Стисла характеристика району подорожі дає можливість спланувати маршрути походів з урахуванням рельєфу різних хребтів, полонин, їх природних особливостей та клімату. Нижче ми зупинимося на основних небезпеках, характерних для туристських подорожей в умовах гірського рельєфу, при переправах через рівчаки і річки, на відкритій місцевості в спеку та грозу, переходах через лісові хащі й болота. Умовно поділимо їх на фактори, обумовлені рельєфом місцевості, та фактори, обумовлені кліматичними умовами. До речі, дві третини всіх нещасних випадків у горах пов’язані саме з природними факторами.

Подорожі в гірській місцевості значно складніші й небезпечніші, ніж звичайні. Нелегке пересування по гірській місцевості ускладнюється різкими коливаннями метеорологічних умов, значною висотою над рівнем моря, що викликає кисневе голодування, тощо. У цих умовах вимоги до засобів безпеки руху висуваються на перший план і потребують ретельної підготовки від кожного учасника, насамперед від керівника групи. Навіть на трав’янистих схилах можуть створитися такі умови, які вимагають застосування страхування і великої обережності пересування.

Коли людина вперше потрапляє у гори, у неї часто виникає велике бажання «підкорити», і причому негайно, найближчу вершину. Це чисто психологічний ефект. І хоч вершина ця не має назви через свою не великість, бажання туриста, що вибрався на самий верх її, задоволене. Він пишається своїм досягненням. Він ще не знає, які небезпеки приховують у собі гори, не знає, як можна уникнути їх. Знайомство з можливими небезпеками в горах є однією з головних умов безаварійності туристських походів у гірській місцевості. У більшості випадків ці небезпеки пов’язані або з особливостями гірського рельєфу, або з опадами у вигляді дощу, снігу, або, і це найчастіше, з неправильною поведінкою туристів у горах.

Гірський рельєф постійно змінюється. Зміна температур, робота вітру, дощу та снігу повільно, але постійно руйнують гори. Ці горді красуні, вкриті сивими шапками сніжників, такі привабливі зовні, постійно загрожують каменепадами, обвалами, лавинами, селевими потоками та паводками. Новачкові у горах і зовсім важко. Особливо, якщо він погано підготовлений до походу на заняттях у секції. Він може зірватися з крутого схилу, у нього закрутиться голова внаслідок зміни клімату при кисневій недостатності, і він може впасти зі скелі.; турист може наступити на «живий» камінь, що «тікає» з-під ноги.

«З горами не жартують», - часто кажуть альпіністи. Вирушаючи в гірський похід, треба знати особливості гір. Восени і взимку слід особливо побоюватися лавин, влітку великою небезпекою є каменепади.

Яких заходів слід вживати для забезпечення безпеки в горах?

При підготовці маршруту необхідно проконсультуватися в маршрутно-кваліфікаційній комісії МОН України про характер гір у районі подорожі. Треба мати детальну карту маршрути, а ще краще – кроки з докладним описом ділянок шляху та зазначенням усіх небезпечних місць.

Основні правила безпеки при пересуванні по гірському рельєфу:

1. бути дуже уважним;

2. повалені й гнилі дерева, камені на шляху переступати;

на вологих, крутих схилах, мокрій і слизькій поверхні користуватися страховкою;

3. у дощ, снігопад, туман, в умовах поганої видимості, темряві, а також при сильному вітрі рух забороняється;

4. проходження скельних ділянок без касок неприпустиме;

5. при верхній страховці мотузка повинна проходити між руками;

6. при спуску вниз по снігу корпус тримати вертикально, упор робити на п’яти;

7. дотримуватися найсуворішої дисципліни, не допускати самовільних виходів на розвідку і з місця табору.

Каменепади – одна з найсерйозніших небезпек у горах. Багато туристів, подорожуючи по Криму, часто відвідують Великий каньйон, на щастя, його нижню частину. І мало хто з них знає, що вище, у своєму вузькому і найкрасивішому місці, Великий каньйон безпечний для проходження лише вранці, поки сонце не встигло розжарити стрімкі скелі: старі Кримські гори суцільно вкриті зморшками тріщин, у яких зосереджується волога. При сонячній погоді особливо багато каменепадів буває близько 12 години дня. Падінню каменів сприяють сильні вітри та грозові розряди.

Отже, від каменепадів можна вберегтися, проходячи небезпечні місця рано-вранці. Це стосується не тільки Кримських гір, а й будь-яких гір та ущелин. У кінці дня каменепади, як правило, припиняються і посилюються знов із заходом сонця, коли скелі починають охолоджуватися. Узимку каменепади бувають зрідка, весною і влітку – часто.

Каменепади можуть виникнути і при необережному русі, коли турист, ставлячи ногу на «живий» камінь, зіштовхує його. Дуже погано, якщо за таким необережним туристом ідуть товариші: падаючий камінь може поранити їх і навіть збити. Найбільша небезпека каменепадів виникає у вузьких ущелинах, біля підніжжя крутих скельних схилів, при проходженні кулуарів.

