Актуальність: Аналіз передової наукової і науково-методичної літератури вказує на необхідність звернути увагу особливо на початковий етап підготовки спортсменів. В організаційному відношенні процес відбору юних спортсменів поділяється на 4 етапи: 1) етап попереднього (первинного) відбору дітей і підлітків; 2) етап, заглибленої перевірки відповідності відібраного контингенту займающихся вимогам, пропонованим до успішної спеціалізації в обраному виді спорту (етап 1 вторинного відбору); 3) етап спортивної орієнтації; 4) етап відбору в збірні команди ДСО, країни. Цей етап відбору може здійснюватися поза спортивними школами.
На жаль, медико-біологічні аспекти відбору вивчені недостатньо. Проте відбір і орієнтацію спортсменів неможливо проводити повноцінно лише на підставі педагогічного тестування і потрібні ще дані медико-біологічних, психологічних і соціальних досліджень.
Відомо, що в системі відбору й орієнтації важливу роль відіграють спостереження шкільного учителя фізичної культури і тренера за дітьми в процесі занять на уроках, у спортивних секціях, під час різних рухливих ігор, змагань, контрольних іспитів.
Проблема: особливості відбору спортсменів у лижному спорті.
Робоча гіпотеза: можна вважати, що важливим етапом відбору та орієнтації спортсменів є початковий етап, оскільки подальше тренування основане на початковому дозволить виявити нахили дитини до певного виду спорту.
Предмет дослідження: методичні особливості відбору при багаторічному тренуванні в лижному спорті.
Об`єкт дослідження: здібності спортсменів до певного виду спорту та їх виявлення в процесі спеціалізованої підготовки.
Мета дослідження: обгрунтування особливостей відбору і спортивної орієнтації студентів для спортивної спеціалізації.
Задачі дослідження:
1. З`ясувати основні теоретичні питання спортивного відбору.
2. організація та методи дослідження.
3. Розробка таблиць спортивних здібностей при відборі у лижному спорті.
Методи і організація дослідження:
1. Вивчення наукової і науково-методичної літератури.
2. Аналіз отриманих даних.
Організація дослідження включала аналіз наукової інформації теорії організації спортивного відбору та спортивної орієнтації. На основі одержаних даних дослідження були проаналізовані:
- відомості наукової і науково-методичної літератури;
- порівняння значення першого етапу підготовки для різних видів спорту.
Наукова новизна: узагальнені сучасні дані про деякі особливості спортивного відбору основані на елементах обдарованості студентів.
Практична значимість: організація спортивного відбору враховуючи медико-біологічні особливості організму і застосування аналізу спадкових здібностей мають вагоміше значення, ніж необгрунтований вібір. Агрументацією на користь даного твердження є практичний досвід багатьох тренерів лижного спорту.
Ріст результатів у спорті залежить, як відомо, від методики і тактики спортивного тренування, прогресу технічних засобів, своєчасної й ефективної реабілітації спортсменів, а також від росту масовості і правильного спортивного відбору. Якщо рішення більшості цих задач значною мірою визначається соціальними, економічними й організаційними питаннями, спортивний відбір – це проблема наукового дослідження, проблема наукового пошуку.
Стійкий інтерес до занять спортом у значній мірі визначається правильністю вибору спортивної спеціалізації, що, у свою чергу, залежить від відповідності індивідуальних особливостей специфіці виду спорту. Вибрати для кожного студента вид спортивної діяльності – задача спортивної орієнтації; відібрати найбільш придатних, результату з вимозі виду спорту, – задача спортивного відбору.
Спортивна орієнтація виходить з оцінки можливостей конкретної людини, на основі якої виробляється вибір найбільш підходящої для нього спортивної діяльності. Спортивний відбір виходить з вимог виду спорту, з обліком яких здійснюється відбір найбільш придатних для нього людей. Тому поняття «спортивний відбір» і «спортивна орієнтація» необхідно розрізняти.
Звичайно, не можна вважати реальною задачу розробити безпомилкові методи відбору, наприклад майбутніх чемпіонів олімпійських ігор, тому що формування будь-якого таланту залежить від величезної кількості факторів, перелічити які просто неможливо, але все-таки людина в силу своїх анатомічних, фізіологічних і психологічних особливостей завжди щонайкраще пристосовується до визначеного виду діяльності. Які об'єктивні причини необхідності спортивного відбору? Логіка постановки проблеми відбору в спорті така: у різних людей при відносно однакових тренувальних можливостях ступінь тренируемости рухових якостей різна. Очевидно, не всякий може домогтися видатних спортивних результатів. Видатне спортивне досягнення – це результат не тільки завзятих тренувань, але також і екстраординарних спадкоємних даних, якими володіє спортсмен.
Сучасна майстерність вимагає тривалої підготовки – 5, 6 і більш років. Починати тренуватися потрібно в 10–12 років. Тому найбільша складність полягає в умінні розглянути в дитині те, що йому знадобиться для перемоги, коли він буде дорослим.
На жаль, критеріїв оцінки перспективності спортсмена, що тільки що приступив до занять, поки небагато; кривдно і те, що досвід тренерів, їхня інтуїція не узагальнюються досить широко. Поки мало розроблені модельні характеристики «ідеальних типів» в окремих видах спорту. Високих результатів у спорті можна домогтися лише при наявності визначених здібностей, але дотепер, на жаль, мало відомо про те, як розвиваються і формуються здібності і які наукові критерії можна визначити обдарованість у тієї або іншій руховій діяльності. Тут необхідно виділити комплекс властивостей і якостей, що забезпечує успіх у спортивній діяльності.
