У гірських областях випадає в середньому від 600 до 1500 мм опадів у рік, причому виразно помітне їх убування по мірі віддалення від моря. Річна сума опадів в більшості районів Словенії цілком достатня для розвитку землеробства, а в ряді місць навіть надмірна. Проте для землеробства важлива не тільки сума опадів, але й їх сезонність, режим випаровування. На Динарському нагір'ї, наприклад, випадає від 1200 до 2000 мм, але головним чином восени і взимку, причому часто у вигляді злив. Вода тут швидко стікає в річки по скелястих схилах гір або "провалюється" крізь товщі вапняків. Тому, хоча сума опадів цілком достатня для потреб землеробства, фактично їх не вистачає. Все ж таки в основних сільськогосподарських районах Словенії агро-кліматичні умови сприятливі для вирощування багатьох культур. Разом із тим деякі райони потребують зрошування.
Основні річки – Сава і Драва – відносяться до басейну Дунаю. Є гірські льодовикові (Блед) і карстові озера.
Складний рельєф, особливості геологічного складу порід, клімату і грунтово-рослинного покриву зумовили своєрідність гідрографічної мережі країни. Більшість річок колишньої Югославії, у тому числі і Словенії, бере початок в горах недалеко від Адріатичного і Егейського морів. Проте внаслідок нахилу поверхні до північного сходу вони течуть до Сави і Дунаю й належать, таким чином, басейну Чорного моря. Він охоплює 69% території колишньої Югославії, тоді як басейн Адріатичного моря – 21%, а Егейського – 10%.
У більшості своїй річки гірські. Вони багатоводні, мають круте падіння, відрізняються бурхливою і стрімкою течією, не можуть використовуватися для судноплавства, зате володіють великими запасами водної енергії. Характер рельєфу, водоупорність порід, по яких течуть ці річки, і рівномірність стоку (особливо завдяки регулюючій ролі лісів у горах) сприяють будівництву гідроелектростанцій типу дамби.
Річки низовинних районів на більшій частині своєї течії широкі і повноводні. Сава і Драва, спокійні в нижній і середній течії, мають вигляд справжніх гірських річок у верхів'ях. Із трьох найбільших річок колишньої Югославії – Дунаю, Сави і Драви – Сава від витоків до гирла тече цілком в межах Югославії, охоплюючи разом з своїми притоками басейн площею майже 100 тис. кв. км. Вона судноплавна на протязі 2/3 своєї довжини – на 600 км.
Як і в більшості країн з молодою геологічною історією, в Словенії немає великих басейнів кам'яного вугілля і залізняку. Разом із тим динамічність горотворних процесів зумовила дуже строкату мінералізацію надр країни і визначила дуже різноманітний склад корисних копалин.
Вона виділяється перш за все родовищами руд кольорових металів. Їх основні поклади пов'язані тут із виверженими породами мезозойського і третинного часу і породами вулканічної діяльності в більш пізні періоди. До циклів інтрузій кінця мезозойського часу приурочені родовища мідних і свинцево-цинкових руд.
Динарські гори дуже багаті покладами бокситів, що утворилися в результаті глибокого ґрунтового вивітрювання вапняків.
Гори Словенії як би "нашпиговані" покладами різної рудної сировини. Основні природні ресурси – буре вугілля, свинець, цинк, ртуть, срібло, уран.
Серед природних багатств Словенії чималу цінність представляють мінеральні джерела. На базі найцінніших джерел з великим дебітом води, особливо там, де сприятливі й інші, природні чинники (є лікувальні грязі, місцевість відрізняється хорошими кліматичними даними, живописними ландшафтами), створені бальнеологічні курорти.
Багато іноземних туристів буває щорічно на гірськокліматичних курортах, головним чином у Альпах. Та все ж явна більшість іноземних туристів (як, втім, і словенських громадян) спрямовується на Адріатичне побережжя.
