Розмірковуючи про монархію, Макіавеллі віддавав перевагу абсолютній монархії, — адже влада, здійснювана монархом за допомогою магістрату, не може бути надійною, оскільки монарх повністю залежить від волі громадян, що входять до магістрату. "... вони можуть позбавити його влади

Макиавелли Н. Государь. — С. ЗО. 2 Там само.-С. 30-31.                            

будь-коли, а тим паче у скрутний час, можуть або виступити проти нього, або ухилитися від виконання його розпоряджень"1.

Тому мудрий монарх повинен своєчасно сконцент­рувати владу в своїх руках і робити все, щоб народ постійно відчував необхідність у державі та її правителі.

Окрім цього, монарх мусить подбати про утворен­ня державних інститутів, які убезпечували б його свободу. Гарантом цього він убачав (на прикладі Франції) парламент, який стримував би зазіхання на владу знаті й виступав би третейською установою, що "...приборкує сильних і заохочує слабих"2.

Необхідною умовою сильної централізованої дер­жави, на думку Макіавеллі, повинні бути гарне за­конодавство, гарне військо і гарні союзники3.

Рівночасно мислитель рекомендував монархові підбирати компетентних і чесних людей до виконав­чої влади, які "... повинні дбати не про себе, а про державу..."4.

Король мусить чітко формулювати мету і досягати її всякими засобами. Якщо державі загрожує зане­пад чи втрата незалежності, то в цьому разі він може ігнорувати моральні норми. Навіть більше, монарх постійно знаходиться у стані ворожнечі. Його ото­чують вороги як у державі, так і ззовні. Тому він може нехтувати моральними засадами і застосову­вати насилля, може уподібнюватися левові та лиси­ці5. Такий принцип у політиці перегодом отримав назву макіавеллізму.

Пропонуючи абсолютну монархію, Макіавеллі вод­нораз виклав низку цікавих положень, що могли б сприяти розвиткові держави. Це — створення умов

Макиавелли Н. Государь. — С. 31.

2 Там само. — С. 56.

3 Там само. - С. 72.

4 Там само. - С. 70.

5 Там само. - С. 52.

66

для праці обдарованим людям; сприяння розвиткові торгівлі, рільництва й ремесел; встановлення розум­них податків; забезпечення захисту приватної влас­ності1.

В іншій праці мислителя "Міркування про першу декаду Тіта Лівія" висловлено думку про те, що надзвичайна централізація влади монарха виправдо­вує себе на етапі об'єднання та укріплення держави. Після цього він допускав установлення республікан­ської форми правління, але такої, яка поєднувала б елементи монархії, демократії та аристократії.

Ідею сильної централізованої монархи обстоював також політичний мислитель Франції Жан Боден (1530—1596). Свою політико-правову концепцію він виклав у творі "Шість книжок про республіку". Боден піддав критиці проекти ідеальної держави Платона і вважав, що держава — це сукупність сімей. Але держава відрізняється від сім'ї особливим характером державної влади — її суверенністю, яка і є головною ознакою держави.

Суверенітет, за його вченням, — це необмежена влада над громадянами і підданими. Суверенітет не зв'язаний позитивними законами, він знаходиться над ними. Боден припускав підкорення суверена тільки божественним і природним законам.

Повноваження суверена надзвичайні: він одноосо­бове схвалює закони, має право оголошувати війну і мир, здійснювати судочинство та інші владні функ­ції. У рамки вчення Бодена вкладалася тільки одна форма державності — монархія. Тільки вона єдина може здійснювати надзаконну владу. Ба більше — тільки в монархії можливе чітке функціонування всіх елементів державного механізму, оскільки вони скеровуються однією особою — монархом. Він сти­мулює ефективність одних і стримує інших. Демо­кратичну, аристократичну і тиранічну державність Боден уважав такими, що не можуть забезпечити

Макиавелли Н Государь. — С. 69. З* 67

добробут суспільства. Тиранія є насильницькою фор­мою, що спричинює постійне обурення громадян і, зрештою, непокору; аристократія з її партійними конфліктами теж не в змозі реалізовувати функції держави; найгіршою формою є демократія, оскільки народ нездатний до розумних рішень, а безмежна свобода призводить до анархії та занепаду держави.

