У шкірі і зв'язаних з нею структурах розміщуються механо-, терморецептори і рецептори болю. Вони не зібрані в окремі органи чуттів, а розсіяні по всій шкірі. Густота розташування шкірних рецепторів не скрізь однакова1.
Механорецепція (дотик) має ряд властивостей, зокрема відчуття тиску, дотику, вібрації і лоскотання. Гадають, що кожен вид відчуття має свої рецептори. У шкірі вони розташовані на різній глибині і у різних її структурних утворах. Більшість рецепторів є вільними нервовими закінченнями чутливих нервів. Частина їх міститься у різного роду капсулах (мал. 3).
Мал. 3. Рецептори шкірної чутливості: а - тільця Руфіні, б - диски Меркеля, в - тільця Мейснера, г - тільця Пачіні, д - луковиця Краузе, е — вільне нервове закінчення
Тільця Мейснера є датчиками швидкості — подразнення сприймається під час руху об'єкту. Розташовані вони у позбавленій волосяного покриву шкірі (на пальцях, долонях, губах, язику, статевих органах, сосках грудей). Швидкість сприймають також вільні нервові закінчення, що лежать навколо волосяних цибулин.
Диски Меркеля сприймають інтенсивність (силу) тиску. Вони є у вкритій волоссям і позбавленій волосяного покриву шкірі.
Тільця Пачіні — рецептори тиску й вібрації. Вони виявлені не тільки у шкірі, але й у сухожиллі, зв'язках, брижі.
Усі названі утвори є закінченням дендритів мієлінових волокон групи Ар, швидкість проведення збудження у яких становить 30—70 м/с. Поряд з ними у кожному нерві можна виявити і немієлінізовані волокна. У деяких нервах вони становлять близько 50%. Частина їх передає імпульси від терморецепторів, інші— реагують на слабкі тактильні стимули, але більшість волокон належить до ноцирецепторів, що сприймають біль. Точність локалізації відчуття у тактильних рецепторах вказаної групи невелика, як і швидкість проведення імпульсів нервами, що відходять. Вони сигналізують про слабкі механічні стимули. Гадають, що тактильні рецептори разом із ноцирецепторами грають значну роль у зародженні відчуття лоскотання.
М'язові рецептори (рис. 4) зв'язані з безліччю рефлекторних реакцій, які забезпечують те чи інше положення тіла в просторі.
Рис. 4. Рецептори м'язів: а — вільні закінчення аферентного волокна, які обплітають кінець м'язового волокна; б — м'язове веретено; 1,4— закінчення еферентного волокна; 2 — закінчення аферентного волокна; 3 — капсула; 5 — внутрішні м'язові волокна; 6, 8 — еферентне волокно; 7 — аферентне волокно рецептор.
До м'язових рецепторів належать тільця Фатера — Пачіні, голі нервові закінчення, тільця Гольджі, м'язові веретена. Тільця Фатепа — Пачіні містяться в сухожилках, суглобових сумках, фасціях, періості. Тільця Гольджі (цибулиноподібні тільця) являють собою заповнену лімфою капсулу, в яку заходять сухожильні волокна, оточені оголеними нервовими волоконцями. При напруженні сухожилка рецептор збуджується. М'язові веретена — це посмуговані волокна завдовжки 1—4 мм, оточені капсулою, яка заповнена лімфою. В капсулі міститься від 3 до -13 волоконець. М'язові веретена відповідають і на розтягнення, й на скорочення м'язів, тому що мають подвійну іннервацію: еферентну й аферентну.
Кількість рецепторів у різних частинах шкіри різна. Так, на 10 кв. мм шкіри гомілки в середньому припадає один, а в ділянці голови — 30, тоді як на подушечках пальців їх 230.
1.2 Фізіологія шкірної чутливості
Зовнішні подразнення через кору великого мозку визначають поведінку людини й тварин, а також впливають на функції внутрішніх органів.
