1. НЕП.
2. Голодомор 1933р.
3. Сталінські репресії.
1921 рік характеризувався, з одного боку, курсом X з'їзду РКП (б) на нову економічну політику, з іншого - голодом, який охопив південні райони України. Громадянська війна до цього часу, в основному, закінчилася. В Україні був насаджений комуністичний режим. Воєнні дії, що точилися майже сім років, політика «воєнного комунізму» завдали величезної шкоди народному господарст-ву. Воно являло собою жахливу картину опустошення. Великих втрат зазнало населення України. Побоїща, розстріли та епідемії, пов'язані з громадянською війною, забрали близько 1,5 млн. життів. Голод, холод, безробіття змусили сот-ні тисяч людей виїхати з міста у село.
ІІродрозгортка виконувалася з величезним напруженням. Так, на весну 1921 р. розкладку з попереднього, 1920 року, в Україні було виконано менше ніж на 40 відсотків. Однак, Москва зобов'язала Україну протягом травня 1921 р. відправити в розпорядження наркомпроду Росії не менше 40 залізничних ешело-нів переважно з хлібом. Вимоги центру ще більше загострили ситуацію. А ЦК КП(б)У, спираючись на армію, почав виконувати розпорядження Москви. Реквізи-ція хліба за допомогою робітничих і червоноармійських загонів наштовхувалася на збройний опір селянства. Найбільша його активність спостерігалась в Полтавсь-кій, Кременчуцькій, Катеринославській і Донецькій губерніях. Але комуністична пропаганда трактувала селянський повстанський рух як політичний бандитизм, а причиною всіх труднощів називала куркульський саботаж продовольчої політи-ки радянської влади.
Водночас із загостренням дефіциту продуктів харчування великі зерноносні райони Південної Росії та України охопила катастрофічна посуха 1921 р. Деградоване продрозкладкою сільське господарство не змогло протистояти стихії: почався голод 1921-1923 рр., що забрав життя сотень тисяч людей в Україні. Було очевидно, що виснажене суспільство не готове втілювати в практику комуністичні експерименти. Більшовики були не в змозі продовжувати реалізацію задуманого. Ленін був змушений визнати провал політики «воєнного комунізму» й необхід-ність піти на поступки, особливо селянам. Неперевершений майстер тактичної гри Володимир Ілліч насилу переконав своїх товаришів по партії погодитися на проведення непу та й то після небезпечного для комуністів Кронштадтського повстання, що продемонструвало непопулярність політики Рад. Стратегічне завдан-ня непу полягало в тому, щоб заспокоїти селянство й забезпечити йому стимули до підвищення виробництва продуктів. Нова економічна політика була компромі-сом, відступом від соціалізму з метою дати оговтатися країні після громадянської війни. В непі передбачались: заміна продрозкладки продовольчим податком, введення товарно-грошових відносин, приватної торгівлі, оренди; інвестицій іноземного капіталу та інше. Слід зазначити, що Ленін ішов тільки на тимчасовий компроміс з капіталізмом і з великим натхненням 22 листопада 1922 р. наголошував, що «з Росії непівської буде Росія соціалістична». І, звичайно, «молодший брат» Україна повинна була йти в російському фарватері будівництва нової економіки.
Що ж являло собою народне господарство Кременчуччини в 1920-1921 ро-ках. Воно було жахливим. Більшість підприємств не працювали. Наприклад, із 13 заводів лісової промисловості діяли тільки 4. Не вистачало сировини. В дуже скрутному становищі знаходилася металургійна промисловість, бо в місті не бу-ло вугілля і коксу. Не краще складалися справи і в хімічній промисловості. Тут із 56 підприємств працювали лише 22. Для нормальної роботи 14 тютюнових фаб-рик необхідно було 500 тис. пудів пального в місяць. А його катастрофічно не вистачало. Міська електростанція була напівзруйнована і не виробляла струму. Не ритмічно працював водний і залізничний транспорт. В грудні 1919 р., коли денікінці відступали із Кременчука, вони зірвали міст через Дніпро. Було порушено сполучення з Крюковим. І хоча для руху міст був відкритий 17 березня 1920 р., відсутність сполучення на протязі 4 місяців з правим берегом завдали великих збитків господарству міста. Ситуація в промисловості міста ускладнювалась і відсутністю компетентних організаторів виробництва, бо, як уже зазначалося буржуазія була позбавлена своїх підприємств.