Побережжя Адріатичного моря вабить до себе перш за все середземноморським кліматом, теплим ласкавим морем і субтропічною рослинністю. Багато кого підкуповує близькість цієї частини Середземномор'я: для жителів навіть віддалених районів – всього декілька годин шляху, для жителів Чехії, Словаччини, Угорщини, Австрії і Швейцарії, що не виходять до моря, а також Німеччини, що омивається прохолодними морями – від декількох годин до половини доби або небагато більше. На побережжі – курорти з упорядкованими готелями, кемпінгами і пляжами, красиві білокам'яні міста і селища з численними пам'ятниками давньоримської, візантійської, давньослов'янської та венеціанської архітектури.
Складність геологічної будови території, строкатість мінералогічного і петрографічного складу гірських порід, велика роздробленість рельєфу і мікрокліматичні відмінності зумовили дивну "мозаїчність" ґрунтів країни.
Зовсім невеликий ареал червоноземів на вузькій приморській смузі Адріатичного побережжя. Але завдяки інтенсивності господарювання там успішно обробляють різні культури субтропіків і помірного пояса. В долинах річок, особливо на їх рівнинних ділянках, поширені алювіально-лугові ґрунти.
На більшій частині території країни – в горах і низовинних районах Словенії переважають набагато менш родючі підзолисті, бурі лісові і гірсько-лісові ґрунти. При цьому в горах дуже часто ґрунтовий шар настільки тонкий, що його не можна обробляти. Значні ж площі на Динарському нагір'ї є карстом і голими скелями, позбавленими ґрунтів зовсім.
Ліси (головним чином у горах) займають 46% території Словенії. Букові і дубові ліси заміщаються з висотою змішаними і хвойними лісами, субальпійськими і альпійськими лугами. Плато Карст покрито убогою степовою рослинністю, вздовж побережжя – середземноморські чагарники.
Багата видами природна рослинність, переважно перехідного типу від середземноморського до середньоєвропейського, збереглася в малоосвоєних внутрішніх гірських областях. Там зустрічається і велике число ендемічних видів рослин, у тому числі залишків третинної флори.
Одне з головних природних багатств Словенії – її ліси. В лісах Югославії переважають листяні породи дерев, особливо дуб і бук, що понад усе застосовується в промислових цілях. Хвойні займають близько 1/3 лісопокритої площі. Їх частка поступово зростає за рахунок щорічних нових лісопосадок. Хвойні ліси поширені переважно у верхніх ярусах гір, листяні – в нижніх частинах гірських схилів і на низинах у східних і північних областях країни. В самих верхніх ярусах гір (вище 1700-1800 м над рівнем моря) переважають чагарники, але особливо багато їх на Адріатичному побережжі: там до висоти 300-400 м над рівнем моря звична асоціація вічнозелених чагарників – маквіс, а вище – листопадний шибляк.
Завдяки лісам у Словенії зберігся природний тваринний світ, хоч і не такий багатий, як століття – два століття тому, але все таки більш численний і різноманітний, ніж у більшості інших європейських держав. В гірсько-лісових районах водяться крупні звірі: бурі ведмеді, рисі, кабани, вовки, олені, лані, сарни, дикі кози, на степових рівнинах – зайці, ховрахи, польові миші; на побережжі зустрічаються шакали, в карстових місцевостях – черепахи, змії, ящірки. Дуже різноманітний пташиний світ – від рідкісних тепер в Європі орлів до пеліканів. В Адріатичному морі, що помітно забруднюється останнім часом (перш за все італійськими нафтохімічними заводами), промислове значення мають сардина, скумбрія, тунець, паламіда, кефаль. Словенія все ще відносно багата прісноводими рибами, які водяться в річках і в гірських озерах. Рибальство і полювання, які в багатьох країнах Європи зійшли майже нанівець, в Словенії є помітною галуззю господарства.
Проблема охорони природи в Словенії поки не стоїть так гостро, як у більшості європейських країн. Проте у великих містах і промислових центрах росте забрудненість повітря і води, скорочуються площі природних ландшафтів. Разом із тим помітне дбайливе відношення до природи, збереженню самих живописних природних ландшафтів, перш за все на користь розвитку іноземного, а також вітчизняного туризму.
