Суть лінійного управління полягає в тому, що очолює кожен виробничий підрозділ керівник (орган), який здійснює всі функції управління. Кожен працівник підрозділу безпосередньо підпорядковується тільки цьому керівнику (органу). У своїй чергу, останній є підзвітним вищому органу.
Підлеглі виконують розпорядження тільки свого без посереднього керівника. Віщий орган (керівник) не має права віддавати розпорядження робітникам, минаючи їх безпосереднього керівника (тобто реалізується принцип єдності керівництва). На цій основі створюється ієрархія даної системи управління (наприклад, майстер дільниці, начальник цеху, директор підприємства).
Окремі спеціалісти допомагають лінійному керівникові збирати та обробляти інформацію, аналізувати господарську діяльність, готувати управлінські рішення, але самі вказівок та інструкцій керованому об’єкту не дають.
Камаєв В.Д. вважає, що для функціонального типу організаційної структури управління сучасного виробництва характерним є поглиблення спеціалізації виробництва та управління і реалізація управлінських функцій розподіляється між керівниками та органами, які передають нижчим рівням управління обов’язкові для них завдання [16.С.146-147]. Отже, диференціація функцій управління є основою переходу до функціональної структури управління. При такому управлінні передбачається, що кожний орган управління спеціалізується на виконанні окремих видів управлінської діяльності (функцій). Виконання вказівок функціонального органу в межах його компетенції є обов’язковим для виробничих підрозділів.
Макконнелл Кембелл P., Брю Стекли Л. уточнювали, що функціональна організація існує поряд з лінійною, що створює подвійне підпорядкування для виконавців.
Подвійне підпорядкування має за мету інтегрувати функції на кожному рівні управління та спеціалізувати їх після окремих ланках. Лінійно-функціональний (комбінований) тип організаційної структури повинний усувати недоліки лінійного та функціонального типів структур управління: функціональні ланки позбавлені права безпосереднього впливу на виконавців; вони готують рішення для лінійного керівника, який здійснює прямий адміністративний вплив на виконавців.
Передбачається, що першому (лінійному) керівнику у виробленні конкретних питань і підготовці відповідних рішень, програм, планів допомагає спеціальний апарат, який складається з функціональних підрозділів (відділів, груп, бюро) [18,С.89-91].
Однією з найбільш складних структур управління Владімірова І.Г. визнає матричну структуру. Матрична структура виникла як реакція на необхідність проведення швидких технологічних змін при максимально ефективному використанні висококваліфікованої робочої сили [29,С. 18].
При такій структурі встановлюється розподіл прав менеджерів, що здійснюють управління підрозділами, і менеджерів, керівних виконанням проекту. Найважливішим завданням вищого керівного складу компанії в цих умовах стає підтримка балансу між двома організаційними альтернативами.
Головним принципом в матричному підході до побудови організаційних структур управління є не вдосконалення організаційних структур управління є не вдосконалення діяльності окремих структурних підрозділів, а поліпшення їх взаємодії з метою реалізації того або іншого проекту або ефективного рішення певної проблеми.
1.3 Методи підвищення ефективності управління і організації діяльності підприємства
Невдало вибрана структура може породжувати проблеми, що перешкоджають досягненню мети. Проблеми структурного характеру не завжди очевидні, вони виявляються через систему симптомів (конфліктні ситуації, зниження мотивації, слабка координація, зростання витрат, неадекватна реакція на зміни і нововведення тощо). Якщо структура не адекватна зовнішньому середовищу, то в результаті організація стане менш результативною і менш ефективною. Це обумовлює необхідність розгляду поняття «організаційна структура підприємства».
Єгоршин А.П. в своїй роботі визначає, що реалізація функцій і принципів управління здійснюється шляхом застосування різних методів [13,С. 84-86].
Методи управління - це сукупність прийомів і способів дії на об'єкт управління для досягнення поставленої організацією мети.
У практиці управління, як правило, одночасно застосовують різні методи і їх поєднання. Так чи інакше, але всі методи управління органічно доповнюють один одного і знаходяться в постійній динамічній рівновазі.
У системі методів управління виділяють:
- адміністративні методи;
- економічні методи;
- соціально-психологічні методи.
Адміністративні методи є способом здійснення управлінських дій на персонал і базуються на владі, дисципліні і стягненнях.
Адміністративні методи орієнтовані на такі мотиви поведінки, як усвідомлена необхідність дисципліни праці, почуття обов'язку, прагнення людини працювати в певній організації і тощо. Ці методи визначають прямий характер дії: будь-який регламентуючий або адміністративний акт підлягає обов'язковому виконанню.
Для адміністративних методів характерна відповідність правовим нормам, що діють на певному рівні управління, а також актам і розпорядженням вищіх органів управління.
Адміністративні методи управління є могутнім важелем досягнення поставленої мети у випадках, коли потрібно підпорядкувати колектив і направити його на рішення конкретних задач управління. Ідеальною умовою їх ефективності є високий рівень регламентації управління і трудової дисципліни, коли управлінські дії без значних спотворень реалізуються нижчими ланками управління. Це особливо актуально у великих багаторівневих системах управління, до яких відносяться великі підприємства.
У радянський період, Єгоршин А.П. вважав, що предметом регулювання економічними методами були централізоване планування, господарський розрахунок, заробітна платня, тобто мало місце вузьке тлумачення ролі і місця економічних методів, що обмежувало діапазон схвалюваних рішень і важелів регулювання на рівні підприємства. Економічні методи повинні базуватися на товарно-грошових відносинах ринкової економіки, що викликає необхідність нового теоретичного обґрунтування ролі економічних методів [13,С. 91-92].
