- одержання задоволення, позитивних емоцій ;

- зняття напруги (рекреація й релаксація), редукція тривоги;

- відхід від реальності;

- азарт;

- емоційне осмислення комічного (гумор) [1]

Розважальні передачі – є важливим елементом соціального регулювання й, тим більше, соціальної інтеграції. І кожна з них у вмілих руках журналіста, здатна зробити більше, навіть ніж науково-популярна програма.

Функція соціалізації

«Під функцією соціалізації розуміється передача культурних здобутків, засвоєння дитиною норм, цінностей, зразків поведінки, що дозволяють їй адаптуватися до соціальної дійсності. Сутність соціалізації полягає в поєднанні пристосування (адаптації) і самоствердження людини в умовах конкретного суспільства» [42, с.174].

Соціальна ситуація розвитку дитини в Україні, як і в багатьох країнах пострадянського простору, сьогодні відрізняється високим ступенем драматизму: економічні труднощі, політична нестабільність, дегуманізація суспільних зв'язків і криза родини, соціальне сирітство та криміналізація суспільства – сучасна епоха «культурного вибуху» висуває підвищені вимоги до фізичного, психологічного, морального й духовного здоров'я маленького громадянина, приреченого виживати в таких умовах [33, с.184].

«Найважливішими ознаками несприятливої соціальної ситуації для зростаючої особистості є руйнування уставлених протягом тисячоліть природних інститутів соціалізації – родини та дитячого співтовариства, зміна морально-психологічного клімату в суспільстві, вплив засобів масової інформації, зокрема, реклами» [33, с. 185].

«Соціалізація - це процес засвоєння індивідом протягом усього його життя певної системи знань, соціальних норм і культурних цінностей, настанов і зразків поведінки, які дозволяють йому функціонувати в якості повноправного члена суспільства, до якого він належить» [ 32, с.79].

Соціалізація неможлива без активної участі самої людини в процесі засвоєння широкого кола цінностей, понять і навичок, на ґрунті яких складається її повсякденне життя.

Отже навчальний, розважальний, виховний вплив телебачення на дітей сьогодні є досить актуальним. Простіше кажучи, за допомогою передач і мультфільмів дитина вивчає навколишній світ. Завдяки тому, що дитячі телепрограми є важливим джерелом інформації, у дитини формується і розширюється знання про світ. У зв'язку з цим, саме зараз серед важливих і пріоритетних завдань суспільства в число перших слід включити відродження дитячого освітнього, учбового телебачення й розвиток освітніх мультимедійних телевізійних технологій. Відомо, що навчально-виховні програми впливають на дітей, розширюють коло їхніх пізнань та доповнюють знання, що одержані ними у школі. Ці програми більш привабливі для дітей у порівнянні з методами, що використовуються в шкільних закладах, тому що дитяче телебачення має можливість розвивати здатність маленьких дітей до творчості. Це здійснюється шляхом зупинки кадрів і порівнянь, приведення приклада, питання, спонукання мислення, уяви й спонукання до творчості взагалі [75, с. 324].

Однак необхідно брати до уваги, що в міру дорослішання дитини виховна й навчальна роль телебачення знижується. Крім того, у сьогоднішній ситуації постійної боротьби за українізацію, дитяче телебачення можна розглядати як ще один зі способів пропаганди мови.

Дитяче телебачення сьогодні складається з певного відсотку телепрограм, що входять до сітки віщання українських телеканалов. Визначимо подані терміни:

Сітка віщання – це документ, який складається мовником телеканалів на конкретний період, та містить перелік, послідовність, найменування, час виходу в ефір інформаційних, публіцистичних, соціально-економічних, спортивних, дитячих та музично-розважальних програм [74, с.114].

Телепрограма – це сукупність телевізійних передач, що мають постійну назву, виходять в ефір не рідше одного разу в рік, та зареєстровані відповідно до чинного законодавства [74, с.120].

Телепередача – це послідовність повідомлень або інших матеріалів, що підготовлені й призначені для телемовлення. Передачі вважаються окремою, закінченою в організаційному та тематичному відношенні частиною телепрограми [74, с.120].

