У 1957 році починають починатися спроби реформ керування народним господарством. Що існували сверхцентралізовані галузеві міністерства, на думку Хрущева, були не в змозі забезпечити швидке зростання промислового виробництва. Замість них засновувалися територіальні керування - ради народного господарства. Сама по собі ідея децентралізації керування економікою для такої величезної країни спочатку зустріла позитивні відгуки. Однак у характерному для адміністративно-командної системи дусі ця реформа підносилася її авторами як чудодійний однохвилинний акт, здатний докорінно змінити економічну ситуацію в країні: зруйнувати відомчу монополію, наблизити керування до місць, підняти їхню ініціативу, збалансувати економічний розвиток республік, регіонів, зміцнити усередині їхні господарські зв'язки, у підсумку - прискорити економічний розвиток. Керування ж оборонною сферою економіки залишалося централізованим. Сумніви, що малися, щодо реформи не висловлювалися, оскільки вона виходила від самого Хрущева.

Варто сказати, що організація совнархозів дала деякий ефект. Скоротилися безглузді зустрічні перевезення вантажів, закривалися сотні дублювавших один одного дрібних виробничих підприємствах різних міністерств. Площі, що вивільнилися, були використані для виробництва нової продукції. Прискорився процес технічної реконструкції багатьох підприємств: за 1956-1960рр було введено в лад у три рази більше нових типів машин, агрегатів, приладів, чим у попередню п'ятирічку. Відбулося істотне скорочення адміністративно-управлінського персоналу на виробництві.

Однак кардинальних змін у розвитку економіки не відбулося. Підприємства замість дріб'язкової опіки міністерств одержали дріб'язкову опіку совнархозів. До підприємства, до робочого місця реформа не дійшла, та й не могла дійти, тому що не була навіть зорієнтована на це. Незадоволені були і вищі господарські керівники міністерств у столиці, що втрачали чималу частину своєї, що стала вже звичної влади. Але провінційна бюрократія ці кроки Хрущева підтримала.

Замість пошуків матеріальної зацікавленості кожного працівника в результатах своєї праці були проведені зміни в нормуванні й оплаті. Результатом цього стало значне скорочення робітників, працювавших на основі відрядної оплати, і ріст числа „повременщиков”. І без того невисокі матеріальні стимули до праці стали різко знижуватися. Обіцянки ж, багаторазово повторювані з високих трибун, про ріст заробітної плати приводили до того, що робітники в масовому порядку стали подавати заяви про те, що "заробітна плата повинна бути підвищена усім без винятку, як це говорив Хрущев". Стала одержувати поширення "выводиловка", тобто припасування заробітної плати до визначеного рівня.

Усе більш активну роль стали грати моральні стимули. Виник новий рух - бригади комуністичної праці. Члени цих бригад, як і члени бригад ДИП ("наздогнати і перегнати") на початку 30-х років, намагалися впровадити комуністичні методи у своє повсякденне життя, проводити разом вільний час, підвищувати свій загальноосвітній, технічний і професійний рівень. Однак ідеалізм зачинателів, руху за комтруд досить швидко згас, зштовхнувши як з "грубими" потребами побуту, так і з тим, що почин був швидко зроблений бюрократією партійної, профспілкової, комсомольської, що зробила з нього чергову графу в таблиці соцзмагання.

Найбільший успіх цивільний сектор економіки мав на напрямку житлового будівництва. У СРСР масового житлового будівництва не вели, в інші періоди просто не будували житла. Війна позбавила даху мільйони родин, люди жили в землянках, у бараках, у коммуналках. Одержати окрему упоряджену квартиру для багатьох минулого майже не сбыточной мрією. Темпів, якими велося житлове будівництво в першій половині 60-х років, наша країна не знала не до, ні після цього періоду.

Удержатися на високому рівні було по плечу далеко не усім. Даний рух не міг бути масовим. Але профспілкові організації в погоні за цифрами намагалися втягнути в його якнайбільше людей. У підсумку усі було заформалізовано. Любов до дзвінкої фрази, гаслу, скоростиглість висновків і рішень були характерними рисами того часу, де справжні новації, турбота про простий народ вигадливо перепліталися з прожектерством, марнослів'ям, а часом і елементарним соціальним неуцтвом.

