1939 р.- день виборів до Сойму Карпатської України, кілька днів перед тим сконцентрувавши гвардію терористів - "Рондьош гарду ". Але німецький уряд не дав добро на таку акцію. Це зумовлювалося таємним планом "Грюн" по захопленню Чехословаччини десь в середині березня 1939 р.
Німеччина дала Угорщині підтримку у справі Карпатської України вже у 4 березня, коли під час чергових відвідин угорського міністра Я. Стояї у резиденції Рібентропа, де він отримав запевнення, що " Угорщина повинна бути терпелива ", під умовою, що угорський уряд не робитиме ніяких попередніх підготовчих воєнних заходів аж до знаку, що його дасть Берлін. [2]
Угорщина негайно почала відтягувати свої частини від кордону з Словаччиною та концентрувати їх вздовж кордону Карпатської України та частково Східної Словаччини. В цьому районі зосереджено 12 дивізій, з них на лінії Мукачево - Ужгород стягнено три бригади піхоти, дві бригади кавалерії та одна бригада моторизованих частин. На Словацькому кордоні стояли дві бригади піхоти скеровані в напрямку Карпатської України.
Під вечір 12 березня 1939 р. А. Гітлер закликав до себе угорського посла в Берліні Д. Стояї та сказав, щоб той негайно їхав до Будапешту і особисто поінформував владу, що розвал Чехословацької федерації остаточний, а про долю Карпатської України Угорці можуть вирішувати самі. [3] Це був натяк на дозвіл окупації.
___________________
1. П. Стерчо ..... с.182-183
2. Там же ...... с.211
3. П. Стерчо ..... с.208
Ранком 13 березня 1939 р. спеціальний посланець Гітлера , голова відділу IV 5 у міністерстві закордонних справ Г. Алтенбург у супроводі німецького посла в Будапешті Отто Фон Ердманнсфорда з'явився у регента М. Горті, де вже їх очікували угорський прем'єр П. Телекі, голова генерального штабу Г. Верт і представник міністра закордонних справ Угорщини графа Г. Чакі. Німецька делегація вимагала щоб Угорщина розпочала агресію проти Карпатської України негайно. У відповідь М. Горті зауважив, що їм потрібна деяка підготовка, але після телефонної розмови Алтенбурга з Гітлером і переповідження Гітлерової вимоги угорцям, коронна рада запевнила німецьку делегацію, що в найближчих дванадцятьох годинах розпочнуть наступ проти Карпатської України.
Горті в своєму листі Гітлеру від 13 березня 1939 р. зазначає, що угорські війська не можуть негайно почати наступ проти Карпатської України і виступлять лише десь після 16-го березня. Він обгрунтовував це нібито неготовністю п'ятитижневих рекрутів, які стягнуті до кордонів. [1]
Але Гітлер не задовольняється тим, що Горті хотів відкласти головний наступ, так як заплановано за німецьким планом операції "Грюн". Тому угорцям дано наказ розпочати наступ без проволоки. Гітлер хотів справити враження для світової громадськості, що Словаки як окрема нація проголосили незалежність, а Угорщина скористалася нагодою і окупували Карпатську Україну. У цій ситуації Німеччині нічого не залишалося, як окупувати Чехію та Моравію щоб не допустити чесько-словацької війни.
Угорська агресія проти Карпатської України являлася добро запланованою акцією, але зважаючи на невисокий політичний авторитет на міжнародному рівні урядові Угорщини прийшлося шукати політичних союзників в своїх загарбницьких планах, та залежати від їх політичного розрахунку в політиці щодо Чехословацької федерації.
Про намагання Угорщини заручитися підтримки у справі окупації Карпатської України було відомо всім і давно. Уряд А. Волошина постійно балансував між чеським федеральним урядом, Німеччиною в якої випрошував підтримку й протекторат. Гітлер всіляко підтримував проукраїнську політику Волошина, що створювало уявлення про прихильність німецьких владних кіл до самостійної української держави.
