У процесі дослідження фінансово-економічної діяльності підприємства основним слід уважати спроможність аналітика логічно відновити господарські операції, відображені у бухгалтерській звітності, та здатність відтворити у зворотному порядку процеси нагромадження (обліку) інформації.
Основне завдання аналітика - реконструювати реальність, котра міститься у звітності. Для цього необхідне знання методики бухгалтерського обліку, що використовується для фіксації господарських фактів.
Таким чином, можна стверджувати, що економічна діагностика в сучасних умовах повинна стати головним інструментом в управлінні витратами підприємства, в управлінні ефективністю виробництва. З цією метою економічна діагностика повинна чітко та об’єктивно визначати:
по-перше, ступень відхилення фактичних показників від заданих, планових, середніх, еталонних, нормативних і т.д.;
по-друге, визначення причин, що обумовили ці відхилення як в позитивну сторону (для подальшого їх розвитку), так і в негативну (для усунення їх дії у майбутньому);
по-третє, визначення загального „ діагнозу ” і встановлення осіб, відповідальних за відхилення з метою розробки заходів для подолання негативних явищ і тенденцій.
Для успішного функціонування підприємства готельного господарства на ринку необхідно дослідити його управлінську діяльність. Управлінська діяльність ПГГ включає в себе трудові ресурси, маркетингову діяльність, антикризову та фінансову діяльність.
У сфері обслуговування дуже важливо правильно добирати працівників, які відповідали б вимогам клієнтів. В сучасній готельній справі зростає значення якості роботи служби менеджменту персоналу для забезпечення готельного бізнесу висококваліфікованими працівниками. Ця служба повинна бути професійно підготовлена, структурована та укомплектована так, щоб могла діяти у правовому середовищі, яке з часом ускладнюється. Кадровий склад або персонал ПГГ має певні, якісні й структурні характеристики.
Кількісна характеристика трудових ресурсів в першу чергу виміряється такими показниками, як облікова, явочна й середньосписочна чисельність працівників.
Якісна характеристика трудових ресурсів підприємства визначається ступенем професійної й кваліфікаційної придатності його працівників для виконання цілей підприємства й вироблених ними робіт.
Структурна характеристика трудових ресурсів підприємства визначається складом і кількісним співвідношенням окремих категорій і груп працівників підприємства.
У процесі діагностики трудових ресурсів вирішуються наступні завдання:
1. Діагностика наявності й складу працюючих на підприємстві.
2. Діагностика структури персоналу.
3. Діагностика кваліфікаційного рівня кадрів.
4. Діагностика руху робочої сили.
5. Оцінка використання робочого часу.
6. Установлення факторів і причин непродуктивного використання робочого часу.
7. Вимір і вивчення динаміки продуктивності праці, її факторний аналіз.
8. Діагностика фонду заробітної плати.
Інформація для діагностики трудових ресурсів береться з наступним джерел:
"Звіт про працю";
"Звіт про використання робочого часу";
"Звіт про кількість працівників, їхній якісний склад і професійне навчання";
дані табельного обліку й відділу кадрів.
Щодо маркетингової діяльності, то вона в готельному бізнесі є складною багато компетентною системою, яка повинна забезпечити і задовольнити потреби і бажання клієнтів. Маркетингові служби готелів на основі маркетингових досліджень можуть виділити періоди зростання й падіння попиту під впливом різноманітних факторів (сезону, дня тижня, календаря подій, часу відпусток і канікул тощо), можуть формувати широку дисконтну програму ти систему стимулів для проживання у періоди спаду попиту.
Створення маркетингових служб у готельній справі - складне як в організаційному, так і в технічному плані завдання. Ефективна робота готелів залежить від того, який з підходів до взаємозв’язків основних виробничо-економічних функцій домінує в генеральній концепції: традиційний, орієнтований на надання традиційних послуг, або новий, орієнтований на споживача й ринок.
Маркетингова діяльність у сучасній готельній справі організовується, в цілому, по-різному. Найпоширенішою формою є функціональна організація, при якій на чолі різних напрямків маркетингу стоять фахівці з конкретних відділів діяльності - фахівці з продажів, реклами, маркетингових досліджень та ін.
У процесі діагностики маркетингової діяльності ПГГ вирішуються такі питання:
1. Діагностика проведення ділових переговорів з тур фірмами;
2. Діагностика підготовки та участі у готельних виставках і ярмарках;
3. Діагностика динаміки кон’юнктури ринку;
4. Діагностика роботи зі створення та підтримки електронного сайту, електронної реклами та засобів бронювання;
5. Діагностика планування маркетингової діяльності, складання рекламних програм.
Антикризове управління можна визначити як систему управлінських заходів і рішень з діагностики, попередження, нейтралізації і здолання кризових явищ та їх причин на всіх рівнях економіки. Воно повинно охоплювати всі стадії розвитку кризового процесу, у тому числі і його профілактику, тобто попередження.
Однією з істотних особливостей кризи і, відповідно, суб’єктивної реакції є фактор часу. Час, як відомо, завжди має економічну ціну, особливо значну в період кризи. Наприклад, оцінка вартості бізнесу, здійснювана за допомогою дисконтування грошового потоку на базі стохастичних моделей для діагностики кризи, її етапів, і оцінка ринкової вартості діючого підприємства включають фактор часу.
Для підприємств готельного господарства, які досягли стадії розвитку і підйому у своєму життєвому циклі, економічна сторона кризи, а відтак і необхідність діагностики полягає в оцінці дефіциту коштів, необхідних для здійснення виробництва і розрахунків з кредиторами.
