Інформаційна зброя - сукупність спеціалізованих (фізичних, інформаційних, програмних, радіоелектронних) методів і засобів тимчасового або безповоротного виводу з ладу функцій або служб інформаційної інфраструктури в цілому або окремих її елементів. Деякі науковці заперечують існування інформаційних воєн на території України, трактуючи події, які відбуваються в українському інформаційному просторі як психологічні атаки, чорний PR, інформаційні атаки.

На мою думку, явища, які мають місце на українському внутрішньополітичному просторі, мають бути визначені як інформаційні протистояння. В той час, як інформаційні війни скоріше використовуються на міжнародному рівні. Наприклад конфлікт між Україною і Росією може трактуватися саме як інформаційна війна. Росія постійно провокує гучними заявами український уряд та і просто зневажливо ставиться до українців у своїх інформаційних матеріалах. То Україна краде газ, то українців називають малоросами, або ж всі українці продалися американцям. Росіяни – братній народ, потроху починає ненавидіти українців. І якщо на початку цієї війни пересічним громадянам було байдуже, то зараз зневажливе ставлення проявляється не лише на рівні керівництва, а і на рівні мас. Ураховуючи масштабність і міжнародну специфіку цього конфлікту, активність обох його сторін та залучення інших гравців, він може трактуватися як інформаційна війна. Таким чином, українське телебачення задіяне у веденні інформаційної війни – на рівні міжнародних конфліктів, та інформаційного протистояння – на внутрішньополітичному рівні.

Прийоми, методи і технології, які використовуються під час ведення інформаційних воєн і протистоянь в українському інформаційному просторі приблизно ідентичні. Основні з них наступні:

1. Свідома дезинформація громадськості стосовно певних подій чи людини.

2. Дискредитація людини, спровокований підрив її репутації.

3. Прийом “інформаційного перевантаження”, коли в потоці другорядних повідомлень губляться дійсно важливі.

4. Маніпуляція емоціями аудиторії - брехня, яка компрометує опонента, може не виглядати достовірною, але вона торкається до чутливих струн людської душі.

5. Використання технічних засобів - готуючи репортаж про опонента, можна зробити сюжет з поганою якістю, різкістю, неякісним звуком та невдалим ракурсом.

6. Метод психологічного впливу – “забовтування” - викликає негативну реакцію до будь-якого явища. Застосовуючи його, можна боротися з опонентом, вихваляючи його і перебільшуючи його здібності.

7. Так званий “ефект ореола”, який полягає в тому, що, поставивши себе поряд із дуже гарною, привабливою, знаменитою або високопоставленою людиною, чи поряд з дитиною, претендент дещо піднімає свій статус і повагу в очах оточуючих.

8. Технологія, побудована на страху, коли ілюзорно або реально існуюча небезпека якогось явища багаторазово підсилюється і доводиться до абсурду. ЗМІ влаштовують істерію з приводу чергової “глобальної загрози”, викликаючи у людей масовий страх задля створення живильного ґрунту для маніпуляції масовою свідомістю.

9. Методи нейролінгвістичного програмування (набір поведінкових інструментів, які здатні “відчинити” деякі скриті механізми, що лежать в основі переконання або системи переконання). Образ будь-якої людини можна зв’язати з певною емоцією. Це роблять для того, щоб під час згадування про цю людину виникло потрібне маніпулятору переживання.

10. Звичайне перебільшення чи, навпаки, замовчування певних фактів під час подачі інформації. Майже всі з цих технологій були виявлені авторкою під час аналізу циклу програм проекту «Свобода слова» на українських каналах ICTV та Інтер за перше півріччя 2008 року, які повністю відображають наявність інформаційного протистояння на території України.

Найчастіше запрошеними до студії політиками да ведучим С. Шустером використовувались такі технології як дискредитація, дезинформація, маніпуляція емоціями аудиторії, метод забовтування, «ефект ореолу», звичайне перебільшення і замовчування. Програма «Свобода Савіка Шустера» на Інтері згідно з дослідженнями має більш великий рейтинг і приваблює більшу кількість глядачів, адже Савік Шустер – майстер стравити полярності, використовуючи прийоми маніпуляції емоціями як аудиторії, так і запрошених політиків. За змістом, добором гостей (від усіх політичних сил), рівнем пристрастей та реакцією аудиторії проект «Свобода Савіка Шустера» на Інтері та «Свобода слова» на ICTV найближче підійшов до ідеального формату політичного дебатного шоу.