Не менш тяжке становище склалося і в сільському господарстві Кременчуч-чини. Восени 1920 р. майже всі повіти губернії були охоплені антибільшовиць-кими повстаннями селян. Якщо в 1916 р посівна площа зернових складала понад 1 млн. десятин, в тому числі яровими культурами засівалось понад 623 тис, а озимими - 474,7 тис. десятин, то в 1921 р. озимий клан налічував лише 149277 десятин, або 31,4%. У 1919-1920 рр. урожайність зернових зменшилась в середньому на 40 пудів з десятини. Зменшилась кількість коней і волів - основної сили на селі. Якщо в 1916 р. коней налічувалося понад 200 тис. в 1921 р. понад 198 тисяч, то в 1922 р. лише понад 178 тисяч голів. В 1921 р в Кременчуці було всього 5 тракторів. Окрім того, в 1921 р. Кременчуччину охопила засуха і рік видався неврожайним. Не вистачало продуктів харчування людям і корму худобі. Почалася масова розпродажа худоби на убій як із радгоспах, так і в селянських господарст-вах. На місто насувався голод. В Кременчуцькому повіті на кінець 1921 р мешкали 176124 чоловіки.
Ситуація ускладнювалась масовими захворюваннями кременчужан сипним тифом, холерою, дифтерією, віспою, кор'ю, дизентерією, жовтухою, скарлатиною, рожою та іншими хворобами.
В місті були безробітні, безпритульні діти. Процвітала проституція.
Такий соціальний портрет мало наше місто на початку 20-х років. Взагалі ж збитки, нанесені державі і мирному населенню на території Кременчуцького повіту за останню чверть 1920 р. і за 1921 р, склали близько 10 мли. крб. А вартість майна, вивезеного з повіту в 1918-1920 рр., а також знищеного в період грома-дянської війни, становила близько 26 млн. крб. Такі були стартові умови, за яких впроваджувалася в життя в місті нова економічна політика. Кременчужанам доводилося не тільки собі заліковувати рани, але й допомагати голодуючим Південної Росії та Південної України. Щоправда, голод на півдні нашої республіки за вказівками Політбюро ЦК КП(б)У злісно замовчувався на перших порах в засобах масової інформації. Комуністичні керівники запевняли робітників, селян, інтелігенцію, що необхідно розрізнити голод в Росії від неврожаю в Україні. Хоча насправді голод в республіці набирав усе більших масштабів. Так, на VI кон-ференції КП(б)У в грудні 1921 р. наводилися дані, що за тиждень в Одеській об-ласті було зареєстровано 100 смертей від голоду, а в Запорізькій - 165. Зимою 1921-1922 рр. ситуація на півдні України стала трагічною. Продуктивні сили сільського господарства майже цілком занепали. Відзначалися чисельні випадки людожерства, і лише в січні 1922 р. ЦК РКП(б) дозволив ЦК КП(б)У сказати українському народу правду про голод в його ж республіці. Було створено Центральну комісію допомоги голодуючим. При Радах всіх ступенів утворювалися відповідні комісії.
Питання боротьби з голодом обговорювалися і на засіданнях керівних органів нашого міста. В Кременчуці був створений фонд допомоги голодуючим. На перших порах пожертвування направлялися в Південну Росію. Згідно з розподілом Кременчуцька губернія мала розмістити 4000 чоловік з Поволжя. 600 дітей прий-няло наше місто.
Починаючи з 1922 р., коли з факту голоду в Україні було знято інформацій-ну блокаду, кременчужани допомагали також і своїм землякам південноукраїнсь-ких губерній. Люди добровільно здавали у фонд допомоги голодуючим дорогоцінні речі із золота і срібла. Окрім того, Центром було дано директиву про вилучення коштовностей з діючих церков. Комсомольці міста вирішили працювати тричі на тиждень по три зайвих години і винагороду за труд передавати голодуючим. Робітники 4-ї і 13-ї махоркових фабрик ухвалили про відрахування одноденно-го виробничого пайка у фонд допомоги. Співробітники Кременчуцької повітової міліції відгукнулися на заклик про допомогу голодуючим, відрахувавши зарпла-ту за 2 тижні і місячний пайок. На користь потерпілих проводилися суботники, недільники. А за успішне виконання продподатку голова ВУЦВК Г.І.Петровський вручив Кременчуцькій губернії на І Всеукраїнському з'їзді Рад Червоний Прапор. Так безкорисно кременчужани допомагали голодуючим, не зважаючи на скрутне становище з продуктами харчування у себе в губернії. Це свідчить про традиційно хорошу рису мешканців нашого міста - щирість.
