Багаті на факти записи залишив посол німецького цісаря Рудольфа II Еріх Лясота наприкінці XVI ст. Він був одним з перших іноземців, що відвідали Запорозьку Січ, де пробув понад 1,5 місяця. З його спогадів дізнаємося про окремі сторони життя та побуту запорожців, яких він називає "хоробрими та заповзятими людьми, які з ранніх років вправляються у військовій справі і прекрасно вивчили ворога — турків і татар. Вони мають власні гармати і багато хто з них вміє поводитися із цією зброєю так, що в них є зайвим наймати й утримувати окремих гарматників (як це водиться в іншому війську)".
Цікаві відомості про одного з керівників боротьби проти турецького поневолення Івана Підкову знаходимо у записках Л.Міллера, що були видані в Лейпцігу 1585 р. Зокрема з усіма подробицями він описав арешт і страту Івана Підкови польською владою.
Різні відомості про українських козаків залишив у своїх спогадах посол німецького цісаря Яків Генкель фон Доннерсмарк, який їздив до Москви 1614р. Він як і його попередник С. Герберштайн, добре відрізняє Московію від України-Русі, коли мову перших називає московською, а других — руською. Так, про польського секретаря Ганса Гритина пише, що він "дуже був ознайомлений із руською і московською мовами".
У різних спогадах німецьких авторів є сторінки, присвячені історії українського народу. Зокрема, в довіднику "Суапеае" читаємо, що гетьман Б.Хмельницкий "був досвідчений і вчений воїн"; Й.Х.Енгель в "Історії України і українських козаків" оцінює визвольну війну на чолі з Б. Хмельницьким як справедливу помсту українського народу своїм польським гнобителям[7,с.73].
Про військовий союз Б.Хмельницького зі шведським королем Карлом Густавом йдеться в "Подорожніх нотатках" пастора К.Я. Пльдебрандта, в яких той цікаво розповідає про похід разом зі шведськими й трансільванськими військами дванадцятитисячного козацького корпусу під командою полковника Ждановича в Польщу. Автор покладає відповідальність за невдачу у військовій операції на трансільванського князя Юрія II Ракоці, який через свою амбітність зневажливо ставився до козаків і не погоджував дій навіть зі шведським генеральним штабом. Гільдебрандт підкреслює, що внаслідок цього військо Ракоці безладно відступало й розвалилося, тим часом козаки Ждановича відступали організовано й трималися стійко, "їхня хоробрість і суворість проявилися по-справжньому". Гільдебрандт вражений освіченістю гетьмана Б. Хмельницького, який під час аудієнції шведських послів розмовляв з ними латинською мовою.
Визвольна війна українського народу під проводом Б.Хмельницького мала загальноєвропейський резонанс, з огляду на те, що велася проти однієї з наймогутніших тогочасних держав Європи - Речі Посполитої. Тому, природно, що вона привернула увагу правителів, політиків і вчених європейських держав і знайшла широке висвітлення як в історіографії, так і в мемуарній літературі. Так, у німецькому виданні хронікального типу "Театр Європи" в окремих розділах шостого й сьомого томів значне місце відводиться опису Визвольної війни 1648 — 1654рр.
Необхідно зазначити, що Шледер, даючи в загальних рисах високу оцінку козацькому війську як боєздатному і дисциплінованому, а також гетьману - Б.Хмельницькому як "хороброму й розумному воїну" та його соратникам, проте водночас підкреслює велику роль німецьких найманців у польському війську, які не раз рятували шляхетське військо від поразки[6,с.47].
Мужня боротьба українських козаків із захисту українського народу від іноземних поневолювачів знайшла відображення і в німецьких наукових дослідженнях. У 1684 р. в Лейпцігському університеті була захищена "Історична дисертація про козаків", автор якої И.Й.Мюллер писав: "Мало хто знає, що у 1684 р. козаки завдали відчутної пам'ятної поразки туркам і татарам. Останні вдавали, начебто обмірковують їхню пропозицію щодо війни чи миру. Козаки так їх переслідували після блискучої перемоги, що можна написати нову "Іліаду" після Гомера, після того як спеціальна реляція була опублікована і зблиснула як промінь сонця. Ми молимо Бога,щоб він сприяв прагненням козаків до перемоги і надихав їх на нові хоробрі вчинки".
