Архітектура Волині розвивалася на основі досвіду Київської Русі. На відміну від Галичини, де сформувалася своя архітектурна школа, на Волині прослідковуються характерні риси архітектури Придніпров'я. В цей час будуються великі князівські палаци, монументальні християнські храми, міцні муровані надбрамні башти в оборонних укріпленнях великих міст.
Забудову і планування міст у загальних рисах можна уявити так.
Дитинець був своєрідним адміністративним центром міста. Там містилися двори князя, бояр та дружинників, житла челяді та ремісників, що обслуговували феодалів. Нерідко тут же розташовувалися церкви, монастирі, єпископський двір та кафедральний собор. Дитинець укріплювався міцними мурами, а в ряді випадків, він правив за притулок захисникам міста. У великих містах дитинець займав площу до 10 га.
Головну частину давньоруського міста займав “окольний град”, що прилягав до дитинця. Тут жила основна маса міського населення - вільні ремісники, купці, нерідко тут же розташовувалися садиби бояр, монастирі. Центром “окольного града” здебільшого був “торг”, який часто розміщувався біля головної брами міста. Іноді в “окольному граді” будували кафедральний собор, який ставав композиційним центром міської забудови. “окольний град” оточувався міцною лінією оборонних укріплень. Площа “окольних градів” у містах досягала 100 - 120 га. За “окольним градом” розташовувалися передміські слободи посади, “кінці”, що заселялися ремісниками та купцями.
Забудова міста була густою - вона обмежувалася наявними укріпленнями. Але, порівняно, з містами Західної Європи та Візантії, скупченість будівель у давньоруських містах була меншою.
Вулиця являла собою проїзд між двома рядами дворів. Будівлі здебільшого розташовувалися у глибині двору. Напрям вулиць міста нерідко залежав від рельєфу місцевості. В плануванні міст переважала радіальна та кільцева система - вулиці сходилися до торгової площі, до міських брам, до дитинця.
Вулиці в містах вимощувалися дерев'яними настилами. [9,394]
Архітектура Волині ХІІ ст. відома лише з двох пам'яток Володимир-Волинського - Шестистовпних хрестовокупольних храмів типу Кирилівської церкви у Києві. Один із них - це так звана Стара катедра над р. Лугош на околиці Володимир-Волинська. Рештки цього храму виявлено під час археологічних розкопок. Спорудження його можна віднести до сер. ХІІ ст., саме до тих часів, коли Волинь виділилася у самостійне князівство, Володимир-Волинський став великим містом. Навколо нього зводилася ціла система оборонних укріплень, широко забудовувалося передмістя. Стара катедра була, мабуть, собором передміського монастиря.
Друга пам'ятка архітектури Володимир-Волинського - Успенський собор, який зберігся до наших днів. Його збудував у 1160 р. волинський князь Мстислав Ізяславич. За типом - це шестистовповий хрестовокупольний одноверхий храм, подібний до будівель Києва і Чернігова ХІІ ст., але з істотними відмінностями: стіни й стовпи собору тонші, пропорції плану інші. Конструкція, техніка кладки та архітектурні форми споруди близькі до архітектури Кирилівської церкви в Києві, та інших будівель цього типу. [25,205] Як і в спорудах Придніпров'я, архітектурно-художній образ храму простий і величний. Сувору гладь його стін розчленовано півколонами і стримано оздоблено орнаментним фризом.
Успенський собор у Володимирі, напевно, будували придніпровські майстри або їхні учні.
Наприкінці ХІІ ст. в архітектурі Придніпров'я сформувався новий стильовий напрям. Він виник як своєрідна протилежність монастирсько-князівському мистецтву попередніх десятиріч. Протягом короткого часу цей напрям поширився на всій Русі, знову продемонструвавши єдність джерел східнослов'янського мистецтва й архітектури.
