Якщо коефіцієнт реальної вартості основних виробничих фондів у майні підприємства сягає критичної позначки (0,2 - 0,3), то реальний виробничий потенціал підприємства буде низьким і треба терміново шукати кошти для поліпшення становища.

Стан основних виробничих фондів характеризують через такі коефіцієнти: зносу основних фондів; придатності; оновлення; вибуття (приросту) основних фондів.

Коефіцієнт зносу характеризує частку вартості основних фондів, що її списано на витрати виробництва в попередніх періодах. Коефіцієнт зносу визначається відношенням суми зносу основних фондів до балансової вартості основних фондів.

де Кз - коефіцієнт зносу основних фондів;

Зо - сума зносу основних фондів;

Фк - балансова вартість основних фондів.

Показник зносу основних фондів може визначатись також у відсотках на початок і на кінець звітного періоду і дає змогу оцінити стан основних фондів.

Коефіцієнт придатності основних фондів розраховується за формулами:

Кn=1-Кз, або Кn=100%-Кз,

де Кn - коефіцієнт придатності основних фондів;

Кз - коефіцієнт зносу основних фондів.

Коефіцієнт придатності показує, яка частина основних фондів придатна для експлуатації в процесі господарської діяльності.

Коефіцієнти оновлення та вибуття розраховуються за формулами:

де Ко - коефіцієнт оновлення основних фондів;

Фу - вартість уведених основних фондів за звітний період;

Кв - коефіцієнт вибуття основних фондів;

Фв - вартість виведених основних фондів за звітний період.

Коефіцієнт оновлення основних фондів характеризує інтенсивність уведення в дію нових основних фондів. Він показує частку введених основних фондів за визначений період у загальній вартості основних фондів на кінець звітного періоду.

Коефіцієнт вибуття показує інтенсивність вибуття основних фондів, тобто ступінь вибуття тих основних фондів, які або морально застаріли, або зношені й непридатні для подальшого використання. Позитивною в діяльності підприємства є ситуація, коли вартість уведених в дію основних фондів перевищує вартість вибулих основних фондів. Для цього розраховується коефіцієнт приросту основних фондів.

До показників, які характеризують ефективність використання основних фондів, належать: фондовіддача, рентабельність основних фондів, сума прибутку на одну гривню основних фондів.

Найбільш загальним показником, який характеризує ефективність використання основних фондів, є фондовіддача.

де Фв - фондовіддача основних фондів;

Вп - вартість виробленої продукції за звітний період;

Фк - балансова вартість основних фондів на кінець звітного періоду. Відносним показником ефективності використання основних фондів є рентабельність. Цей показник визначається за формулою:

де Рф - рентабельність основних фондів;

Пб - балансовий прибуток за звітний період;

Фк -балансова вартість основних фондів на кінець звітного періоду.

Абсолютним показником ефективності використання основних фондів є сума прибутку на одну гривню основних фондів.

До показників ефективності використання основних фондів можна також віднести показник питомої ваги активної частини основних фондів у їх загальній сумі.

Розділ ІІ. Облік нарахування зносу (амортизації) основних засобів.

2.1. Порядок визначення та нарахування сум амортизаційних відрахувань.

Підприємства практично вже усвідомили необхідність ведення подвійного обліку здійснюваних господарських операцій: податкового і бухгалтерського. Що стосується основних фондів, то і тут немає винятків: податковий облік ведеться згідно зі статтею 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, бухгалтерський - згідно з ПБО 7, який є обов'язковим для застосування всіма підприємствами, їх об'єднаннями і госпрозрахунковими організаціями (крім бюджетних установ) після втрати чинності Інструкції з бухгалтерського обліку основних засобів.

Метою ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої (достовірної) та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Достовірна інформація про діяльність підприємства, його фінансовий стан необхідна як внутрішнім (апарат управління), та і зовнішнім користувачам.

Новий підхід до обліку основних засобів та процесу (методів) нарахування амортизації, що викладений в ПБО 7, перш за все повинен враховувати інтереси внутрішніх користувачів, а потім інших категорій користувачів.

Перш за все інформація про фінансовий стан (зокрема про стан основних фондів) необхідна власникам підприємства для управління господарством, прийняття відповідних рішень керівництвом тощо.

Внутрішні користувачі в процесі прийняття рішень постійно застосовують докладні дані бухгалтерського обліку. Тому необхідно забезпечити їх достовірною інформацією щодо стану справ на тій чи іншій ділянці обліку.

Достовірна інформація, щодо стану основних фондів може бути забезпечена у разі відповідності фінансового обліку основних засобів його реальному стану.

