Радіаційна медицина

Вступ

Медична радіологія – галузь медицини, яка розробляє теорію та практику застосування випромінювань в медицині з діагностичною та лікувальною метою. Однією з основних наукових дисциплін, які включає в себе медична радіологія є променева діагностика, предметом якої є діагностика за зображеннями (синоніми: медична візуалізація, діагностична радіологія, інтраскопія).

На сьогоднішній день у лікаря є багатий вибір променевих методів візуалізації: рентгенодіагностика, радіонуклідна візуалізація, ультразвукове дослідження, рентгенівська комп'ютерна томографія та магнітно-резонансна томографія. Для правильного застосування та вибору методу діагностики в кожному клінічному випадку, визначення його ролі і місця, необхідні спеціальні знання щодо можливостей кожного з них, ділянки застосування в загальному діагностичному комплексі.

Методичні вказівки для самостійної підготовки студентів до практичних занять, а також тем, які винесені для засвоєння позааудиторією є істотною допомогою в засвоєнні курсу променевої діагностики і містять необхідну інформацію, яка буде сприяти засвоєнню теоретичних, а також практичних знань. Студенти зможуть проводити самоконтроль, опрацьовувати доступну основну та додаткову літературу.

Для успішного складання підсумкового контролю засвоєння модуля наведена структура залікового кредиту з модуля, перелік питань для кінцевого контролю знань з променевої діагностики, практичних навичок, знань, умінь, якими повинен оволодіти студент у процессі вивчення променевої діагностики.

У навчально-методичному посібнику представлена сучасна класифікація основних методів візуалізації різних органів та систем, наведені покази, протипокази, переваги та недоліки кожного з них.

У методичних вказівках стисло і логічно викладений основний матеріал практичних занять, що дозволить студенту більш якісно підготуватися самостійно та звернути увагу на складні моменти тієї чи іншої теми заняття.

Тематика та обсяг відповідають вимогам програми з променевої діагностики для студентів вищих медичних закладів освіти ІІІ-ІУ рівнів акредитації, затвердженої МОЗ України у 1999 році. У навчальному плані для вивчення модуля: «Променева діагностика» виділено 54 години, з них: лекцій – 8, практичних занять – 15, на самостійну роботу студентів виділено 16 годин. У методичних вказівках в певній послідовності приведені: актуальність теми, зміст теми та поради студенту, питання та тести для самоконтролю, схеми опису променевих методів дослідження, приділена відповідна увага для набуття студентами практичних навичок з променевої діагностики.

Методичні вказівки допоможуть студентам у вивченні матеріалу на практичних заняттях, при підготовці до них, осмисленні основних морфологічних і функціональних змін органів і систем при різних патологічних станах.

1. Променева діагностика опорно-рухової системи. Променева анатомія кісток і суглобів

1.1 Актуальність теми

Знання можливостей, показів та протипоказів до застосування різних методів променевої діагностики захворювань опорно-рухової системи, визначення переваг та обмежень використання як первинних так і додаткових методів візуалізації, вміння визначити послідовність призначення та знати доцільність використання різних методів візуалізації обов'язково потрібно кожному лікарю. Своєчасна діагностика різних патологічних станів опорно-рухової системи, проведення диференційної діагностики між ними допоможе правильно вибрати тактику щодо подальшого лікування хворих.

1.2 Навчальні цілі заняття

Навчити студентів правильно обирати необхідний метод променевого дослідження опорно-рухової системи, вивчити переваги та недоліки кожного з них. Знати можливості УЗД, КТ, МРТ у дослідженні опорно-рухової системи, покази до їх застосування. Основні покази і протипокази до променевого дослідження кісток і суглобів.

Нормальна променева анатомія і основи фізіології кісток і суглобів: будова в рентгенівському зображенні, вікові особливості будови кістяка. Порядок вивчення та опису результатів променевого дослідження кісток і суглобів.

1.2.1 Студент повинен знати

•          класифікацію основних методів променевого дослідження: рентгенологічний, ультразвуковий, рентгенівську і магнітно-резонансну комп'ютерну томографію, медичну термографію;

•          покази і протипокази до променевого дослідження, переваги і обмеження різних методів та методик обстеження кісток та суглобів;

•        нормальну променеву анатомію опорно-рухової системи;

•       вікові особливості скелету у дітей та дорослих у рентгенівському зображенні

1.2.2 Студент повинен вміти та опанувати:

•          вирізнити нормальну променеву анатомію опорно-рухової системи від патологічної;

•          правильно встановлювати на негатоскоп рентгенограму кісток і суглобів, визначати методику дослідження, відділ кістяка, проекцію;

•          схему опису рентгенологічного дослідження кісток і суглобів дорослих та дітей;

•          проводити вибір методу променевого дослідження при різній патології опорно-рухової системи;

•          складати алгоритм променевого дослідження при різній патології опорно-рухової системи.

