Екзема — захворювання нейроалергічного характеру, яке проявляється запаленням верхніх шарів шкіри і епідермісу, нерідко з мокненням, інтенсивним свербежем, симетричним розміщенням вогнищ ураження і часто поширенням процесу на значні ділянки тіла. Серед хвороб шкіри вона найпоширеніша. Уражаються грудні діти, юні, дорослі, літні, жінки і чоловіки. Назва захворювання походить від грецького «екзео» — закипати і відображає одну із головних ознак — рясний пухирцевий висип і краплеподібне мокнення. Перебіг переважно хронічний з частими рецидивами і ремісіями. Виникнення і розвиток екземи пояснюють численні теорії. Найбільш прийнятні — нейрогенна і алергічна. Екзема спричиняється дією різнопланових зовнішніх і внутрішніх подразників (алергенів) при наявності особливої природженої чи набутої індивідуальної схильності. До зовнішніх належать хімічні — фарби, лаки, скипидар, солі нікелю, хрому, отрутохімікати; біологічні — пилок і соки рослин, бактерії; до внутрішніх чинників — функціональні розлади нервової системи, захворювання різних органів, особливо печінки, шлунка, кишок, ендокринних залоз. За тривалістю перебігу екзему поділяють умовно на гостру і хронічну.
Починається екзема на будь-якій ділянці шкіри, але найчастіше на руках, ногах, обличчі виникають розсіяні поодинокі червоні плями, які через декілька годин чи днів швидко з'єднуються і утворюють великих розмірів вогнища почервоніння, набряклості шкіри без чітких меж. Згодом на цих ділянках з'являються вузлики, пухирці. Внаслідок розчухування чи під тиском серозного вмісту вони розриваються, оголюючи маленькі ерозії, на поверхні котрих з'являється лімфа у вигляді краплинок. Пізніше лімфа зсихається в кірочки.
Через деякий час гострі явища згасають: мокнення припиняється, вогнища вкриваються кірочками. Після їх відпадання залишаються ніжні лусочки. Почервоніння зменшується і зовсім зникає. Настає видужання з повним відновленням властивості і функції шкіри. Хронічна екзема розвивається поступово з гострої і характеризується тривалим перебігом, інфільтрацією ураженої шкіри, грубим її малюнком, нормальні складки і борозенки поглиблюються, з'являються зморшки, буро-синє забарвлення. При хронічному перебігу спостерігаються спалахи захворювання у вигляді висипу вузликів, ерозій, мокнення.
Залежно від місця розташування екзематозний процес має деякі клінічні особливості. На волосистій частині голови екзема часто ускладнюється гноячковою інфекцією, внаслідок чого шкіра дуже червоніє, виділяється велика кількість лімфи і настає значне мокнення. Волосся склеюється в товсті пучки — ковтуни, від яких неприємно тхне. Лімфа і гній зсихаються в масивні крихкі кірки, що вкривають усю поверхню голови, як шолом. З волосистої частини голови екзема часто поширюється на вушні раковини, обличчя, шию. Лімфатичні вузли на шиї, під нижньою щелепою збільшуються, вони болючі при прощупуванні, нерідко підвищується температура тіла. Одужання настає повільно. На місці уражених ділянок залишається тимчасове лущення.
Екзема у ділянці зовнішніх статевих частин має торпідний перебіг і супроводиться нестерпним свербежем. Гостра екзема найчастіше уражає мошонку, яка червоніє і дуже набрякає, складки її розгладжуються, вона збільшується. На її поверхні виникають пухирці, які згодом розриваються. Утворюються ерозії і великі вогнища мокнення. Запальний процес з мошонки поширюється на статевий член, пахвинні і стегнові складки та на промежину. При хронічній екземі статевих частин шкіра потовщується, складки її поглиблюються, нерідко утворюються дрібні тріщини, з'являються поодинокі пухирці, настав помірне лущення. Суб'єктивно турбує інтенсивний свербіж, особливо вночі. У жінок гостра екзема статевих органів починається почервонінням великих соромітних губ. Звідти запальний процес поширюється па малі соромітні губи, лобок, стегнові складки, де на почервонілій шкірі з'являються вузлики, пухирці, ділянки мокнення. Хронічна екзема у жінок часто обмежується великими і малими соромітними губами, які потовщуються, збільшуються, іноді на них з'являються невеликі ділянки мокнення, після чого утворюються кірочки, починається лущення. У багатьох хворих екзема поширюється на промежину і ділянку відхідника.
