Для встановлення патогенезу вісцеральних захворювань при пораненнях кінцівок мають значення дані про локалізацію поранень. Найбільшою кількістю ускладнень з боку внутрішніх органів супроводжувалися поранення стегна. Значно менше вісцеральних захворювань виникало при ушкодженні плеча і ще менше - при пораненнях передпліччя. Можна думати, що ця закономірність зв'язана з м'язовою масою ураженого відділу кінцівки: чим більше ця маса, тим більша кількість пропріоцепторів і інших рецепторів дратується травмою, тобто тим сильніше "бомбардування" нервових центрів патологічними імпульсами. У результаті виникають поразки внутрішніх органів по типі нервово-дистрофічного процесу, особливо на тлі гіпокінезії хворих. Звідси випливають відповідні форми застосування лікувальної фізичної культури, у тому числі і механотерапії. Є всі підстави думати, що дефіцит нормальних пропріоцептивних імпульсів не менш шкідливий, чим надлишок їх у патологічних умовах.
Є численні дані про високу ефективність засобів лікувальної фізичної культури при різних порушеннях моторних функцій. Отримані нами в ході багаторічних досліджень дані курсового впливу процедур механотерапії на окремі функції організму хворих з різними травмами і захворюваннями опорно-рухового апарата істотно доповнюють наші знання по цьому питанню. Особливістю дії процедур механотерапії при цих патологічних станах є те, що м'яза виступають одночасно в ролі рецептора і ефектора.
У зв'язку з цим удосконалювання порушених патологічним процесом моторних функцій, їхня нормалізація відбуваються усередині однієї системи (кільцевий моторно-моторний рефлекс). Разом з тим відновлення порушених моторних функцій неможливо без залучення й інших (міжсистемних) механізмів регуляції, особливо за рахунок застосування інших засобів лікувальної фізичної культури (самостійне виконання заданих вправ, використання природних факторів природи і циклічних локомоцій, елементи трудотерапії і самомасажу й ін.). Насамперед це відноситься до трофічних процесів і активізації вегетативних функцій, що забезпечують конкретну м'язову діяльність.
Медико-біологічне і соціально-економічне значення остеохондроза хребта і його неврологічних проявів доведено великою кількістю досліджень і в даний час сумнівів не викликає. Фізична реабілітація хворих і інвалідів внаслідок остеохондроза - актуальна задача нейроортопедії і медико-соціальної експертизи. Клінічні прояви остеохондроза настільки варіабільні, що ця його особливість у початковому періоді захворювання приводить до діагностичних помилок, пізніше до діагностики, несвоєчасної і неадекватної терапії, а в наступних періодах - до значних термінів тимчасової непрацездатності і нерідко до інвалідності. Актуальність теми підтверджується значно зрослим останнім часом числом хворих остеохондрозом хребта і необхідністю їх швидкої й ефективної реабілітації з метою якнайшвидшого їхнього повернення до трудової і професійної діяльності.
Основними причинами цієї поразки хребетних структур вважають несприятливу спадковість, вікові зміни в організмі, неадекватні фізичні навантаження, порушення постави, нервово-психічні стреси, травми.
Нам найбільш правильної представляється теорія, що свідчить про те, що зниження силової витривалості м'язів спини, обумовлене генетичними і середовищними факторами, - ключова ланка патогенезу неврологічних проявів остеохондрозу хребта, що веде до спазмів - судорогам м'язів хребта, порушенням міофасціальних тканин, стискам дисків, що супроводжується компресією нервів і порушенням функції міжхребцевих суглобів. Це супроводжується синдромом хронічних болів у нижній частині спини (ХБНС) (С.М. Бубновский,2000).
Ми вважаємо, що насамперед необхідно приймати до розгляду керовану м'язово-сполучну тканину, на яку і варто впливати для досягнення лікувальних цілей, оскільки вона єдина в організмі людини, що підлягає відновленню в будь-якому віці при створенні для умов скорочення і розслаблення (Г. Шелтон).
Гіподинамія (недолік власне руху) і гіпокінезія (недолік силового руху) ведуть до детренованості м'язів, а відомо, що детренованій людині досить зробити один неправильний рух з навантаженням, щоб викликати блокаду або розтягання м'язів і зв'язувань. Оскільки м'язова тканина при регулярній роботі з нею відновлює функції тіла до норми (Г. Шелтон), те головна задача рятування від болю в спині - відновити зону зв'язування, яка піддається ішемії.
Нами запропоновано для реабілітації хворих остеохондрозом використовувати методику фізичної реабілітації, засновану на силових вправах на спеціальному реабілітаційному устаткуванні в сполученні з водними процедурами, суглобною гімнастикою з елементами аеробіки, масажем і мануальною терапією. Важливе значення надається регуляції подиху при виконанні вправ (СМ. Бубновський, 1997).
З метою вивчення впливу даної методики на функцію опорно-рухового апарата і всього організму в цілому хворих остеохондрозом хребта був проведений педагогічний експеримент тривалістю з жовтня 1999 м по червень 2001 р. Були сформовані дві групи: одна дослідна - ДГ (15 чол), інша контрольна - КГ (15 чол.).
Передбачалося проведення занять в ДГ по запропонованій нами методиці фізичної реабілітації, у КГ - за методикою ЛФК, застосовуваної в поліклініках м. Москви.