Обстоюючи ідею сильної централізованої монархії, Боден не припускав можливості змішаної форми дер­жави, мотивуючи це тим, що суверенітет не може бути поділеним і одночасно належати різним суб'єк­там влади: монархові та аристократії. Суверенна влада неподільна.

Будучи апологетом абсолютизму, Боден усе ж спробував означити межі впливу суверенітету. Його влада безмежна тільки у сфері державних відносин; відносини приватної власності, особисте життя гро­мадян знаходяться поза сферою впливу суверена, вони недоторканні та священні. Безумовно, це поло­ження мало важливе значення для формування основ капіталістичних відносин і становлення ідеї громадянського суспільства.

Право, за вченням Бодена, є досягненням суспіль­ства, бо відрізняє державу від додержавного утворен­ня. Він зазначав, що для з'ясування загальних засад права необхідно осягнути всі системи права, які мали місце в історії людства, використовуючи одно­часно філософський та історичний підходи.

Така методологія давала йому підстави стверджу­вати, що загальними засадами права є вічна істина, а також універсальні зразки, що знайшли відобра­ження в сукупності законодавств різних народів.

Воднораз мислитель зазначав, що позитивне право, встановлюване в державі сувереном, не по­винне суперечити вимогам божественного і природ­ного права, оскільки суверен повністю підкорений Богові та не може оголосити йому війну.

68

2. Держава і право у вченнях мислителів нового часу

В останній третині XVI — на початку XVII ст. ста­лася буржуазна революція в Нідерландах, яка знач­но вплинула на розвиток капіталістичних відносин у протестантських країнах. Згодом (у 1640—1688 рр.) буржуазна революція мала місце в найбільш промис­лове розвиненій Англії. Ці події значною мірою були • підготовлені розвитком мануфактурного виробниц­тва, яке заступило ремесла. Новий спосіб виробниц­тва сприяв поділові праці, зростанню її продуктив­ності, пошукові способів раціоналізації виробничих процесів, стимулював розвиток суспільних і природ­ничих наук,

У той період виникло експериментально-матема­тичне природознавство, у боротьбі між емпіризмом і раціоналізмом подальшого розвитку набула філосо­фія, формувалися підвалини буржуазної правової свідомості.

Велика торговельна і промислова буржуазія, що доступилася до влади, була зацікавленою в модер­нізації держави з її інститутами, а також системи законодавства, які гарантували б безпечне функ­ціонування нових економічних відносин.

! Першу спробу з'ясувати сутність і призначення права й держави за нових умов зробив голландський юрист  і  громадський  діяч  Гуго де  Гроот  Гроцій (1583—1645) у праці "Про право війни і миру. Три книги, в яких пояснюється природне право і право народів, а також принципи публічного права". На думку мислителя, право — це сума соціальних норм. Основою, витоками права є прагнення індивідів до спокійного спілкування з іншими. |

Г. Гроцій проводив чітку межу між природним правом і правом, установленим волею. Останнє, за його вченням, установлюється волею Бога або лю­дей. Право, що його встановили своєю волею люди,

 69

за своїм спрямуванням має дві сфери регулювання. Перша сфера — це суспільні відносини в державі, друга — міжнародні відносини (це право Г. Гроцій називав правом народів). Право, що встановлюється волею людей, має відповідати вимогам природного права. Тільки в цьому випадку воно буде спрямоване на захист або відновлення справедливості.

В основу божественного права покладено волю Бога. Опосередковано Бог впливає і на природне право, оскільки він — Творець природи, частиною якої є й людина. Але порядок природи знаходиться поза межами впливу Бога. Тому і природне право не підпадає під вплив божественного права.