Шкіра людини виконує ряд таких важливих функцій, як терморегуляцію організму, захисту його від шкідливих зовнішніх впливів, виділення продуктів обміну, депонує кров. Шкіру треба оберігати від перегрівання та сонячного опромінення, що може призвести до стійких змін у кровоносних судинах. Брудна шкіра веде до закупорки потових отворів і протоків сальних залоз, що може викликати запалення волосяних фолікулів. Шкіра надзвичайно чутлива до хімічних речовин, — про це треба пам'ятати тим, хто працює на відповідних виробництвах. Часті подразнення шкіри хімічними речовинами можуть стати причиною раку шкіри. Через шкіру всмоктуються різні отруйні речовини: нікотинова кислота, анілінові барвники, сполучення хрому, препарати ртуті та ін., що може призвести до загального отруєння організму.
Під впливом механічної сили деформується мембрана рецепторів. При цьому збільшується проникність її для натрію. Внаслідок цього виникає рецепторний потенціал (РП), що має такі самі властивості, як і місцевий. Поширюючись на сусідні ділянки, він призводить до виникнення ПД у суміжнім перехваті Ранв'є. Ці процеси розвиваються в середині капсули. Потенціал, який виникає, поширюється доцентрове1.
Серед механорецепторів є такі, які швидко або повільно адаптуються. Здатність їх до адаптації дозволяє людині через певний час після одягання не помічати на собі одягу. Але варто «нагадати» про одяг, як завдяки підвищенню чутливості рецепторів ми знову починаємо його відчувати.
У реальних умовах при дії на шкіру подразника ПД виникає у рецепторах декількох типів. Звідси збудження передається у спинний мозок, а потім через бокові і задні стовпи—до таламуса і кори великого мозку. На кожному із рівнів (спинний мозок, стовбур мозку, таламус, кора великого мозку) аферентна інформація аналізується. При цьому на кожному рівні можливе формування відповідних рефлексів. Для рефлекторної відповіді велике значення має рефлексогенна зона — місце нанесення подразника. Аференти, які входять у спинний мозок задніми корінцями, у кожному сегменті іннервують обмежені ділянки шкіри, що називаються дерматомами. У спинному мозку суміжні дерматоми значно перекриваються внаслідок перерозподілу пучків волокон у периферичних сплетіннях. Тому кожний периферичний нерв містить волокна від кількох задніх корінців, а кожний корінець — від різних нервів (мал. 5).
На рівні спинного мозку аферентні нейрони тісно взаємодіють як з мотонейронами, так і з вегетативними нервами (звичайно, у тих відділах спинного мозку, де вони є). Тому при дії подразника на шкіру можуть виникати рухові або вегетативні рефлекси. Виникнуть вони чи ні, якою мірою будуть вираженими, залежить від конкретних властивостей подразника, а також низхідних імпульсів тих відділів ЦНС, що розташовані вище.
Другий нейрон соматосенсорної аферентації лежить у спинному мозку або у стовбурі мозку. Волокна його доходять до вентробазальних ядер таламуса контралатеральної половини. Тут, як і у спинному мозку, є досить чітко виражене соматотопічне представництво від конкретної ділянки периферії до відповідного відділу таламуса. Від вказаних ядер таламуса імпульси спрямовані до інших ядер таламуса або до соматосенсорних зон кори великого мозку.
У кожній половині великих півкуль мозку є дві соматосенсорні зони: одна у задній центральній звивині (51), друга—у верхньому відділі бокової борозни (511), яка відокремлює тім'яну частку від скроневої.
У 51 представлена проекція протилежного боку тіла з добре вираженою соматотопічністю. Соматотопічність шкіри характерна і для 511, хоча тут вона виражена меншою мірою. Важливо й те, що у 511 є представництво обох половин тіла у кожній півкулі. Соматотопічна карта кори великого мозку значно спотворює периферичні зв'язки: шкіра найважливіших для людини відділів— рук і органів мовлення (на периферії їх рецептори розташовані дуже щільно) — має велику площу.
Мал. 5. Схема сегментарної чутливості шкіри людини.
Літерами та цифрами позначено сегменти, аферентні нерви яких іннервують метамери тіла (за даними Г. Н. Касіля). Тр — сегменти голови; г—грудні сегменти; н — поперекові сегмент; к — крижові сегменти
Нейрони у соматосенсорній корі згруповані у вигляді вертикальних колонок діаметром 0,2—0,5 мм. Тут можна виявити чітку спеціалізацію, яка виражається у тому, що колонки зв'язані з певним типом рецепторів. Ділянка 51 посилає безліч еферентних аксонів до інших ділянок кори великого мозку. Зв'язок із моторною зоною кори великого мозку забезпечує корекцію рухів за принципом зворотного зв'язку. В соматосенсорних зонах протилежної півкулі здійснюється білатеральна координація. Низхідний вплив на таламус, ядра спинного мозку забезпечують еферентний контроль висхідної імпульсації.
