Статеві розбіжності в рівні розвитку швидкісних здібностей невеликі до 12— 13-літнього віку. Пізніше хлопчики починають випереджати дівчинок, особливо в показниках швидкості цілісних рухових дій (біг, плавання і т.д.). Окремі індивіди в будь-якому шкільному віці помітно випереджають однолітків і навіть більш старших товаришів вже в ранньому віці. Швидше за все, це результат високої сили генетичних впливів. Для приклада зіставимо ще максимальну спринтерську швидкість бігу людини (приблизно 42 км/г) зі швидкістю бігу різних тварин: осла і кішки (48 км/г), собаки і білки (64 км/г), коня, лиси і зайця (72 км/г). Рекордсменом у спринті є гепард—112 км/ч.
Перша і мабуть,головна задача складається в необхідності різнобічного розвитку швидкісних здібностей (швидкість реакції, частота рухів, швидкість одиночного руху, швидкість цілісних рухів) у сполученні з придбанням рухових умінь і навичок, що освоюють діти за час навчання в школі. Для учителя важливо не упустити молодший і середній шкільний вік — сенситивний (особливо сприятливі) періоди для ефективного впливу на цю групу здібностей.
Друга задача випливає з необхідності високого і навіть максимального розвитку швидкості при спеціалізації дітей, підлітків і юнаків у видах спорту, де швидкість чи реагування швидкість дії відіграють велику роль (біг на спринтерські дистанції, спортивні ігри, єдиноборства, санний спорт, бобслей і ін.). Зрозуміло, що спортивна спеціалізація накладає свій відбиток на ступінь і особливості швидкісних здібностей. Керування сучасною технікою (наприклад, у літній справі, при виконанні функцій оператора в промисловості, енергосистемах, системах зв'язку й ін.), а також багато операцій у побуті вимагають термінових рухових реакцій і високої швидкості рухів. Про це не слід забувати при удосконалюванні швидкісних здібностей, від яких багато в чому залежить успіх у даних видах трудової діяльності.
Задачі розвитку швидкісних здібностей вирішують у тісному зв'язку з задачами розвитку координаційних і швидкісно-силових здібностей (особливо в молодшому і середньому шкільному віці), а також із задачами розвитку силових здібностей, швидкісної, силової і координаційної витривалості (у старшому шкільному віці).
2.1.3 Засоби і методики розвитку швидкісних здібностей
Засобами розвитку швидкості як рухової якості є швидкісні вправи. Їх можна розділити на три основні групи. Першу, найбільше широко застосовувану учителями фізичної культури, складають вправи комплексного (різнобічного) впливу на всі основні компоненти швидкісних здібностей. Це насамперед спортивні і рухливі ігри, естафети, смуги перешкод, єдиноборства. Наприклад, у процесі занять баскетболом (виконуючи індивідуальні, групові і командні що атакують і захисні дії) розвиваються і швидкість реакції, і швидкість одиночних рухів, і швидкість виконання дій у цілому. Інша справа, що підготовлений учитель може використовувати баскетбольні вправи з акцентом на окремий на швидкість реагування (з м'ячем і без м'яча), на поліпшення частоти рухів (при чи веденні під час передач і ловлі м'яча) і т.п.
В другу групу входять швидкісні вправи, спрямовано, що впливають на окремі компоненти швидкісних здібностей: а) на швидкість реакції; б) на швидкість виконання окремих рухів; в) на поліпшення частоти рухів; г) на поліпшення стартової швидкості; д) на швидкісну витривалість; е) на швидкість виконання послідовних рухових дій у цілому (наприклад, бігу, плавання, ведення м'яча). Підібрані в такий спосіб вправи сприяють розвитку окремих сторін швидкості дитини (наприклад, частоти рухів ніг, швидкості реакції), що є відстаючими, але вимагають розвитку в зв'язку з вивченням освоюваних рухових дій, мають важливе значення як компонент загальної чи спеціальної фізичної підготовленості чи учня як здатність, від якої залежить успіх у спорті.
