Мовна культура мови поєднує поняття – культура словника, культура граматичних форм і синтаксису мови, культура вимови (звуків, слів, інтонацій), стилістична культура мови, культура жестів і міміки.

Психологічна культура мови включає поняття: змістовність, зрозумілість, граматична й стилістична виразність, вплив мови (вимога, рекомендація, завдання, рада, прохання, заборона, докір, попередження). На психологічній культурі мови заснована дія методичних прийомів ведення екскурсії.

Комунікативна культура мови, що переслідує встановлення контактів і зв'язків з аудиторією, включає такі поняття, як екскурсовод – джерело інформації; розповідь екскурсовода – система справжніх повідомлень. Комунікативні якості мови передбачають: правильність мови (дотримання норм літературної мови, наголоси й граматики); точність мови, що «складається у відповідності змісту мови тому колу предметів, явищ дійсності, які мовою відображаються»; логічність мови, що складає у відповідності зв'язків мови зв'язкам предмета і явищ у реальній дійсності; чистоту мови, у якій немає елементів, далеких літературній мові, і немає елементів мови, що відкидаються нормами моральності; виразність мови (її особливості, що викликають інтерес екскурсантів і зміцнюють увагу до викладається матеріалу); багатство мови (насиченість її різними засобами мови); доречність мови (відповідність її темі, змісту, меті й завданням екскурсії, а також складу екскурсійної групи).

Темп і ритм мови екскурсовода диктуються змістом розповіді. Вони міняються протягом екскурсії – прискорюються або вповільнюються.

Розрізняють темп мови швидкий, середній, повільний, плавний і переривчастий. Темп мови повинен бути спокійний, розміряний, таким, щоб зміст мови ефектно сприймалося.

При підготовці конкретних тим, розробці розповіді екскурсоводові доречно проводити самостійні заняття з годинниками в руках. Швидкий темп мови – 75 слів у хвилину, середній – 60 слів, уповільнений – 45 слів. Скоромовка (80 і більше слів на хвилину) неприпустима, вона заважає засвоєнню екскурсійного матеріалу, швидко стомлює слухачів. Швидкий темп мови, позбавлений пауз, не сприймається екскурсантами. У той же час неприпустимий однаковий темп протягом всієї екскурсії, тому що він робить екскурсію маловиразної й нудної.

У мові екскурсовода основні положення викладаються повільніше, ніж інший матеріал. Матеріал, що розвиває основні положення, викладається у швидкому темпі.

До недоліків мови відносять надмірне вживання спеціальних термінів, іноземних слів, словесних штампів, канцелярських оборотів, довгих фраз, тому що це викликає роздратування слухачів, розсіює їхню увагу.

Для екскурсовода важливо мати гарну дикцію – чітка, ясна вимова складів, слів і цілих фраз. Недоліками мови є шепелявість, гугнявість, млявість вимови, недоказування закінчень фраз і слів.

Роботу над мовою екскурсовод починає з оволодіння технікою мови (подих, голос, дикція). Важливо, щоб дикція (манера вимовляти звуки й слова в мові) була ясної й виразною. Насамперед потрібно усунути неясності, нерозбірливість мови, відробити вимова слів, які із працею сприймаються екскурсантами. Потім звертається увага на квапливість або сповільненість вимови. Кожне слово, у тому числі й слова іншомовного походження, а також імена та по батькові повинні звучати чітко, бути зрозумілими для екскурсантів.

Екскурсовод повинен стежити за інтонацією своєї мови, тобто підвищенням і зниженням голосу при вимові слів і пропозицій. Мовна інтонація повинна бути логічно виправданої, тому що основою розповіді є не тільки думка, але й почуття. Воно надає фарбування розповіді, показує відношення екскурсовода до змісту матеріалу.

Є й інше призначення інтонації в розповіді – доведення до логічного завершення якої-небудь думки. Вона дозволяє підкреслити значення факту, додати розповіді врочистість, несподіванка, характер питальності й т.д. Зміна інтонації викликається значеннєвим змістом розповіді, тому вміння екскурсовода вимовляти окремі слова й цілі фрази з різними інтонаційними відтінками має велике значення.

