Аналіз результатів, одержаних при тестуванні футболістів як у неспецифічних, так і в специфічних проявах показав, що у відносно простих рухах міжіндивідуальна мінливість результатів мало залежить від підготовленості спортсмена. Але із збільшенням складності і із зменшенням часу на рішення рухової задачі, міжіндивідуальна варіативність різко збільшується.

Таблиця 2.1

Приклад тестових завдань [6]

Зіставлення досягнень в тестах показує, що гравці команд майстрів мають перевагу в рухових завданнях перед новачками.

Відмінність в індивідуальних показниках мають місце тільки в деяких складних тестових програмах.

Але міжгрупових відмінностей не спостерігається в результатах виконання гладкого бігу на 40, тут (t = 0). Проте в завданні на точність виконання передачі м'яча в умовах дефіциту часу відмінності статистично істотні (t > 2).

Видно, що підготовленіші в техніко-тактичному відношенні футболісти мають переваги в основному в специфічних тестах, що визначають спритність; у завданнях, що вимагають максимального (але не специфічного) прояву цієї якості, спортивна кваліфікація позначається мало.

У роботі спеціальну спритність футболістів визначали також за допомогою експертних оцінок. Тренери-експерти в цій ситуації давали оцінку гравцям по критеріях, що відображають основні чинники, що впливають на неї:

–                   тактичне мислення;

–                   швидкість орієнтування;

–                   точність передач і ударів по воротах;

–                   координаційні здібності [6].

Слід відмітити, що всі вони виявилися достатньо інформаційними.

Найбільший коефіцієнт кореляції з сумарною оцінкою гравця виявився з рівнем тактичного мислення; мінімальний - координаційними здібностями (таблиця 2.2).

Таблиця 2.2

Коректувальні залежності між критеріями ігрової спритності футболістів [5]

Аналізуючи також значення коефіцієнтів кореляції можна судити про достатньо об'єктивну оцінку кожного гравця, що дає підставу в практиці футболу використовувати критерії, наведені в таблиці (тактичне мислення; швидкість орієнтування; точність передачі і ударів). Четвертий показник - координаційні здібності, ймовірно, необхідно досліджувати більш глибоко. Спритність в роботі оцінювалась за допомогою експертних оцінок, після результатів тестування і по коефіцієнту ефективності виконання ігрових прийомів. Безумовно, у всіх трьох варіантах досліджувана якість (спритність) вимірювалася різними способами. Але необхідні тільки об'єктивні показники, тобто такі коли їх оцінки про конкретного виконавця співпадають. Для визначення об'єктивності одержаних оцінок в результаті використання різних тестових методик використовувався метод визначення коефіцієнта узгодженості оцінок, запропонований В. М.Заціорським (1977).

Результати цієї роботи наведені в таблиці 2.3.

Таблиця 2.3

Значення коефіцієнтів кореляції між експертною оцінкою і показниками спритності в тестах [5]

З узагальненої таблиці видно, що коефіцієнти узгодженості (за наслідками тестування основного і молодіжного складів) близькі до середніх значень.

Виняток становить залежність результатів оцінок (експертної і ефективності виконання ігрових прийомів) - 0,35. Низький коефіцієнт кореляції має місце з тієї причини, що експерти поставили гравця П-а дванадцятим, тоді як за наслідками оцінок ігрових тестів він був другим. Якщо ж з пред'явленої статистики опустити цей факт, то величина коефіцієнта узгодженості зросте до 0,66.

В цілому ж, для всієї введеної в аналіз популяції спортсменів-футболістів, оцінка узгодженості різних методів атестації спритності представляється достатньо високою. Все це дає право укласти, що використані в роботі методи оцінки спритності достатньо інформативні.

Разом з тим слід відмітити, що інформативність показників спритності в значній мірі залежить від співвідношення внутрішньої і міжіндивідуальної мінливості. Практика підказує, що на мінливість значний вплив роблять як складність виконуваного рухового завдання, так і рівень кваліфікації футболіста. Вплив значень цього (останнього) чинника на прояв спритності особливо зростає, якщо рухова діяльність здійснюється в умовах специфічних футболу.

На підставі вищевикладеного, мабуть, можна стверджувати, що достатньо доцільнішою є наступна схема розвитку і подальшого вдосконалення спритності:

–                   визначення рівня розвитку цієї якості;

–                   встановлення структури спритності кожного гравця команди;

–                   підбір вправ (рухових завдань), що впливають на провідні форми прояву даної якості;

–                   оцінка ефективності використовуваних тренувальних засобів по темпах приросту показників спритності;

–                   вибір і використання в тренувальному процесі тих засобів (можливий також урахування індивідуальної схильності) які відтворюють найбільшу дію [6].

Таким чином, в простих і звичних рухових завданнях показники спритності (особливо внутрішньогрупові) змінюються трохи. Із збільшенням складності рухових завдань, ці зміни збільшуються.

Спортивна класифікація актуальна і гравці, що відносяться до високої групи цієї класифікації, мають в специфічних грі у футбол завданнях безперечний пріоритет.

Використані в роботі тести визначення спритності виявилися достатньо надійними і об'єктивними.

В процесі тренувальних дій одержані неоднакові прирости результатів. Можливо, що ці показники залежать від ігрових амплуа футболістів.

Виявлено, що початковий рівень розвитку спритності, в складних по координації рухах, у всіх без виключення гравців недостатній.

Подальші дослідження передбачається провести у напрямі вивчення інших проблем розвитку спритності футболістів.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5