Третю, ймовірно саму велику, групу утворять вправи: а) сполученого впливу на швидкісні і всі інші здібності (швидкісна і силова, швидкісна і координаційна, швидкісні і витривалість) і б) сполученого впливу на швидкісні здібності й удосконалювання рухових дій (у бігу, плаванні, спортивних іграх і ін.). Наприклад, вправи в стрибках можна використовувати для одночасного розвитку швидкісних і силових здібностей; вправи на орієнтування (у бігу, в іграх, на місцевості) створюють гарні можливості для одночасного удосконалювання швидкісних і координаційних здібностей (орієнтування в просторі, швидкість переміщень, реакції). Докладної систематизації сполучених вправ поки не існує, і для учителя фізичної культури відкриваються тут воістину безмежні можливості у творчості.
Покращити швидкість простої реакції можна, використовуючи тільки різноманітні рухливі і спортивні ігри, єдиноборства, естафети й інші швидкісні вправи. Це справедливо, тому що, як відомо, латентний час реагування поліпшується в результаті виконання різних швидкісних вправ. Зворотного впливу не помічено, тобто вправи на швидкість реакції не мають прямого впливу на поліпшення інших компонентів швидкісних здібностей. Разом з тим сьогодні досить ситуацій (у спорті, на виробництві, у побуті), де потрібно висока швидкість реакції, і поліпшення її на одну десяту ,або навіть на соті частки секунди (а мова йде саме про ці миті) має велике значення.
Основний метод при розвитку швидкості реакції — метод повторної вправи. Він полягає в повторному, можливо більш швидкому реагуванні на раптові сигнали, зміну навколишньої ситуації. Ці вправи рекомендується проводити у вступній, або основній частині уроку. Тому що за часом вправи на швидкість реакції носять характер миттєвої дії, то паузи відпочинку між ними можуть бути дуже короткими, а кількість повторень досить великим (табл. 2). Дані вправи доцільно виконувати під час здійснення стройових і загальнорозвиваючих вправ (ходьба і біг по залі, повороти, побудови, перебудування, виконання на швидкість команд «Сідай!», «Лягай!», «Упор присівши!» і т.д.). Повторно можна виконувати реагування з низького чи високого старту в бігу, при здійсненні захисних ,або нападаючих дій у відповідь на заздалегідь відому дію партнера в спортивних іграх, єдиноборствах і т.д.
Однак, якщо користуватися тільки повторним методом, швидкість реакції стабілізується. Для її подальшого поліпшення рекомендуються наступні дві методики: аналітичного підходу і сенсомоторна. Перша методика складається з роздільного удосконалюванні швидкості реакції в полегшених умовах і швидкості наступних рухів. Наприклад, у легкій атлетиці окремо розвиваючи швидкость реакції на стартовий сигнал з опорою руками на які-небудь предмети в положенні високого старту й окремо без стартового сигналу у швидкості виконання перших бігових кроків. Сенсомоторна методика полягає в розвитку здатності точно сприймати мікроінтервали часу (порядку десятих і навіть сотих часток секунди). Наприклад, на першому етапі учень виконує стартовий розгін на 5, 10, 15 м, намагаючись реагувати максимально швидко. Після кожної спроби вчитель повідомляє час показаний школярем. На другому етапі відбувається те ж, тільки вчитель запитує учня, за який час він, на його думку, подолав відрізок. Потім учню повідомляють точний час, і він має можливість зіставити свої відчуття з фактично показаним часом. На третьому етапі учню дається завдання виконувати рухи з різною заздалегідь обумовленою швидкістю. У результаті він здобуває уміння точно визначати швидкість своєї реакції і керувати нею. Поліпшенню реакції сприяє поведінка учня в період, що передує реагуванню. Наприклад, якщо його увага спрямована на майбутній рух (моторний тип реакції), той час реакції менше, ніж коли увага спрямована на сприйняття сигналу (сенсорний тип реакції). Корисно в ході очікування сигналу переключити увага на силу натискання на стартові колодки, то на сигнал, що з'являється. Останній тип реакції називають нейтральним. При удосконалюванні швидкості простої реакції корисно також змінювати час між попередньою і виконавчою командами
Оптимальний час тут близько 1,5 сек.
Ступінь складності вправ і методик, використовуваних для розвитку швидкості рухової реакції, залежить від багатьох доданків: віку учнів, навчального матеріалу, що засвоюється на уроці, або на позакласних заняттях , залежить від мети, що ставиться при цьому вчителем і учнями. Правило тут одне — пропоновані вправи на швидкість рухової реакції повинні бути добре засвоєні.