У Словенії охороняються оз. Бохинь і долина семи озер біля підніжжя Триглава, знаменита Постойнська Яма.
РОЗДІЛ 3. Природоохоронні території країни
Національний парк Триглав
Три́глав (словен. Triglav) — єдиний національний парк Словенії. Включає в себе вершину Триглав, є національним символом країни, і її околиць, в тому числі плато Межакла.
Існує в тутешніх кордонах країни з 1981 року. Національний парк займає площу 84805 га і розміщений поруч з трикутником, де зходяться кордони Словенії, Італії та Австрії. Тут беруть початок ріки Сава і Соча, немов коштовні камінці, вкраплені в плоскогір'я озера, в тому числі водойми Триглавського Семиозер'я. Тут безліч водоспадів, найвідоміший з яких є водоспад Перичник, висотою 78м.
Крім того, це єдиний заповідник в Юлійських Альпах, на території якого знаходяться відомі горнолижні курорти Бохинь, Блед і Кранська Гора.
Заповідник «Шкоціан»
Заповідник на півдні країни, на схід від міста Трієст. Організований у 1986 році, площа 400 га. Охороняє природний комплекс однією з найграндіозніших і мальовничих печер країни, що дала назву заповіднику. Довжина вивчених ходів печери Шкоціан дорівнює 5 км, за її залам і переходах протікає підземна річка, що утворює на своєму шляху 25 водоспадів, найбільший з яких падає з висоти 163 м. У багатьох місцях пласти вапняків, що перекривають зведення печери, провалилися, утворивши своєрідні воронкоподібні колодязі, на дні яких шумить бурхлива річка. Охолоджуючий вплив печерного повітря призводить до того, що в цих воронках сформувалася незвичайна флора, у складі якої разом з типово середземноморськими рослинами (ялівцем чи весняною альпійської фіалкою) зустрічаються і високогірні квіти, такі як альпійська аврікула чи двоколірна фіалка. У підземних карстових порожнинах мешкає і характерний представник альпійської фауни - снігова миша. Восени в печері влаштовуються на зимівлю летючі миші.
Підземні палаци Словенії
Динарської гори, що протягнулися уздовж східного узбережжя Адріатичного моря, - класичний район карстових печер і пов'язаних з ними природних явищ: Дивно круглих, немов намальованих циркулем, озер і провальних воронок, бездонних вертикальних шахт-колодязів і загадкових річок, які раптово зникають на якійсь ділянці своєї долини, щоб знов з'явитися 2-3 км нижче за течією. Саме слово «карст», що означає сукупність процесів, що відбуваються при розчиненні гірських порід, пішло від назви вапнякового плато в Дінарських горах. А на західному закінчення плато Карст, поруч з мальовничою горою Совіч, на якій височіють руїни древнього замку XIII століття, знаходиться одна з найбільших і найкрасивіших печер Європи - Постойнська Яма. («Яма» по-словенському - печера.)
Замок на горі, до речі, простояв чотири століття і був би так до цих пір, якщо б в 1689 році блискавка не вдарила в його башту, зберігати запаси пороху. Зараз в цьому замку розташовується Словенський інститут з дослідження карсту. За об'єктами для досліджень ученим далеко ходити не доводиться: адже в п'ятистах метрах вище на схилі гори знаходиться вхід до однієї з найдовших і найкрасивіших підземних порожнин світу.
Протягнувся майже на 20 км грандіозний лабіринт залів, проходів, спусків, тунелів і коридорів було відкрито та досліджено вченими в середині минулого століття. Зараз печера стала популярним місцем, куди прагнуть потрапити допитливі мандрівники з усіх кінців Європи. Постойна добре обладнана для прийому туристів. Вузькоколійна залізниця протяжністю 7 км дозволяє відвідувачам зазирнути у віддалені куточки підземного царства, не долаючи тих труднощів, з якими стикалися перші дослідники печери.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
