Спеціалізовані сприйняття виникають у конкретних умовах спортивної діяльності, що викликає в спортсмена виникнення і розвиток глибокий специфічних відчуттів, пов'язаних зі спеціалізацією. Специфіка таких сприйняттів, головним чином, визначається особливостями виду спорту, у якому спеціалізується спортсмен. У спортивній практиці це спеціалізовані сприйняття називають "почуттями".
У психології спорту виділяють загальні ознаки, характерні для всіх спеціалізованих сприйнять. До них відносяться наступні:
1) спеціалізація розпізнавальної функції одного або сукупності аналізаторів;
2) обумовленість сприйняття особливостями середовища, у якій діє спортсмен, або особливостями предметів, з якими (на які) виконуються рухові дії;
3) обумовленість просторовим розташуванням супротивників і партнерів;
4) лабільність (нестійкість), яка вимагає постійного виконання вправи;
5) високий рівень розвитку почуття, що з'являється в результаті високого рівня тренованості.
Спеціалізовані сприйняття численні і недостатньо вивчені, тому обмежимося згадуванням лише частини спеціалізованих "почуттів", що зустрічаються в спортивній практиці [16].
"Почуття води". Складне і тонке сприйняття опору води. Властиве плавцям, які називають його ще і як "почуття опори".
Основою цього почуття служить взаємозв'язок функції двох аналізаторів: рухового (відчуття напрямку, амплітуди, зусиль при виконанні гребків) і шкірного (відчуття температури, тиски і дотики води).
"Почуття м'яча". Виникає й удосконалюється в представників усіх спортивних ігор з м'ячем. У кожному окремому виді спорту має свою специфіку.
"Почуття планки". Воно властиве стрибунам у висоту з розбігу і із жердиною. Засноване на діяльності рухового і зорового аналізаторів, на відчуттях положення і руху тіла в повітрі, зоровому сприйнятті стійок, планки (це дуже важливо) за мить до перельоту через неї. Почуття планки дає спортсменові можливість угадати рухи, що знадобляться йому вже в перельоті і при приземленні.
Особлива роль належить уяві про рухові дії.
Навчання техніці фізичних вправ у фізичному вихованні і спорті завжди починається зі створення уявлення про досліджувану дію. Це необхідно для того, щоб сформувати у свідомості учня образ реальної дії, що повинен служити еталоном при практичному виконанні рухів, за допомогою якого спортсмен здійснює контроль і керування у своїй діяльності. Будь-яка рухова дія або фізична вправа кожна людина виконує тільки так, як він його собі представляє. Уява служить програмою для реалізації рухових дій.
Наявний у пам'яті людини еталон (ідеальний образ) дії є тим необхідним елементом діяльності, що певних умов варто відтворити з максимальною точністю. У цьому полягає програмуюча функція уяви.
Перед виконанням рухової дії уява про рух за допомогою механізмів ідеомоторних реакцій (регулювання функцій) дозволяє організму підготуватися до майбутньої діяльності. Так сполучаться програмуюча і регулююча функції [16].
У процесі виконання дії по каналах зворотного зв'язку в кору великих півкуль головного мозку надходить інформація про зовнішні умови діяльності і про саму дію. Ця інформація порівнюється з програмою рухів (уявленням), і якщо вона відповідає йому, - діяльність продовжується. Якщо виникають які-небудь неузгодженості, то в діяльність вносяться необхідні корективи. У даному випадку ведуча роль належить регулюючій функції уяви.
Регулююча функція виявляється і після закінчення дії. Згадування про відчуття, які виникли в ході виконання рухів, дозволяють людині, аналізуючи свою діяльність, розуміти причини помилок. Така розумова робота полягає в переробці наявної інформації в уявленнях про ідеальний образ і реально виконані дії.
Уявлення про рухові дії виконують ще одну функцію, що успішно використовується в спортивній практиці. Ця функція - тренувальна. Відомо, що, уявляючи собі рух, можна вправлятися, удосконалюючи техніку будь-яких рухових дій. На практиці ця функція називається ідеомоторним тренуванням. Вона характеризується тим, що спортсмен оживляє систему механізмів довільних рухів, унаслідок чого виникають мікрореакції нервово-м'язової, вегетативної й іншої функціональної систем організму. Ці реакції ідентичні реальними, які виникають при практичному виконанні рухів. У результаті здійснення ідеомоторного тренування (багаторазового уявного повторення) відбувається закріплення структури механізмів довільної дії.
Важливо відзначити, що ідеомоторне тренування має свої принципи, які дозволяють підвищувати ефективність функції:
- чим яскравіше й чіткіше уявлення, тим яскравіше виражений тренувальний ефект;
- ефект зростає, якщо уявлення супроводжується "уявним проговорюванням" процесу виконання дії;
- ефект стане особливо яскравим, якщо спортсмен опанував просторовими ознаками рухів;
- тренувальний ефект, може бути негативним, якщо уявлення помилкове.
Реакція - це усвідомлювана відповідна дія на визначений сигнал.
Усі різновиди реакції мають ту саму структуру: сприйняття сигналу (попередній період); усвідомлення сигналу (основний період, латентний); відповідна дія (виконавчий період).
Типовий приклад реакції - старт у спорті. Наприклад, плавець, що приготувався до старту, по команді "Увага!" приймає вихідне положення. З цього моменту до стартового пострілу проходить попередній період реакції. Від пострілу до початку руху спортсмена - основний латентний період реакції. Від початку стартових рухів до відриву від стартової тумбочки - виконавчий. Реакції, як правило, дуже швидкоплинні. Вони тривають тисячні частки секунд. Але за цей час система периферичних і центрально-мозкових нервових процесів виконує функції сприйняття сигналу, його усвідомлення, посилки по еферентних шляхах імпульсів до м'язів, що забезпечують виконання відповідних дій [8].
