Протипоказання до загального масажу.
1. Гостра серцево-судинна недостатність.
2. Емболія легеневої артерії.
3. Ниркова і печінкова недостатність.
4. Розповсюджені гострі шкірні алергійні реакції.
Методика загального масажу.
Першу процедуру загального масажу проводять на операційному столі негайно ж після закінчення операції, а в наступні дні в реанімаційному відділенні чи в післяопераційній палаті 1-3 рази в день протягом 3-5 доби. Хворого роздягають і проводять масаж, після чого вкривають ковдрою і призначають вдихання зволоженого кисню через катетер чи маску в протягом 10-15 хв.
Тривалість масажу залежить від віку хворого, обсягу оперативного втручання і коливається від 15 до 25 хв. Перед процедурою мас варто підрахувати пульс, вимірити артеріальний тиск і визначити частоту дихання.
Доцільно дотримувати наступної послідовності масажу різних частин тіла:
1. Масаж нижніх і верхніх кінцівок.
2. Масаж грудної клітки та шиї.
3. Масаж живота.
4. Масаж спини.
Процедура масажу складається з підготовчої, основної і заключної частин. Метою підготовчої частини є вплив на екстерорецепторний апарат шкіри і поліпшення крово- і лімфотока масуючої області. У підготовчій частині масажу використовують площинне і обхоплююче поглажуваня. В основній частині масажу проводять розтирання, енергійне розминання, вібрацію. У заключній частині застосовують поглажування і струшування м'язів. З урахуванням характеру оперативного втручання масаж проводять у положенні хворого на спині, а масаж спини виконують у положенні на боці. Після лапаротомії здійснюють вплив на паравертебральні зони спинномозкових сегментів S5 - S1, L5 - L1, D12 - D7.[5; 10; 21].
1.5 Фізіотерапія після оперативного втручання на органах черевної порожнини
Вплив фізіотерапевтичних процедур на організм хворих після оперативного втручання з приводу захворювань органів черевної порожнини проявляється у ліквідації больового синдрому, нормалізації секреторної та моторної функції внутрішніх органів, зменшення активності запальних процесів, поліпшення трофіки органів, поліпшення регенеративних процесів. В загалі фізіотерапевтичні фактори сприяють захисній мобілізації сил організму.
Існує 10 класів штучних та природних фізіотерапевтичних факторів.
Клас 1: електричні струми низької напруги. До нього входять гальванічний струм і лікарський електрофорез, імпульсні струми постійного і перемінного напрямку.
Клас 2: електричні струми високої напруги. Сюди входять дарсонвалізація і діатермія.
Клас 3: електричні і магнітні поля. До цієї групи відносяться постійне електричне поле високої напруги, постійне магнітне поле низької частоти, перемінне магнітне поле високої частоти, перемінне електричне поле ультрависокої частоти, електромагнітне поле надвисокої частоти.
Клас 4: світло. Входять інфрачервоне, видиме, ультрафіолетове, монохроматичне (когерентне) випромінювання.
Клас 5: механічні коливання. Вони включають інфразвук - вібрацію, ультразвук.
Клас 6: штучне повітряне середовище. До нього відносяться аероіони, гідроаероіони, аерозолі і електроаерозолі.
Клас 7: змінюваний повітряний тиск.
Клас 8: радіоактивні фактори. До нього входять радонова вода, альфа-аплікатори.
Клас 9: водолікувальні фактори. До них відносяться прісна вода, мінеральні води, що готуються штучно.
Клас 10: теплолікувальні фактори. Вони включають грязі, торф, парафін, озокерит [15].
Для фізичної реабілітації хворих з хірургічними захворюваннями органів черевної порожнини використовують наступні фізіотерапевтичні процедури.
У період підготовки хворого до операції, у випадку відсутності протипоказань, доцільно застосовувати електросвітлолікування, аероіоно-, аерозольтерапію.
З метою посилення седативного ефекту раціональною психотерапією і лікувальною гімнастикою застосовуються електросон, гальванізація по С. Б. Вермелю.
