Фаза А III стадії хвороби характеризується вираженими дистрофічними і склеротичними змінами внутрішніх органів, особливо серця, нирок і мозкових судин, без значного порушення функцій цих органів. Артеріальний тиск високий і стійкий. Фаза. Б відрізняється різко вираженим порушенням функцій внутрішніх органів. Залежно від переважного ураження того чи іншого органа розвиваються кардіосклероз з недостатністю кровообігу, інфаркт міокарда або тромбоз мозкових судин. Артеріальний тиск високий, але може бути і нижчим, ніж у II стадії, якщо виникають ускладнення (інфаркт чи інсульт).
Самопочуття хворого значно погіршується. Він скаржиться на різкий розлад сну, млявість і сонливість вранці, погіршання пам'яті. Приступи стенокардії (грудної жаби) появляються не тільки при фізичному напруженні, але й у стані спокою. Розвиваються недостатність кровообігу, інсульт або ниркова недостатність.
Перебіг хвороби змінюється під впливом атеросклеротичного процесу у судинній системі. Атеросклероз є «рідною сестрою» гіпертонічної хвороби. Хоч це два різні за своєю природою захворювання, але вони впливають одне на одне і часто погіршують стан здоров'я хворого. Суть атеросклерозу схематично можна пояснити так. На внутрішній стінці судин відкладається з крові, яка протікає по них, жироподібна речовина холестерин у вигляді бляшок, схильних до розпаду. На місці зруйнованої бляшки розростається нееластична сполучна тканина. Тому стінки судин стовщуються, втрачають свою пружність, а просвіт артерій звужується, внутрішня поверхня їх стає нерівною. Рух крові по таких артеріях утруднюється, і значно погіршується кровообіг життєво важливих органів: серця, головного мозку і нирок.
Розрізняють повільно прогресуючий І швидко прогресуючий перебіг гіпертонічної хвороби. Останній називають ще злоякісною гіпертензією, яка зустрічається переважно у молодому віці. Характеризується вона гострим початком, коли артеріальний тиск підвищується до 250/140—300/170 мм. рт. ст., різким головним болем, блюванням, втратою зору внаслідок набряку сосочків зорових нервів і відшарування сітківки. Хвороба швидко прогресує і тільки завдяки своєчасному введенню високоефективних сучасних медичних препаратів вдається запобігти трагічному фіналу. Раніше ж, до винайдення таких препаратів, хворий неодмінно помирав.
Повільно прогресуючий перебіг хвороби в останній стадії має чотири форми (залежно від переважного ураження органа): серцеву, мозкову, ниркову та змішану. Ізольоване ураження судин лише одного органа зустрічається рідко, найчастіше спостерігається змішана (серцево-мозкова) форма.
Крім того, розрізняють гіпертонічну хворобу і симптоматичні гіпертензії, які нічого спільного, крім підвищеного тиску, не мають з гіпертонічною хворобою.
Крім класифікації О. Л. М’ясникова, офіційно визнано класифікацію гіпертонічної хвороби, запропоновану в жовтні 1961 р. Комітетом експертів Всесвітньої організації охорони здоров'я (зі змінами і доповненнями 1978 p.). Ця класифікація розрізняє три стадії хвороби, І стадія характеризується високим артеріальним тиском без ознак органічних змін серцево-судинної системи. При II стадії спостерігається високий артеріальний тиск із змінами в серцево-судинній системі без інших ознак органічних уражень. Характерною ознакою для цієї стадії хвороби є гіпертрофія (збільшення) лівого шлуночка серця, яка виявляється рентгенологічним І електрокардіографічним методами дослідження. При огляді очного дна спостерігаються звивистість і звуження артерій та стиснення вен артеріями. У ІІІ стадії гіпертонічної хвороби з'являються ознаки серцевої недостатності або симптоми ішемічної хвороби серця. Ураження головного мозку супроводжується сильним головним болем, дезорієнтацією, судорогами і відповідними змінами судин очного дна. Іноді порушується функція нирок, розвивається ниркова недостатність.