Недоречними, я вважаю, є постійні озирання на думку Росії, штучне педалювання ідей, що роз’єднують Україну, в обох програмах, але треба ураховувати, що це, перш за все, – ток-шоу, висока драматургія яких вимагає високого градусу дискусії у студії. На думку авторки, для забезпечення нормальної та стабільної інформаційної безпеки нашої держави зараз необхідно створити потужну й дійову систему інформаційно-психологічного забезпечення. Для вдалого її функціонування потрібно забезпечити необхідну науково-технічну базу. Міжнародна ситуація в якій опинилась зараз наша держава вимагає рішучих кроків у цій галузі. Відношення до цієї проблеми як до другорядної може привести до ще більшого відставання від провідних країн світу, що надають особливих пріоритетів розвитку наукового дослідження нових методів та сфер застосування інформаційно-психологічної протидії. Україні необхідно вчасно врахувати нові реалії з вигодою для своїх інтересів. Ситуація вимагає створити потужне ядро загальноукраїнських видань та студій, які б визначали інформаційне обличчя нашої країни та координувати їх діяльність щодо завдань забезпечення національної безпеки нашої незалежної держави.

Беручи до уваги недослідженість такої важливої теми, як інформаційні війни на українському телебаченні, відсутність спеціальних теоретичних праць та величезний калейдоскоп найрізноманітніших каналів, передач, програм, дикторів та ведучих зі своїми манерами, стилем, особистісними характеристиками, можна зробити висновок, що ця тема вимагає вдумливого й системного аналізу. Для подолання відставання інформаційної культури українського телебачення від кращих європейських взірців слід підвищити його технічний рівень, етику в тележурналістиці, що може стати важливим, долетворчим чинником у формуванні майбутнього і доброго імені України у світі.

Грамотний ефір

День української мови та писемності, який припадає на 9 листопада, змусив багатьох подивитися на телебачення ще з однієї точки зору — мови та її використання в рамках українського ефірного простору. Ця проблема має не одну сторону. Зокрема, що стосується виконання норм законодавства, у якому прописано, що українське телебачення повинно бути україномовним. Але тут ми торкнемося іншого боку справи, можливо, дещо делікатного, але, безумовно, важливого — грамотності. Уже всоте констатуючи, що телебачення є найбільш масовим засобом масової інформації (і втисячне наголошуючи на відповідальності, що лягає на його зовсім не тендітні плечі у зв’язку з цим), я говорю про те, що потрібно це телеканалам чи ні, але саме вони, як правило, стають неформальними підручниками з мовознавства і лексичними словниками. Саме на мовлення телеведучих, особливо інформаційних програм, орієнтується левова частка населення, надаючи їм місію взірця правильної вимови. Тож на грубі помилки телебачення права не має. Тут абсолютно не йдеться про якісь власне мовознавчі нюанси і фонетичні нетрі. Усе, виявляється, значно глибше. Зокрема, у випадку з наголосом у слові «український», за твердженням багатьох мовознавців, справа зовсім не у фонетиці, а у самоідентифікації. То українці ми чи українці? Вирішувати вам, а не телеведучим.

У питанні грамотності телебачення важливо не перегнути палицю. Помиляються всі, а надто ЗМІ, а надто вкрай оперативне телебачення. Утім, мовознавець, доцент Інституту журналістики Людмила Шевченко, яка цей процес уважно відстежує, стверджує, що останнім часом справи з грамотністю на телеканалах значно поліпшилися. «Я вважаю, що зараз ситуація виправляється, — каже вона. — СТБ навіть прагне впроваджувати ті елементи мови, які були колись відібрані у нас, у часи, коли виконувалася програма наближення української мови до російської». Серед найпоширеніших помилок у мові телеведучих є фонетичні: Вони трапляються дуже часто. Наприклад, вимовляють «риклама» замість «реклама», «обраф», «підтримаф» замість «обрав», «підтримав». Між іншим, часто ця помилка трапляється у Людмили Добровольської. Часто також звуки «дь» і «ть» вимовляють із призвуком «ц» — на манер російської вимови. Що стосується класичних випадків, як, наприклад, вживання російської «кальки» «приймати участь» замість правильного українського варіанту «брати участь», то, за словами мовознавця, такі помилки у ведучих уже не трапляються. Натомість вони активно звучать з вуст гостей студії. Між іншим, фірмова мова телеканалу СТБ, свого часу викликала безліч дискусій серед навколотелевізійної громади. З одного боку, реанімувати «загноблену» і «вирівняну» більшовиками органічну українську мову — справа благородна. З іншого боку — ця благородна справа суперечить нормам чинного правопису, порушеннями норм якого всім докоряють. Чи має право один із найрейтинговіших телеканалів використовувати в ефірі фактичний анахронізм?