Для впровадження в життя непу в місті була заснована губернська економічна рада. Вона розглядала і втілювала в практику стратегічні напрямки розвитку економіки губернії Важливіше значення в зв'язку з цим належало електрифікації. В червні-липні 1920 р. це питання обговорювалося на засіданні президії Кре-менчуцького виконкому. Було ухвалено негайно розпочати ремонт електростанції. Велику роль у здійснені електрифікації міста відіграли інженери Ададуров, Генкін. Вони зробили все можливе, щоб через рік, а саме 15 вересня 1921 р., в місті вперше після громадянської війни засяяли електричні лампочки. Таким чином, в Кременчуці була закладена технічна основа реконструкції народного господарства.
Важливе значення для розвитку економіки Кременчуччини мала відбудова моста через Дніпро. Як зазначалося, він був зірваний денікінцями при відступі з боку Крюкова в кінці 1919 р. У зведенні моста брали участь 938 робітників Крюківських підприємств, і він був відкритий для руху 17 березня 1920 р. Відкриття мосту зміцнило економічні зв'язки Кременчука і Крюкова, Лівобережжя і Правобережжя.
Впровадження нових економічних відносин сприяла і відміна 20 серпня 1922 р воєнного становища в місті. Політика «воєнного комунізму» згорталась. Нарощували потужності заводи і фабрики Кременчука. У 1923 р. в місті уже працювали 25 підприємств. Збільшували випуск продукції робітники Крюківських вагоноремонтних майстерень. Якщо в 1913 р., найбільш продуктивному році царської Росії, тут ремонтувалося 5057 товарних вагонів, то в 1925 р. - 7304.
Набирала темпи харчова й летка промисловість. Уже в другому кварталі 1923р. почали працювати миловарний завод, перша зразкова друкарня, 4 державні млини, тютюнова та дві махоркові фабрики. На базі створеної у 1896 р. кондитерської фабрики П.М. Поддеригіна у 1926 р. була заснована Кременчуцька кондитерська фабрика при комітеті боротьби з безробіттям. До речі, у 1926 р. на Кременчуччині налічувалося 5069 безробітних. 1926 р. на базі панчішної майстерні була заснована Кременчуцька трикотажна фабрика. Набирав прискорення Кременчуцький І-й Державний шкіряний завод. В місті існували чисельні державні і приватні майстерні по ремонту побутового, промислового та сільсько-господарського інвентаря.
Більшість дрібних підприємств передавалися в аренду непманам. Але дер-жава здійснювала заходи щодо охорони інтересів трудящих на арендних заводах і фабриках. До управління виробництвом широко залучалися робітничі маси і профспілки.
У місті розпочалося спорудження житлових будинків. Прокладалися нові лінії водопроводу, каналізації. В період непу народжувалися нові форми органі-зації праці. Підприємства почали об'єднуватися в госпрозрахункові трести. Як метод господарювання, госпрозрахунок ґрунтувався на самоокупності заводів і фабрик, під якою розумілася не лише беззбитковість, а й одержання прибутку. Майже відразу стали утворюватися синдикати, які займалися проблемами по закупівлі сировини, плануванню торговельних операцій, організацій ярмарок, збу-ту однорідної продукції.
Найбільш поширеною формою господарювання на Кременчуччині в 1922-1928рр. була кооперація. В ній найбільш вдало поєднувалися особисті і колек-тивні інтереси. Кооператив не здатний існувати без ринку і товарно-грошових відно-син. Характерною рисою було те, що виробник у кооперативі залишався господарем і власником. І, навпаки, колгосп міг існувати без товарно-грошових відносин, бо в ньому засоби виробництва відчужені від виробника або частково (в артілі і тозі), або повністю (в комуні). Таке протиріччя не могло довго існувати і воно з 1929р. було вирішене шляхом ліквідації кооперації.
Страницы: 1, 2, 3, 4