Майстер усного слова И.Л. Андронников затверджує, що діапазон інтонацій можна вважати безмежним. Не буде помилкою сказати, що щирий зміст сказаного полягає не в самих словах, а в інтонаціях, з якими вони вимовлені. Інтонація окремих пропозицій може бути питальної, окличної, стверджувальної, оповідальної. Тон розповіді може побут радісним, смутним, урочистим залежно від того, про що екскурсовод оповідає і як він до цього ставиться. Емоційне фарбування розповіді повинна бути виправданої, тому в ході підготовки до проведення екскурсії варто визначити інтонацію й тон майбутньої розповіді.

Екскурсовод повинен володіти всіма видами наголосів – словесними, фразовими, логічними. Саме по собі наголос це виділення слова або групи слів силою голосу або підвищенням тону. Логічний наголос – виділення найбільш важливого моменту в мові. Такий наголос робиться на тих словах, які повинні прикувати увагу екскурсантів, змусити їх задуматися, прийти до певного висновку. [№12, стор. 79–82]

Важливо відробити фразові й логічні наголоси в розповіді. У кожній фразі звичайно виділяється одне або кілька слів, з яких робиться значеннєве (фразове) наголос. При логічному наголосі у фразі виділяється слово або слова, найбільш важливі по своєму змісті. Екскурсоводові не слід механічно заучувати формулювання й важкі слова в тексті. Потрібно звикнути до них, зрозуміти їхній зміст і тільки після цього запам'ятати. Головне домогтися, щоб їхнє вживання в мові було природним і необхідним. У тих випадках, коли не вдається цього досягти, окремі слова можуть бути замінені іншими, більше звичними для даного екскурсовода, більше природними для стилю його мови.

Тон мови підкреслює значення події, приковує до нього увага екскурсантів, допомагає їм зробити правильні висновки. Піднесеність, урочистість розповіді при дотриманні почуття міри в якійсь його частині цілком природна. Необхідно уникати при розповіді як монотонності, млявості, так і зайвої піднесеності, невиправданих емоцій, помилкового пафосу, крикливості.

Постійна робота з розвитку культури мови збагачує словниковий запас екскурсовода, дозволяє йому правильно відбирати й уживати слова в розповіді, допомагає позбутися від засміченості мови непотрібними словами, стандартними фразами, а також від уживання великої кількості іноземних слів, дає можливість екскурсоводові виробити свій індивідуальний стиль мови.

2.6 Внемовні засоби спілкування

Мовне спілкування являє собою вплив на аудиторію двох потоків інформації: перериваного дискретного потоку (словесного, мовного) і безперервного образотворчого потоку (внемовного). Образотворчий потік, що позначають терміном «зоровий елемент мови», включає жест, посмішку, позу, ходу, міміку, рух тіла. За допомогою мови передаються зміст інформації, зміст тексту і його значення. Внемовні засоби спілкування доносять до аудиторії підтекст, внутрішній додатковий зміст сказаного, відношення до нього.

Формою внемовного впливу є жестикуляція – рух рукою або інший тілорух, що має певний зміст. Жест лектора акцентує увагу слухачів на змісті матеріалу, що викладається, підкреслює головне, підтверджує сказане. «Жест і міміка пожвавлюють мову, роблять її як би зримою. Жест, будучи емоційно-значеннєвим рухом, найчастіше руки (рук), повинен «звучати» саме в ті миті, коли вимовна фраза має потребу в посиленні своєї виразності, а тим більше в емоційної ораторської думки».

Головна особливість жесту в екскурсії полягає в тому, що він зв'язаний не стільки з розповіддю, скільки з показом об'єкта, будучи тридцятилітньому частиною наочності.

Жести в екскурсії діляться на три групи: жести, що служать основою показу зорово-сприйманих об'єктів; жести, що є складовою частиною показу; жести, що підкріплюють екскурсійну розповідь.

Класифікація жестів, використовуваних у показі.

У показі використовуються жести в їхньому найпростішому виді – вказівні. Екскурсовод показує рукою на якийсь будинок. Цей жест використовують також для перемикання уваги екскурсантів з одного об'єкта на іншій. Рідше використовується просторовий жест, що дає подання про границі об'єкта, що оглядається. Використовується він при панорамному огляді міста, архітектурного ансамблю, місцевості, де відбувалися події. Екскурсовод жестом обмежує об'єкт, визначає його розміри. Широке поширення одержали об'ємні або ілюстровані жести, які допомагають екскурсантам визначити висоту й ширину спостережуваного об'єкта. Екскурсовод робить рух рукою знизу нагору або ліворуч праворуч, підкреслюючи свої слова. Жести конструктивні, що підкреслюють особливості конструкції (опуклість, увігнутість і ін.), застосовуються в архітектурно-містобудівних екскурсіях.