У дітей екзема виникає на 2—3-му місяці життя і є одним із проявів ексудативного діатезу. Захворювання характеризується торпідним перебігом, інтенсивним свербежем, погано піддається лікуванню. Найчастіше екзема у дітей починається почервонінням і набряком шкіри на щоках, поверхня якої стає напруженою і блискучою. Такий стан триває протягом декількох днів або тижнів, а потім на тлі почервоніння висипають дрібні точкові пухирці, іноді скупчуючись у вогнища значних розмірів. Пухирці швидко лопаються або немовля розриває їх, внаслідок чого утворюються ділянки ерозій і мокнення. Згодом лімфа зсихається в крихкі потовщені жовтуваті кірочки. В окремих дітей може приєднуватися гноячкова інфекція, і все обличчя вкривається кірочками, нагадуючи маску. Екзематозний процес нерідко поширюється на волосисту частину голови, шию, вушні раковини, тулуб і кінцівки, набуваючи тотального характеру. У багатьох хворих збільшуються лімфатичні вузли, особливо підщелепні, шийні, потиличні, підвищується температура тіла, пропадає апетит. Хворому немовляті великих страждань завдає інтенсивний безперервний свербіж, який зумовлює безсоння, постійно збуджений стан, нерідко розлади функції травного каналу.
Перебіг екземи у дітей затяжний, багатомісячний, а у деяких хворих багаторічний. Однак при старанному лікуванні часто на 3-му році життя дитини періоди поліпшення стають тривалими, а загострення слабкими, і, нарешті, настає видужання. Причиною екземи у дітей вважають харчову інтоксикацію, або харчову сенсибілізацію. Спостереження показують, що суттєве значення у розвитку екземи належить спадково-конституційній схильності, яка передається по прямій лінії від матері чи батька. Важливу роль у профілактиці дитячої екземи відіграє правильне харчування не тільки немовляти, а й матері, вагітної, їх необхідно оберігати від інтоксикацій, категорично забороняється вживати алкоголь, палити.
Професійну екзему спричиняють хімічні чи біологічні алергени, з якими людина стикається в процесі трудової діяльності. її виникнення і розвиток підтримують хронічні хвороби нервової системи та внутрішніх органів, розлади діяльності потових і сальних залоз, рогового шару епідермісу. Хвороба починається, як і звичайна екзема, з ураження відкритих ділянок шкіри, на які діють виробничі подразники. При усуненні їх настає видужання. Але повторний контакт в подразником зумовлює рецидив професійної екземи. Для виявлення чинника екзематозного процесу застосовують шкірні проби, за допомогою яких установлюють ступінь чутливості шкіри на той чи інший передбачуваний подразник. Профілактика професійної екземи вимагає проведення громадських та індивідуальних заходів. Вона проводиться в такому ж напрямі, як і профілактика професійних дерматитів. Важливу роль відіграє професійний медичний відбір.
Себорейна екзема розвивається переважно у людей, хворих на себорею. Ця форма екземи майже завжди починається з ураження волосистої частини голови, лоба, брів, носо-губних складок і згодом спускається на шию, спину, груди, зовнішні статеві органи, під пахви. На волосистій частині голови спочатку з'являються невеликі рожево-жовтуваті плями, вкриті лусочками. Через декілька тижнів чи місяців плями з'єднуються і утворюють великі вогнища уражень з неправильними обрисами і більш-менш чіткими межами. На поверхні нагромаджуються лусочки у вигляді крихких товстих кірок. При себорейній екземі мокнення спостерігається рідко, переважно в складках. Перебіг і закінчення захворювання сприятливіші, ніж звичайної екземи. Суб'єктивно — помірне свербіння. Правильне і своєчасне лікування в медичному закладі забезпечує повне видужання, але порушення призначеного лікарем режиму харчування, а також вживання спиртних напоїв та інших подразників нерідко призводить до загострення хвороби1.