Соціально-психологічні методи, на думку Єгоршина А.П. - це способи здійснення управлінських дій на персонал, що базуються на використанні закономірностей соціології і психології. Об'єктом дії цих методів є групи людей і окремих осіб. За масштабом і способом дії ці методи можна розділити на дві основні групи: соціологічні методи, які направлені на групи людей і їх взаємодії в процесі виробництва (зовнішній світ людини); психологічні методи, які спрямовано впливають на конкретну особу (внутрішній світ людини) [13,С. 94].
Гончаров В.В. стверджує, що соціологічні методи грають важливу роль в управлінні персоналом, вони дозволяють встановити призначення і місце співробітників в колективі, виявити лідерів і забезпечити їх підтримку, пов'язати мотивацію людей з кінцевими результатами виробництва, забезпечити ефективні комунікації і вирішення конфліктів в колективі [12,С. 113].
Мерсер Д. відмітив, що прикладом соціально-психологічних методів управління може служити задоволення і стимулювання персоналу. Щоб зберегти хороших працівників, слід стежити, щоб вони були щасливі і задоволені, намагатися їх стимулювати для кращого виконання ними роботи, що, у свою чергу, принесе користь компанії[20,С. 85].
Гольдштейн Г.Я. вважає, що якщо розглянути досвід зарубіжних країн в управлінні персоналом підприємства, то японський стиль управління кадрами відрізняє прояв пошани до людини, що формується за рахунок системи довічного найму, незначної диференціації просування по службі, а також систематичного навчання і залучення персоналу в управління. Система довічного найму цінна створенням у персоналу відчуття того, що «все в одному човні». При цьому для персоналу існує багато можливостей просування вгору і підвищення заробітної платні. Але диференціація працівників незначна, тому вони вважають добросовісну роботу вигідною. З іншого боку, акцент на навчання і розширення можливостей участі в управлінні покращує розуміння ролі своєї праці. Ці чинники приводять до високої продуктивності, сприйнятливості до нововведень і, кінець кінцем, до високої конкурентоспроможності на світових ринках [11,С. 44].
РОЗДІЛ 2. Аналіз господарської діяльності ФГ „Часовенко”
2.1 Характеристика господарської діяльності підприємства
Об’єктом дослідження є підприємство сільськогосподарської промисловості ФГ „Часовенко О.А.”, яке було створене у 1994 році, громадянином України Часовенко Олександром Адамовичем і яка є самостійною госпрозрахунковою економічною організацією. Статутній фонд підприємства складає 2 тис. грн. Підприємство діє згідно із законодавчими актами України та статуту. Основним видом діяльності ФГ „Часовенко О.А.” є: виробництво, переробка та реалізація сільськогосподарської продукції. Окрім цього фермер (засновник) здійснює наступні види діяльності: торгівельно-закупівельна; зовнішньоекономічна; надає послуги населенню; здійснює виробництво товарів народного споживання; залучає до виконання робіт та послуг спеціалістів народного господарства згідно трудовій угоді.
Управління ФГ здійснюється головою фермерського господарства Часовенко Олександром Адамовичем. Майно та кошти фермерського господарства утворюються за рахунок і в результаті господарської діяльності фермера (засновника). Майно фермера не підлягає реквізиції і конфіскації в адміністративному порядку. Фермер відповідає за свої зобов'язання всім майном, що належить йому, на яке за законодавством України може бути обернено стягнення. Держава не відповідає за зобов'язаннями фермера, рівно як і фермер не відповідає за зобов'язаннями держави. Основні, оборотні та інші фонди господарства утворюються за рахунок банківських позик, кредитів і засобів, утворених в результаті господарської і комерційної діяльності, а також за рахунок добровільних внесків інших підприємств і приватних осіб. Переважаючим видом діяльності підприємства є виробництво, переробка та реалізація зернових культур. Цей вид діяльності в загальній структурі обсягів господарювання підприємства займає майже 100%. Структура управління підприємством є лінійною. Вони утворюють вертикальну ієрархію, кожна ланка якої має одного керівника і декількох підлеглих. Працівники підзвітні тільки своєму безпосередньому керівнику. Між підрозділами встановлюються лінійні зв'язки, по яких керівники віддають указівки своїм підлеглим, а останні звітують перед ними про свої дії і результати роботи. Горизонтальних зв'язків між рівноправними структурними підрозділами немає.
Структура управління підприємством показана на рис. 2.1.
Рис.2.1 Організаційна структура ФГ „Часовенко О.А.”
ФГ „Часовенко О.А.” працює в умовах жорсткої конкуренції. Для розробки заходів щодо сталого розвитку, необхідно оцінити внутрішні можливості підприємства, основними з яких є визначення частки ринку та різноманітність видів вирощуваних культур. Частка ринку підприємства.
Для порівняння підприємства з ринковою часткою коштів застосовується показник відносної ринкової частки підприємства, який розраховується за формулою:
РЧПв = РЧП / РЧК (2.1.)
де РЧП – ринкова частка підприємства;
РЧК – ринкова частка конкурента.
Важливість показника РЧПв полягає в тому, що він об’єктивніше, ніж показник ринкової частки, характеризує конкурентне середовище фірми на ринку. При цьому можливі такі варіанти:
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
