МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНОГО ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ
«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА»
КРИВОРІЗЬКИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ
Кафедра менеджменту
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
З дисципліни: «Контролінг»
Кривий Ріг 2010р.
1. Облік покриття постійних затрат
Основний елемент системи контролінгу на підприємстві - управлінський облік. Найчастіше саме поняття контролінгу асоціюється з поняттям управлінського обліку, але це не правильно: основне завдання управлінського обліку - надання релевантної інформації для прийняття управлінських рішень, а функції контролінгу ширше, вони містять у собі не тільки управлінський облік, але і планування, контроль, координацію, а також вироблення рекомендацій для прийняття управлінських рішень.
Кожне підприємство перед цим, як розпочати своє виробництво, визначає, який прибуток воно зможе отримати. Прибуток підприємства залежить в основному від ціни продукції та витрат на її виготовлення.
Ціна продукції на ринку залежить від співвідношення попиту та пропозиції. В умовах вільної конкуренції на ціну не може вплинути ні виробник, не споживач – вона вирівнюється автоматично.
Витрати же, які формують собівартість продукції, можуть збільшуватися або зменшуватися у залежності від дій виробника. Тому велике значення має управління процесом формування собівартості продукції, і, перш за все, строгий облік усієї здійснених витрат.
На комерційних підприємствах облік витрат можна організувати різними методами. Всю їх сукупність можна класифікувати за трьома ознаками;
- спосіб оцінки витрат;
- відношення витрат до технологічного процесу виробництва;
- повнота включення витрат у собівартість продукції.
Отже, для ефективного управління прибутком слід починати з управління витратами. Управління витратами – це:
– усвідомлення того, де, коли і в яких обсягах витрачаються ресурси підприємства;
– прогноз того, де, для чого і в яких обсягах необхідно залучати додаткові фінансові ресурси;
– вміння забезпечити максимально високий рівень віддачі від використання ресурсів.
Управління витратами – це вміння економити ресурси і максимізувати віддачу від них. Переваги ефективного управління витратами є наступними:
1) виробництво конкурентноздатної продукції за рахунок більш низьких витрат і, відповідно, цін;
2) наявність якісної і реальної інформації про собівартість окремих видів продукції та їх позиції на ринку порівняно з продуктами інших виробників;
3) можливість застосування гнучкого ціноутворення;
4) надання об’єктивних даних для складання бюджету підприємства;
5) можливість оцінки діяльності кожного підрозділу підприємства з фінансової точки зору;
6) прийняття обгрунтованих і ефективних управлінських рішень.
Рис. 1. Класифікація затрат за напрямками
Постійні витрати – це витрати, сума яких не змінюється при зміні обсягів виробництва. Постійні затрати має навіть тоді, коли тимчасово не випускає продукції. До них належить:
амортизація;
орендна плата;
опалення;
освітлення;
адміністративні затрати.
Основними рисами системи управління є:
1) система є логічним продовженням і поглибленням простого директ-костинг,
2) Витрати поділяються за принципом їх відношення до об'єктів калькулювання) на прямі і непрямі, а також на постійні та змінні;
3) Звіт про прибутки та збитки має наступний вигляд
В - Ноб = Вч;
СП І = Вч - З var вид.;
СП ІІ = СП І - З var гр.;
П = СП ІІ - Зconst,
Де В - виручка; Ноб - податки з обороту;
Вч – чиста виручка;
СП І , СП ІІ – суми покриття І и ІІ
З var изд., З var гр.- змінні витрати вироби та групи виробів;
Зconst – постійні витрати;
П – прибуток.
4) Постійні витрати при необхідності можна розділити на групи (постійні витрати вироби, групи виробів, центру відповідальності, підприємства в цілому) і розрахувати відповідні суми покриття.
Перевагами обліку покриття постійних витрат є:
• Наявність інформації для ціноутворення в короткостроковому і довгостроковому періоді .
• Наявність інформації для аналізу інвестицій (релевантними для прийняття інвестиційних рішень за витратами можна вважати прямі витрати на виріб,групу виробів і іноді постійні витрати центру) .
• Наявність інформації для оптимізації обсягу виробництва в умовах ресурсних обмежень (максимізація сумарною маржинального прибутку).
• Наявність інформації для вибору технологічного процесу і способу організації виробництва.
• Наявність інформації для контролю,планування витрат і результатів • Знаходження критичного обсягу виробництва (у короткостроковому і довгостроковому періодах) з метою оцінки ризику.
• Зменшення ступеня недооцінки запасів у порівнянні з простим директ-костинг.
Серед недоліків слід відмітити:
• Відсутня розрахунок повної собівартості продукції, необхідний згідно із законодавством.
• Занижена собівартість запасів.