Особливості розвитку швидкості рухів. Дозування вправ на швидкість окремих рухів і на швидкість виконання послідовних рухів наведені в табл. 2. Швидкість окремих послідовних рухів розвивається в дітей і підлітків у завданнях і іграх із предметами (передачі, перекладання, кидки, лов) і без предметів. Зразковий комплекс вправ без предметів для рук (згинання і розгинання, обертання, махи, ривки в різні сторони), для тулуба (обертання, згинання, розгинання, нахили), для ніг (махи, присідання, випади, вистрибування) і для всіх частин тіла одночасно наведені на мал. 2. Виконують ці вправи з граничною, або близькою до максимальної швидкістю з акцентом на точність і збереження заданої амплітуди. Необов'язково включати усі вправи комплексу в урок і тим більше всі загальрозвиваючі вправи виконувати з акцентом на швидкість. Швидкісні вправи, наприклад із предметами (м'ячами, ціпками, набивними м'ячами і т.п.) і без предметів, повинні бути добре засвоєні, щоб їх можна було виконувати на максимальній швидкості. Наприклад, спочатку треба домогтися високої техніки ведення м'яча, а потім за допомогою цих вправ впливати на поліпшення швидкості рухів.
Вправи для розвитку швидкості рухів краще підбирати, орієнтуючись на вдосконалення рухових дій на уроці. Наприклад, при удосконалюванні техніки бігу і для одночасного розвитку швидкості руху можна застосовувати біг з високим підніманням стегна, з різних вихідних положень, приставними і схрещеними кроками, по малому колу, на місці в упорі протягом 5—15 сек., дріботливий, із прискоренням, стрибками, естафетний, по похилій доріжці, за лідером, з розслабленими руками й ін.
Для розвитку швидкості використовують також повторний, повторно-прогресуючий і перемінний темп виконання вправ, прискорення, гандикап, ігровий і змагальний методи. Усі характеристики названих методів (довжина дистанції, інтенсивність виконання, інтервали відпочинку, число повторень) показані в табл. 2 і орієнтовані на поліпшення максимальної швидкості конкретного учня. Тому довжину дистанції, тривалість вправи обирають так, щоб швидкість пересування (інтенсивність роботи) не знижувалася до кінця спроби. Учень зобов'язаний прагнути перевищити попередню спробу. Інтервали відпочинку між спробами повинні забезпечувати відносно повне відновлення. Наприклад, повторні спроби в бігу на 30—40 м рекомендується виконувати через 4 хв., а відновлення після бігу на 100 м займає 12—15 хв. Першим сигналом для припинення повторної швидкісної роботи є зниження швидкості в черговій спробі. У цьому випадку подальші спроби будуть сприяти розвитку витривалості. Швидкісні вправи на уроці краще планувати ближче до початку заняття, коли нервова система учнів знаходиться в оптимальному стані. Чистий час їхнього виконання на окремому уроці складає від декількох секунд до декількох хвилин (як правило, не більш 2—5).
При багаторазовому повторенні яких-небудь швидкісних вправ у дитини може наступити стабілізація як просторових, так і тимчасових характеристик (швидкість і частота). Професор Н.Г.Озолін назвав це явище швидкісним бар'єром. Щоб цього не наступило, рекомендується виконувати швидкісні вправи не в стандартному, незмінному виді, а у варіативних, що змінюються формах і умовах. Наприклад, відомий тренер В.М.Дячків рекомендував стрибунам у висоту на тренуваннях віддавати тільки 12— 15% часу стрибкам через планку, а інший час присвячувати різноманітним (нестандартним) стрибкам і вправам зі штангою. Для ламання швидкісного бар'єра в бігу рекомендується також використовувати описані вище варіанти бігу. Метання снарядів звичайної ваги корисно по черзі сполучити з метаннями обтяжених, або полегшених снарядів. Приносять користь і рухливі, спортивні ігри, вправи на місцевості. Фактично все це приклади вправ сполученого впливу, коли одночасно розвиваються швидкісні й інші здібності.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