Загалом телевізійні програми, що наповнюють сітку мовлення українських телеканалів, прийнято поділяти на:

- інформаційно-публіцистичні програми;

- художні програми;

- освітні програми;

- телевізійні ігри й розважальні програми;

- телепрограми для молоді;

- телепрограми для дітей і юнацтва;

- реклама на телебаченні; [71, с.24]

Також телепрограми можливо розділити за видами художнього телебачення:

- теледрама (і її різновиду : трансляція театрального спектаклю, адаптація, телеспектакль);

- драматичний телефільм;

- багатосерійний телефільм;

- кінофільм на телеекрані;

- музика на телеекрані; [71, с.25]

У свою чергу структура дитячого віщання поділяється на наступні види телепрограм:

1. Анімація (мультфільми й мультсеріали)

Аніме (від япон. [аніме], від англ. [animation] – анімація) — японська мультиплікація, яка представляє собою величезний сегмент дитячого віщання на українському телебаченні й займає більше годин телевізійного ефіру. Першим і фундаментальним достоїнством аніме є небачений діапазон тем і піджанрів цього мистецтва. Головна відмінність від мультиплікації інших країн полягає в тому, що аніме, в основному, робиться з розрахунку на підліткову та дорослу аудиторії. Стиль анімації характеризується насиченістю кольорів і деталей графіки. Аніме часто відрізняється характерною манерою зображення персонажів. Сюжети анімації часто наповнені фантастичним або футуристичним змістом. Випускається у формі телевізійних серіалів, а також фільмів, що розповсюджуються на телебаченні [29].

2. Мультиплікація або мультфільм - вид екранної продукції та один зі способів творчого створення фільмів. Традиційно мультиплікацією вважається «мальований фільм», кожний кадр якого фотографується окремо, причому розходження між малюнками при перегляді плівки складаються в природні рухи. Однак методи blue-box і комп'ютерного накладення зображень фактично теж є мультиплікацією. Дотепер існує і як жанр (в основному завдяки американському й радянському напрямкам мультиплікації), і як технічний спосіб при виготовленні добутків різних жанрів, особливо з рекламними цілями або рекреаційною функцією. Мультиплікація як форма мистецтва розвивалася екстенсивно з пошуком нових і несподіваних напрямків. Існують повнометражні мультфільми, побудовані за законами драматичної композиції й призначені в основному для кінопрокату, та телеперегляду. Формально мультфільм (навіть серіал) не є специфічно телевізійним добутком, однак своєрідна «інтимність», камерність сприйняття приводить до того, що основним місцем мультфільму стає домашній телеекран.

Загалом на українських телеканалах транслюється багато іноземних мультфільмів, серед яких разом із високоякісними, містяться медіапродукти низькопробного зразка, що пропонують дитячій аудиторії демонстрацію бійок, гонитви, сцен фізичного придушення, знищення противників, відкритого насильства, хоча й для досягнення благих цілей. Подібні мультфільми, або анімації несуть у дитячу аудиторію невиправдано високу дозу жорстокості й агресивності. Мультфільми на кшталт «Сімпсонів» або «Футурами» -не призначені для малої глядацької аудиторії, але будь-які анімаційні фільми, що транслюють на телебаченні обов’язково привертають підвищену увагу дітей молодшого віку, та й частенько підносяться телеканалами як дитячі мультсеріали. Альтернативу американським мультфільмам представляють старі добрі радянські мультики - прекрасні, повчальні, але зняті, на жаль 20-30 років назад, що не можуть конкурувати з якісними мультимедійними стандартами сучасної анімації,тому будуть на жаль менш зрозумілі й цікаві новому поколінню дітей [29].

