В Мюнхені 29-30 вересня 1938 р. вимоги Угорщини і Польщі, щодо ЧСР конференція не розглядала. Гітлер сам намагався вирішити ці питання. Однак, Муссоліні який напередодні обіцяв Угорщині підтримку зумів умовити Гітлера додатковим протоколом розглянути угорські та польські вимоги до Чехословаччини. Учасники конференції визнали вимоги справедливими, бо вони базувалися на "етнічній основі" і рекомендували вирішити їх шляхом переговорів між урядами трьох країн. Якщо протягом трьох місяців проблема не буде вирішена то стане предметом обговорення наступної наради голів урядів чотирьох країн.[9]
Німеччині не був вигідний спільний польсько - угорський кордон. Це випливає з доповідної записки керівника МЗС Німеччини Е. Верман на початку жовтня 1939 р., в якій запропоновано включити Підкарпатську Русь до складу незалежної Словаччини. Цілком очевидно, що відтягуючи питання про Підкарпатську Русь Німеччина намагалася посилити вплив на Угорщину.
Чехословацько-Угорські переговори щодо статусу Угорців в Комарно 9-13 жовтня 1938 р. закінчилися провалом.14 жовтня угорський уряд оголосив про всезагальну мобілізацію, справа йшла до війни.
У цей же час відбулися зміни в самій Чехословаччини. Словаччина 6 жовтня, а Підкарпатська Русь 11 жовтня отримали статус автономії. З середини жовтня 1938 р. німецькі політики почали роздувати ідею створення "української держави в Карпатах" як центра українського національного руху.[10]Це забезпечило б Німеччині посилення впливу на Польщу. Міністр Підкарпатської Русі Е.Бачинський на переговорах з Рібентропом і Й. Тісо постійно виступав за самостійність Підкарпаття. 21 жовтня Муссоліні погодився, щоб кордони ЧСР та Угорщини визначила німецько-італійська арбітражна комісія, з третім членом Польщею.23 жовтня Угорщина подала ультиматум до уряду ЧСР з вимогою передачі спірних територій до 27 жовтня з проведенням плебісциту населення, реалізацією права Русинів на самовизначення.[11]
Арбітраж відбувся в Відні 2 листопада 1938 р. . Арбітраж проводили лише представники Німеччини (Й. фон Рібентроп, Е. Воерман, П. Отто Шмідт, та ін.) та Італії ( міністр закордонних справ Г.Чіяно ді Корелаццо, Б. Аттоліко, М.Магістраті).
До Угорської делегації входили міністр закордонних справ Калман Каня та П. Телекі. Інтереси Карпатської України та Словаччини представляли делегація з федерального міністра закордонних справ Ф. Хвалковський, І. Крно. Неофіційно інтереси Підкарпаття представляла делегація очолювана А. Волошином, а Словаччини Й. Тісо.
О сьомій вечора після нарад Рібентропа та Чіяно було оголошено рішення: Для Карпатської України залишено Севлюш з околицями, але втрачено Ужгород, Мукачево, Берегово зберігши українські села.[12]
Евакуація мала закінчитися 10 листопада. Документи підписали Рібентроп та Чіяно. Рішення Віденського арбітражу проведено в життя без проволоки. 10 листопада. Угорські війська ввійшла на спірні території. Таким чином, міжнародна політика 1938 року щодо Чехословаччини виявилася зрадницькою з боку Англії і Франції, загроза з боку Німеччини та
Угорщини усунута лише шляхом втрати значних територій, втрати єдності та потужності ЧСР і прямо відповідала складному політичному становищу Карпатської України, яка привела її українське населення під загрозу загарбання Угорщиною.
З іншого боку послаблення ЧСР дало змогу закріпитися самостійності Карпатській Україні в боротьбі за незалежність від інших держав й стати центром Українського національного руху.