В експерименті взяли участь 30 чоловіків і жінок у віці 25 - 50 років, що страждають остеохондрозом хребта, із середнім рівнем фізичної підготовленості.
У процесі експерименту досліджений: загальний стан пацієнта, силова витривалість м'язів тулуба, рухливість хребта, фізична працездатність; визначена функціональний статус (клас) рухової активності, проведена комп'ютерна томографія (КТ) і ядерно-магнітна резонансна томографія (ЯМРТ).
Виходячи з приведених вище представлень про патогенез хворій у спині, при розробці програми реабілітації хворих ставилися наступні задачі:
· нормалізувати функціональні показники організму (силову витривалість м'язів тулуба, рухливість хребта, аеробну функцію, рухову активність);
· зняти страх перед рухом, відновити руховий стереотип;
· усунути спазми м'язів хребта;
· поліпшити гемодинаміку хребетних структур;
· нормалізувати поставу;
· зменшити інтенсивність або купірувати біль;
· запобігти рецидиви болів у спині або зменшити їхню частоту і виразність.
Основними принципами реабілітації при болях у спині на різних етапах реабілітації були наступні:
стругаючи індивідуалізація занять у залежності від етапу реабілітації, стадії захворювання, рівня локалізації процесу, характеру синдрому, залучення тих або інших конкретних анатомо-функціональних утворень, рухового локомоторного стереотипу хворого;
адекватність навантаження можливостям пацієнта, оцінюваним по загальному стані, станові серцево-судинної і дихальної систем, а також по резервах дефіцитарної функціональної системи;
послідовна активізація впливів на визначені функції і весь організм шляхом нарощування обсягу і складності навантажень для досягнення ефекту;
дотримання дидактичних принципів у навчанні хворого фізичним вправам: принципів свідомості й активності, наочності, приступності, систематичності, послідовності (від простого до складного, від легкого до важкого, від відомого до невідомого);
постійний медичний контроль за реакцією пацієнта на фізичні навантаження.
Для рішення поставлених задач була розроблена наступна методика реабілітації хворих:
силові вправи на тренажерах спеціального типу, що дозволяють здійснювати диференційовано спрямований вплив на визначені групи м'язів і індивідуально дозувати навантаження по амплітуді, обтяженню і структурі руху, що було особливе важливо для хворих остеохондрозом хребта; ці вправи були спрямовані на розвиток силової витривалості м'язів, підвищення рухливості хребта, корекцію порушень постави, купірування спазмів м'язів хребта і хворій у спині;
суглобна гімнастика з елементами аеробіки, стретчингу, йоги, що сприяв рішенню задач купірування спазмів м'язів хребта і хворій у спині, корекції порушень постави, підвищення рухливості хребта, аеробної функції;
мануальна терапія, масаж, гідропроцедури - для купірування спазмів м'язів хребта і хворій у спині;
психотерапія, що проводиться лікарями й інструкторами - методистами. Її спрямованість полягала в тому, щоб пояснити хворим, що з їхнім захворюванням можлива нормальна професійна і побутова життєдіяльність, що рецидиви хворій можна запобігти і що це залежить головним чином від них самих, від їхнього способу життя.
Зазначені нами вище вправи і процедури були поділені на три блоки, що входять у структуру кожного заняття:
блок силових вправ на тренажерах (90 хв.);
блок суглобної гімнастики (30 хв.);
блок гідропроцедур (30 хв.).
У межах кожного блоку програма будувалася з урахуванням індивідуальних особливостей:
інтенсивності болю в спині;
факторів, що лімітують, (підвищення АТ, поява болей в області серця, порушень ритму, запаморочення, головного болю, сильної задишки, значної пітливості, болів у ногах, в області живота, у паху; з появою зазначених симптомів навантаження припинялося, хворий консультувався у фахівців на предмет можливості продовження занять і доступного рівня толерантності навантаження);
супутніх захворювань;
рівня фізичної підготовленості;
здатності до навчання новим вправам;
психологічної настроєності на виконання вправ, що вимагають значних фізичних і вольових зусиль.
Лікувально-реабілітаційний курс складався з трьох циклів, кожен цикл - із дванадцяти занять. Перший цикл був адаптаційним, другий - відновно-тренувальним і третій - тренувальним.
Усі пацієнти ДГ характеризували динамікові свого загального стану як позитивну. У них зникли болі, порушення функції периферичних нервів, підвищилася м'язова сила, нормалізувалися рефлекси і чутливість, стан паравертебральних м'язів і обсяг рухів у суглобах, виправилася постава, зникли ознаки плоскостопості, покращилася рухова активність (здатність повертатися в постелі, сідати з положення лежачи, уставати, пересуватися поза і усередині квартири, користуватися транспортом), з'явилася можливість самостійно здійснювати роботи в будинку (готування їжі, прання, збирання, покупки і т.д.), підвищилася суспільна активність, нормалізувався психологічний стан.
Пацієнти фізично зміцніли, у них покращився настрій, сон, з'явилося бажання продовжувати заняття фізичними вправами і відмовитися від шкідливих звичок.
Позитивні зрушення відзначені також з боку діяльності серцево-судинної системи, що виразилося в нормалізації рівня артеріального тиску, частоти пульсу, підвищенні фізичної працездатності, скороченні часу відновлення після занять.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7