Основні правила проходження схилів, де можливі каменепади

1. під час траверсу схилу не допускати знаходження учасників один над одним, а також паралельного руху двох груп поготів;

2. під час підйому чи спуску необхідно дотримуватися якнайменшої відстані між учасниками;

3. на крутих схилах під час підйому чи спуску «серпантином» інтервал між учасниками також має бути невеликим;

Подолання крутих схилів. Друга особливість гірського рельєфу, що є певною складністю в туристському поході, - це круті снігові та трав’янисті схили. Трапляться, що абсолютно невинний на вигляд крутий схил, вкритий густою травою, приховує чималу небезпеку. Турист часто ковзає по траві, це утруднює підйом. Його ноги втомлюються, втрачають пружність, послаблюється самоконтроль. У цьому випадку достатньо раптового зриву, і турист скочується з гори, марно намагаючись утриматися за траву. А якщо на шляху падіння стоїть скельний виступ, турист може сильно забитися. На снігових схилах утриматися ще важче, льодинки снігу обпікають руки, зривають шкіру з долонь. Зриву може не трапитись, якщо керівник походу перед підйомом по крутому сніжнику або по трав’янистому схилу пояснить техніку подолання перешкоди, покаже, як користуватися льодорубом для самострахування при падінні або, якщо немає льодоруба, як використати альпеншток.

Великою неприємністю можуть закінчитися стрибки з каменя на камінь, особливо в районах осипів, ходіння поза стежкою без страхування, подорож у мокрому взутті по скелях, попадання на ділянки «баранячих лобів» і спуск з них без застосування спеціальної альпіністської техніки, втрата орієнтації в горах.

Снігові обвали, лавини. Найбільш реальною загрозою під час подорожі в гірській місцевості України в період міжсезоння є лавини. Зафіксовано схід лавини вже на схилі в 15° крутості. Навіть у Криму були випадки сходу лавин, не кажучи вже про Карпати. Для гірського Криму лавини не типові. Але вони бувають на Головній гряді окремими багатосніжними зимами. Найбільш реальними лавинонебезпечними схилами є схили крутістю понад 30°. Однією з основних ознак лавинонебезпечності є природно сильний снігопад. (табл. 1.1)

Таблиця 1.1

Залежність ступеня лавинонебезпечності від глибини снігового покриву

Природно, що високо в горах панують вітри. Переганяючи величезні маси снігу, вони надувають звисаючі снігові карнизи. Сила зчеплення снігу, що утворює карниз, велика, але обмежена, і, коли снігу надуває більше, ніж може втримати карниз, він з гуркотом зривається і поринає вниз. Бували випадки, коли карнизи обвалювалися під вагою туристів, які приймали карниз за гребінь гори. Наслідки таких зривів сумні. Те саме слід сказати і про лавини. Утворюючись на гірських схилах, маси снігу при певних метеорологічних умовах час від часу сходять униз. Такі лавинонебезпечні місця відомі туристам, і проходження їх є цілком безпечним, якщо походом керує досвідчений турист або альпініст. Але часто в зимових походах малодосвідчені керівники нехтують обережністю.

Лавини сходять під час сильних снігопадів або після їх закінчення внаслідок швидкого накопичення свіжого снігу. Зазвичай це відбувається при гарній погоді через дію сонячних променів на поверхню снігу або в результаті весняного розтавання. Дощ також сприяє виникненню лавин.

Погода, при якій виникають лавини:

1. Снігопад, при якому випадає багато снігу (не менше 25см) у середньому не менше 2-3см за годину, до того ж при сильному вітрі (понад 6 м/с). Це звичайне поєднання факторів при формуванні лавин.

2. Гарна погода з сонцем або без нього, яка супроводжується швидким підняттям температури і йде слідом за бураном. Ці умови сприяють виникненню зсувів, обумовлених впливом сонячних променів і лавин зі снігових дошок, спричинених розтаванням. Температури вище 0°С, які утримуються весною протягом тридцяти шести годин, викликають глибоке танення і мокрі лавини. Такий самий ефект і від дощу, який ще й збільшує масу снігового покриву.

Як контролювати лавинонебезпечність снігу

Пухкий сніг, який містить у собі багато повітря, нестійкий: у нього недостатнє зчеплення між частинками, він сиплеться як пісок. Клейкий, вологий сніг також нестійкий. Він пливе під ногами і скочується по схилу у вигляді грудок або зісковзує, як покривало. Перехідний сніг – на межі між вологим і сухим - особливо сприятливий для утворення лавин зі снігової дошки. М’який, насичений водою сніг нестійкий, навіть якщо покритий тонким настом. Весняний зернистий сніг може бути м’яким на поверхні, але всередині залишатися твердим. Снігові дошки можуть бути м’якими або твердими, проте вони завжди розламуються на блоки, і тріщини між ними витягуються на значні відстані. Снігові дошки раптово, із шумом просідають під ногами. Утрамбований вітром сніг може провалитися під ногами, але при цьому він не розколюється на блоки, і в ньому не утворюються довгі тріщини. Брижі, складки на поверхні снігу – ознака вітряного ущільнення.

Найбільш характерні лавини в Карпатах – зі снігу, який щойно випав. Вони виникають з вологого снігу, а весною – внаслідок збільшення ваги сніжної маси під час теплих вітрів, мряки, дощу, снігопаду при нульовій температурі. Лавини з мокрого снігу виникають з «пухкого», мокрого старого снігу. На південних схилах весною можна побачити різновид мокрої лавини – снігову «хустку», яка виникає з дуже мокрого снігу.

Найбільшу увагу під час подорожей у міжсезоння та взимку слід звертати на великі снігові поля, що знаходяться на схилах крутістю від 30° до 50°. Такі схили розміщені на невеликій висоті, підпадають під вплив теплого повітря, маючи як підстилаючи поверхню нескошені трави ,- винятково лавинонебезпечні.

Страницы: 1, 2, 3