З початком XVIII ст. в Європі з'явилося багато історичної та мемуарної літератури, в якій значна увага приділялася Івану Мазепі. Так, учасник походу Карла XII і свідок Полтавської трагедії принц вюртенберзький Максиміліан Емануїл у своїх записках дає позитивну оцінку козакам, розкриває причини їх переходу на бік шведів: "вони хочуть бути вільним, непід'ярмленим ні Польщі, ні Москві народом, тому завжди відстоюють свої привілеї та права, що, власне, й стало причиною, що Мазепа прийняв шведську сторону, бо якраз, усупереч їхнім, був їхній край обложеним Москвою різного роду раціями й порціями". У його спогадах І.Мазепа характеризується як вже немолода, але енергійна людина, з гострим розумом і європейською освітою, з досконалим володінням латинською мовою.
Тогочасні німецькі джерела для нас особливо цікаві, тому що відомості про Україну, козаків та Мазепу походили безпосередньо від німецьких учасників чи очевидців тих подій. Особливо багато вістей про І.Мазепу з'явилося після 1704р., коли він за наказом царя виступив у похід на Правобережну Україну на допомогу "скинутому" польському королю Августу II. В популярному історичному тижневику "Псторіше Ремаркс" за 22 січня 1703р. вміщена кореспонденція з Москви, в якій значне місце приділяється діяльності І.Мазепи, також виклад його біографії. Цей життєпис став згодом основним джерелом наступних біографічних нарисів[6,с.169].
Український історик з діаспори Теодор Мацьків, досліджуючи, що писала західноєвропейська преса про І.Мазепу, виявив, що лейпцігський журнал "Еигораісе Сата" протягом кількох років друкував не тільки статті про гетьмана, а і його портрети-гравюри (у 1706, 1708, 1712 рр.), автором яких був німецький художник Мартин Бернінгротг. Гравюри ПУЛИ виконані за життя І.Мазепи.
Учасник походу Карла XII німецький капелан Й.В.Барділі у своїх мемуарах подає стислу історію України. "Україна або Казакія, — пише Барді, — це земля, на якій давніше жили скити, а їхніми нащадками є козаки, — народ вільний, що не хоче бути ні під Польщею, ні під Москвою". Він звертає увагу також на багатства України, яку називає "молоком і медом текучою" країною, що має стільки збіжжя, що сама не може його спожити. Однак, починаючи з другої половини XVII ст., Україна занепадає внаслідок жорстокої експлуатації й пограбування її державами, насамперед Московською.
Окремі мислителі того часу пророку вали, що таке становище України не залишатиметься довічним. Німецький філософ-етнограф Йоганн Готфрід Гердер у своєму "Щоденнику моїх подорожей" в 1769р. писав: "Україна стане колись новою Грецією: прекрасне підсоння цього краю, весела вдача народу, його музичний хист, родюча земля, колись прокинуться повстане велика, культурна нація і її межі простягнуться до Чорного моря, а відтіля ген, у далекий світ".
Але найбільш об'ємний і цікавий опис подорожі по Україні (1838 р.) залишив німецький мандрівник і вчений, основоположник антропогеографії Йоганн Георг Коль. На основі своїх записів під час подорожі Україною він видав два шеститомні твори під назвою „Подорож в Південну Росію” серед яких є книга "Україна, Малоросія". У цих творах Й. Коль подає дуже багато відомостей про географію, природу, звичаї, побут, історію, економіку, культуру українського народу[6,с.107].
Так, про минуле України він пише: "За давніх часів, коли ще велике князівство, що володарювало над усіма руськими, а центр його знаходився у Києві, малороський рід, мабуть, був найзначнішим у всій Русі. Малоросія у той час об'єднувалася під однією і тією самою владою. При розпаді давнього великого князівства утворилось багато малих малороських князівств — Галицьке, Володимирське, Чернігівське і т.п. "
У своїх записах Й. Коль велику увагу приділяє українській етнології: звичаям, побуту, вигляду сіл, хат. Зокрема, їдучи з Московії шляхом з Білгорода до Харкова, він у захопленні від українських сіл, про що у своєму щоденнику зазначає:
"Село було безкінечно великим, як і всі українські села. Будинки тягнулись до будинків, подвір'я до подвір'я, начебто провінція була наповнена ними, із садів селян скрізь виднілися якісь червоні домашні квіти, які невиразно дрімали в зоряному блиску, жовті соняшники, якими українські дівчата прикрашали собі волосся, і рожеві троянди, які чіпляли собі під соняшником. Надзвичайним для нас було чути у цьому селі соловейків, їх так багато вони тьохкали навперебій, як канарки на кущах блаженних островів. До цього приєднувались цокотіння перепелиць, як ніде не співалось частіше, ніж в українських селах, і нарешті кукурікання тисячі далеких і близьких півнів. Наша перша піч в Україні була найприємнішою у нашій подорожі". Українці — це, мабуть, найспівучіший народ у світі, хоч вони не дарували ще Європі жодного знаменитого композитора, співають вдень і вночі, як на забавах, так і за роботою...