___________________________________
1.Венгрия и Вторая Мировая Война // Секретные дипломатические документы.М.,1962 - с. 87-120
2.П.Стерчо .......... с. 149
3.Там же .......... с.149
4.Поп И. Мюнхен.- Предверие войны.- М.,1988. - с.172
5.Там же .......... с.105
6.Поп И. Польско -Венгерский альянс в период Мюнхена.-Мюнхен.- Предверие войны.- М.,1988. - с.178
7.Нариси Історії Закарпаття ...... с.266
8.П.Стерчо ........ с.157
9.Новые документы из истории Мюнхена.-М.,1958.-с.184
10.Поп И. Польско -Венгерский альянс в период Мюнхена.-Мюнхен.- Предверие войны.- М.,1988. - с. 186.
11.П.Стерчо ....... с.172
11.Там же ....... с.174
12.Там же ....... с.174
1938 рік для Чехословаччини став важким. Міжнародні територіальні домагання, виступи національних меншин підірвали єдність ЧСР. У таких умовах в Підкарпатській Русі політичні рухи русофільської та українофільської орієнтацій боролися за досягнення автономії, особливо на фоні небажання властей втілювати закони ЧСР від 1937 р. про перший етап автономії. Ці дві течії в політичному русі Закарпаття йшли на з'єднання за для досягнення спільних дій у досягненні автономії. 1 травня до підкарпатської Русі приїхала делегація "Карпаторуського Союзу" - однієї з найвпливовіших емігрантських організацій США. Голову союзу І. Попа та інших зустрів А. Бродій, який їх супроводжував. [1]
Представники американських Русинів прагнули об'єднати зусилля двох народних Рад. Це зумовлювалося потребою об'єднання, так як Чехословацький уряд в відмові надання автономії посилався на те, що русини ще все розбиті на дві групи.[2]
29-31 травня 1938 р. відбулося спільне засідання лідерів Першої Руської (Української) Центральної Ради братів Бращайків, С.Клочуряка, А.Волошина, Ю. Ревая. З боку русофілів були присутні А.Бродій, С.Пещак, Фелдешій, Геровський та ін. Кількакратні спільні наради довели нарешті до узгодження позицій. На зібраннях проголошували традиційні автономістські лозунги: створення Підкарпатського міністерства у Празі, підпорядкування місцевої адміністрації губернатору, приєднання до Підкарпатської Русі всіх територій заселених Русинами.
Цей чисто тактичний маневр Першої ЦР(У)НР цілком вдався і вийшов на користь Підкарпаття. Президія ПЦР(У)НР висунула до уряду Чехословаччини вимоги широкої автономії, проведення виборів до сойму Підкарпатської Русі до 30 листопада, організація міністерства у справах Підкарпаття та ін.[3]
Ці домагання були представлені уряду в Празі під акомпанемент пожвавленої акції політичних діячів у містах і селах усього Закарпаття. Розпочата активізація вже не вгавала аж до повного отримання автономії восени 1938 року.
У червні 1938 року перед комунальними виборами Олексію Геровському вдалося об'єднати в " Русский блок " Автономно-Землеробський союз і Аграрну партію. До блоку увійшли А. Бродій, Ю. Фельдешій, П. Косей, П. Жидовський. Однак у комунальних виборах 16 червня 1938 р., що відбулися в 61 містечках і селах українофільські кандидати від Першої ЦР(У)НР перемагають, хоча з незначним відривом.
26 червня, 6 та 13 серпня відбулися гучні з'їзди Першої ЦР(У)НР, відповідно в Перечині, Великій Копані й Рахові, де навіть в Рахові вперше співається гімн " Ще не вмерла Україна". Масові акції з вуличними демонстраціями супроводжують з'їзди.
________________________________
1.Нова Свобода. - 1938 - 15 червня
2.П.Стерчо ...... с.45
3.www.hist-dokyments.narod.ru/Ukrhist/Zakarpattya/vumogu.htm
Бачачи всенародний сплеск домагань автономії уряд ЧСР йде на переговори.
