У класифікації прийомів проведення екскурсії виділяються дві групи:
Прийоми показу, куди входять: прийоми, що організують спостереження (вивчення, дослідження) об'єктів і що дозволяють виділити об'єкт із навколишнього середовища, із цілого; прийоми, завдання яких, опираючись на уяву екскурсантів, зробити зримими зміни в зовнішньому вигляді об'єкту; прийоми, які дають можливість побачити об'єкти в потрібному виді, побудовані на русі – наближенні екскурсійної групи до об'єкта, віддаленні від нього, русі уздовж його.
Прийоми розповіді – це прийоми, побудовані на поясненні об'єкту, описі його внутрішнього виду й що викликають в екскурсантів зорові асоціації, а також прийоми репортажу, які дають можливість зрозуміти зміни, які відбуваються в спостережуваному об'єкті, і т.д.
Практично всі методичні прийоми можна розділити на дві категорії: більше прості, створюючи умови для проведення екскурсії й більше складні – прийоми безпосереднього проведення екскурсії.
Методичні прийоми, як було сказано раніше, діляться на: загальні, уживані на всіх екскурсіях незалежно від того, що показується й прочим іде розповідь; частки, властивого одного виду екскурсій (виробничих, музейних, природознавчих); одиничні прийоми, використовувані при спостереженні якого-небудь одному унікального об'єкту. Такі прийоми, як правило, є «знахідкою» одного екскурсовода й не застосовуються всіма, хто проводить подібні екскурсії; прийоми, використовувані в певну пору роки, дня.
При використанні методичних прийомів екскурсовод повинен ураховувати рівень підготовки групи (наприклад, знайомство зі стилями в архітектурі, різновидами монументальної скульптури). Одні екскурсоводи використовують на практиці всі прийоми, інші обмежуються двома-трьома, треті – не використовують методичні прийоми. Якість проведення екскурсії залежить не тільки від знань екскурсовода, не меншу роль грає його вміння застосовувати на екскурсійному маршруті вивчені прийоми у всьому їхній розмаїтості. Зробити це можуть професійно підготовлені екскурсоводи. [№4 стор. 34]
2. Професійна майстерність екскурсовода
2.1 Екскурсовод – професія
Усяка професія являє собою рід трудової діяльності, що жадає від людини певних знань і трудових навичок. Здобуваються ці знання й навички шляхом загальної або фахової освіти й у ході повсякденної практичної діяльності працівника.
Донедавна (кінець 60-х років) робота як екскурсовод не була професійної, вона являла собою вид аматорських занять для груп ентузіастів. Обов'язку екскурсовода виконували фахівці різних галузей знань без відриву від своєї основної діяльності (педагоги, наукові співробітники музеїв, інститутів і ін.). Лише в декількох екскурсійних бюро й в окремих музеях були штатні екскурсоводи. Однак уже в той час ця робота починала здобувати професійні риси.
Поява нової професії пов'язане з мірами, прийнятими директивними органами в 1969 р. по розвитку туризму й екскурсійної справи в країні. Зміна функцій екскурсій, перетворення їх з форми відпочинку у форму культурно-виховної роботи в трудових колективах, за місцем проживання трудящих і з туристами, у велику галузь обслуговування населення сприяло підвищенню ролі екскурсоводів, подальшому становленню нової спеціальності. Екскурсовод, що в 1940 р. був визначений як керівник екскурсії, у музеях – співробітник, що показує екскурсантам виставлені для огляду предмети й даючи необхідні пояснення, в 70-х роках став одним з тих, кому довірено нести знання людям, екскурсовода стали розглядати як педагога й вихователя. Екскурсоводами стали називати працівників бюро подорожей і екскурсій, державних і відомчих музеїв, постійних виставок, художніх галерей, організацій «Супутника», «Інтуриста», Міністерства освіти, які проводять екскурсії з показом пам'ятників, примітних місць, експозицій музеїв. Звання «екскурсовод» привласнювалося працівникам названих організацій, які мали відповідне утворення, пройшли підготовку на спеціальних курсах або самостійно виконали всі вимоги, пропоновані до осіб, які закінчили курси підготовки екскурсоводів. Вимоги до екскурсовода визначалися «Посадовою інструкцією екскурсовода туристсько-екскурсійної організації», затвердженої в 1977 р. До початку 90-х років в екскурсійних установах працювало або співробітничало на правах сумісників більше 70 тисяч екскурсоводів. Екскурсовод став центральною фігурою екскурсійної справи.
Процес становлення професії екскурсовода складний і багатогранний, у ньому необхідно розрізняти чотири етапи.
Вимоги професії. До тих, хто обрав для себе професію екскурсовода, вона пред'являє ряд вимог. Серед них: схильність до участі в культурно-виховній роботі; розуміння значення екскурсії й своєї ролі в процесі виховання; свідомість свого боргу; наявність гарної дикції, певних знань по однієї або декількох екскурсійних темах; непримиренність до недоліків, безкультур'ю, пережиткам минулого у свідомості й поводженні людей; безперервне поповнення й удосконалювання своїх знань; почуття нового; ініціатива й творчий пошук у роботі; глибоке вивчення інтересів і запитів екскурсантів; диференційований підхід до обслуговування різних груп населення; вихованість, висока культура в роботі й поводженні, увічливість, тактовність в обігу з екскурсантами; володіння методикою проведення екскурсій; любов до своєї професії.