XXI з'їзд - ще одна спроба радикального прискорення. Реформа, зроблені зміни привели до замішання в управлінському апараті, збоям у виконанні шостого п'ятилітнього плану. Однак визнати це і вносити необхідні корективи керівництво країни не стало. Було знайдене інше рішення: замінити п'ятилітній план на 1956-1960рр семирічним планом на 1959-1965р. Тоді нестача першого років п'ятирічки покриється новими планами. Як обґрунтування даної міри приводилися масштаби господарства, необхідність установлення тривалої перспективи економічного планування.

Хоча в семирічному плані говорилося про необхідність зробити вирішальний ривок забезпечення народу житлом, продуктами споживання, його основні ідеї, як і колись, зводилися до незмінному випереджальному розвитку капіталомістких галузей групи "А". Ставилися явно нереальні задачі повної механізації будівельної індустрії.

Саме цей з'їзд знаменував собою крапку відліку неточного, збільшено оптимістичного прогнозу розвитку СРСР на найближче десятиліття. Він урочисто проголосив, що країна вступила в "період розгорнутого будівництва комуністичного суспільства".

Ставилася задача - у найкоротший термін доганяти і перегнати найбільш розвиті капіталістичні країни по виробництву продукції на душу населення. Заглядаючи в майбутнє, Хрущев прикидав, що це відбудеться приблизно в 1970 році. Торкнувся у своїй доповіді Хрущев і деякі питання теорії. Він зробив висновок про повну й остаточну перемогу соціалізму в нашій країні. Тим самим, на його думку, зважилося питання про можливість побудови соціалізму в одній країні.

Найважливішою внутрішньополітичною подією досліджуваного періоду був і XXII з'їзд КПРС. На ньому була прийнята нова програма пар тии. XXII з'їзд КПРС був одночасно і тріумфом усієї політики, зв'язаної з ім'ям Н.С.Хрущева, і початком його кінця. У ході його раб ти і рішеннях відбилася вся суперечливість епохи: реальні до тижения процесу десталінізації, визначені успіхи економічного розвитку і фантастичні, утопічні плани, кроки до демократизації внутріпартійного життя, різке посилення культу особистості самого Хрущева. Була загублена головна лінія на децентралізацію керування народним господарством.

Для побудови комунізму передбачалося вирішити триєдину задачу: в області економічної - побудувати матеріально-технічну базу комунізму (тобто вийти на перше місце у світі по виробництву продукції на душу населення; досягти найвищої у світі продуктивності праці ; забезпечити найвищий у світі життєвий рівень народу); в області соціально-політичної - перейти до комуністичного самоврядування; в області ідеологічною-ідеологічній-духовно-ідеологічної - виховати нової, усебічної розвитої людини. Історичні рамки програми КПРС були в основному обмежені двадцятьма роками.

На початку 60-х років образ комунізму в масовій свідомості асоціювався з конкретними великими соціальними програмами. Соціальні програми-зобов'язання зводилися до наступного:

по-перше, вирішити продовольче питання, цілком забезпечивши народ якісними продуктами раціонального і безперебійного харчування;

по-друге, цілком задовольнити попит на предмети широкого вжитку;

по-третє, вирішити житлове питання, забезпечивши кожній родині окрему упоряджену квартиру;

нарешті, ліквідувати малокваліфікована і важка ручна праця в народному господарстві.

4. Зовнішня політика.