Мікробна екзема виникає і розвивається внаслідок дії мікробного фактора, переважно стафілокока і стрептокока. Обриси вогнищ запалення чіткі. Вони найчастіше розміщуються в складках, біля рубців, ран, навколо трофічних виразок (нерідко асиметрично). Свербіння порівняно незначне.
При старанному систематичному лікуванні настає повне видужання.
Профілактика різних клінічних форм екземи полягає в дотриманні елементарних гігієнічних правил догляду за шкірою, униканні контакту з зовнішніми і внутрішніми подразниками, своєчасному лікуванні захворювань нервової системи та внутрішніх органів. Мікробній екземі можна запобігти якісною дезинфекцією травм шкіри з порушенням її цілості, кваліфікованим лікуванням гноячкових процесів; професійній — дотриманням санітарно-технічних заходів. При повторенні загострень професійної екземи з втратою працездатності хворого переводять на іншу роботу. Запобігання загостренням хронічної екземи передбачає диспансерний нагляд за хворими, періодичні обстеження і лікування їх. Враховуючи порушення функції травлення у значної кількості хворих на екзему, вирішальну роль у профілактиці загострень має дотримання дієти з категоричною забороною вживання гострих, подразнюючих страв. Медичні працівники спрямовують зусилля на усунення або послаблення шкідливого впливу навколишнього середовища, підвищення опору і захисних сил організму, а також зниження алергічної реактивності. Для закріплення одержаного позитивного ефекту при лікуванні хронічної екземи в періоди ремісій деяким хворим можна рекомендувати курорти з сірководневими та радоновими джерелами: Любінь Великий, Немирів, Сочі, П'ятигорськ, Хмельнпк, Миронівка, Біла Церква, Цхалтубо та ін.
Нейродерміт — хронічне захворювання шкіри, яке характеризується обмеженим чи поширеним інтенсивним свербінням і різноманітними висипами. Виникнення хвороби підтримують алергічна реактивність, інтоксикації, нейроендокринні розлади і порушення обміну речовин. Спочатку хворих турбує свербіння, згодом з'являються висип, розчухи, садна, почервоніння, вузлики. Шкіра уражених ділянок потовщується, її рельєф і малюнок помітно грубішають внаслідок поглиблення складок і борозенок, колір поступово стає сіруватим, нерідко з бурувато-синюватим відтінком. Обмежений нейродерміт найчастіше виникає на задній і бічних поверхнях шиї, в ліктьових і підколінних ямках, на внутрішніх поверхнях стегон, промежині, зовнішніх статевих органах. Часом обмежений нейродерміт перетворюється у поширений. Сильне свербіння позбавляв хворих спокою, порушує сон, працездатність. Перебіг нейродерміту торпідний, з періодами загострення і тимчасового поліпшення. Влітку хворі почувають себе задовільно, взимку — гірше. Жінки хворіють частіше, ніж чоловіки.
Сильні загострення нейродерміту настають під час статевого дозрівання і клімаксу. У старечому віці захворювання часто проявляється свербежем усієї шкіри без значних висипів. Нейродерміт виліковується, але може повторюватися. Лікування призначають з урахуванням результатів обстеження нервової системи, внутрішніх органів, ендокринних залоз. Широко використовують фізіотерапевтичні заходи, призначення дієти з вилученням алкогольних напоїв, гострих і пряних страв, обмеженням солі. Профілактика передбачає лікування насамперед нервової системи, захворювань внутрішніх органів і ендокринних залоз.
Кропив'янка проявляється раптовим висипанням обмежених, з різкими обрисами рожевих набряків різних розмірів і форми, які дуже сверблять. Висип може виникнути на будь-якій ділянці шкіри і слизових оболонок. Хворіють особи з підвищеною чутливістю організму до зовнішніх подразників (кропива, хміль, пастернак, листя і стебла помідорів, листя кукурудзи тощо; гусінь, укуси комарів, ґедзів, комах). Внутрішніми чинниками бувають харчові продукти, а також глистяна інвазія, лямбліоз жовчних шляхів, порушення обміну речовин, функції ендокринних залоз та ін.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7
