В даний час рефлекторна взаємодія локомоторної і вісцеральної систем являє собою одну з найбільш актуальних проблем фізіології, а теорія моторно-вісцеральних рефлексів [Могендович М. Р., 1947-1979], що пояснює закономірності цієї взаємодії, стає усе більш розповсюдженою.

Моторно-вісцеральні рефлекси за останні десятиліття стають об'єктами систематичних спостережень різних наукових колективів. Матеріали, накопичені у фізіологічних лабораторіях Л.Б. Губмана, И.А. Дмитрієва, И.Б. Темкина, Б.М. Дацковского, Б.В. Сермеєва й ін., підтверджуючи основні положення теорії моторно-вісцеральних рефлексів про домінуючу роль моторного аналізатора в регуляції, вегетативних функцій, дозволяють з теоретичної точки зору освітити велике число актуальних питань м'язової діяльності. Безсумнівно, що загальні закономірності моторно-вісцеральної регуляції мають істотне значення й у досліджуваній нами проблемі і повинні враховуватися при оцінці впливу на організм різних по інтенсивності процедур механотерапії.

Розвиток і відновлення рухів у людини тісно зв'язане з кінезофілією - вродженою потребою до рухів, по М.Р. Могендовичу. Загальновідомо, що кінезофілія як могутнє джерело енергії, спадково закладеної в мозку, виявляється в сфері як вищої нервової діяльності (поводження, психіка), так і нижчої нервової діяльності (міжсистемне узгодження роботи органів). Якщо виходити з представлень про біологічну цінність кінезофілії, то стає зрозумілим походження гіпокінезичного синдрому в хворих з різними травмами і захворюваннями опорно-рухового апарата як результату дефіциту пропріоцепції. Однак значення м'язової діяльності і занять фізичними вправами далеко не зводиться до компенсації "дефіциту" рухів.

М'язова діяльність, регулюючи функціонування різних систем організму, є засобом спрямованого впливу [Темкин И.Б., 1956; Сермеєв Б.В., 1964-1971, і ін.]. У цьому зв'язку для розробки теорії спрямованої дії механотерапії на хворих з різними формами патології опорно-рухового апарата важливо було вивчити механізм курсового впливу процедур механотерапії на різні системи організму.

Клінічні спостереження основані на вивченні 108 хворих з 122 ушкодженнями і захворюваннями суглобів кінцівок, що одержували лікування в клініках м. Павлодара (Казахстан) і в інших лікувальних установах з 1966 по 1978 р. (табл. 1).

У кабінет механотерапії більшість хворих з пошкодженнями і захворюваннями опорно-рухового апарата (90 з 108) надійшли через 2,5 - 3 міс. і пізніше після травми і захворювання. Причому 77 з 126 працювали на виробництві.

Таблиця 1

Розподіл хворих по термінах надходження після травми опорно-рухового апарата в кабінет механотерапії

Таблиця 2

Розподіл хворих за віком і статтю

Більшість хворих з ушкодженнями і захворюваннями опорно-рухового апарата були найбільш працездатного віку (табл. 2).

Таблиця 3

Розподіл хворих у залежності від характеру ушкодження і виду суглоба

Більшість (79) хворих одержували лікування з приводу ушкодження кіст і суглобів верхньої кінцівки, 18 хворих - із приводу травм колінного суглоба і 11 хворих - із приводу ушкоджень гомілковостопного (табл. 3, 4).

Таблиця 4

Об`єм рухів суглобів хворих при надходженні в кабінет механотерапії

У 11 хворих виявлені коливальні рухи в ураженому суглобі, у 21 хворого руху були в межах 5-10°, і тільки в 66 хворі рухи були в межах 11-30°. Ці дані свідчать про вазі травм у хворих, що спостерігалися нами.

При оцінці безпосередніх і віддалених результатів, комплексного лікування травм і захворювань опорно-рухового апарата ми враховували різну локалізацію ушкоджень, що дає правильне уявлення про результати лікування. Остаточний результат функціонального лікування ми враховували через 6 мес після травми (або захворювання).

Наслідки відновного лікування ми розділили на три групи. У першу групу з гарними результатами ми відносили повне або майже повне відновлення функції суглобів кінцівок; у другу групу із задовільними результатами значне поліпшення функцій; у третю групу з поганими наслідками комплексного лікування відносили випадки, коли відновлення функції уражених суглобів не наставало.

Аналізуючи функціональні результати відбудовного лікування хворих з різними травмами і захворюваннями опорно-рухового апарата, ми установили, що в хворих усіх віків, що займаються по розробленій нами методиці механотерапії, відзначені кращі в порівнянні з, що займаються по методиках інших авторів, безпосередні і віддалені функціональні результати. У хворих старше 50 років віддалені функціональні результати значно гірше, ніж найближчі результати функціонального лікування. У хворих молодого віку відновлення функції опорно-рухового апарата краще, ніж у хворих старше 50 років.

Великий інтерес у зв'язку з розглянутим питанням представляють дані по відновленню функції суглобів у хворих з різними формами патології опорно-рухового апарата в результаті комплексної курортної терапії, отримані И.Б. Тьомкіним (1955-1977) і приведені в табл. 5 і 6.

Більш ефективно комплексне курортне лікування при застосуванні лікувальної фізичної культури в сполученні з механотерапією (51,9% від повного відновлення функції суглобів), чим без неї (відповідно показник повного відновлення функції суглобів склав лише 28,5%)- Крім того, результати лікування, що приводяться И.Б. Тьомкіним, указують на найбільш раціональну побудову курсу процедур комплексного відбудовного лікування: спочатку проводиться сеанс лікувальної гімнастики, потім - процедури механотерапії і масаж.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7