У мене це не викликає заперечення, норми української мови 1920-х значна частина мовознавців навіть пропонує ввести до правопису, бо вони відповідають системі української мови і свого часу були вилучені штучно. Потреба у використанні мови 1920-х у інформаційних випусках «Вікон» виникла органічно, так само як із часом виникає потреба у поверненні до того, що було ліквідовано штучно. Впливу цієї трансформації на рейтинги новин дослідити не намагалися, але знаємо, що думки медійників з цього приводу є різні. Нагадаємо, що ще минулого року на захист своєї мовної політики СТБ прикликав Інститут мови НАН України. Результатом наукової експертизи мовної практики телеканалу СТБ стала книга «PROMOVA, або Де ми помиляємося...», де прослідковано найпоширеніші огріхи мовлення телеведучих, а також подано настанови щодо складних і суперечливих випадків написання та вживання слів. Ця книга була видана, аби довести, що мова, яку використовують «Вікна» — це не просто родзинка телеканалу, а повноправний варіант сучасної української мови, який поступово повертається в свою колишню роль. Добре було б, аби зміст діяльності ТБ був найоптимальнішим найперше у пізнавальному і об’єктивному сенсі, а грамотність висловлювань ведучих і гостей була не проблемою, а приємним бонусом для глядачів.

Мовні нюанси

Сьогодні в інформаційному просторі, де українська мова намагається посісти гідне місце чи задумуємося ми про те, чи правильно говоримо, вживаємо слова та вислови, словосполучення тощо. На телебаченні, у засобах масової інформації та численних Інтернет-виданнях можна почути і прочитати українську мову. Та чи така вона як має бути? Де золота середина і чи повинна вона взагалі існувати? Хіба в мові може бути середнячок? Рекламні тексти, ті взагалі й українськими назвати не можна, немає цілісності: нерідко чисто український вислів межує з кальками та недолугими словосполученнями. Нерідко навіть чула закиди, на кшталт: «а чи не можна щоб цей текст був не дуже українським..?» А це, вибачте, як? А ось так.

Для прикладу розгляньмо деякі словосполучення, які в інформаційних просторах вживають неправильно, тамтешні працівники навіть не здогадуються про це. А такі мовні нюанси варто пам’ятати тим, чиєю зброєю є слово. За правилами не можна вживати залежних від ступеньового прикметника слів без прийменників за, від, порівняно з, або без сполучника ніж (аніж). Тому правильно говорити: більший за (від) нього, а не більший нього; знати краще за (від) інших, а не знати краще інших. Часто можна почути не властиве українській мові вживання активних дієприкметників теперішнього часу. Наприклад, атакуючий, відбілюючий засіб, координуючий орган, оздоровчий ефект, хвилюючий, тоді коли потрібно – атакувальний (наступальний), відбілювальний (для відбілювання), координаційний орган, оздоровлювальний ефект, бентежний (який хвилює, бентежний). Не зайвим буде відмітити, що потрібно вживати: відповідно до і згідно з, залежно від, а не в залежності від; незважаючи на протести, а не не дивлячись на протести, порівняно з, а не у порівнянні з. Дуже розхожа помилка вживання похідних сполучників: не стільки.., скільки; чим.., тим; у той час як; тоді як потрібно – не так.., як; що.., то; тоді як. Деякі працівники слова навіть і не здогадуються про те, що у дієприкметників на -учий (-ючий) є українські відповідники. Наприклад дієприкметник існуючий залежно від контексту може мати різні відповідники. Так, правильно казати: наявні проблеми, а не існуючі, чинне законодавство, заведений порядок, сучасні кордони держави, теперішні ціни. Так само до дієприкметника діючий можливо підібрати не один відповідник: активна речовина, а не діюча, впливовий важіль, дійові особи, регулярна армія, активний вулкан. Домінуючий = тенденція, що переважає, а не домінуюча тенденція; визначальний (основний) чинник; провідна (домінантна) ідея, переважне вживання; основна (типова) конструкція. Виконуючий = який виконує обов’язки; виконувач обов’язків, виконавець ролі. Початкуючий = поет-початківець. Практикуючий = лікар-практик. Наступаючий = війська, що наступають; з настанням Нового року!; з передноворіччям!; з прийдешнім Новим роком!. Віруючий - вірник; вірянин. Відпочиваючий - який відпочиває; відпочивальник. Біжучий - рухомий рядок, а не біжучий рядок. Несуча - основна (тримальна) стіна.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5