Основні засоби в процесі експлуатації зношуються, і тому на будь-який об'єкт нараховується знос. Знос не нараховується тільки по одному виду основних засобів - земельні ділянки.

Оскільки бухгалтерський облік основних засобів ведеться пооб'єктно, то і знос повинен нараховуватися і відображатися в бухгалтерському обліку по кожному інвентарному об'єкту основних засобів.

Знос об'єктів, які не підлягають амортизації, які використовуються як у виробничій діяльності підприємств (прикладом можуть бути безоплатно, отримані автомобілі, обладнання та інші), так і які не є об'єктами основних виробничих фондів нараховується тільки в бухгалтерському обліку.

При цьому нарахування зносу починається з першого місяця, наступного за місяцем зарахування об'єкта основних фондів на баланс підприємства, а припиняється - з першого числа місяця, наступного за місяцем його вибуття.

Суми амортизаційних відрахувань звітного періоду в податковому обліку визначаються шляхом застосування норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів на початок звітного періоду.

Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного періоду в такому розмірі (в розрахунку на календарний квартал):

Таблиця 2.1.

Норми амортизаційних відрахувань згідно законодавству.

До прийняття Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” діяв колишній порядок амортизаційних відрахувань. Він визначався великою кількістю груп, підгруп та видів основних фондів з індивідуальними нормами амортизаційних відрахувань (близько 2 тис.) і використання лінійного методу амортизації.

Одним з об'єктів уваги є амортизація податкова, тобто ті суми амортизаційних відрахувань, що як складова собівартість продукції впливають на величину оподаткованого прибутку. Крім того, через деякі особливості перехідного періоду (інфляція, падіння платоспроможного попиту) розрив між податковою та економічною амортизацією збільшився.

На порядку денному постало питання про те, щоб для цілей оподаткування радикально спростити чинний порядок амортизаційних відрахувань, об'єднавши, за прикладом багатьох розвинутих країн, усі капітальні активи у декілька великих груп, і встановити такі норми й методи амортизаційних відрахувань, які дадуть підприємствам змогу досить швидко компенсувати витрати, пов'язані з придбанням основних фондів.

Характерні особливості правил амортизації такі:

- об'єднання усіх основних фондів у три великі групи і відповідно застосування трьох норм амортизаційних відрахувань;

- розрахунок амортизаційних відрахувань за методом спадного залишку;

- відмова від пооб'єктного обліку основних фондів, які підпадають під визначення груп 2 та 3;

-зменшення балансової вартості основних фондів груп 2 та 3 на суму вартості їх реалізації;

- розподіл витрат пов'язаний з поліпшенням діючих основних фондів між збільшенням їхньої балансової вартості і безпосереднім списанням на витрати виробництва не залежить від виду виконуваних робіт (поточний чи капітальний ремонт, реконструкція та інш.), які не мають об'єктивних меж диференціації, а проводиться за чітким критерієм вартості, тобто коли такі витрати менші за 5% сукупної вартості груп основних фондів на початок звітного періоду, то їх відносять до валових витрат; суми ж перевищення, відповідно, збільшують саму балансову вартість і у подальшому підлягають амортизації;

- можливість застосувати спеціальну схему прискореної амортизації для групи 3 за нормами: 1-й рік - 15 відсотків, 2-й - 30 відсотків, 3-й 20 відсотків, 4-й - 15 відсотків, 5-й - 10 відсотків, 6-й - 5 відсотків, 7-й рік - 5 відсотків.

Головний напрям критиків описаного порядку амортизації, покликаного істотно спросити податковий облік, полягає у тому, що він, на відміну від попереднього, не забезпечує повної компенсації витрат інвестора на придбання та введення в експлуатацію основних фондів.

Якщо ж характеризувати встановлений законом порядок амортизації з точки зору фінансової звітності, то можна відзначити таке:

1. Запропонований механізм амортизаційних відрахувань не відбиває і у принципі не може відбивати реальний стан основних фондів. Отже, він не повинен використовувати у фінансовій звітності; у противному разі надходитиме неправильна інформація щодо стану фіксованих активів підприємства, призначена для заінтересованих користувачів. Для цілей фінансової звітності (що грунтується на концепції строку корисної служби активів), методи амортизації, запропоновані у законі, використовувати тільки для податкових цілей.

2. Впровадження порядку амортизації з огляду на необхідність розмежування амортизації, що обчислюється окремо для цілей оподаткування та фінансової звітності, означає відмову від колишніх традицій бухгалтерського обліку і перехід на використання принципів, характерних для європейської системи.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21