Підприємство діє на основі статуту, в якому визначаються його власник, найменування підприємства, зокрема завод, фабрика, майстерня тощо, та вид — приватне, колективне, державне, а також зазначаються місцезнаходження, предмет та цілі його діяльності, органи управління, компетенція і повноваження колективу працівників та його виборчих органів, порядок утворення майна, умови реорганізації та ліквідації підприємства. Статут затверджується власником або власниками майна.
Управління підприємством здійснюється відповідно до статуту на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і принципів самоврядування колективу працівників. Наразі власник може здійснювати управління підприємством як безпосередньо, так і через уповноважений ним орган.
Керівник підприємства, який призначений власником або обраний власниками майна, наділений повноваженнями самостійно вирішувати питання діяльності підприємства, за винятком тих, що віднесені статутом до компетенції інших органів управління даного підприємства. Однак чинне законодавство забороняє власнику майна втручатися в оперативну діяльність керівника підприємства.
Контроль за окремими сторонами діяльності підприємства здійснюють державна податкова інспекція, державна контрольно-ревізійна служба, державні органи, до повноважень яких входить нагляд за безпекою виробництва та праці, протипожежною та екологічною безпекою, а також інші контрольно-наглядові органи.
Ліквідація і реорганізація підприємства має проводитися при суровому дотриманні вимог антимонопольного законодавства за рішенням власника, а в окремих випадках вимагається участь у цьому процесі колективу працівників або органу, який уповноважений створювати такі підприємства, чи за рішенням суду або господарського суду. Законодавець також встановив додаткові випадки, при настанні яких підприємство може бути ліквідоване, зокрема це: визнання його банкрутом; прийняття рішення про заборону діяльності підприємства через невиконання умов, встановлених законодавством, якщо в передбачений рішенням строк не забезпечено додержання цих умов або не змінено вид діяльності; якщо рішенням суду будуть визнані недійсними установчі документи і рішення про створення підприємства; інші підстави, передбачені чинним законодавством.[6].
1.2 Структура управління підприємством та його органи управління
Організація являє собою відокремлене об'єднання людей для взаємодії у досягненні певних цілей н завдань. Це відкрита система, що складається з безлічі взаємозалежних частин, об'єднаних в єдине ціле. Центральне і основне місце в організації займає людина, що володіє, використовує і розпоряджається технікою, технологією і фінансами, які належать даній організації.
Кожну організацію характеризують найбільш загальні ознаки. До них відносяться:
- кількісна визначеність, необхідність мінімальної кількості членів організації.
Але організація не може перевищувати певного максимуму її учасників, інакше вона починає втрачати притаманні їй властивості та якості;
- наявність спільних цілей, заради яких люди об'єдналися в організацію і створили її певну структуру, а також засобів досягнення цих цілей;
- відособленість «кордонів», які відділяють одну організацію від інших і створюють цілісність, єдність дій працівників в середені даної системи, незважаючи на її відкритість, тобто, взаємодія із зовнішнім оточенням;
- управляючий, керуючий та координуючий центр.
Крім того, організацію характеризують певна організаційна культура та можливість, в необхідних межах, здійснювати саморегулювання своєї діяльності. [7].
Побудова структури управління організацією – це важлива складова частина загальної функції управління – організації. Її реалізація потребує структуризації як самої організації, так і її керуючою системи.
Між структурою управління і організаційною структурою існує тісний зв'язок: структура організації відображає прийнятий в ній поділ робіт між підрозділами, групами і людьми, а структура управління створює механізми координації, забезпечує ефективне досягнення спільних цілей і завдань організації. Як правило, заходи щодо проектування або вимірювання складу самої організації (розукрупнення, об'єднання, злиття з іншими організаціями та ін) викликають необхідність відповідних змін у структурі управління.
Структура управління являє собою упорядковану сукупність зв'язків між ланками і працівниками, зайнятими рішенням управлінських завдань організації. У ній виділяють такі поняття, як елементи (ланки), зв'язку та рівні.
Елементи - це служби, групи та працівники, що виконують ті або інші функції управління відповідно до прийнятого роподілу управлінських завдань, функцій та робіт.
Відносини між елементами підтримуються завдяки зв'язкам, що прийнято поділяти на горизонтальні і вертикальні. Горизонтальні зв'язки носять характер погодження і є, як правило, однорівневими. Вертикальні зв'язки - це зв'язки підпорядкування, і необхідність в них виникає при ієрархічності управління, тобто за наявності декількох рівнів управління (що характерно для більшості підприємств).
Крім того, згідно з поділом управлінської праці зв'язки можуть носити лінійний і функціональний характер. У сучасному сільськогосподарському виробництві існують різні системи взаємовідносин між управлінськими працівниками, до яких насамперед слід віднести лінійну, лінійно-штабну, лінійно-функціональну, матричну, продуктову (дивізіональну). Лінійні зв'язки відображають рух управлінських рішень і інформації між лінійними керівниками, тобто особами, які повністю відповідають за діяльність організації або її основних структурних підрозділів. (Основними вважаються підрозділи, безпосередньо пов'язані з призначенням організації). У ТОВ Солонянський завод «Агрополімердеталь» до основних відносять відділи, які виробляють його продукцію. Функціональні зв'язки мають відповідати лінії руху інформації і управлінських рішень по функціям управління. Всі види зв'язків підтримують необхідну єдність і координацію дій окремих ланок структури, а це забезпечує безперервність управлінського процесу.
