2. Розширення соціальної бази реформ, зацікавлене залучення в процес перетворень широких шарів населення. Якщо цього не вдасться домогтися, то подальший процес реформування російської економіки або буде взагалі припинений, або зажадає переходу до сугубо авторитарних методів продовження курсу, що вже довів свою неспроможність.

3. Відновлення законності і правопорядку в країні, рішуча боротьба з криміналізацією економіки, що стала головною перешкодою на шляху активізації сил відродження і відновлення російського суспільства. У цьому сьогодні – одна із самих серйозних погроз економічної безпеки країни.
Боротьба з наростаючою криміналізацією економіки, що охопила всі її ланки, включаючи вищі ешелони влади, повинна стати складовою частиною програми дій на найближчу і середньострокову перспективи.

Чіткість цільових настанов середньострокової програми і створювана на цій основі стабільність умов чи господарювання "правил гри" дозволяє різко підвищити ділову активність, розширити обрій мислення підприємницьких кадрів.

Проблема економічної безпеки має як власний об'єкт - економічну систему країни, так і об'єкти на перетині з іншими можливими сферами: військовою, суспільною, екологічною, інформаційною і т.д. Тому проблему економічної безпеки необхідно розглядати: o у власне економічній сфері, включаючи внутрішньоекономічні і зовнішньоекономічні проблеми, у тому числі проблеми на їхньому стику; o в областях перетинання економічної сфери із суміжними позаекономічними сферами. До них відносяться:

. військово-економічна сфера;

. сфера захисту науково-технічного й інтелектуального потенціалу країни;

. сфера забезпечення суспільної безпеки (проблеми тіньової економіки, організованої злочинності і корупції в економіці, економічних афер, здійснюваних у рамках закону, і т.д.);

. сфера взаємодії економіки і природи і т.д. безпосередньо в суміжних позаекономічних сферах (військової й ін.).

Не принижуючи важливості рішення проблеми безпеки у всіх областях і сферах діяльності, потрібно ще раз підкреслити базисну роль економіки, тому що виробництво, розподіл і споживання матеріальних благ первинні для кожної з них, визначають життєдіяльність і життєздатність суспільства.

Криза суспільства в найбільшій мері охопила саме економіку, оскільки практично відбулася катастрофа сформованої економічної системи, і робить спроби побудувати щось інше, схоже на капіталізм західного зразка. Подібна
"перебудова" сама по собі є джерелом незлічимих потрясінь, а отже, і погроз безпеці країни.

Ізольоване, некомплексне виявлення всіляких погроз безпеки малопродуктивне і навряд чи може бути використано як основу при розробці державної стратегії в області економічної безпеки країни.

Економічна безпека забезпечується як чисто економічними методами, так і засобами неекономічного характеру: політичними, військовими й іншими, включаючи захист секретів. У свою чергу, варто підкреслити, що безпека в суміжних позаекономічних сферах забезпечується не тільки специфічними для них методами, але значною мірою й економічними засобами, у тому числі завжди з залученням грошових і інших ресурсів економічного характеру.

При дослідженні проблем безпеки, незважаючи на окремі методологічні і практичні успіхи, дотепер продовжують панувати безсистемність, вибірковий і незважений підхід до окремих аспектів даної проблеми. Нашим сьогоднішнім підходам до аналізу питань безпеки явно бракує системності. Це або імпульсивна реакція, націлена на "латання дір", або відомче стягування на себе старої ковдри. Повною мірою це відноситься і до проблеми економічної безпеки. Така ситуація в більшому ступені відбиває втрату представлення про економіку країни як про систему. Головна системна вимога економічної безпеки складається в забезпеченні розвитку економіки країни і як мінімум - у створенні передумов для її виживання.

В даний час сучасна економічна ситуація в Росії наблизилася до того рубежу, за яким, як у воєнний час, мова може йти про виживання частини населення в умовах можливого голоду, холоду, погроз середовищу місця знаходження, викликаних різноманітними причинами, у тому числі епідеміями, порушенням транспортних і інформаційних комунікацій, утратою стійкості енергетичних і інших техніко-економічних систем. Звичайно, у подібній постановці проблема виживання стосується не всіх жителів країни, а найбільш слабких, непрацездатних громадян, до того ж матеріально малозабезпечених.

У визначеному змісті проблема виживання торкнулася і так названу головну виробничу ланку – підприємства, більшість з яких виявилося на грані фінансової неспроможності. На макроекономічному рівні проблема виживання, звичайно, не стоїть настільки буквально і прямолінійно.

У виживанні і розвитку економічної системи виняткову роль грає активізація внутрішніх стимулів, на що в даний час і робиться ставка. Але тут не повинно бути ілюзій: у досить короткий термін можливі лише розширення економічних зв'язків і визначені позитивні зрушення у використанні окремих елементів ресурсного потенціалу (зрозуміло, поки в ньому не почалися необоротні процеси), оскільки створення ефективної економіки немислимо без корінної структурної перебудови народного господарства.

Виживання, підтримка системи як мінімум припускають збереження її найважливіших структурних елементів і забезпечення взаємодії між ними, дотримання визначених економічних і технологічних пропорцій. До того ж ситуація збільшилася розвалом економічного простору внаслідок розпаду
Радянського Союзу. У багатьох випадках мова йде навіть не про порушення економічних пропорцій, а про розрив технологічних зв'язків часто на рівні елементарних виробничих ланок і процесів. Усе зростаюча відкритість економіки Росії стосовно країн з розвитою економікою не забезпечує ефекту внутрішньоекономічних диспропорцій, що компенсуються, а навпаки, таїть у собі погрозу їхнього посилення.