1.3 Зміст теми та поради студенту

МЕТОДИ ПРОМЕНЕВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ СКЕЛЕТУ

– Первинні

Рентгенографія Остеосцинтиграфія

Додаткові

I.        Методи другої черги

КТ МРТ

II.                За спеціальними показами

III.             Неінвазивні та малоінвазивні

УЗД

Денситометрія

Фістулографія

Високо детальна рентгенографія

Первинними та основними методами візуалізації кісток є рентгенографія та остеосцинтіграфія. Рентгенографія відображає співвідношення між кістками, їх форму, контур (поверхню) та структуру, а також макроморфологію патологічних процесів у них. Це дозволяє описувати зображення у патоморфологічних термінах (гіперостоз, кісткова деструкція, остеосклероз та ін.). За деякими даними, цей метод визначає більше 80% уражень кістки і майже у 70% правильно інтерпретує визначені зміни.

Збільшує можливості рентгенографії використання її в додаткових та атипових проекціях та використання спеціальних методик: томографія, фістулографія, пневмоартрографія, ангіографія, денситометрія.

Обмеження рентгенографії:

1.Визначає збільшення або зменшення кісткової тканини тільки при певному їх кількісному ступені.

2.Погано диференціює м'якотканині елементи – кістковий мозок, суглобові структури, м'які тканини.

3.Погано визначає тканинну структуру (неможливо визначити кістковий мозок, пухлинну, грануляційну чи фіброзну тканину).

При захворюваннях опорно-рухової ситеми необхідно визначити за даними анамнезу та фізикальних досліджень локалізацію ураження та обрати об'єкт дослідження.

Остеосцинтіграфія – відображає процес кісткоутворення внаслідок накопичення остеотропних РФП (99т-Тс-фосфанат) у незрілій кістковій тканині. Враховуючи те, що фіксація РФП у кістковій тканині не пов'язана зі збільшенням її кількості чи зі зменшенням, тому цей метод має переваги перед рентгенодіагностичним при первинних ураженнях кісткового мозку. Перевагою сцинтіграфії є визначення патологічних змін у кістках в доклінічних стадіях або при ранніх клінічних проявах, візуалізація всього скелета (із збільшенням кількості обстежень при рентгенографії – збільшується променеве навантаження). При системних та множинних ураженнях скелету показана сцинтіграфія, як первинний метод з наступною рентгенографією ділянок підвищеного накопичення РФП.

Головні покази до первинного використання остеосцинтіграфії:

1)     клінічна підозра на множинні та системні ураження кістяка;

2)     остеомієліт у перші 10–14 діб;

3)     пошук метастазів при встановленому раку молочної та передміхурової залози, легень, нирок та щитоподібної залози.

(Необхідно пам'ятати, що РФП фіксуються у ділянках фізиологічної перебудови кісткової тканини, тому увагу треба звертати на вогнища гіперфіксації РФП, або розповсюджені зміни та проводити їх співставлення з клінічними даними, рентгенологічними та іншими діагностичними даними у динаміці.

Додаткові методи візуалізації кісток КТ та МРТ.

Комп'ютерна томографія краще ніж рентгенографія визначає збільшення та зменшення кісткової тканини і дозволяє проводити дослідження в аксілярній проекції, що дає можливість отримати більше інформації в анатомічних ділянках зі складною будовою та несприятливими умовами щодо рентгенологічного зображення (хребет, куприк, кістки миски та ін.). Загалом на використання КТ при дослідженні кістяка припадає не більше 2% досліджень.

Магнітпо-резонансна томографія має переваги над рентгенографією та КТ у відображенні кістковомозкових тканин (але погано оцінює кортикальний шар). МРТ використовують для визначення ураження кісткового мозку у хворих з мієло – та лімопроліферативними захворюваннями, асептичним некрозом кістки, остеомієлітом, кістковомозковим набряком, метастазами раку.

УЗД не є радиаційно небезпечним методом і використовується при дослідженні м'яких тканин опорно-рухової систем й.

Основні методи діагностики опорно-рухової системи

МЕТОДИ ПРОМЕНЕВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ЗАХВОРЮВАНЬ СУГЛОБІВ

Первинні

Рентгенографія Остеосцинтіграфія УЗД

Додаткові

I.        Методи другої черги

МРТ

II.                За спеціальними показами

III.             Неінвазивні тамалоінвазивні

IV.            УЗД з КДК та ЕДК КТ

МРТ з внутрішньовенним контрастуванням Функціональна та кімо-МРТ ІІБ. Інвазивні

Артрографія (метод другої черги при неможливості зробити МРТ)

КТ-артрографія

МР-артрографія

2. Променева діагностика захворювань опорно-рухової системи (травми, запальні захворювання, пухлинне ураження)

Страницы: 1, 2