В рамках структури управління протікає управлінський процес (рух інформації і прийняття управлінських рішень), між учасниками якого розподілені функції і задачі управління, а отже - права і відповідальність за їх виконання. З цих позицій структуру управління розглядають як форму розподілу і кооперації управлінської діяльності, в рамках якої відбувається процес управління, спрямований на досягнення цілей організації. Відповідно до цього побудова організаційної структури управління вимагає.
• угруповання усіх видів робіт по функціям, обов'язкам або задачам;
• формування відповідних відділів, робочих груп та визначення індивідуальних виконавців;
• встановлення повноважень щодо прийняття рішень і відносин між відділами, робочими групами та індивідами з приводу виконання ними функцій, обов'язків і завдань;
• формування каналів комунікацій і механізмів, забезпечуючих координацію і передачу рішень по вертикалі і по горизонталі.
У зв'язку з цим наведемо визначення кількох важливих понять, що мають безпосереднє відношення до структури управління: «повноваження», «відповідальність» «делегування» і «влада».
Повноваження - це обмежене право використовувати ресурси організації і спрямовувати зусилля підлеглих на виконання певних завдань. Їх визначають так само, як делеговане чи притаманне даній посаді право використовувати ресурси організації.
Відповідальність - це обов'язок виконувати завдання і відповідати за їх вирішення.
Повноваження і відповідальність пов'язані між собою: повноваження без відповідальності створюють умови для необмеженої влади і розбещеності, а передача відповідальності без надання необхідних повноважень - це характеристика безграмотного і безвідповідального ставлення особи до власних обов'язків.
Делегування - це передача задач і повноважень особі, яка бере на себе відповідальність за їх виконання.
Влада - це право впливати на поведінку інших людей і заставляти їх діяти у певному напрямку.
Для поведінки працівників, наділених владою і правом приймати рішення, типово наступне:
• розуміння цілей і стратегії організації;
• особиста відповідальність за результати праці;
• постійна оцінка ефективності своєї праці і прагнення до пошуку шляхів її зростання;
• турбота про залучення необхідних ресурсів;
• ініціативна допомога іншим працівникам в інтересах підвищення загальної ефективності;
• зміна ролі менеджера, який виступає більше як наставник і помічник, а не адміністратор.
Характеристики структури управління
Структуру управління характеризують за допомогою таких понять, як складність, рівні формалізації і централізації, механізми координації.
Складність організаційної структури управління визначається за кількістю відділів, груп, кваліфікованих фахівців та рівнів ієрархії. Ці параметри в організаціях можуть суттєво відрізнятися в залежності від прийнятого поділу робіт (диференціації) і характеру зв'язків між ними. У теорії менеджменту виділяють три форми диференціації робіт: горизонтальну, вертикальну та просторову.
Горизонтальна диференціація встановлює ступінь горизонтального поділу робіт по їх однорідності і тих знань і кваліфікації, які вимагаються від працівників для виконання завдань і робіт. ТОВ Солонянський завод «Агрополімердеталь» не так багато потрібно працівників з різними знаннями та вміннями, тому в нього не складна горизонтальна диференціація.
Вертикальна диференціація характеризується числом рівнів ієрархії в управлінні організацією. Чим більше рівнів між верхнім менеджментом і виконавцями, тим більш складнішими стають комунікації, тим важче координувати управлінські дії і реалізовувати рішення, що приймаються на самому верху. У ТОВ Солонянський завод «Агрополімердеталь» невелика ймовірність спотворення і несвоєчасного отримання інформації.
Просторова диференціація відображає географічне розташування заводів, філій, підрозділів і служб організації. Якщо складові організації віддалені одна від одної на великі відстані, це неминуче призводить до ускладнення зв'язків, способів координації і контролю. В нашому підприємстві поля, токи, склади дещо віддалені один від одного, але не більше, ніж на 25 км.
Формалізація характеризує масштаби використання правил і регулювальних механізмів для управління поведінкою людей. Іншими словами, формалізація характеризує рівень стандартизаціі робіт всередині організації. Стандарти обмежують можливості вибору виконавців, вказуючи їм що, коли і як треба робити. Робота повинна виконуватися відповідно з вимогами, інструкціями, правилами, описом процедур і операцій по всіх процесах, що протікають в організації. Їх значення при зниженні рівня формалізації падає, і виконавцям предоставляється велика свобода вибору і можливостей прийняття власних рішень.
У ТОВ Солонянський завод «Агрополімердеталь» cтупінь формалізації висока, також високий ступінь централізації.
Централізація характеризує ступінь концентрації прийняття рішень на найвищому рівні організації. Вона відображає формальний розподіл прав, обов'язків і відповідальності по вертикалі управління, а її рівень показує, якою мірою члени організації залучаються до прийняття управлінських рішень.
Централізоване прийняття рішень в складних організаціях не створює можливості швидко пристосовуватися до змін зовнішнього середовища, до мінливих потреб ринку. Відповідно централізація знижується, коли до розробки та прийняття важливих рішень залучаються менеджери середнього та перших рівнів.
Високий рівень децентралізації забезпечує більш швидку реакцію на події та прийняття відповідних заходів.
Координація базується на використанні механізмів інтеграції розділених ресурсів і дій. Інтеграція здійснюється як по горизонталі, «зчеплюючи» елементи структури одного рівня, так і по вертикалі, поширюючи систему прав зверху вниз.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7