Жести, що реконструюють, допомагають екскурсантам подумки представити зовнішній вигляд втраченого будинку, видаляє пізніші прибудови до будинку. Ці жести екскурсоводи використовують у методичному прийомі зорової реконструкції. Вони є частиною прийому, що переслідує ціль – дати подання про первісну форму (виді) об'єкта. [№11, стор. 49]

Необхідно враховувати диференційований підхід до вибору жестів при показі того самого об'єкта. Так, екскурсовод використовує варіанти жестів (спонукальні, наочні, емоційні, рекомендуючі) залежно від складу групи, теми екскурсії, пори року, доби.

Спонукальні жести не пов'язані з показом і носять організаційний характер. З їхньою допомогою екскурсовод пропонує вийти з автобуса або зайняти місця в салоні, розміщає групу в об'єкта, просить екскурсантів пройти до наступного об'єкта.

Емоційні жести виражають почуття екскурсовода, його психологічний стан у цей момент.

Жести, використовувані в розповіді, класифікуються як жести, що підкреслюють важливість матеріалу, що викладається, що розкривають зміст думки екскурсовода, що пояснюють підтекст розповіді, що уточнюють зміст мови екскурсовода. Жести, що супроводжують розповідь, повинні бути осмисленими, адресними, лаконічними, змістовними й емоційними. Іноді жест розглядається як графічне зображення думки екскурсовода.

Недоліками у використанні жестів на екскурсії є зайва жестикуляція, підміна слів жестами, безглуздість їх при показі об'єктів – запізнення за часом, відривши жесту від мови, неточність жесту. Недоліком діючої методики є відсутність наукова розроблених правил виразної й ефективної жестикуляції на екскурсії.

Проявом емоційної культури екскурсовода є міміка – рух м'язів особи, що виражають внутрішній щиросердечний стан, пережиті людиною почуття, його настрій. У ряді випадків міміка здатна виразити більше, ніж мова. Міміка й жест нероздільні.

Поза екскурсовода. Положення тіла під час роботи – важливий елемент його поводження, незалежно від того, коштує він або сидить перед групою. Поза повинна бути природної, зручної, невимушеної. У досвідченого екскурсовода виробляється манера поводження, що має свій індивідуальний стиль. При проведенні екскурсії, він приймає такі пози, які йому зручні й прийнятні для аудиторії. Головне для будь-якої пози – стійка рівновага тіла і його рухливість. Поза екскурсовода, екстравагантність в одязі й інших деталях його зовнішнього вигляду (міні-спідниця, декольте, достаток прикрас, макіяжу) не повинні відволікати екскурсантів, ставати об'єктом їхнього спостереження.

Перший час, з'являючись у групі, екскурсовод уважно стежить за своєю позою, потім у нього виробляються певні звички й навички; протягом двох-тригодинної екскурсії він неодноразово міняє свою позу, не даючи стомитися своєму тілу. Робиться це природно, щоб у слухачів не створилося враження, що екскурсовод ніяк не може знайти собі місця. [№8, стр. 46–47]

Манери екскурсовода. Великою силою впливу на екскурсантів володіють манери поводження екскурсовода, його спосіб тримати себе, форма звертання з іншими людьми. Манери екскурсовода знаходять вираження в спілкуванні з екскурсантами, які звертають увагу на все: як екскурсовод уперше входить в автобус, як він здоровається із групою, як розмовляє з водієм, як тримає мікрофон, яким тоном робить зауваження. Ніщо в його поводженні не залишається непоміченим. Удосконалюючи свою майстерність, потрібно позбуватися від дурних звичок – голосно говорити, зайво жестикулювати, переривати співрозмовника, уживати в розмові різкі вираження, робити грубі зауваження, поводитися зухвало, екстравагантно одягатися, надмірно використовувати косметику. Екскурсоводові варто уникати вдавання, постійної турботи про зовнішній ефект своїх учинків і мови. Неприпустимо обмінюватися з екскурсантами тонкощами, уїдливими й ворожими зауваженнями.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7