У психології спорту розрізняють прості і складні реакції.
Прості реакції характеризуються одним сигналом і однією, заздалегідь відомою, відповідною дією. Складні реакції визначаються двома і більш сигналами, однією або декількома відповідними діями.
У простих реакціях виділяють три типи: сенсорний, моторний і нейтральний. Тип реакції залежить від спрямованості уваги спортсмена. Наприклад, якщо спортсмен на старті, очікує команду до початку виконання дій (на старті), то в нього з'являється сенсорний тип реакції. Якщо ж спортсмен зосередився на майбутніх рухах, то ця реакція в нього моторного типу. При нейтральному типі реакції в спортсмена немає акцентування уваги.
Складні реакції типові для усіх видів спорту, де є протиборство суперників (бокс, фехтування, види боротьби, спортивні ігри).
Представники цих видів спорту, як правило, володіють значним арсеналом прийомів нападу, захисту, обманних дій, але усі не знають заздалегідь, як поводитися в даний момент, який застосувати прийом, тому їх реакції носять вибірковий характер. Такі реакції теж відрізняються швидкістю, але в них більш тривалий, у порівнянні з простими реакціями, латентний період, що виникає в результаті великої кількості інформації, яка надходить у головний мозок і потребує переробки.
Реакції - це один із проявів фізичної якості швидкості.
Швидкість реакції в спорті має величезне значення. Часто результат спортивної боротьби залежить від того, наскільки вчасно і раціонально реагує спортсмен на зміни в змагальній ситуації або наскільки вчасно він виконує стартову дію. Швидкість реакцій піддається удосконалюванню за допомогою спеціальних вправ.
Один з найважливіших факторів, що забезпечують результативність тренувального процесу, - рівень психічної напруги [6].
Робота, вироблена спортсменом у ході тренувальних занять, вимагає енергетичного забезпечення і збереження сталості внутрішнього середовища організму. У цьому зв'язку, а також для досягнення успіху в спортивній діяльності спортсменові необхідно приводити в активний рух механізми, що регулюють стан організму спортсмена, що забезпечують внутрішні умови здійснення певних дій. Регуляція діяльності людини завжди протікає комплексно. Її основу складають емоційно-вольова сфера людини, вегетативні механізми і принцип домінанти в керуванні діяльністю.
Переходячи до більш детального розгляду даного питання, необхідно згадати слова І.П.Павлова, який писав, що „людина є система, яка існує по своєму найвищому саморегулюванню".
Дійсно, людський організм є досить довершеним у плані самоконтролю і саморегуляції.
Механізми домінанти, тимчасово пануючого вогнища порушення, дозволяють нам в умовах, коли надходить маса різноманітних подразників і сигналів, відібрати з них тільки ті, які мають значення для виконуваної діяльності. Позитивна роль домінанти в керуванні діяльністю спортсмена полягає в тому, що властивість її підкріплюватися сторонніми подразниками і гальмувати інші вогнища порушення забезпечує досягнення мети навіть у несприятливих умовах. Однак у ряді випадків інертність домінанти заважає спортсменові швидко й адекватно пристосуватися до ситуації, що змінилася, змінити план ведення двобою, змінити уявлення про методику тренування і т.д.
Природа передбачила й інший механізм подолання перешкод - виникнення емоцій. Ця роль емоцій була зрозуміла із самого початку їх вивчення. Емоція виникає лише тоді, коли здійснення інстинктивних дій, звичних або довільних форм поведінки наштовхується на перешкоду. У спорті емоційна регуляція діяльності виявляється при великому бажанні досягти високого результату, при сильних переживаннях. Часто емоції розкривають додаткові ресурси, автоматично, неусвідомлено для спортсмена. Таким чином, розкриваються і реалізуються в діяльності резервні можливості організму. Позитивне значення емоційної регуляції полягає в гіперкомпенсаторній мобілізації енергетичних ресурсів, хоча ця перевага має і слабкі сторони: така регуляція неощадлива, марнотратна, завжди містить небезпека ухилу від головної мети.
Вольова регуляція компенсує слабкі місця емоційної, перешкоджає її генералізації, сприяючи утриманню початкової мети [7].
Вольова регуляція - це фактори свідомої напруги фізичних і духовних сил, спрямованих на підвищення результатів будь-якої діяльності. В основі вольової регуляції лежить не тільки бажання, але і глибоке розуміння необхідності перебороти самого себе заради досягнення мети. Але і вольова регуляція має свої недоліки: значне обмеження часу для пошуку рішення, що ускладнює рішення нових задач, обмежує творчість через програмування діяльності.
Оптимальне сполучення всіх компонентів регуляції, необхідне для здійснення успішної діяльності, можливо тільки в результаті становлення особистості спортсмена, значного розвитку його фізичних якостей, закріплення й удосконалювання рухових навичок і повної адекватності вегетативних реакцій організму. Природно, процеси регуляції приводять спортсмена в стан психічної напруги, які, будучи адекватними зовнішніми і внутрішніми умовами виконання діяльності, можуть мати різний рівень прояву. Відомо, що психічна напруга впливає на результати діяльності людини як позитивно, так і негативно. У спорті багато прикладів, коли психічна напруга була причиною або зниження працездатності і розладу сну спортсмена, або росту його спортивної майстерності, що забезпечило успіх його виступу на змаганнях. Напруга в тренуванні пов'язана з процесом діяльності, з необхідністю виконувати усе більш зростаюче фізичне навантаження. Психічна напруга в умовах змагань доповнюється напругою, обумовлена метою досягти певного результату, тому психічна напруга в тренуванні називають процесуальною, а в змаганні - результативною.
Страницы: 1, 2, 3