Перша стадія кризи, здебільшого прихована, - це падіння ефективності капіталу, показників ділової активності підприємства, зниження його рентабельності й розміру отриманого прибутку. Антикризове рішення цих проблем може знаходитись як в області перегляду стратегії і реструктуризації підприємства, так і його тактики, що веде до зменшення витрат, скорочення штатів управлінського апарату і робочих місць, підвищення продуктивності праці тощо.
Друга стадія кризи - збитковість виробництва. Ця проблема зважується засобами стратегічного управління і реалізується за допомогою добровільної реструктуризації підприємства.
Третю стадію кризи ототожнюють з практичною відсутністю власних засобів і резервних фондів у підприємства. Особливість діагностики на цій стадії полягає в розрахунку діагностичної цінності ознак, що характеризують кризу, і рівня ризику при прийнятті управлінських рішень для екстреного варіанта застосування оборотних коштів.
Четверта стадія кризи - стан гострої неплатоспроможності. Виникає реальна загроза повної зупинки чи призупинення виробництв і, як наслідок, - банкрутства. У цій стадії діагностика з використанням коефіцієнтів ліквідності, забезпеченості власними оборотними коштами, платоспроможності дає можливість установити наявність факту фінансової неспроможності і способи нейтралізації її через процедуру банкрутства [14].
Дослідження причин, що обумовлюють процес антикризового управління, дає можливість класифікувати фактори виникнення кризової ситуації на підприємстві:
зовнішні фактори: тип економічної системи; незбалансована кредитна політика чи її повна відсутність; структура потреб населення; рівень доходів і заощаджень населення; величина платоспроможного попиту клієнтів; темп і розміри інфляції; рівень культури суспільства; міжнародна конкуренція.
внутрішні фактори: помилкова ринкова філософія підприємства; відсутність чи неправильні принципи його дії; нераціональне використання ресурсів і низька якість продукції; невисокий рівень менеджменту і маркетингу.
Діагностика в антикризовому управлінні містить:
дослідження базових показників господарської діяльності підприємства;
всебічний аналіз впливу внутрішніх і зовнішніх факторів на фінансово-економічний і техніко-технологічний стан підприємства;
експертну оцінку розроблених заходів і перспектив фінансового оздоровлення та превентивної санації, а також оцінку досягнення цілей прогнозування.
Криза готельної діяльності виникає через невідповідність його фінансово-господарських параметрів параметрам навколишнього середовища, зумовлену неправильною стратегією, неадекватною організацією бізнесу і, як наслідок, слабкою адаптацією до вимог ринку.
Для вирішення таких проблем чи для усунення самої можливості їх виникнення є реструктуризація фірми, що здійснюється на основі ретельно розробленої стратегії. Проте, реструктуризацію в повному обсязі необхідно і можливо здійснювати лише при перших ознаках кризи (на першій, найпізніше - другій фазах), що насувається, тоді як в зоні "ближнього" банкрутства ні часу, ні засобів для цього вже немає.
Отже, перед готельною структурою, що намагається подолати кризу, стоять два послідовні завдання:
усунути наслідки кризи - відновити платоспроможність і стабілізувати фінансове становище готельного підприємства;
усунути причини кризи - розробити стратегію розвитку і провести на її основі реструктуризацію готельного підприємства, щоб не допустити повторення кризових явищ в майбутньому. Сама реструктуризація - інструмент "нормального" управління, вона спирається на його принципи і майже не пов’язана з антикризовою специфікою. Інструментом антикризового менеджменту є стабілізаційна програма.
Критерії ухвалення рішень в умовах антикризового менеджменту. Для звичайного управління таким критерієм є досягнення стратегічних цілей розвитку в довгостроковому аспекті і максимізація прибутку в короткостроковому. Під час входження готельного підприємства в кризовий стан довгостроковий аспект втрачає свою актуальність, а в короткостроковому аспекті критерієм стає максимізація або економія грошових коштів. При цьому максимізація грошових коштів може і повинна здійснюватися завдяки заходам, неприйнятним з погляду звичайного управління. Антикризовий менеджмент допускає будь-які втрати (в тому числі й майбутні), що допоможуть відновити платоспроможність підприємства сьогодні [11].
Суть стабілізаційної програми полягає в маневруванні коштами для заповнення розриву між їх витратами і надходженням. Маневрування здійснюється як отриманими вже матеріалізованими в активах підприємства коштами, так і тими, що можуть бути отримані, якщо підприємство подолає кризу.
Збільшення грошових коштів здійснюється шляхом переведення активів фірми в грошову форму. Це вимагає рішучих кроків, шокують звичайного керівника підприємства, оскільки це пов’язано із значними втратами.
Продаж короткострокових фінансових вкладів - найбільш простий і необхідний для мобілізації грошових коштів. Як правило, в кризових господарських структурах він уже здійснений. Крім того, в умовах фактичної стагнації фондового ринку дисконт під час продажу цінних паперів не слід розраховувати на високі ціни - вони йдуть за тією ціною, за якою їх готові купити.
Продаж запасів готової продукції складніший, оскільки, по-перше, припускає продаж із збитками, а по-друге, проблематичний з погляду оподаткування. Проте, сутність стабілізаційної програми полягає в маневруванні грошовими коштами. Збитки в даному випадку є пожертвуванням частиною отриманих раніше грошових коштів, а проблеми сплати податків при такій реалізації вирішується шляхом зменшення можливих майбутніх надходжень.
Ліквідація об’єктів основного виробництва в жорстких умовах антикризового менеджменту дуже небажана і допустима тільки як вимушений крок. Оптимальним було б вирішення їх долі шляхом реструктуризації, а не стабілізаційної програми. Продавати основні фонди доведеться за ціною нижчою за їх балансову вартість, а це призведе до проблем з оподаткуванням в майбутньому.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