Існування економічної системи характеризується збереженням на визначеному рівні її найважливіших структуроутворюючих показників. Розвиток системи звичайно зв'язується з їхнім ростом, а їхні темпи розглядаються як характеристики цього росту. При спаді показників вірніше було б говорити не про негативний ріст, а про деградацію системи.

Зберегти систему в цьому випадку можна ціною мобілізації (витрати) її внутрішніх ресурсів і резервів, у тому числі призначених для майбутнього розвитку. Це характерно для нинішнього стану російської економіки: зношене устаткування, скорочення розвіданих запасів корисних копалин, руйнування системи утворення, фундаментальної науки і культури, підрив здоров'я народу і генофонду нації і т.д. Подібний вихід із кризи чреватий істотною деградацією економіки і суспільства в цілому, але не веде до повного руйнування системи і зберігає визначені шанси на "видужання".

Однак не виключений і більш важкий розвиток подій, при якому відбувається швидкоплинне погіршення всіх показників, що характеризують систему: катастрофічні процеси, руйнування системи, її необоротні зміни.

Розвиток катастрофічних процесів у деградаційної системі може відбуватися в результаті щодо невеликих погроз і впливів, у тому числі і внутрішньому характері. Це случається, якщо система уже вичерпала свої ресурси і резерви чи в ній відсутні механізми протидії погрозам і негативним впливам (система втратила стійкість чи близька до цього стану).

Багато ідей системного підходу представляються плідними при організації моніторингу показників економіки Росії з метою виявлення погроз безпеки і прогнозування їхніх наслідків. Моніторинг у першу чергу припускає фактичне відстеження, аналіз і прогнозування найважливіших груп економічних показників (індикаторів), включаючи показники:

- загальноекономічні (ВВП, обсяги виробництва по галузях, найважливіших видів продукції і т.д.);

- специфічні, у найбільшій мері відображуючі економічну ситуацію в країні на даному етапі (рівень інфляції, споживання на душу населення, безробіття, міграція населення, смертність і т.д.);

- частки, що є важливими для характеристики конкретної ситуації в країні (наприклад, хід сівби чи збирання врожаю, ліквідація стихійного лиха чи великомасштабної аварії і т.д.).

З позицій задач забезпечення економічної безпеки визначальну роль грає якісний аналіз характеру зміни показників у процесі моніторингу.

Хоча проблеми економічної безпеки повинні розглядатися переважно в рамках економічних процесів, глибокі катастрофічні наслідки виявляються і в позаекономічній сфері. Найбільшу небезпеку представляють політичні потрясіння в суспільстві через невдоволення мас своїм економічним становищем, а також викликані економічними причинами прямі великомасштабні руйнування виробничого потенціалу, соціальної інфраструктури і природного середовища.

І проте в будь-якому випадку однієї з найважливіших задач держави була і залишається реалізація визначених суспільно-політичних і соціально- економічних цілей. Забезпечення ж безпеки є лише одним із засобів досягнення цих цілей.

При всій розмаїтості надзвичайних ситуацій, що у силу своєї специфіки можуть бути віднесені чи до техногенної безпеки, чи до екологічної безпеки, чи до суспільної безпеки і т.д., їхні економічні наслідки якісно досить подібні.

Надзвичайні ситуації в економічній системі можуть викликатися і чисто економічними факторами, наприклад, рішеннями органів державного керування (указами, постановами, розпорядженнями). Своєрідність ситуації полягає в тім, що, здавався б, порівняно незначний вплив здатний ініціювати ланцюг глибоких змін в економічній системі часто з непередбаченими негативними наслідками, а іноді і катастрофічними. Це вимагає експертизи прийнятих рішень на предмет їхньої економічної безпеки.

В даний час у російській економіці важливе місце також займають перетворення відносин власності. Їхній можливий вплив на економічну систему до кінця ще не усвідомлено. Переважає умоглядний підхід до цієї проблеми, головним чином з погляду тих плюсів, що може дати економіці перехід від суспільної власності до приватної. Мінуси практично не аналізуються і відкидаються переважно на основі політичної аргументації. Що відбуваються та очікувані зміни в структурі власності не сприймаються як погроза економічної безпеки країни. Дрібне злодійство державного майна як і раніше розглядається як карний злочин, а масштабна афера, зв'язана з присвоєнням загальнонародної власності в процесі приватизації, - як прояв заповзятливості в умовах будівництва ринкової економіки. У процесі переділу власності можуть бути виділені дві фази:

Перша фаза. Переділ відносин власності на додатковий продукт, укладений у ціні на товар, що реалізується в основному через звільнення цін. Цей процес проходив і продовжує проходити практично при повній відсутності реальних елементів ринку. Монополія виробництва і дефіцит більшості товарів дозволяють виробникам і посередникам диктувати споживчі ціни, збігачуючись при цьому з небаченою "ефективністю" (якщоїї оцінювати як доход на одиницю витрат).

Вивільнення цін значною мірою породило інфляцію, що з'їла і з'їдає нагромадження як громадян, так і підприємств. Важливо те, що відсутність нагромаджень, резервів, оборотних коштів і т.д. знижує здатність громадян і підприємств до опору при вимаганні в процесі змушеної покупки ними товарів першої необхідності. Це, у свою чергу, полегшує даний перерозподіл власності.

Друга фаза. Переділ відносин власності на загальнонародне надбання, що реалізується в основному через приватизацію державної власності. Досягнення в області приватизації носять формальний характер. Власне кажучи ж, приватизація державної власності робить лише перші кроки, оскільки ще не відбулося реального твердження нових власників у своїх правах.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7