Комерційні банки здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку: пропонують на договірних умо-вах кредитно-розрахункове, касове та інше банківське обслу-говування підприємств, установ, організацій і громадян вико-нанням банківських операцій і наданням різних банківських послуг. За надання послуг клієнти сплачують винагороду, за рахунок якої утворюється прибуток банку.
Характеризуючи сутність комерційних банків та їх спе-цифіку, слід зазначити їх велике значення у механізмі функціонування фінансової системи держави завдяки їх зв'язкам з усіма секторами економіки Важлива роль ко-мерційних банків у ринковій економіці зумовлена основними функціями, які вони виконують, а саме:
1) мобілізація тимчасово вільних коштів і перетворення їх у капітал;
2) кредитування підприємств, держави і населення,
3) здійснення розрахунків і платежів у господарстві,
4) випуск кредитних грошей,
5) емісійно-засновницька діяльність, пов'язана з випуском і розміщенням цінних паперів;
6) довірче управління майном клієнтів (трастові операції);
7) консультування клієнтів, надання їм економічної та фінансової інформації.
Останнім часом у діяльності комерційних банків спос-терігається тенденція розширення їхніх функцій з метою універсалізації роботи, підвищення ефективності банківської діяльності, здійснення нетрадиційних для цієї сфери фінансо-вого підприємництва дій (операції з цінними паперами, лізин-гові та факторингові операції й інші види кредитно-фінансово-го обслуговування).
Для визначення суті комерційних банків та їх специфіки ве-лике значення має їх класифікація. Комерційні банки можна класифікувати за різними критеріями.
За формою власності розрізняють банки державні," акціо-нерні, кооперативні, приватні та змішані.
За територіальною ознакою банки поділяються на міжна-родні, загальнонаціональні, регіональні та Міжрегіональні, що обслуговують декілька регіонів країни.
За організаційно-правовою формою -- банки, які утворю-ються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеже-ною відповідальністю або кооперативні банки.
За належністю статутного капіталу та способом його формування -., пайові та акціонерні банки. Пайові банки утво-рюються за рахунок пайових внесків засновників (пайовиків) у формі товариств з обмеженою відповідальністю або коопера-тивного банку.
Акціонерні банки в Україні створюються у формі акціонер-ного товариства закритого або відкритого типів.
За видами здійснюваних операцій комерційні банки бувають універсальні та спеціалізовані.
Універсальні банки здійснюють широке коло банківських операцій і надають різноманітні послуги, перелік яких дедалі розширюється. Сучасні комерційні банки здатні виконувати понад 200 різних видів банківських операцій і послуг.
Спеціалізовані банки здійснюють деякі банківські операції, які тісно пов'язані з особливостями господарської діяльності підприємств, специфікою виробництва тощо.
За спеціалізацією банки в Україні можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо більше ніж 50 відсотків його активів є активами одного типу, а статусу спеціалізованого ощадного банку -- якщо більше ніж 50 відсотків його пасивів є вкладами фізичних осіб.
За масштабом діяльності розрізняють великі, середні та дрібні банки. Однак чинне законодавство не містить конкрет-них критеріїв щодо віднесення банків до тієї чи іншої групи [ 12, c.89 ].
Комерційні банки можуть також здійснювати з поміж інших такі види ак-тивних операцій: лізингові операції, факторинг і форфейтинг.
Лізинг -- це різновид довгострокового кредиту, який надається в натуральній формі і погашається клієнтом у роз-строчку. При здійсненні такої лізингової операції банки, організують отримання довгострокової позички в одного або у кількох кредиторів на суму до 80% вартості зданих в оренду активів. За організацію позички банки отримують від оренда-ря додаткову винагороду.
Нетрадиційною банківською операцією є факторинг -- купівля банком у клієнта термінових вимог платежу, пов'язаних з постачанням товарів або наданням послуг. Фак-торинг -- це уступка права вимоги (цесія), що оформляється відповідним чином укладеним договором між банком і клієнтом (ст. 197 ЦК України). У договорі банк зобов'язується не тільки стягувати борги, а й визначає свої функції з обслуго-вування боргу, передбачає аналіз кредитної спроможності боржників, інкасування, залікові операції, приймання на себе ризику несплати тощо.
Клієнт, що продав дебіторський борг, отримує від банку гроші (готівка, перерахування, оплата чека тощо) у розмірі 80-90% суми боргу, а залишені 10-20% банк тимчасово стягує у вигляді компенсації ризику до погашення боргу. Після пога-шення боргу банк повертає стягнену суму клієнту. За факто-рингові операції банк стягує з клієнта плату.
Різновидом факторингової операції є форфейтинг -- форма кредитування зовнішньоекономічних операцій купів-лею комерційним банком векселів, акцептованих імпортером, тобто експортер переуступає банку свої вимоги до покупця [11, c. 300].
19
3. Шлях становлення ринкової інфраструктури в Україні не менш складний , чим підприємництва. У цій главі розглянуті основні складові РІ України і їхня діяльність до сьогоднішнього дня.