Доведено, наприклад, що діти, що мають перевагу в рості, зберігають його і в наступні роки. Але не всім показникам можна приписувати таку прогностичну значимість. Для дитини в період росту і розвитку характерні великі компенсаторні можливості, незвичайна пластичність і пристосовність різних рухових і психічних функцій. Якщо тренер, наприклад, відібрав групу дітей спираючи тільки на свій досвід і інтуїцію, він міг відібрати не обов'язково здатних, а лише вміють щось робити, уже знайомих із запропонованою задачею.
Проблема спортивного відбору тісно зв'язана з ростом масовості в спорті. Масовість – основний принцип радянської системи фізичного виховання. Тим часом, по деяким даним, в останні роки спостерігається зменшення масовості в окремих видах спорту. Зменшення масовості в спорті наслідок найчастіше неправильного вибору спортивної спеціалізації.
Не кожному тренерові дано виховати класного спортсмена: хтось може навчати, хтось тренувати, але безсумнівно, що дитячому спортові потрібні люди, що займалися б тільки добором. На жаль, у практиці відсутні чіткі уявлення про науково обґрунтовані прийоми визначення перспективності юних спортсменів. Критеріїв такої оцінки іноді просто немає.
Не маючи спеціальної підготовки в питаннях відбору, багато медиків, учителі фізичної культури і тренери скептично дивляться на можливості відбору й орієнтації юних спортсменів. Серед фахівців існує думка, що навіть приблизно неможливо побачити що-небудь визначене в підлітку 10–11 років, а тим більше прогнозувати його успіхи в спорті. Звичайно, ця проблема дуже складна. Вона збільшується ще і тим, що інтереси і схильності в дітей цього віку хитливі. Але такий песимізм у загальному не виправданий.
Таким чином, проблема спортивного відбору й орієнтації – проблема комплексна. Вона вимагає зусиль багатьох фахівців. Її необхідно вирішувати, об'єднавши зусилля вчених, тренерів і педагогів.
Перший метод традиційний – стандартно-нормативний, орієнтований на досягнення стандартних нормативів (Державні тести України, шкільні програми, Президентські тести США). Цей метод використовується для різних статево-вікових груп і передбачає комплексний розвиток фізичних якостей, тобто ставить за мету підвищення рівня загальної фізичної підготовки. У зв'язку з тим, що» даний метод не враховує індивідуальність людини (генетичні задатки, рівень фізичної підготовленості), ті, що займаються, отримують однакові, причому помірні фізичні навантаження. Групи учнів для занять формуються лише за статево-віковими ознаками, без врахування конституційних особливостей вихідного рівня фізичної підготовленості. Скомбіновані в одному занятті завдання приводять до короткочасних і незначних впливів, не викликають адаптивного ефекту. Не дивлячись на те, стандартно-нормативний метод широко застосовується в фізичному вихованні школярів.
Другий метод – індивідуально-нормативний, полягає в індивідуальному завданні для учня з метою досягнення індивідуальних нормативів. Суть його в цілеспрямованому напрямку на розвиток «відстаючих» фізичних якостей, або окремих м'язових груп. Його реалізація в умовах сучасної школи мало реальне завдання.
Третій метод – типологічно-нормативний, відносно новий, який розробив Нікішин І.В. (1993). Його особливість – цілеспрямований вплив на відстаючі від середніх фізичні якості, в даній соматотипологічній групі. Це означає, що для представників астено-торакального типу з низьким рівнем швидкості і сили навантаження підбирається з акцентом на розвиток анаеробних можливостей, які є фізіологічною базою цих якостей. Для представників директивного типу навпаки, використовують навантаження аеробного характеру з метою розвитку у них витривалості. М'язовики отримують навантаження змішаного характеру, – що позитивно впливає на розвиток усіх рухових здібностей. У зв'язку з тим, що навантаження для тих хто займається, дуже важке, їх рівень буває переважно помірним.
Четвертий метод – типо-специфічний – ґрунтується на тому, що кожній соматотипічній групі даються навантаження, які найбільш відповідають їх генетичним задаткам. Метод найбільш ефективний, оскільки забезпечує високий рівень, і найбільш доступний для тих, хто займається. Механізм фізіологічної адаптації в даному методі – глобальний, специфічний, тому що дія спрямована на специфічні, найбільш розвинуті фізіологічні функції. Даний метод призводить до широкого позитивного переносу в розвитку фізичних якостей (Д.А. Фільченков, 1995). Але, як вважає В.П. Романенко (1999), даний тезис є спірним, тому що «перехресний» ефект спостерігається лише при деякій єдності механізмів центральної регуляції і енергозабезпечення (наприклад, вибухова сила – швидкість), або виключно в початковій стадії адаптації при фізичній підготовці нетренованих. людей. В даному випадку має місце перша, генералізована стадія загального адаптаційного синдрому (Г. Сельє, 1970), коли організм реагує на специфічне навантаження широкою дією неспецифічних реакцій. Наприклад, кросова підготовка мало тренованих людей протягом 6–8 тижнів призводить до розвитку аеробних і анаеробних процесів, швидкісно-силової і координаційної підготовленості.
У спортивній практиці, коли удосконалюється аеробна витривалість, пригнічується механізм анаеробної, розвиток силової динамічної витривалості знижує рівень «вибухової» сили, приріст гліколітичної витривалості від`ємно впливає на показники абсолютної сили і т.д. (В.В. Бойко, 1987). Як вважає (В.П. Романенко, В.П. Максимович, 1986). Для масової фізкультури оптимальною є методологія окремого розвитку рухових якостей.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