Слід зазначити, що поділ гіпертонічної хвороби на стадії певною мірою умовний, схематичний. Не завжди можна провести чітку межу між окремими стадіями І фазами її. Крім того, хвороба не обов'язково прогресує і проходить усі три стадії. Іноді ознаки І чи II стадії тримаються досить тривалий час. Правильне лікування та усунення причин, що викликали хворобу, можуть запобігти її дальшому розвиткові і сприяти поступовому одужуванню пацієнта. У III стадії гіпертонічна хвороба не піддається ліквідації, але цілком можливо досягти значного поліпшення стану хворого і збереження його працездатності на тривалий час.
Перебіг хвороби, особливо у II або III стадії, нерідко ускладнюється гіпертонічним кризом. Це різке, раптове загострення хвороби, за образним висловом О. Л. М’ясникова, «квінтесенція гіпертонічної хвороби, її згусток». В. Ф. Зеленій назвав гіпертонічний криз вегетативною бурею. Він виникає внаслідок судинного спазму дрібних артерій мозку, серця або нирок. Найчастіше місцевий судинний спазм розвивається на фоні загального. При спазмі мозкових судин під час гіпертонічного кризу змінюється коефіцієнт (співвідношення) артеріального тиску в скроневій і плечовій артеріях. У здорових людей він дорівнює 0,5, у хворих — 0,6—0,7, а під час кризу збільшується до 0,8—0,9.
Криз виникає не лише при тяжкому перебігу гіпертонічної хвороби або в її пізній стадії. Він спостерігається у всіх стадіях хвороби і в будь-якому віці. Провокаторами, або безпосередніми причинами, кризу можуть бути сильне несподіване емоційне перенапруження (тяжка звістка, скрутне становище тощо), різке коливання барометричного (атмосферного) тиску, контрастна зміна погоди. Частіше гіпертонічний криз виникає у клімактеричний період і під час менструації [15, 20].
Існують два типи гіпертонічного кризу. Перший спостерігається у хворих з І чи II стадією хвороби. Виникає криз швидко, без провісників і триває від кількох хвилин до І— З год. Характеризується гіпертонічний криз раптовим бурхливим підвищенням артеріального тиску, різким головним болем, здебільшого пульсуючого характеру, нудотою, а іноді і блюванням. Характерною є зміна зорового відчуття: перед очима виникає «сітка» або «туман», а іноді на кілька секунд втрачається зір. Супроводиться криз почуттям занепокоєння, збудливістю, підвищеною дратливістю. Хворий скаржиться на приплив крові до голови, пітливість, похолодіння рук і ніг, відчуття повзання мурашок, болі в ділянці серця, серцебиття, задишку, нестачу повітря, сухість у роті тощо. Хворий виглядає зляканим, руки і ноги в нього тремтять, шкіра стає вологою, забарвлення її швидко змінюється. Нерідко шкіра обличчя, шиї та грудей покривається червоними плямами. Після закінчення кризу у хворого виділяється багато світлої сечі, а Іноді велика кількість калу.
Другий тип кризу спостерігається при гіпертонічній хворобі III стадії (дуже рідко — II стадії). На відміну від першого типу він розвивається поступово і триває довше: від кількох годин до кількох (4—5 і більше) днів. При цьому на фоні поганого самопочуття ще більше підвищується артеріальний тиск, значно посилюється головний біль (розпираючого характеру), з'являються запаморочення, дзвін у вухах. Спостерігається млявість, сонливість, хворий ніби оглушений, його непокоять нудота і блювання. Зрідка бувають марення, тимчасовий розлад мови, ослаблення зору і слуху. Хворий нерідко скаржиться на стискаючий біль у грудях, задишку. Виглядає він млявим, загальмованим, шкіра у нього холодна і суха. Нерідко обличчя у хворого червоне з синюшним відтінком. Якщо розвивається серцева недостатність, то з'являються застійні вологі хрипи в нижніх відділах легенів, дихання частішає, іноді розвивається приступ серцевої астми,
При першому типі гіпертонічного кризу більше підвищується систолічний тиск і менше — діастолічний. При другому типі артеріальний тиск підвищується в основному за рахунок діастолічного. Різке і раптове підвищення тиску при кризах і першого, і другого типів не завжди минає безслідно для хворого. Чим частіше виникає криз, тим тяжче протікає хвороба і тим більший ризик виникнення різних ускладнень: інфаркту міокарда, крововиливу у мозок з розвитком паралічів, крововиливу у сітківку ока з раптовою сліпотою. Зрідка може розвинутись психоз.