Припустимо проведення процедур електросну одночасно декільком хворим у загальній палаті - з обліком їхнього нервово-психічного статусу зокрема, при ослабленні гальмово-збудливих процесів. Доцільне використання низьких частот (4-15 Гц при силі струму до 15 мА). Методом вибору при цьому є транскраніальна стимуляція, зокрема, мезодіенцефальна модуляція з застосуванням апарата МДМ-101 по 15-20 хвилин щодня.
В усіх випадках майбутнього інгаляційного наркозу, особливо в осіб літнього і похилого віку, при супутніх серцево-легеневих захворюваннях доцільне проведення гелій-кисневих інгаляцій. Співвідношення компонентів дихальної суміші при цьому: кисню - 33 %, гелію - 67 %; процедури проводяться щодня по 20-30 хвилин. При супутній бронхіальній астмі експозицію процедур варто збільшити до 45 хвилин 2-3 рази день.
Ультрафіолетове опромінення (УФО) у передопераційному періоді проводять у вигляді загальних групових чи індивідуальних опромінень, починаючи з 1/4 біодози, доводячи до 3 біодоз на передню і задню поверхню по черзі (областями чи полями по черзі). За показниками застосовують локальне опромінення коміркової області по 3 поля щодня. Методикою вибору є лазерне опромінення у виді сегментарних локальних скануючих чи крапкових рефлекторних впливів. Можна використовувати як червоний, так і інфрачервоний лазер.
Фізіотерапія при оперативних втручаннях на органах черевної порожнини застосовується при ускладненнях. При інфільтратах, флегмоні в області післяопераційного шва застосовуються УВЧ на область шва через пов'язку, опромінення лампою солюкс; УФО області рани і навколишньої шкіри по 3-4 біодози під час перев'язок.
При утворенні спайок у черевній порожнині після операцій для тонізації і зміцнення м'язів черевної стінки застосовують наступні види фізіотерапевтичних процедур: індуктотермію, сантиметрові хвилі (СМХ), діадинамотерапію (ДДТ) на область сонячного сплетіння, грязьові, парафінові чи озокеритові аплікації на область живота.
Протизапальні методи УВЧ-терапія. Цей метод прискорює реґіонарну гемо- і лімфодинаміку, у тому числі в судинах мікроциркуляторного русла; усуває спазм гладких м'язів судин, сприяє збільшенню змісту фібриногену, активації плазменного попередника тромбопластина і зростанню толерантності плазми до гепарину в перші 2-3 добу після утворення рани, а в наступному активації плазминогена, що збільшує розплавлювання фібрину. Електричне поле УВЧ сприяє відокремленню запального вогнища, підвищенню проникності ендотелія, міграції в рань поліморфно-клітинних лейкоцитів, макрофагів з активацією лейкоцитарних і лизосомальних ферментів - протеаз, кислих фосфотаз. В другій фазі ранєвого процесу застосування електричного полючи УВЧ стимулює функціональну активність, ріст судинних елементів грануляційної тканини. У першій фазі ранєвого процесу УВЧ-терапію призначають у нетеплових дозуваннях, у другий - у субтеплових і теплових. Можливе застосування цього методу в третій фазі - для поліпшення епителизації (теплові дозування). Застосовують электрическоеполе УВЧ із частотою 40,68 і 27,12 МГЦ, потужністю 20-40 Ут. Призначають щодня по 10-12 хв.; курс від 5 до 10 процедур (у залежності від фази запалення - при призначенні тільки в першій фазі курс коротше).
