ЗМІСТ
Вступ
1. Творча поведінка, особливості, навички та майстерність роботи радіожурналіста
2. Моніторинг програм, присвячених спорту
3. Детальний аналіз програм, присвячених туризму
Висновки
Література
ВСТУП
В роботі планується розкрити поняття творчої поведінки, особливостей та навичок роботи радіожурналіста. А також проаналізувати радіопередачі присвячені спорту та туризму.
Радіожурналістика – це вид журналістської діяльності, що базується на використанні технічних засобів радіомовлення, а також сукупність радіопередач, які належать до галузі журналістики (не радіомистецтва), результат творчої діяльності радіожурналістів. Радіожурналістика має низку специфічних властивостей, які відрізняють її від інших видів журналістики.
Саме в радіоефірі дуже важлива особистість радіоведучого та якості, якими він володіє.
Ведучий на радіо – це уособлення і творчої групи програми, і певних ідей, і певного способу життя, мислення, світогляду. Для слухача ведучий радіопрограми – це узагальнений образ представників певного прошарку населення, вікової чи соціальної групи.
Тому дуже важлива майстерність радіоведучого, його особистісні якості, професійні навички та життєвий досвід.
Хотілося б підкреслити актуальність програм присвячених спорту та туризму. Програми саме таких тематик повинні розвиватись і набувати популярності. Вони несуть не тільки інформативну функцію а й виховну, пізнавальну. Дізнаватися про видатних спортсменів, їх досягнення, розповіді про різні види спорту – це саме та інформація, яка потрібна підростаючому поколінню і має дидактичний характер.
Щодо програм присвячених туризму, то сучасні радіопередачі не тільки рекламують зарубіжні курорти, а й розповідають про звичаї та історію не тільки народів далекихкраїн, а й про перли української природи та історії.
В роботі ми торкнемось як позитивних, так і негативних сторін висвітлення тем, присвячених спорту та туризму.
Це – високий рівень оперативності, лише акустична природа інформування, особливий характер емоційного впливу на аудиторію, внаслідок цього – своєрідність композиції радіоматеріалу, спеціальні прийоми організації уваги слухачів тощо.
Кожен радіожурналіст покликаний найефективніше реалізувати функції радіомовлення, що тісно пов’язані з принципами діяльності радіоорганізацій. Передумовами здійснення цього важливого суспільного завдання є моральна відповідальність і високий професіоналізм радіожурналіста.
Високий професіоналізм радіожурналіста охоплює “вміння оперативно інформувати, відгукуватися на актуальні питання, глибоко і компетентно проникати в суть суспільних подій і явищ, правдиво узагальнюючи їх з певних групових, державних, загальнолюдських інтересів, сміливо, аргументовано, цікаво і переконливо втілювати власні думки і думки співрозмовників у стислій і досконалій формі, домагаючись певних духовних і практичних результатів”. Будучи безпосереднім учасником комунікативного процесу, радіожурналіст використовує певні способи побудови і подачі матеріалу для вирішення конкретного творчого завдання.
Що ж необхідно для того, аби стати радіожурналістом, майстерно оволодіти цією професією? Цій проблемі присвячено чимало наукових, науково-популярних досліджень, дискусійних публікацій в мас-медіа. Тому в контексті історіографії предмета варто згадати насамперед українських вчених: В. В. Лизанчука, В. Я. Миронченка, А. З. Москаленка, В. П. Олійника, Г. Г. Почепцова, В. В. Різуна, Ю. Г. Шаповала, Т. В. Щербатюк та ін., які аргументовано обстоювали ідею журналістської творчості.
Безперечно, як і в кожній професії – спрямованість інтересів і знання. Якщо оперувати лише цією тезою, то телерадіожурналістикою може займатися кожен, хто виявляє зацікавленість і поінформований про те "як робити журналістику". Певною мірою, так воно і є, коли в телерадіоефірі з'являються персонажі від журналістики, які озброєні знаннями з "товстих" підручників, конспектами сотень лекцій відомих викладачів і бажанням стати теле- чи радіозіркою.
Як справедливо зазначав Ю. Г. Шаповал: "Журналіст – професія з цілим рядом своєрідних вимог до людини. Як і будь-яка інша професія, вона передбачає наявність навиків, які, доповнюючись індивідуальними рисами людини, дозволять кваліфіковано виконувати завдання" . Все це цілком правильно і логічно – поєднання знань і бажань – ключ до успіху в кожній справі. Однак професія радіожурналіста має те, що дається не всім, а приходить тільки на рівні здібностей і навичок.
Розуміння і відчуття, що таке телевізійний жанр і радійний жанр, з’являться, коли журналіст передусім відчуватиме, наскільки для телебачення і радіомовлення важливе поєднання вербального і візуального. Справді, якщо для телевізійного екрана зображення і звук – це своєрідна функціональна гармонія сприйняття дійсності, то для радіо – синтез зображення і звуку відбувається швидше на підсвідомому рівні. Тому формула "говори так, щоб я тебе бачив і відчував, говори так, щоб я бачив і відчував те, що бачиш і відчуваєш ти" є надзвичайно важлива як для сучасного телебачення, так і для радіомовлення. І внутрішня жанрова специфіка телерадіоефіру – це те, що дається не відразу, це те, що потрібно відчувати і чого необхідно навчитися.