• Поділ постійних і змінних витрат утруднене (в довгостроковому періоді всі витрати перетворюються в змінні
2. Характеристика підходів до прийняття управлінських рішень
Одним з основних завдань системи контролінгу на підприємстві є вироблення рекомендацій для прийняття управлінських рішень. Для того, щоб сформувати такі рекомендації, треба насамперед проаналізувати весь процес прийняття рішень – з яких етапів він складається, коли і яка інформація потрібно керівникові, які найбільш розповсюджені помилки, яких варто остерігатися.
Відомо, що виконання кожної з функцій керування змушує керівника вирішувати ряд специфічних завдань, найбільш типовими з яких є:
§ аналіз змін у зовнішньому оточенні і їхній вплив на майбутнє підприємства;
§ вироблення стратегії і тактики досягнення поставлених цілей;
§ удосконалення структури діяльності підприємства;
§ виділення кола завдань, вирішення яких на кожному рівні підприємства варто довіряти людям (керівникам);
§ з'ясування недоліків і потреб підлеглих;
§ аналіз причин росту задоволеності чи незадоволеності роботою в підлеглих;
§ установлення періодичності оцінки результатів;
§ з'ясування причин відставання і внесення коректив для оптимального досягнення поставлених цілей та ін.
Всі управлінські рішення можна розділити на дві групи: запрограмовані й незапрограмовані. Кожна з цих груп пред'являє свої особливі вимоги до контролінгу як системи підтримки прийняття управлінських рішень.
Запрограмовані рішення приймають у стандартних ситуаціях відповідно до готових процедур, традицій, звичок. Запрограмовані рішення можуть бути простими, прийнятими "з ходу", і складними, що потребують ретельної проробки. Прикладами запрограмованих рішень можуть служити рішення про покупку матеріалів, про величину зарплати для нового співробітника й ін. Відповідно і система контролінгу орієнтується на стандартизацію, уніфікацію вихідної інформації і критеріїв прийняття запрограмованих рішень, розробку єдиних процедур, що чітко описують дії в подібних ситуаціях.
Незапрограмовані рішення приймають у нестандартних, слабко структурованих ситуаціях для вирішення нових, незвичайних проблем. Прикладами незапрограмованих рішень можуть бути рішення про вироблення маркетингової стратегії підприємства, про інвестування тимчасово вільних фінансових ресурсів та ін. Для незапрограмованих рішень не існує і не може існувати готового алгоритму. Тому контролінг тут має дослідницький, творчий характер; вихідна інформація, надана системою контролінгу для прийняття незапрограмованих управлінських рішень, а також самі критерії прийняття таких рішень завжди орієнтуються на специфіку конкретної задачі.
Рішення можна класифікувати не тільки за ступенем стандартизації, але й залежно від рівня визначеності в навколишньому середовищі:
ـ ситуація визначеності: керівник точно знає всі можливі варіанти дій і результат використання кожного варіанта (приклад — вкладення вільних коштів у твердопроцентні цінні папери);
ـ ситуація ризику: керівник не знає точного результату, але знає імовірність кожного результату (приклад — рішення страхової компанії про встановлення страхової премії на такому рівні, що здатний забезпечити покриття можливих збитків і принести компанії прибуток);
ـ ситуація невизначеності: керівник не має точної інформації про результати і не може навіть оцінити імовірності можливих результатів (приклад — рішення про здійснення нового наукомісткого проекту).
В умовах ризику контролінг повинен оцінювати не тільки ефект від кожного можливого варіанта дій, але й імовірність одержання цього ефекту, тому в умовах ризику контролінг має користатися апаратом теорії імовірностей і математичної статистики. Крім того, відношення керівника до ризику ніколи не буває нейтральним: хтось схильний ризикувати, хтось хоче застрахуватися від будь-яких несподіванок. Звичайно люди негативно відносяться до ризику, тобто готові на ризик тільки в обмін на додаткову вигоду — про це не можна забувати при зборі вихідної інформації і розробці критеріїв прийняття управлінських рішень. Тому контролінг як система підтримки прийняття управлінських рішень повинен враховувати ризикові переваги, що залежать від безлічі факторів, таких, як стратегія підприємства, особистість керівника, фінансове становище підприємства та ін. Завдання контролінгу ще більш ускладнюються в умовах невизначеності: треба робити виправлення на неповноту інформації.
Отже, внаслідок складності й розмаїтості процесу прийняття рішень існує безліч підходів до його вивчення. Залежно від того, який підхід використовується, змінюється і роль контролінгу як системи підтримки прийняття управлінських рішень.
Всі існуючі підходи до вивчення процесу прийняття економічних рішень можна умовно подати у вигляді точок, розташованих на прямій між двома полюсами: з одного боку – абсолютна раціональність, орієнтація переважно на математичні категорії, з другого – абсолютна ірраціональність, сильний акцент на соціальні чи психологічні категорії.
Процес ухвалення рішення з позицій класичного підходу виглядає так:
ـ виявлення проблеми;
ـ визначення мети і вибір критеріїв; установлення значущості критеріїв;
ـ вибір можливих альтернатив;
ـ оцінка альтернатив за обраним критерієм;
Страницы: 1, 2, 3