1.4 Медикаментозне лікування гіпертонічної хвороби
Лікування хворих на гіпертонічну хворобу по можливості треба максимально індивідуалізувати. Вибираючи метод лікування, лікар враховує тип нервової системи хворого, його вік, стадію, фазу та форму хвороби, реактивність організму та ефективність медикаментів. Лікування слід починати з ранньої стадії хвороби, проводити його комплексно, систематично, пунктуально і достатньо тривалий час.
Правильне лікування повністю ліквідує гіпертонічну хворобу в початковій стадії, а в наступних стадіях стабілізує перебіг, запобігає прогресуванню її. Приступаючи до лікування, передусім необхідно усунути або нейтралізувати фактори, що травмують нервову систему, і по можливості усунути причини, що викликали хворобу. Комплексне лікування передбачає комбіноване застосування лікувальних засобів в індивідуально підібраних дозах, дієти, фізіотерапевтичних процедур.
Лікування хвороби в І стадії провадиться в поліклініці. Лише зрідка хворого направляють у лікарню: коли виникав необхідність поглибленого обстеження. Перебування таких хворих у стаціонарі повинно бути короткочасним, бо тривале утримання їх на лікарняному режимі несприятливо позначається на самопочутті.
У II та III стадіях хвороби, особливо при загрозі ускладнення, хворих госпіталізують, оскільки вони потребують систематичного лікарського нагляду, зокрема вимірювання базального тиску. У лікарні визначаються індивідуальні оптимальні дози медикаментів для хворого.
Медикаментозне лікування. Поворотним пунктом в історії лікування гіпертонічної хвороби можна вважати 1952 p., коли було впроваджено в терапевтичну практику резерпін та інші препарати [30, 37].
Величезна кількість медикаментів, виробництво яких зростає з кожним роком, дає змогу вибрати найбільш ефективне для конкретного хворого поєднання лікувальних засобів. Величезний арсенал протигіпертензивних медикаментів умовно можна поділити на переважно седативні засоби, тобто такі, що заспокоюють нервову систему, нейтралізують негативні емоції, та гіпотензивні, тобто спрямовані на зниження артеріального тиску.
Правильний вибір і раціональне поєднання різних седативних та гіпотензивних препаратів дає змогу досягти лікувального ефекту у хворих з пізньою стадією хвороби і навіть при злоякісному перебігу гіпертонічної хвороби.
Лікування починають з малих доз медикаментів, які поступово збільшують. Досягнувши виражених позитивних наслідків, оптимальну дозу вживають ще деякий час, а потім поступово знижують її до підтримуючої. Підтримуюча доза — це мінімальна кількість препарату, яка дає змогу зберегти і закріпити одержаний в процесі лікування результат.
При лікуванні молодих хворих треба прагнути максимального гіпотензивного результату, тобто цілковитої нормалізації артеріального тиску. Тільки тривале, стійке зниження артеріального тиску є ефективним заходом запобігання прогресуванню хвороби, розвиткові недостатності кровообігу або ураженню нервової системи. При правильному лікуванні гіпертонічної хвороби у молодих осіб мозкові зміни (енцефалопатія) спостерігаються дуже рідко.
Важче домогтися максимального зниження артеріального тиску у осіб похилого віку, оскільки це в них супроводжується погіршенням самопочуття. Адже підвищений протягом багатьох років артеріальний тиск став для цих людей звичайним, їхній організм пристосувався до певного рівня тиску.
У людей похилого віку необхідно особливо чітко проводити диференціальну діагностику гіпертонічної хвороби і симптоматичної атеросклеротичної гіпертензії, при якій підвищується лише систолічний тиск. Тим часом майже в 50 % випадків атеросклеротичної гіпертензії у осіб віком 60—65 років помилково ставлять діагноз гіпертонічної хвороби і призначають лікування сильними гіпотензивними препаратами, завдаючи шкоди здоров'ю хворих. Тканинний обмін речовин у старіючому організмі рекомендується поліпшувати за допомогою відповідної дієти, вживання полівітамінів та мікроелементів: магнію, міді, цинку і кобальту.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