В дійсності Карпатська Україна була розмінною монетою в політиці загравання Німеччини з Угорщиною. Побоюючись нападу Угорщини А. Волошин шукав шляхи для самооборони. Почастішали переговори уряду Карпатської України з Прагою про посилення контингенту військ, покращення її озброєння. Паралельно він веде переговори з Румунією, без відома федерального уряду. У цих складних умовах А. Волошин повністю переорієнтовується на Німеччину. В лютому 1939 р. А. Волошин сприяє відкриттю в Хусті німецького консульства, яке стало центром обговорення всіх питань внутрішньої і зовнішньої політики Карпатської України.
Провалилися й спроби встановлення контактів А. Волошина з Варшавою. Польський консул відмовив прем'єру Карпатської України у поїздці до Варшави.
А. Волошин до останнього вірив про можливість німецького патронату для Карпатської України. Він вбачав державу під протекторатом Німеччини, про що відверто заявляв.
В вівторок 14 березня 1939 р. прем'єр А. Волошин попередньо проголосив незалежність Карпатської України. Того ж дня о 1-30 ночі уряд передав до рук німецького консула Гамількара Гофмана телеграму в Берлін. В телеграмі А. Волошин висловлював прохання охорони німецького Рейху. самостійної Карпатської України. [1]
1. П. Стерчо ..... с.209
О 11-50 Гофман вислав телеграму про початок наступу угорських військ і про настійне прохання А. Волошина інтервеніювати в Будапешті в справі припинення наступу угорських військ. Ранком 15 березня 1939 р. Не одержавши з Берліну відповіді на телеграми, уряд Карпатської України звернувся з категоричною вимогою до уряду Німеччини відповісти чи вона пообіцяла Карпатську Україну Угорщині чи ні.
Вже о п'ятій годині вечора 15 березня, міністерство закордонних справ Німеччини вислало телеграму своєму дипломатичному представникові в Хусті телеграму, з повідомленням, що угорські війська вже просуваються вглиб території і німецький уряд радить йому не робити опору. [2]
Цю телеграму передано президентові А. Волошину саме під час святкового засідання Сойму Карпатської України. Уряд не прийняв ці домагання Німеччини та Угорщини з подібною заявою.
Формування власних збройних сил Карпатської України зайнялася організація Карпатська Січ. Спочатку вона задумовувалася як немілітарна організація і лише з здобуттям автономії почала набирати військових рис. Бойовий склад формувався переважно з галицьких емігрантів. З Галичини члени ОУН масово переїжджали в Підкарпаття. Тут вони сподівалися добитися створення незалежної української держави, яка б була плацдармом для звільнення Галичини й Волині від Польщі.
З числа корінного населення Закарпаття до складу Січі вступала переважно молодь, яка погано знала військову справу. Тому навчання січовиків особливо в березні 1939 р. проводилося цілодобово.
Головною проблемою Карпатської Січі на шляху формування її як військового формування була відсутність достатньої кількості зброї. Штаб Карпатської Січі багато працював над поповненням запасів зброї. Робилися спроби захопити склади зі зброєю, яка належала чеським частинам, які були успішними лише 15 березня 1939 р.
Сутички між січовиками та чеськими військами 13-14 березня в Хусті стали саме виявом боротьби січовиків за отримання зброї. Бойовики ОУН таємними способами добували зброю в Німеччині, Румунії, Югославії, Польщі. Іноді для закупівлі зброї використовувалися надані в формі допомоги Карпатській Україні від організацій діаспори. Зброї катастрофічно не вистачало. З початками боїв з угорськими військами отриману силою зброю від чеських військ відразу ж роздавали групам січовиків, які йшли на фронт.
Кількість січовиків була незначна, й за даними М. Вегеша складала від 2 до 4 тисяч чоловік . [3]
Командування Карпатської Січі очолював М. Климпуш, але з початком боїв командування на себе перебрали М. Колодзінський та З. Косак.