Від категорії "право" Г. Гроцій відрізняв кате­горію "закон". Останній, на його думку, — це засіб, за допомогою якого здійснюється право, він силою примушує людей дотримуватися норм права. Ця сила уособлена в державі.

1 Стосовно походження держави мислитель заува­жував, що люди об'єднуються в державу добровіль­но, задля особистого захисту і протистояння насильству, та зобов'язуються виконувати цей договір, а також норми права, що встановлюються для підтри­мання порядку.

У державі панує громадянська влада, яка є верхов­ною і суверенною. Держава здійснює владні функції з допомогою політичних інститутів.

Г. Гроцій обстоював ідею мирного співіснування народів, зауважуючи, що основою їхніх відносин мають бути виключно право і справедливість, вико­нання договорів.

Видатним фундатором державно-правових учень нового часу був англійський мислитель Томас Гоббс (1588—1679). Проблеми державності, права, закон­ності, миру і порядку досліджувались ним у працях "Філософські засади вчення про громадянина", "Левіафан, або Матерія, форма і влада держави цер­ковної та громадянської".

70

Гоббс розглядав три моменти становлення полі­тичного організму: природний стан — перехід до дер­жави — державний стан.

У природному стані, зазначав Гоббс, нема загаль­ної влади, нема законів і, відповідно, нема й спра­ведливості. У цьому стані нема власності, кожен має право на все, у тому числі й на життя іншої людини. У природному стані точиться "війна всіх проти всіх". Людина, як істота егоїстична, завжди знаходиться під страхом смерті, під впливом інстинкту самозбе­реження,   які  перемагають  усі інші  почуття.  Але розум,   здатність   людей  розмірковувати  вказують умови виходу з цього стану. Ці умови — природні закони.  Гоббс  назвав до двадцяти таких  законів, серед яких: прагнення до миру; необхідність вико­нання укладених угод; відмова кожного від своїх прав тією мірою,  якою цього вимагають інтереси миру й самозахисту, та ін. Але наявність природних законів ще не веде до миру та безпеки. Закон може виконуватися за допомогою примусу і сили. Такою силою є, у вченні Гоббса, держава.

Вона утворюється за взаємною угодою людей за­вдяки злиттю окремих сил і воль в єдину Міць і Силу, носієм якої є суверен. Суверен (одна особа чи група людей) не може втратити влади, підлеглі не можуть протестувати або засуджувати дії суверена. Він володіє суворою владою, правом оголошення війни і укладення миру, здійснення правосуддя. Влада суверена в державі має бути абсолютною.

Аналізуючи й конструюючи систему державності, Гоббс зупинився на тому, в який спосіб прими­ряються в державі страх і свобода, свобода й необхідність. "... подібно до того, як люди для досяг­нення миру та обумовленого ним самозбереження створили штучну людину, яку ми називаємо держа­вою, так само вони створили штучні ланцюги, які називаються громадянськими законами". Свобода підданих випливає з замовчання законів. Взагалі "суверен має право на все лише за умови, що, сам

71

за своїм спрямуванням має дві сфери регулювання. Перша сфера — це суспільні відносини в державі, друга — міжнародні відносини (це право Г. Гроцій називав правом народів). Право, що встановлюється волею людей, має відповідати вимогам природного права. Тільки в цьому випадку воно буде спрямоване на захист або відновлення справедливості.

В основу божественного права покладено волю Бога. Опосередковано Бог впливає і на природне право, оскільки він — Творець природи, частиною якої є й людина. Але порядок природи знаходиться поза межами впливу Бога. Тому і природне право не підпадає під вплив божественного права.

Від категорії "право" Г. Гроцій відрізняв кате­горію "закон". Останній, на його думку, — це засіб, за допомогою якого здійснюється право, він силою примушує людей дотримуватися норм права. Ця сила уособлена в державі.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8