Сучасна радіожурналістика – це прикладна наука, яка діє в контексті ринкових законів і є формою бізнесу, формою підприємництва, тимчасом, як бізнес і підприємництво є змістом існування радіожурналістики як творчого процесу. У результаті такого поєднання форми і змісту функціонує телерадіоринок, сенс існування якого виправданий тоді, коли телерадіокомпанія виставляє на продаж продукт і починає на ньому отримувати прибуток. Радіожурналіст після навчання у вузі потрапляє на цей телерадіоринок і прагне виготовляти той творчий продукт, який буде продаватися, тобто приносити йому прибуток.
У цьому контексті варто пам'ятати, що радіожурналістика – це творчо-виробничий процес і журналістові-практикові доводиться поєднувати в ефірі творче і технічне: журналістську майстерність і знання, пов’язані з технічним забезпеченням телерадіомовлення, технічним процесом діяльності телекомпанії і радіостанції. Сучасний журналіст, який готує матеріал до ефіру, має орієнтуватися у всьому технологічному алгоритмі виготовлення програми, оскільки, це прямо чи опосередковано впливає на процес виготовлення радіомовної продукції.
Бо радіожурналіст як професіонал і творець тоді є сучасним, коли розуміється на технічних механізмах діяльності телерадіокомпанії, орієнтується в базових питаннях, пов'язаних із вибором телерадіокомпанією діапазону радіохвиль, каналу і частоти мовлення, типу передавача і антени, специфікації ефірного і продакшн-обладнання, знає необхідні комп'ютерні програми і програмне забезпечення для ефірного мовлення і збору інформації, володіє навиками аудіо(відео)інженера і звуко(теле)режисера, знаннями технічного забезпечення проведення прямого ефіру і т. д.
Програма як продукт журналістської роботи на радіо відзначається певною методикою творчості, яку потрібно знати і розуміти майбутнім професіоналам телерадіоефіру. Наприклад, літературний сценарій телерадіопрограми – перший крок до втілення авторського задуму. Будь-який телерадіотвір починається з ідеї. Іноді автор (журналіст) довго "виношує" її ефірний еквівалент, відмовляється, починає пошуки іншої ідеї, яку не завжди легко матеріалізувати.
Професіонали з великої літери, імпровізатори, які мають і великий досвід і вміння можуть іноді навіть обходитись і без сценарію. Але початківцям так ризикувати не слід. Фундаментальна підготовка до ефіру допоможе не мовчати в ефірі, побороти хвилювання, а вже потім реалізувати свій творчий задум.
Прямий ефір – це завжди фіксація моменту життя, опис ситуації. Тому суб’єктивна форма викладу матеріалу є неминучою. Автор програми з повним правом говорить від першої особи, від свого “Я ”, описує свої відчуття. А це означає, що саме в цьому випадку виникає потреба в індивідуалізації мови, голосу. Хорошого репортера слухачі повинні впізнавати з перших же хвилин та слів в ефірі, як пізнавали та пам’ятали довгі роки майстерність триматися біля мікрофону таких майстрів, як Ніколай Озеров, Юрій Арді, Константин Ретинський.
Але іноді, особливо сучасні ведучі намагаються аж занад-то індивідуалізувати свою мову та манеру проведення радіопередач. Особливо часто зараз є тяготіння ведучих до ненормативної лексики. Варто пам’ятати, що радіо, будучі засобом масової інформації, базується саме на слові, а вибором стилістики мови можна впливати на емоційний стан аудиторії.
Говорячи про майстерність та навички роботи раріожурналіста, неможливо не згадати саме про риси характеру, які повинен мати справжній радіожурналіст.
Перш за все радіожурналіст повинен бути впевненим в собі. Але саме впевненим а не самовпевненим, коли ведучій протиставляє себе оточуючим і тому виглядає зухвало.
Стриманість, по суті, означає економію в прояві емоцій, своїх особистих симпатій і антипатій, вміння залишатись в коректних професійних рамках. Іноді в ефірі звучать зухвалі провокації і щоб виглядати достойно ведучому дуже потрібно бути стриманим, не грубити у відповідь. Але є і інша крайність – емоційна скупість. Тоді ефір стає безбарвним та нецікавим.
Тактовність – супутниця стриманості, правильний вибір поведінки стосовно конкретних обставин. Тактовність – це інстинктивне почуття рівноваги, а не маска. Це повага і розуміння до особистості співрозмовника, мотивів, якими він керується в спілкуванні з журналістом. Це і обережність і люб’язність у тих випадках, коли ці якості особливо потрібні.
Мобілізованість як зовнішня так і внутрішня. Журналіст повинен триматися без фамільярності, без надмірною напруги і завжди виглядати готовим до діяльності.
Треба пам’ятати, що в процесі спілкування інтереси людей різняться, між ними так чи інакше розподіляються ролі: один партнер (саме радіожурналіст) намагається отримати інформацію, а інший – повинен дати її. Саме при спілкуванні виникають різні проблеми, яких радіожурналіст повинен або уникнути, або запобігти їм. Слово, яке ви сказали в прямому ефірі вже не повернеться. Найкращий варіант - це позиція рівних, коли кожний з співбесідників – професіонал в своїй справі.
Для радіоведучого є одне правило, яке діє завжди: будь самим собою. А саме це зробити найскладніше. Часто радіоведучі забагато грають перед своєю аудиторією, хизуються своїми знаннями, виконують ролі “веселунчиків”, або нігілістів.
Але слухачеві в більшості випадків це не потрібно. Слухач чекає простої людської розмови.
У роботі радіоведучого, радіожурналіста, головне не те, наскільки багато він знає, наскільки багато читав і наскільки добре вчився, а те, в якому обсязі він вміє використовувати на практиці усе те, що знає. Ерудит з червоним дипломом може розгубитися в ситуації, з якої двійочник вийде з блиском й усмішкою.
Страницы: 1, 2
