Рефераты. Особливості управління організацією

Виплата прибутку учасникам товариства можлива лише у тому випадку, якщо майно товариства перевищує розмір його статутного капіталу. Однак у Законі «Про господарські товариства» це положення не знайшло свого відображення. Воно міститься в нормативних актах, які регулюють порядок ведення бухгалтерської звітності. Згідно зі ст. 53 цього закону частка учасника ТОВ після повної сплати ним внеску може бути придбана самим товариством з метою її передачі іншим учасникам або третім особам, що має бути зроблено у строк до одного року. Протягом цього періоду розподіл прибутку проводиться без урахування частки, придбаної товариством.

Слід зазначити, що однією з переваг ТОВ порівняно з іншими організаційно-правовими формами господарських товариств є відносна легкість зміни розміру статутного капіталу. Для досягнення цього необхідно:

* внести зміни до установчих документів;

*зареєструвати ці зміни у відповідних державних органах, що охоплюють суб’єктів підприємницької діяльності;

* у разі збільшення статутного фонду зробити додаткові внески, а в разі зменшення — одержати на це згоду кредиторів. Згідно із законом рішення ТОВ про зменшення статутного фонду набирає чинності не раніше ніж через три місяці після державної реєстрації. [3].

Відмітимо ще деякі цікаві моменти в даному питанні. У разі смерті фізичної особи — учасника товариства з обмеженою відповідальністю розміри статутного капіталу товариства та часток його учасників не змінюються. Тому у визначенні правомочності загальних зборів учасників у суду відсутні підстави не враховувати частку померлого учасника.

Ч.2 ст.147 ЦК та ч.2 ст.53 закону «Про господарські товариства» надає можливість передбачити в статуті товариства заборону на відчуження частки третім особам або необхідність отримання згоди учасників товариства на таке відчуження.

Частина 5 ст.147 ЦК передбачає право учасників товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю передбачити у статуті товариства необхідність отримання спадкоємцем або правонаступником учасника згоди інших учасників товариства на його вступ до товариства.

Відповідно до статей 54 і 64 закону «Про господарські товариства» учасник товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, що виходить або був виключений з товариства, має право на одержання вартості частини майна товариства пропорційно розміру його частки у статутному капіталі товариства.

Відповідно до частини першої статті 190 ЦК майном, крім речей, уважаються майнові права та обов’язки. У частині першій статті 66 та у статті 139 ГК визначено, що майно підприємства становлять речі та інші цінності (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються в діяльності суб’єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна підприємства. Отже, вартість частки майна товариства, належної до сплати учаснику, що виходить (виключається) з товариства, повинна визначатися з розрахунку вартості усього майна, що належить товариству, в тому числі основних засобів, нематеріальних активів, оборотних активів, майна невиробничого призначення тощо з урахуванням майнових зобов’язань товариства.

Майно підприємства обліковується на його балансі, де відображається вартість активів підприємства та джерел їх формування. Тому в основу розрахунку вартості частини майна товариства, належної до сплати учаснику, що виходить з товариства, за загальним правилом, повинна братись балансова вартість майна товариства. Активи (майно і в тому числі майнові вимоги) товариства відображаються у статтях активу балансу. Будь-який учасник товариства має право вимагати проведення з ним розрахунків, виходячи з дійсної (ринкової) вартості майна товариства. [16].


Розділ 2. Удосконалення організації управління підприємством


2.1 Організація і оцінка діяльності вищої посадової особи підприємства


Структура організаційної діяльності керівника

Організаторська діяльність керівника передбачає насамперед самоорганізацію його дій. Він повинен сам постійно показувати зразок виконавської дисципліни і вимогливості, прагнути до того, щоб ухвалені ним рішення були чіткими, конкретними і реальними. При цьому необхідно враховувати, що спільна діяльність людей, організованих у колективи, викликає ефект спільного зусилля, що перевищує корисний результат суми складових його членів.

Відзначаючи позитивний результат колективних дій, вчені зауважують при цьому, що результат комбінованої праці або зовсім не може бути досягнутий при створенні індивідуальних умов кожному працівнику, або може бути отриманий лише протягом набагато більш тривалого часу, або ж може бути дуже незначним. Крім тієї нової сили, яка виникає через злиття багатьох сил в одну загальну, вже самий громадський контакт викличе змагання і своєрідне збудження життєвої енергії (animal spirits), що збільшує індивідуальну продуктивність окремих осіб, так що дванадцять чоловік протягом одного спільного робочого дня за 144 години зроблять набагато більше продукту, ніж дванадцять ізольованих робітників, які працюють по 12 годин кожен, або один робітник протягом наступних дванадцяти днів поспіль праці.

Досягається це цілеспрямованою корисною діяльністю індивідуума, завдяки органічному взаємозв'язку індивідуальності і колективізму, єдності їх при організації та розвитку колективу, оскільки тільки в колективі індивід одержує засоби, які дають йому можливість всебічного розвитку своїх задатків, і, отже, тільки в колективі можлива особиста свобода. Слід зазначити поряд з цим справедливість твердження досліджень про те, що позитивні результати комплексного зусилля не наступають автоматично. Щоб цей результат можна було досягти, необхідно ще, щоб спільне зусилля було належно синхронізовано, щоб не тільки цілі, а й засоби діяльності було узгоджено, щоб підбір учасників спільної роботи був правильним - коротше кажучи, щоб колективне дійство було організовано, сформульовані і визначені функціонально пов'язані дії і причинні відносини діяльності.