Отже, Карпатська Січ на середину березня 1939 року була збройною силою, яка хоч і складалася з патріотів, готових до бою за Батьківщину, за українську державність, але булла позбавлена відповідних умов для виконання місії.
Внутрішнє становище Карпатської України бажало кращого.
Економічна криза загострила відносини між політичними силами.
Найбільш гостро на середину березня 1939 р загострилися ситуація між чеською адміністрацією, зокрема командуючими військами генералом Л. Прхалою і властями Карпатської України.
Л. Прхала не приховував свою русофільську орієнтацію і всіляко протистояв автономному уряду. Це вилилося в кілька конфліктів з владою автономії в січні-березні 1939 р. Особливо гострий конфлікт розгорівся 13 - 14 березня в Хусті. Очевидна підготовка угорських військ до нападу, прикордонні інциденти 13 березня зумовили організацію Карпатською січчю оборони. Для цього вночі 13 січня командування Організації Народної Оборони Карпатська Січі вислала делегацію до прем'єра з проханням видати зброю для озброєння загонів січовиків і відправлення їх на фронт.
_________________
1. П. Стерчо .... с. 213
2. Там же .... с.217
3. Вегеш М. М. Карпатська Україна в 1938 - 1939 рр. : Соціально- економічні аспекти - Автореферат дисертації, кандидата історичних наук -- Ужгород. 1994 с.16
Січовики, які зібралися біля будинку влади попали в засідку чеських військ і захопили будинок. Війська генерала Л. Прхали почали бої з січовиками в Хусті, які тривали на протязі цілого дня. Особливо жорсткі бої були за Січову гостинницю та головного коша Карпатської Січі, де січовики зазнали відчутну поразку.
Внутрішній конфлікт напередодні вторгнення угорських військ, конфронтація обох сторін вносила розлад у реальні збройні сили, які могли б протистояти наступу угорців. Уряд А. Волошина не зумів успішно організувати оборону та співпрацю сил ОНОКСу та чеських військ.
О полудні 14 березня стало відомо, що Словаччина проголосила незалежність, і Чехословацька федерація припинила своє існування. Відразу ж угорські війська безпосередньо зосередженні на кордонах почали нападати на територію Карпатської України.
Воєнні дії 14 березня ще не мали характеру загального наступу, а були скоріше перевіркою сил ворога шляхом прикордонних сутичок.
А. Волошин оголосив мобілізацію, звістка про яку одначе була серед населення лише 15-16 березня. Генерала Сватека, який перебував у Сваляві призначено комендантом всіх збройних сил Карпатської України. Фактично ж чеськими військами керував ген. Л. Прхала, і тому ген. Сватек відмовився вислати війська на кордон.
Загін угорських військ спробував захопити 14 березня села Дравці, Баранинці, Часлівці, та Коритяни, що знаходяться недалеко від Ужгорода, але чеські війська, які просувалися в напрямку Словаччини спільно з січовиками здійснили збройний опір і відбили напад.
Січовики здійснили кілька спроб прорватися до Ужгорода, але били відкинуті угорськими збройними силами.[1]
1. Нариси Історії Закарпаття ..... с. 331
Друга сутичка мала місце в районі с. Велика Добронь і Чомонин Ужгородського району. В окремих місцях угорські війська просунулися на 5-8 кілометрів і досягли сіл Страбічово і Горонда. Сутичка з січовиками і відсутність наказу про наступ зумовило відведення військ до с. Велика Добронь.
Найбільш інтенсивні бойові дії під вечір 14 березня 1939 р. Мали місце навколо Мукачева. Із с.Росвичова угорська армія почала наступ на с. Клячаново, Іванівці, Нове Давидково, Великі Лучки. Друга група військ рухалася в напрямку сіл Кольчино, Чинадієво, Лавки, Підстряловь і Ромочевиця де зустріла жорсткий опір і змушена була відступити до Мукачева. [1]
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13