Значення цього стильового напрямку надзвичайно велике. В ньому найбільше виявилися народні риси давньоруського монументального будівництва. [25,206]
Головну увагу будівничі приділяють зовнішньому виглядові споруди, тоді, як раніше першочергового значення надавалося внутрішньому оздобленню. Тут виявилося інше ставлення до самого характеру споруди: це не стільки храм, скільки прикраса міста. Такий підхід до архітектури випливав уже не з церковного, а світського розуміння ролі будівлі. [25,207]
В Луцьку в 1132 р. у східній частині Нижнього замку була збудована Дмитрівська церква, вона також виконувала роль оборонної споруди. В 1845 р. її знищила пожежа. Рештки стін із залишками оригінального орнаменту і настінних розписів у 1893 р. були розібрані. Та завдяки зарисовкам, виконаним російським художником А. Строковим, який перебував у Луцьку в 1866 р., можна скласти уявлення про унікальність цієї пам'ятки стародавнього зодчества. [59,18]
Стилістичну еволюцію української архітектури можна добре прослідкувати і на зразках культового будівництва ХІІІ --ХІV ст. серед збережених пам'яток др. пол. ХІІІ - пер. пол. ХІV ст. спостерігаємо досить багато невеликих храмів, різноманітних за типом, об'ємно-просторовою композицією.
Це прості, переважно однонефні храми, стіни яких не мають ніяких членувань та прикрас; покриті вони дахами зі схилами і фронтонами. Споруджують їх не з плінфи, як в домонгольські часи, а з білого каменю або цегли. Замовниками виступають тепер не лише князі та великі монастирі, а й невеликі міські або сільські громади. Простим людям, ремісникам, міщанам, більше імпонувала архітектура невеликих храмів із непоказним інтер'єром, який не пригноблював людину ні своїм розміром, ні своїм виглядом.
За даними археології відомий один собор ХІV ст. на Волині - Іоана Богослова в Луцьку. Це був великий тринефний храм, можливо, в п'ятикутному варіанті і за типом близький до триапсидних храмів періоду феодальної роздробленості. [25,24]
Серед пам'яток того часу слід відзначити оригінальну не тільки в українській, але й у світовій архітектурі церкву-ротонду Василя у Володимир-Волинському, збудовану в кін. ХІІІ - на поч. ХІV ст. У плані вона складається з чотирьох великих відтинків дуг, розміщених навхрест, і чотирьох менших між ними.
Східний відтинок дуги виступає на схід на один метр, утворюючи більше приміщення біля вівтаря. Незважаючи на великі розміри (ширина по більших дугах - вісім метрів, по меншим - шість), у храмі споруджено за старою традицією два портали. Південний портал оздоблено гарним білокам'яним різьбленням, а західний - перспективно, невибагливого профілювання - зроблено з цегли. [25,25]
В оборонній архітектурі з'являються нові риси, це зумовлено новими способами ведення війни, стратегією і тактикою нападу й оборони. В ХІІІ ст. з'являються каменеметальна артилерія та могутні стінобитні знаряддя. Головним засобом оборони тепер стають не рів і вал з частоколом, а міцні стіни й башти. Прагнення збільшити дальність польоту стріл або кам'яних ядер змусило городничих - керівників будівельних робіт - споруджувати стіни і особливо башти вищими, завдяки чому силует фортеці та всього міста стає виразнішим, мальовничішим. Башти ставилися в найуразливіших місцях оборони. Від однієї до другої башти тягнулися оборонні муровані або дерев'яні рублені стіни, які з двору мають безперервний ряд невеликих зрубів - городень (клітей). На городнях влаштовувався поміст для воїнів. Під час оборони в городнях ховалося населення навколишніх сіл зі своїм майном.