Внутрішня еволюція СРСР після смерті Сталіна спричинила нову орієнтацію країни й у сфері зовнішньої політики. Журналістські повідомлення змінилися: вони помітно зм'якшилися. Для людей це було дивно: адже раніш людям повторювали тільки про негативні риси Заходу. Преса початку писати не тільки про те, що поганого відбулося в інших країнах, але і про тім корисному, що можна там знайти. Обновляючи контакти з закордонними країнами, Радянський уряд намагався розширювати торгові відносини. Це було вигідно не тільки СРСР, але і західним країнам, що одержали можливість виходу на новий, великий ринок своєї продукції, чого вони були позбавлені після другої світової війни. Нові відносини з зовнішнім світом не могли обмежуватися тільки економікою. Уряд СРСР установило прямі контакти і початок обмін делегаціями з парламентами інших країн. Швидко росло число журналістів, акредитованих у Москві. Подією, що змінила розміщення сил у післявоєнному світі, став став запуск 4 жовтня 1957 року першого штучного супутника Землі. З цієї дати почався відлік "космічної ери". Перевага радянської науки бути посилено першими тимчасовими невдачами аналогічних експериментів у США. Кульмінацією став день 12 квітня 1961 року: уперше людина, радянський космонавт Юрій Гагарін, зробив орбітальний політ навколо Землі. Успіхи СРСР в освоєнні космічного простору з'явилися результатом діяльності блискучої групи вчених, очолюваних академіком Корольов. Ідея обігнати американців у запуску супутника виходила саме від нього. Хрущев був гарячим прихильником Корольова. Успіх цих починань мав величезний політичний і пропагандистський резонанс у світі. Справа в тім, що СРСР був оточений кільцем американських військових баз, на яких знаходилася ядерна зброя, тобто Радянський Союз знаходився фактично під прицілом США. Для СРСР же США залишалися практично невразливими, тому що в нього не було таких баз. Тепер же положення в корені змінився Радянський Союз відтепер володів не просто ядерною зброєю, але і міжконтинентальними ракетами, здатними доставити його в задану крапку світу. З цього часу США втратили невразливість через океан. Тепер і вони виявилися під тією же погрозою, що і СРСР. Якщо до цього моменту у світі існувала одна наддержава, то тепер з'явилася друга, більш слабка, але яка має достатню вагу для визначення усієї світової політики. На американців, що недооцінював можливості свого супротивника, це зробило шокове враження. США й усьому світу відтепер довелося враховувати думку Москви в рішенні міжнародних питань.

Позитивним зрушенням у міжнародній обстановці стало спільне обговорення главами ведучих держав, уперше після закінчення другої світової війни, сучасних проблем. А першою такою зустріччю була нарада в Женеві 18-23 липня 1955 р. глав урядів СРСР, Англії, Франції і США. Хоча до яких-небудь домовленостей прийти не удалося, але навіть просто сам факт скликання цієї наради мав позитивне значення. Пропозиції СРСР носили більше пропагандистський характер, а західні держави жадали від СРСР реальних дій: проведення демократизації в східноєвропейських країнах, а також рішення питання про створення єдиних австрійської і німецької держав (у східній частині Австрії як і раніше знаходилися радянські війська, а ГДР існувала з 1949 р.). СРСР же виніс же таку нереальну пропозицію, як висновок договору про колективну безпеку в Європі без яких-небудь попередніх консультацій. Природно, що ця пропозиція була відкинута в західноєвропейських столицях.

5. Дипломатія роззброювання.

Іншою проблемою переговорів і розбіжностей із Заходом, і особливо зі США, було роззброювання. У ядерній гонці Радянський Союз до подиву США досяг значних успіхів. Однак це було важке змагання, що накладало на нашу економіку непосильний тягар і не дозволяло підвищити рівень життя радянських людей, що залишався як і раніше низьким.