3. Дитячі передачі. Спеціальні дитячі передачі становлять незначний обсяг у дитячому віщанні українських телеканалів, і створюються як правило на держаних та обласних ТРК. На ведучих комерційних телеканалах значно знижений обсяг дитячих програм власного виробництва, а на деяких подібного телепродукту й зовсім немає. У число дитячих у звітах телекомпаній попадають передачі, тематика й границі аудиторії яких розмиті. Немає спеціальних програм для маленьких (до 3 років), для молодших підлітків ( 9-11 років), для юнацтва. Спостерігаються спроби заміни спеціальних дитячих телепередач, на мультфільми,дитячі фільми та серіали. До того ж деякі телеканали відмовляються транслювати дитячі програми в прайм-таймі, ставлячи їх показ на 4-6 ранку.

5. Дитячі телесеріали. Телесеріали для дітей займають ще менше часу в ефірі, ніж дитячі передачі. На будь-якому, узятому навмання телеканалі, щодня виходить кілька телесеріалів для дорослих - як вітчизняних, так і закордонних (причому останні роки частка вітчизняних стрічок у серіальном кінопоказі росте). На жаль, це не ставиться до серіалів для дітей. У тім скромному наборі дитячих серіалів, що сьогодні існує на телебаченні, вітчизняних стрічок практично немає.

6. Фільми для дітей. Художні фільми для дітей представленні у телепросторі, як найчисленна категорія телепрограм дитячого віщання. Їхня присутність у телевізійному ефірі звичайно не перевищує десяти годин на місяць. Виключення становлять періоди шкільних канікул, коли загальна тривалість показу дитячого кіно зростає до 30 годин. Варто зазначити, що у передачах вітчизняного телебачення для дітей виразно виявляється «американський акцент» і третину всього об'єму дитячого мовлення складають так звані родинні комедії американського виробництва (які за жанром не можливо прирахувати до дитячих стрічок). Отже телевізійна політика кінопрокату орієнтує ціннісні подання сучасного підлітка особливим образом: жанрово-тематична специфіка художніх фільмів зорієнтована на «американізацію» підліткової субкультури. Більше того, частина фільмів, трансльованих по українському телебаченню, є серіалами (в основному американськими й південноамериканськими), що припускає не просто регулярне проведення глядачами великої кількості часу перед екранами в певні години, але й ідентифікацію з персонажами, які істотно впливають на світосприйняття підлітка [64].

1.3 Принципи функціонування сучасного дитячого контенту

Практично все наше телебачення функціонує як комерційне, існуючи за рахунок реклами, а це значить, що всі канали орієнтуються на масову аудиторію й формують свій ефір, опираючись на рейтингові показники, що говорять про ступінь попиту глядачів на програми певних жанрів. Відомо, що найактивнішою та численною глядацькою аудиторією завжди були діти й підлітки. Вони починають дивитися телевізор у віці приблизно від двох років. Існує багато білих плям у висвітленні дитячої тематики в засобах масової інформації. Вітчизняний телеефір не адаптований до дитячих інтересів. І тому питання збільшення програм для дітей у вітчизняному ефірі багато в чому залежить від зацікавленості рекламодавців, адже українське законодавство забороняє переривати дитячі передачі рекламними роликами. У пункті 4 статті 13 Закону України «Про рекламу» зазначено: «Забороняється переривати з метою розміщення реклами трансляції програм для дітей» [10]. Тому для дитячих телепередач дуже складно знайти спонсорів, і сьогодні вони все ще залишаються малобюджетними.

Відомо, що за останнє десятиріччя зросла кількість масових, загальнодоступних телеканалів. Сьогодні середня міська родина в Україні має можливість дивитися вісім українських каналів. На вітчизняному телеекрані з'явилися нові жанри телепередач і типи телевізійних видовищ. Але найбільша частка ефіру сьогодні спрямована на загальній кінопоказ стрічок. У цьому контексті під кінопоказом розуміється частина телеефіру, що містить у собі художні кінофільми, а також телевізійні фільми й серіали. Подібного обсягу кіно на загальнодоступних телеканалах в західних країнах світу немає. Можна сказати, що щоденна телепрограма сучасного українського глядача майже наполовину складається з кінопродукції (кінофільмів і телесеріалів), анімації й документальних фільмів. Доповненням до цього контенту постають розважальні програми, що містять ігри, шоу, гумористичні, музичні й деякі інші види програм.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9