Якщо в обличчі міст ХІ - ХІІ ст. головну роль відігравали культові споруди, великі собори, то тепер домінуючими стають силуети численних високих башт, образ яких входить у свідомість народу, формує просякнуті світським началом норми архітектурної естетики. Видні здалека храми та численні високі стрункі башти звеличували в очах сучасників не тільки князя, а й насамперед батьківщину, народ, збільшували їх престиж і славу. Яскравим зразком добре збереженої оборонної споруди тих часів є башта в Кам'янці біля Берестя, що її збудував між 1271 - 1289 рр. Майстер Олекса. Незважаючи на суворий силует, вона виглядає мальовничо завдяки невибагливому прикрашенню нішами та поребникам. Цей напрям у розвитку оборонної архітектури ведуть далі майстри луцького замку (наприкінці ХІІІ ст., можливо за Мстислава Даниловича, було розпочато перебудову його у тривкішому матеріалі - цеглі), на що вказує певна ідентичність матеріалу, способу мурування і окремих деталей з баштою в Кам'янці біля Берестя.
В ХІV ст. Луцьк стає значним політичним і культурним центром Волині, посилюються його зв'язки з західноєвропейськими країнами, з готичним мистецтвом німецьких і польських земель.
Саме в цей період у волинській архітектурі з'являються деякі конструктивні й декоративні елементи готики (контрфорси, нервюрні склепіння, які використовуються в діяльності місцевих майстрів у своєрідній інтерпретації. [25,20]
З луцьких укріплень до нашого часу збереглися Верхній замок та рештки стін Окольного, або Нижнього, замка. Укріплення передмістя не збереглися. Верхній замок займав невеликий мис між річками Стир і Малий Глушець. З напільного боку мис захищав глибокий рів. Спочатку зведено велику надбрамну вежу, трохи пізніше збудовано башти Владича і Стирова та змуровані стіни між ними. Призматичні об'єми башт виглядають могутніми і величними не тільки тому, що вони прості за формою і пропорціями, але й тому, що великі масиви бійниць та вікон у бік двору , оздоблених готичними валиками з лекальної цегли та поясками поребрику в завершенні. Головна брама має багатопрофільований наличник з лекальної цегли, а Стирова башта - білокамінний, стрілчастої готичної форми.
Щоб пом'якшити одноманітний вигляд мурів, в основі зубців -шерлонів, вимуровано полички, які завдяки світлотіні чітко вимальовуються, підкреслюючи їхню строгу ритміку. Крім того, при муруванні стін використано цеглу, яка має поливу на сторчках. Покладено в шаховому порядку, вона виділяється яскравими барвами, що надає стінам мальовничого вигляду. На території замка, крім палацу господаря, були ще житлові будинки бояр, єпископський палац та кафедральний собор. Великий зал палацу господаря був, мабуть, перекритий зірчастим нервюрним склепінням, сліди якого лишалися на замковій стіні. [25,21]
Простота, скромний декор і те, що нижній і середній яруси не мають бійниць, споріднюють луцький замок з кременецьким, збудованим, очевидно, з дерева ще в ХІ ст., а наприкінці ХІІ - на поч. ХІV ст. перебудованим в камені. Те, що немає бійниць, піддомовного бою, свідчить про зв'язок з архітектурою попереднього етапу.
Кременецький замок, збудований з білого каменю - вапняку, стоїть на окремій, ізольованій горі, а поселення з укріпленнями розташовано внизу, під горою видовжений серповидний мис відокремлено з напільного боку глибоким перекопом. Замок мав лише три башти - Надбрамну, Південну або Червлену, розташовану над “Домомновим”. Невеликий двір було обнесено мурами з городними, це “околишня шляхта схов мала”. Кременецький замок з мурованою церквою посеред двору відзначався особливим лаконізмом форм та силуету, що добре пов'язувався з навколишнім ландшафтом. [25,22]
Малярству, цілком очевидно, належала провідна роль у мистецькій культурі Галицько-Волинської держави, що засвідчує вже самий широкий спектр окремих напрямків його розвитку . Малярська культура Галицько-Волинської Русі репрезентована відомими насамперед з оригінальних пам'яток, але також і з літописних свідчень, монументальним малярством, іконописом, книжковою мініатюрою.
З огляду на дію визначального для середньовічної мистецької традиції закону ансамблю, як і поширене на ранній стадії розвитку мистецької культури княжої України наслідування візантійських зразків, монументальне малярство виступає як провідний напрям розвитку малярської культури Галицько-Волинського князівства. [7,12]
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11