Динаміку розвитку ринкової інфраструктури в 1991-2002 роках очевидно з нижченаведенної Діаграми 1. Не дивлячись на деякі коливання, основна тенденція проглядається чітко - ріст кількості бірж, що свідчить про постійне зростання потреб України в розвитку інститутів ринкової інфраструктури.
Діаграма1
Мала економіка - украй суперечливий сектор народного господарства. Тут кожна галузь, узята окремо, знаходиться в дуже сильній залежності від багатьох зовнішніх чинників і умов: джерела фінансування, матеріально-технічного постачання, кон'юнктури ринку й інших чинників. Незначний збій у цьому механізмі може призвести до руйнування і ліквідації галузі. У той же час втрати у випадку невдача не так уже великі, що дозволяє досвідченому бізнесмену досить швидко відновити свою справу.
Державна опіка служить сильнішим каталізатором, сприяє зміцненню підприємництва. Головною задачею з боку держави є чітке визначення пріоритетних напрямків розвиток економіки, науки, техніки, утворення, зовнішньоекономічної діяльності, підкріплення цих пріоритетів системою пільг і гарантій, виділення необхідних матеріально-технічних і фінансових ресурсів, організація необхідного навчання кадрів. Все інше - турбота малих підприємств.
Мала економіка грає велику роль у народному господарстві промислово розвитих країн, і вони мають відповідні державні органи керування. На такого роду державні органи покладаються загальні стратегічні і координаційні функції.
Дуже діючим важелем регулювання діяльності малого бізнесу в промислово розвитих країнах є податкова політика, за допомогою котрої нерідко вирішуються складні регіональні проблеми. Так, у Франції знову утворена мала фірма на 3 роки звільняється від сплати податку з корпорацій, а протягом ще 2 років рівень процентної ставки знижується вдвічі.
Важливим інструментом державного сприяння малим підприємствам у більшості промислово розвитих країн є система державних контрактів. Дана форма відношень держави і бізнесу дозволяє забезпечити останньому гарантований ринок збуту, прискорити процес накопичення капіталу, розширити виробничі потужності, зміцнити конкурентноздатність, модернізувати устаткування, залучити кваліфіковані кадри.
Достатньо широкий розвиток в останнє десятиліття одержали спеціальні служби по наданню різноманітних консультаційних послуг малим компаніям, що організуються державними органами і приватними підприємствами.
У умовах сучасної нестабільної економічної ситуації вітчизняний малий бізнес потребуває в протектораті держави. На жаль, поки що ефективний механізм підтримки і стимулювання розвитку підприємництва в Україні ще не створений. Прийняті програми, закони, постанови мають здебільшого декларативний характер. Фінансова допомога, що надаютьть Український фонд підтримки підприємництва, Державний фонд підтримки фермерських господарств і Державний інноваційний фонд, достатньо мізерна.
Для успішного функціонування такого суспільного феномена, як підприємництво, а тим більше для перетворення його в основну організаційну форму виробництва, необхідні визначені умови. Для країн із ринковою економікою існують загальні умови розвитку підприємництва:
стабільність державної економічної і соціальної політики;
позитивна суспільна думка відношення до підприємництва;
пільговий податковий режим;
наявність розвитої інфраструктури підприємництва;
ефективна система захисту інтелектуальної власності.
У Україні і більшості пострадянських країн особливу актуальність одержують наступні умови:
Наявність відповідних майнових прав на умови і результати виробництва, оскільки підприємець обов'язково повинний бути власником зробленого продукту і прибутку, отриманого в результаті його реалізації. Тільки при цих умовах виникає належна зацікавленість для здійснення підприємницької діяльності.
Визначене економічне, правове і політичне середовище. Формальне визнання майнових прав на умови і результати виробництва може співіснувати з іншими правовими нормами, що регулюють економічне життя товариства, але забезпечуючі достатнього ступеня економічної самостійності, що не на справі, для підприємницької діяльності. Різноманітного роду обмеження, що формують економічне середовище, повинні забезпечувати достатній «коридор свободи». Для підприємця це виражається в одержанні достатньої самостійності при:
виборі виду господарської діяльності;
визначенні споживачів товарів і постачальників ресурсів;
визначенні цін;
розпорядженні отриманим прибутком.
Повна економічна відповідальність за результати діяльності. Варто пам'ятати, що негативними результатами підприємницької діяльності можуть бути:
збитковість, тобто перевищення витрат над прибутками;
істотна втрата майна;
банкрутство (визнання повної неплатоспроможності).
Етика підприємництва. Етика підприємництва є одним із чинників його прибутковості або прибутковості. Морально-етичні норми, затверджені в середовищі підприємців на цивілізованих ринках такі:
обов'язковість;
загальна висока культура й освіченість;
контактність, уміння спілкуватися з людьми, зацікавити їх, мобілізувати на досягнення поставлених цілей.
У країнах ринкового господарства більше половини ВВП створюють малі підприємства. В Україні поки що малий бізнес не відіграє істотної ролі в забезпеченні економічного зростання, його внесок у ВВП складає близько 15%.
Це відбувається тому, що у своїй діяльності вітчизняне підприємництво наштовхується на різноманітні перешкоди, які можна поділити на макро- і мікроєкономічні. До першої групи ставляться такі:
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