Саме тому організованим ефектом колективної діяльності можна назвати той додатковий корисний результат, який отриманий при добре організованої колективної діяльності, або позитивну різницю між прибутком від досягнутого при цьому результаті і тієї прибутком, що може бути отримана при простої суми взаємних зусиль. Підвищенню організаційного ефекту колективної діяльності в значній мірі сприяють вдосконалення управління, поліпшення морально-психологічного клімату колективу, розкриття нових резервів підйому ефективності груп за рахунок оптимізації взаємовідносин її членів, вдосконалення стилю і методів роботи керівника, підвищення рівня його організаторської роботи по координації, концентрації та кумуляції практичної діяльності членів трудового колективу, спрямованої на виконання спільних завдань, що стоять перед людьми.

Кінцева мета організаторської діяльності полягає в забезпеченні ефективності справи або комплексу справ. І що б не робив керівник, він повинен ясно усвідомлювати кінцеву ціль, бачити шляхи до цієї цілі, розуміти свій статус і як менеджера, і як бізнесмена, і як кваліфікованого фахівця, надані йому права і покладені обов'язки, відповідальність за дії, реалізація яких призводить або не призводить до наміченої мети.

Слід зазначити до того ж, що для успішної організаторської діяльності потрібні ще особливі якості, властивості і здібності людини. Якщо їх немає від природи, вони повинні розвиватися, формуючи лідерів, "капітанів бізнесу», підприємців, що мають особливі властивості особистості, які забезпечують успішне оволодіння тією чи іншою діяльністю та ефективне її здійснення. «Іди до мурашки, лінюху, поглянь на дороги її, і будь мудрим». Крім того, треба враховувати, що сучасні умови пред'являють якісно нові вимоги до організаторської діяльності керівників. Що потрібно зробити?. Як розподілити роботу? Кого поставити відповідальним виконавцем? Які дати вказівки в діяльної реалізації пропозиції або ідеї? При цьому необхідно проявити стільки творчості та ініціативи, що це, мабуть, має не менше значення, ніж сама ідея. Керівникам слід враховувати, що структура особистості, здатної до організаторської діяльності, складається з трьох необхідних компонентів: загальних здібностей (вони необхідні, але недостатні), специфічних властивостей (без них немає організатора) та індивідуальних розходжень, що дозволяють окреслити типи організаторів.

Ці загальні якості наступні: практичність розуму - практична кмітливість, здатність застосовувати знання, досвід у життєвій практиці, в тій чи іншій ситуації; товариськість - відкритість для інших, готовність спілкуватися, потреба мати контакти з людьми; глибина розуму - здатність доходити до суті явищ, бачити їх причини і наслідки, визначати головне; активність - вміння діяти енергійно, напористо при вирішенні практичних завдань; ініціативність - особливе творче прояв активності, висунення ідей, пропозицій, енергійність, підприємливість; наполегливість - прояв сили волі, завзяття, вміння доводити справу до кінця; самовладання - здатність контролювати свої почуття, свою поведінку в складних ситуаціях; працездатність - витривалість, здатність вести напружену роботу, тривалий час не втомлюватися; спостережливість - вміння бачити, мимохідь зазначити визначна, зберегти в пам'яті деталі ; організованість - здатність підпорядкувати себе необхідного режиму, планувати свою діяльність, проявляти послідовність, зібраність; самостійність - незалежність в рішеннях, уміння самому знаходити шляхи виконання завдання, брати на себе відповідальність.

Для керівника дуже важливо володіти специфічною організаторською властивістю, яку можна уявити, на думку дослідників, як організаторські чуття. Під цим можна розуміти здатність швидко і глибоко вникати в психологію іншої людини і «відображати» її, вміло змінюючи тон і форму звертання, засоби і мотиви дії.

Керівникам рекомендується оволодіти ідеями емпатії, тобто розвивати у своїй діяльності здатність до співпереживання, вміння поставити себе на місце іншого і пережити його стан. Емпатія є одним з показників психологічної вибірковості особистості. Організаторські чуття дозволяє підприємцю знайти для кожного його місце в загальному строю у відповідності з індивідуальними особливостями характеру, психологічним складом і т. п. «хто кохає мене, я люблю, хто ж шукає мене знайде».

Дуже цінним для керівника є практично психологічний розум. І можна погодитися з дослідниками, що чим більш напруженими робота, чим сильніше стомлення, чим складніша ситуація, тим більш потрібний, більш актуальні ця практично психологічна підготовка ватажка, його вміння змішувати реальні можливості з поставленими завданнями, привести їх у відповідність один з одним. Здатний керівник точно визначає стимули інтересу до роботи. Одного він може покартати, іншого - насварити наодинці, третє - похвалити прінародно, а в іншому випадку, де, здавалося, треба реагувати дуже бурхливо, він буде мовчати ... «Не бракує гріха, а хто стримує губи свої, - розумний».

Дуже важливо діловій людині розвивати властивість практично психологічного розуму з тим, щоб міцно засвоювати і творчо застосовувати передовий досвід діяльності, легко і вільно переносити колишній досвід на нові види діяльності, в нові умови бізнесу і підприємництва, працюючи з індивідуальностями і конкретними особистостями, кожна з яких є певним діячем. У структурі індивідуального підходу в організаторської діяльності керівника важливим є вироблення психологічного такту. Зокрема, він виражається у здатності знайти підхід до людей, уважного, чуйного ставлення до них, умінні обрати єдино вірний спосіб відносин з працівником, в тонкощі сприйняття його індивідуальних особливостей. Психологічний такт бізнесмена, менеджера, керівника - це ще й уміння завжди залишатися самим собою, зберегти якості, завдяки яким його розуміють і йому довіряють. Це можливо, «якщо будеш призивати знання і кликати до розуму».

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7



2012 © Все права защищены
При использовании материалов активная ссылка на источник обязательна.