Одружені жінки під час найтяжчої праці безустанку співають, мов солов'ї. То непроста річ переказати читачеві лише словами цю сповнену життя картину! Отже, на мою власну думку, Україна – країна з багатовіковими культурними традиціями, різноманіттям мальовничих куточків, а також лікувальними курортами. Наша країна займає вигідне географічне положення, має помірний клімат. Все це визначає успішний розвиток туризму, рівень якого задовольняє туристів з багатьох країн світу. Сьогодні туристична Україна - це більше 3 тис. оздоровчих закладів, приблизно 1,5 тис. готелів, 20 тис. місць для прийому туристів по першому та 40 тис. - по туристичному класу. Це більш 150 тис. пам'ятників природи, історії та культури, 39 міст, вік яких понад тисячу років. Україна має прекрасні курорти.
Отже, стан туризму в країнах, які приймають туристів, залежить від зростання доходів і вільного часу або економічної та соціальної ситуації у державах-партнерах. Заїзд туристів також повністю залежить від стану політичних і дипломатичних відносин між країнами-постачальниками туристів і державами, які їх приймають. Так, наприклад, політичні хвилі в Португалії у 1974-1975 pp. призвели до різкого скорочення туризму. В 1989р. після студентських заворушень в Пекіні, в результаті заходів, прийнятих західними країнами-постачальниками туристів, майже повністю припинився іноземний туризм у Китай. Внаслідок терористичних актів в Каїрі та Луксорі (Єгипет) у 1997 p., які так широко рекламувалися вітчизняними туристичними агентствами, загинуло 72 людини, 68 з яких були туристами, в основному німцями. Сьогоднішня ситуація в країні, незважаючи на те, що чисто зовнішньо виглядає респектабельно, продовжує характеризуватися різким соціально-економічним поділом суспільства, що зумовило існування цілих станів, підвладних "бацилі" релігійного фанатизму. Іноземні ж туристи у даному випадку виглядають в ролі цілі: екстремісти знають, що туризм є однією з головних статей валютних надходжень країни, і цілять в "больову точку" режиму. Україна - країна з багатовіковими культурними традиціями, різноманіттям мальовничих куточків, а також лікувальними курортами.
Наша країна займає вигідне географічне положення, має помірний клімат. Все це визначає успішний розвиток туризму, рівень якого задовольняє туристів з багатьох країн світу. Сьогодні туристична Україна - це більше 3 тис. оздоровчих закладів, приблизно 1,5 тис. готелів, 20 тис. місць для прийому туристів по першому та 40 тис. - по туристичному класу. Це більш 150 тис. пам'ятників природи, історії та культури, 39 міст, вік яких понад тисячу років. Україна має прекрасні курорти.
1. Александрова А.Ю. Международный туризм. — М.: Аспект Пресс, 2002. — 464 с.
2. Вавилова Е.В. Основы международного туризма. – М.: Гардарики, 2005. – 356 с.
3. Воскресенский В.Ю. Международный туризм. — М.: Юнити-Дана, 2006. — 255 с.
4. Данильчук В.Ф. Мировой рынок услуг турбизнеса: Учеб. пособие. - Донецк, 2000. — 146 с.
5. Драчева Е.Л., Забаев Ю.В., Исмаев Д.К. Экономика и организация туризма: международный туризм. — М.: Кнорус, 2006. — 565 с.
6. З історії вітчизняного туризму: Зб. наук. ст. /П.М. Слободян (ред.) — К., 1997. — 280 с.
7. Федорченко В.К., Дьорова Т.А. Історія туризму в Україні. — К.: Вища школа, 2002. — 196 с.
Страницы: 1, 2, 3
