інших об’єктів корпоративного управління. Тому предметом корпоративного управління є інші два рівні – корпоративне підприємство та форми і методи державного регулювання корпоративного сектора і державної власності у ньому. Слід враховувати, яку важливу роль відіграє регуляторне середовище, яке створюється в результаті цілеспрямованої діяльності державних органів щодо законодавчо-нормативного забезпечення корпоративної діяльності. Крім того, практично в усіх країнах існує державний сектор, яким потрібно ефективно управляти, а частина цього сектора підпадає під поняття корпорацій (державних і неприбуткових) [47].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15