У липні 1938 р. прем'єр - міністр ЧСР М. Годжа після зустрічей з губернатором Підкарпатської Русі К.Грабарем, Ю. Реваєм та Е.Бачинським заявив, що уряд не заперечуватиме, якщо вибори до автономного сойму відбудуться до кінця року.[1]
Вже 24 серпня 1938 р. С. Фенцик від імені Руської Національно-Автономної Партії передав місії Рансінера меморандум, в якому представникам уряду Великобританії нагадувалося про невиконання владою ЧСР своїх обов'язків по відношенню до підкарпатських русинів.
4 вересня 1938 р. відбувся політичний конгрес Першої ЦР(У)НР. На конгресі чітко проявилася поміркованість старої генерації в питанні самостійності Підкарпатської Русі та радикальні настрої молодої генерації яку очолив член Організації Українських Націоналістів С.Росоха. Він в своєму виступі висунув ідею прийняття резолюції вимоги від уряду ЧСР, що уряд у Празі від імені населення Закарпаття склав протест проти утиску семи мільйонного населення під владою Польщі.
Молодь стала активно відстоювати вимоги самостійності Підкарпаття та оборони від агресії диверсійних груп з боку Угорщини та Польщі.
На конгресі Першої ЦР(У)НР молоді учасники С.Росоха, І.Рогач та
В. Івановчик вирішують заснувати напівмілітарну організацію "Українська
Національна Оборона". Провід УН Оборони вибраний у такому складі:
Голова - В. Івановчик, організаційний референт- І.Рогач, секретар - С. Росоха, члени - Д. Климпуш, Ю. Шпилька, І. Коперльос, В. Деха та ін.[2]
Ціллю організації було "об'єднання української молоді та молодих духом людей для оборони українських природних прав і спільного наступу на ворожі позиції серед українського населення".[3]
У такій ситуації 7 вересня делегація Першої ЦР(У)НР на чолі А.Волошина на аудієнції у прем'єра ЧСР Мілана Годжі, ставить рішучу вимогу повної реалізації постанов Сен-Жерменського договору відносно автономії Підкарпатської Русі, гостро протестуючи проти закону 417/37 про так званий "перший етап" автономії.
Паралельно з Першою ЦР(У)НР О. Геровський за підтримки Русофілів 13 вересня передав голові уряду М. Годжі ще один меморандум з пропозиціями щодо автономії.
Міжнародна ситуація навколо ЧСР загострялася. Всередині це відбилося на посиленні жандармського контролю та диверсіями польсько-угорських терористичних груп.
Після повідомлення делегації Першої ЦР(У)НР про неуспішність поїздки ширша крайова конференція Першої ЦУН Ради, що відбулася 14 вересня в Ужгороді, приймає постанову не вести подальших переговорів і не висилати більше делегацій до Праги доки центральна влада не запропонує конкретний проект закону про введення автономії Підкарпатської Русі в життя. Після цього міністр Задіна виголосив прокламацію уряду ЧСР, в якій празький уряд обіцяє провести вибори до сойму автономної Підкарпатської Русі.
21 вересня 1938 р. вперше в Підкарпатської Русі представники обох політичних орієнтацій підписали спільну декларацію, яку було вручено уряду ЧСР та дипломатичним представникам західних держав у Празі. Правда Е.Бачинський цей меморандум подав від імені "Русского блока".
У цьому документі були вимоги персональних змін на керівних посадах у краї, представництва Русинів у центральному уряді в Празі, приєднання Пряшівщини та надання допомоги населенню верховини.[1]
1.П.Стерчо ........ с.49
2.Там же ........ с.51
3."Нова Свобода", Ужгород - 1938, 7 вересня
Так як відповідь не надходила то Е. Бачинський повторив, хоча знову безуспішно, свої вимоги.
У складній міжнародній політичній ситуації ЧСР 23 вересня генерал Ян Сіровський оголошує загальну мобілізацію. Населення з ентузіазмом сприймає це повідомлення й вступає до лав Чехословацьких військ. З зростанням вимог автономії Словаччини перебудова ЧСР із унітарної в федеративну республіку стала реальною необхідністю. Одразу ж після підписання Мюнхенської угоди переговори між Прагою і Підкарпатськими лідерами відновились.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13