Дії СРСР у цьому напрямку були дуже активними: у другій половині 50-х років була зроблена безліч ініціатив в області роззброювання. Було запропоновано різко скоротити усі види збройних сил і зброї, причому приступати до роззброювання пропонувалося негайно, не передбачався який-небудь контрольний механізм, роззброювання повинне було проводитися відразу, без розбивки на етапи. Але західні лідери недарма були відомі своїм прагматизмом, тому ініціативи СРСР, будучи розглянутими як нереальні і не заслуговують обговорення, були також відкинуті. Радянський уряд намагався відстояти свої пропозиції. Для цього було проведено велике однобічне скорочення Збройних сил. У серпні 1955 р. Верховна Рада СРСР прийняла рішення про їхнє скорочення на 640 тис. чоловік. На скорочення пішли й інші соціалістичні країни Європи. На це зниження чисельності армії не закінчилося: 14 травня 1956 р. керівництво СРСР вирішило протягом року здійснити ще більш значне скорочення своїх Збройних Сил - на 1,2 млн. чоловік понад проведений у 1955 р. У 1957 р. СРСР вніс в ООН ряд пропозицій про припинення іспитів ядерної зброї; про прийняття зобов'язань про відмовлення застосування атомної і водневої зброї; про скорочення збройних сил СРСР, США, Китаю до 2,5 млн., а потім - до 1,5 млн.; про ліквідацію баз на чужих територіях. У 1958 р. СРСР припиняв в однобічному порядку проведення ядерних іспитів, очікуючи аналогічного кроку від західних країн. А у вересні 1959 року Н.С.Хрущев виступив на Асамблеї ООН із програмою "загального і повного роззброювання" усіх країн, що була досить холодно зустрінута капіталістичними країнами. Але в цілому західні країни насторожено поставилися до ініціатив СРСР і висунули ряд таких зустрічних умов, як розробку мір довіри і контролю за виконанням прийнятих рішень. А від цих мір у свою чергу відмовлявся Радянський Союз, розглядаючи їх як утручання у внутрішні справи. Вийшло замкнуте коло: Радянський Союз робило пропозиції, заздалегідь знаючи, що на них не погодяться. Головним своїм супротивником на міжнародній арені СРСР розглядав США. Це було наслідком того, що ця країна була єдиним супротивником, здатним вразити Радянський Союз. Для нейтралізації цієї погрози головну ставку в розвитку Радянської Армії Н.С.Хрущев робив на розвитку Ракетних військ стратегічного призначення, часом зневажаючи розвитком інших пологів і видів військ. Така політика була недальновидної, і надалі принесла значну втрату Збройним силам СРСР. Н.С.Хрущев був першим розділом не тільки радянського, але і росіянина уряду, що наніс візит у США у вересні 1959 року. Два тижні він подорожував по Америці. Візит за- скінчився переговорами з президентом США Ейзенхауером. Однак ніяких угод підписано не було. Проте в цій зустрічі були закладені основи прямого діалогу між двома країнами в майбутньому.

Ілюзіям від візиту Микити Сергійовича в США зненацька поклав кінець інцидент, коли 1 травня 1960 року американський літак-розвідник був збитий ракетою над Уралом. Пілот був захоплений живим разом зі шпигунською апаратурою. США були поставлені в скрутне положення. Ейзенхауер узяв відповідальність на себе. Н.С.Хрущева критикували і співвітчизники і союзники за надмірну поступливість, тому він був змушений прийняти серйозні дипломатичні міри. Інцидент случився напередодні нової зустрічі у верхах, призначеної на 16 травня в Парижеві. Радянський уряд більш двох років вимагало такої зустрічі. У той момент, коли усі вже зібралися у французькій столиці, Н.С.Хрущев зажадав, щоб перед початком переговорів американський президент приніс вибачення. Тому переговори не могли бути навіть початі. Уже погоджений відповідний візит, що Ейзенхауер як перший американський президент повинний був нанести в СРСР, був відмінний.

Обстановка загострилася. СРСР був оточений ланцюгом з 250 американських баз. Однак нові фактори давали йому можливість перебороти цей бар'єр і вразити далекого супротивника. Справа в тім, що після берлінської кризи в СРСР була випробувана воднева бомба, що була еквівалентна 2500 бомбам, скинутим на Хіросіму.

Друга половина 50-х - перша половина 60-х років характеризувалася поліпшенням відносин Радянського Союзу з різними країнами: Туреччиною, Іраном, Японією, з яким у 1956 р. була підписана декларація, що передбачає припинення стану війни і відновлення дипломатичних відносин, тоді ж велися двосторонні переговори з Англією, Францією. У 1958 р. була укладена угода зі США про співробітництво в області культури., економіки, обміну делегаціями вчених, діячами культури й ін. Відбулася нормалізація відносин з Югославією.

6. Карибська криза.

7.

Неділя 28 жовтня 1962 р. тепер, мабуть, можна перегортати відродженням уже майже мертвого світу. Принаймні члени “Экс Грудки”- вузького штабу Джона Кеннеді - дотепер називають попередній день “чорною суботою”, удень, коли світ висів на волоску. Довідавшись, що брат президента Роберт Кеннеді повідомив радянському послу для передачі в Москву: “Якщо ви не заберете ракети, те це зробимо ми”, його колега по “Экс Кому” Джордж Болл відправив родину далеко за межі Вашингтона. Багато хто стали залишати великі міста США ще раніш - відразу після того, як 22 жовтня Дж. Кеннеді оголосив військово-морську блокаду Куби. Блокада була початком кризи.

Страницы: 1, 2, 3