Парафінотерапія. Поліпшує кровообіг у рані, що приводить до розсмоктування інфільтратів і стимуляції проліферативних і репаративних процесів у тканинах. Застосовують переважно в третій фазі загоєння ран, однак для прискорення росту грануляцій допускається застосування в другій фазі. У таких випадках роблять аплікацію парафіну на очищену ранєву поверхня із широким захопленням навколишньої здорової шкіри через 2-3 шаруючи стерильної марлевої серветки на 1-3 г (щодня; курс 6-10 процедур) чи тривалі аплікації (до 4-7 діб): свіжий парафін, двічі профільтрований і прокип'ячений, наносять на рану пульверизатором, потім зверху шар парафіну кюветно-апплікаціонним способом (аплікацію прибинтовують). Цей метод фізичного лікування підсилює стимуляцію тканин під парафіновою «пломбою» продуктами розпаду, тому що вони не можуть бути вилучені з ексудатом. Процедури не проводять при рясному гнійному відокремлюванню, наявності сірих грануляцій із гнійним нальотом, запальних змінах шкіри навколо рани. З появою ознак інтоксикації (підвищення температури тіла, озноб) аплікацію необхідно негайно зняти. Можливе застосування суміші Лепского (75 % парафіну, 25 % рослинної чи олії риб'ячого жиру, з додаванням 0,1 м риванолу), що наносять у розігрітому виді і залишають на кілька днів. Процедури проводять щодня; курс 8-10 процедур. [10; 17; 27]
1.6 Дієтотерапія
Дієтотерапія є важливою складовою частиною комплексної реабілітації хворих після оперативного втручання на органах черевної порожнини.
Харчування в післяопераційному періоді будується виходячи з того, що в багатьох хворих розвивається дефіцит білка, вітамінів, тенденція до ацидозу, зневоднювання. Дієтотерапія спрямована на корекцію метаболичних порушень, забезпечення фізіологічних потреб організму в харчових речовинах і енергії, захисту уражених органів, підвищення опірності організму і стимуляцію загоєння операційної рани.
Застосовують номерну систему лікувальних дієт - від 0-нульових до № 15 по М.І. Певзнеру (від грецького dіaіta - спосіб життя - спеціально підібраний по кількості, хімічному складу, енергетичній цінності і кулінарній обробці раціон, а також режим харчування). Ця система забезпечує індивідуальність лікувального харчування для людей з різними захворюваннями. Деякі дієти мають кілька варіантів, що позначають буквами в номері основної дієти. Особливу групу дієт складають нульові (чи хірургічні) дієти, а також спеціальні розвантажувальні дієти.
Дієта № 0, 0б, 0в – застосовується у перші дні після операцій на стравоході, шлунку і кишках, прийом їжі і рідини через рот забороняється.
Дієта № 1 – застосовується при затиханні загострення виразкової хвороби, протягом 6-12 міс. після загострення, а також при гастритах з підвищеною кислотністю.
Дієта № 1а - застосовується при загостренні виразкової хвороби, загострення хронічного гастриту з підвищеною кислотністю
Дієта № 1б - застосовується при затиханні загострення виразкової хвороби і хронічних гастритів з підвищеною кислотністю.
Дієта №2 - застосовується при хронічних гастритах з зниженою кислотністю чи при її відсутності, хронічні коліти (поза загостренням).
Дієта № 3 - застосовується при атонічних запорах.
Дієта № 4 - застосовується при гострих захворюваннях кишечнику та загостреннях в період триваючого поносу.
Дієта № 4а - застосовується при колітах з перевагою процесів шумування.
Дієта № 4б - застосовується при хронічних колітах в стадії загасаючого загострення.
Дієта № 4в - застосовується при гострих захворюваннях кишечнику в період видужання як перехід до раціонального харчування; хронічні захворювання кишечнику в період загасання загострення, а також поза загостренням.
Дієта № 5 - застосовується при захворюваннях печінки, жовчного міхура, жовчовивідних шляхів поза стадією загострення.
Дієта № 5а - застосовується при хронічних панкреатитах.
Дієта № 6 - застосовується при подагрі, нирковокам’яній хворобі з відходженням каменів, що складаються переважно з уратів
Дієта № 7 - застосовується при хронічних захворюваннях нирок з відсутністю явищ хронічної ниркової недостатності.
Дієта № 7а - застосовується при гострих ниркових захворюваннях (нефрит гострий чи його загострення).
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14