Але найістотнішим є те, що у корі великого мозку відбувається усвідомлення відчуття. Ушкодження її соматосенсорних зон призводить до того, що при дотику до шкіри людина не може точно дати просторову та іншу характеристику подразника. Крім того, кора великого мозку разом із нижчележачими підкірковими структурами через вищевказані низхідні впливи може брати участь і в усвідомленому контролі всіх висхідних шляхів.
Терморецептори. У шкірі розміщені також терморецептори. Крім шкіри, вони є у різних відділах ЦНС. Терморецептори беруть участь у регуляції теплообміну організму. Розрізняють два типи терморецепторів — холодові й теплові. До них із деяким застереженням можна зарахувати також терморецептори, які дають відчуй я болю при дії дуже низької або дуже високої температури1.
Холодові рецептори лежать більш поверхнево у епідермісі і зразу під ним, а теплові—у верхніх і середніх шарах власне шкіри. Терморецепцію здійснюють вільні нервові закінчення. Розрізняють власне теплові рецептори і неспецифічні, що збуджуються під час охолодження і тиску. Площа поля терморецеп горів становить близько 1 мм2.
Механізм стимуляції терморецепторів пов'язаний із змінами метаболізму залежно від дії відповідної температури (зміна температури на 10 °С у 2 рази зумовлює зміну швидкості ферменгативних реакцій).
Під час тривалої дії температурного подразника терморецептори адаптуються, тобто чутливість у них поступово знижується. Тому, якщо охолодження відбувається повільно, обмороження можна й не помітити.
Висхідні шляхи від терморецепторів спрямовані у ретикулярну формацію стовбура мозку або у вентробазальний комплекс таламуса. З таламуса вони можугь іти в соматосенсорні зони кори великого мозку.
Пропріорецептори. До сприйняття стану окремих частин тіла причетні її пропріорецептори — м'язові веретена, сухожильні органи і суглобні рецептори. За допомогою їх без участі зору можна досить точно визначити положення окремих частин тіла у просторі.
Пропріорецептори беруть участь в усвідомленні напрямку й швидкості руху кінцівок. За функцією вони нагадують рецептори вестибулярного аналізатора.
Поряд із механо- і терморецепгорами шкіри. Пропріорецептори дозволяють правильно оцінити не тільки положення окремих частин тіла, а й побудувати тривимірний чуттєвий світ. Головним джерелом інформації при цьому служить рука, якщо вона рухається, дотикаючись до предмета і обмацуючи його. Наприклад, як можна без руху і обмацування виявити такі якості, як рідкий, клейкий, твердий, еластичний, гладенький тощо.
1.3 Характеристика гендерних та вікових особливостей шкіри
Структурні й анатомічні особливості. Структура чоловічої шкіри більш груба, роговий шар і дерма товща, ніж у жінок, а підшкірно-жирова клітковина тонше. Шкіра чоловіків тоншає поступово починаючи з 12 років, у той час як у жінок до п'ятдесятьох років вона істотно не міняється, і тільки потім починає прогресивно тоншати.
Взаємозв'язок колагену дерми зі статтю очевидна. Доведено зв'язок між товщиною шкіри і вмістом колагену в чоловіків у всіх вікових групах, у жінок же подібний взаємозв'язок виявляється лише в осіб старше шістдесяти років. У тому самому віці і при однакових кліматичних умовах зморшки сильніше виражені в чоловіків, чим у жінок. Щільність колагену, яка обчислюється як відношення колагену дерми до її товщини, тісно пов'язана з віком як у чоловіків, так і в жінок, але вона істотно нижче в жінок у всіх вікових групах. Встановлено, що хронологічне старіння пов'язане з загальним вмістом колагену. Споконвічно більш низький вміст колагену є, можливо, однією з причин того, чому шкіра жінок старіє раніше, ніж чоловіча. Можливо, одним з факторів, що впливають на гендерні розходження вмісту колагену, є рівень продукції андрогенів.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7