Кожний екскурсовод повинен мати знання не тільки своєї спеціальності, але й знанням основ педагогіки й психології. Дуже важливо також, щоб екскурсовод міг аналізувати свої роботи, умів дати об'єктивну оцінку проведеної екскурсії, проявляв принциповість і вимогливість до себе.
Професія екскурсовода припускає володіння певним колом практичних умінь. Ці вміння дозволяють йому відібрати, сформулювати й ефективно донести свої знання до широкої аудиторії. Кожний працівник, що обрав професію екскурсовода, повинен уміти: підібрати необхідний фактичний матеріал, вивчити його, підготувати індивідуальний текст екскурсії на певну тему, скласти методичну розробку, застосовувати методичні прийоми на практиці, використовувати наочні матеріали «портфеля екскурсовода», прослуховувати екскурсоводів по своїй галузі знань і надавати їм допомогу, брати участь у пропаганді екскурсійних можливостей краю.
Практичні знання й уміння є основою для участі екскурсовода в методичній роботі, дозволяють керувати методичною секцією, методичним кабінетом, звістки заняття на курсах підготовки й підвищення кваліфікації екскурсоводів, керівників туристських груп, турагентств, надавати допомогу починаючим екскурсоводам. Володіння практичними знаннями й уміннями є міцною основою майстерності екскурсовода.
Професія екскурсовода припускає володіння певним колом практичних умінь. Ці вміння дозволяють йому відібрати, сформулювати й ефективно донести свої знання до широкої аудиторії. Кожний працівник, що обрав професію екскурсовода, повинен уміти: підібрати необхідний фактичний матеріал, вивчити його, підготувати індивідуальний текст екскурсії на певну тему, скласти методичну розробку, застосовувати методичні прийоми на практиці, використовувати наочні матеріали «портфеля екскурсовода», прослуховувати екскурсоводів по своїй галузі знань і надавати їм допомогу, брати участь у пропаганді екскурсійних можливостей краю. [№1 стор. 181]
Практичні знання й уміння є основою для участі екскурсовода в методичній роботі, дозволяють керувати методичною секцією, методичним кабінетом, вести заняття на курсах підготовки й підвищення кваліфікації екскурсоводів, керівників туристських груп, турагентств, надавати допомогу починаючим екскурсоводам. Володіння практичними знаннями й уміннями є міцною основою майстерності екскурсовода.
2.2 Особистість екскурсовода
Людина як гармонічно розвинена особистість сполучить у собі духовне багатство, моральну чистоту й фізичну досконалість. Кожна особистість має свої особливості. Таких особливостей три:
1. Стійкість властивостей особистості.
2. Єдність особистості як єдність певних властивостей і якостей.
3. Активність особистості, що знаходить висвітлення в багатобічній діяльності.
Моральні вимоги до особистості – дотримання загальних принципів і норм поводження, проходження певним ідеалам.
Основні риси особистості: розумність – здатність робити розумні, осмислені дії; відповідальність – розуміння результатів своїх учинків; особисте достоїнство – поводження, пов'язане з охороною своїх прав; індивідуальність – неповторність, особливість особистості; сукупність рис, що відрізняють даної людини від інших.
Активна життєва позиція – спосіб участі людини в діяльності суспільства. Життєва позиція людини знаходить вираження в його відношенні до суспільства, праці, державної й приватної власності, іншим людям і до самого себе. При оцінці ступеня активності життєвої позиції людини розглядають не одиничні факти, а сукупність всіх можливих видів активності: суспільної, трудовий, моральної, ідейно-пізнавальної.
Дослідження соціологів і повсякденна практика показують, що існують різні рівні активності життєвої позиції людей: високий, середній і низький. Рівень активної позиції є залежним від формування поглядів особистості, виховання світогляду й переконаності, вироблення професійних умінь. Рівень активності життєвої позиції залежить від якості конкретної особистості, її прагнень і бажань, уміння проводити ту або іншу роботу.
Виховний процес спрямований на становлення внутрішнього миру особистості, формування якостей, які лежать в основі активності життєвої позиції: вірність своєму боргу, висока відповідальність за доручену справу, колективізм, єдність слова й справи.
Екскурсовод, у силу особливості своєї професії поставлений в умови, що сприяють прояву активної життєвої позиції. Його завдання – найбільше повно використовувати ці умови для своєї повсякденної діяльності.
У діяльності екскурсовода мають місце всі три рівні життєвої позиції. Високий рівень життєвої позиції характеризується соціальною активністю, творчою діяльністю, гарною роботою, почуттям моральної відповідальності. Середній або низький рівень активності життєвої позиції працівника не дозволяє йому якісно вести екскурсійну роботу. От як характеризуються ці рівні: життєва позиція середнього рівня активності носить однобічний характер, не виходить за межі нормативних завдань – «від» і «до». Життєва позиція характерна низьким рівнем активності, пасивністю, недосвідченістю особистості, недоліком знань, навичок, умінь.
Крім трьох рівнів активності життєвої позиції особистості, існують і інші: пасивна й негативна життєва позиція. Пасивна життєва позиція формується на основі життєвих невдач і зривів у роботі, моральній нестійкості. Негативна життєва позиція характеризується активністю в інтересах не колективу, а особистості, кар'єризмом, необ'єктивною критикою, порушенням трудової й виробничої дисципліни, аморальним поводженням.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7
