У цілому, моностилістичні культури відрізняються наступними характеристиками:
1. У них є спеціалізовані групи "творців", які одержували право вирішувати, що саме можна вважати твором мистецтва й у якому ступені;
2. Порядок "прилучення" до культури встановлювався у вигляді раз і назавжди певного розпорядку, і це прилучення виробляється в строго певних місцях;
3. Канонізація жанрів і стилів культурної діяльності [20, с. 21].
У полістилістичних суспільствах ситуація інша, хоча й відрізняється залежно від місцевих умов.
У дійсному полістилістичному суспільстві твій особистий стиль в одязі й у поведінці - тільки твоя особиста справа. Для приклада можна привести тих же стиляг. Свої попугайські піджаки, краватки з мавпами й вигадливі черевики на товстій підошві вони не шили самі, а купували готовими. Індустрія стилю цивілізованих держав, відкритих у стилістичному культурному значенні, робить одяг і різні речі не тільки розраховуючи на якийсь пристойний конформістський середній клас, а охоплює ще й субкультури.
Щось подібне можна бачити й сфері культури. Всі стилі й напрямки мирно співіснують між собою, жорстко конкуруючи лише при безпосередньому виході на ринок. Ринок добутків художньої культури вкрай нестійкий, у ньому є свої віяння й мода. У якийсь момент можуть "добре йти" на ринку твору класичної школи, а в якийсь момент імпресіоністи, яких потім перемінять експресіоністи, а їх - продовжувачі справи Сальвадору Дали й так далі нескінченно.
2.2 Концепції функцій журналістики
Діяльність журналіста в просторі культури припускає виразне усвідомлення всіх можливостей журналістики як соціального об'єкта, як сфери діяльності і як сфери творчості.
Тому треба особливо зупинитися на функціях журналістики.
Функціями (від лат. functio - обов'язок, призначення, роль) у журналістиці прийнято називати "сукупність її обов'язків і виконуваних завдань", а також спосіб її "життєдіяльності в суспільстві". Функції журналістики досить стійкі, і завдяки цьому є можливість їх спостерігати й описувати. У той же час вони досить різноманітні, складно структуровані, різноманітні у своїх взаємодіях і мають розвинену ієрархію [4, с. 59].
Склад функцій журналістики і їхня структура - об'єктивні, але визначення різних що складають і взаємодіючих елементів, у силу ряду причин, можуть бути представлені по-різному в різний історичний час. Так, спочатку в радянській теорії журналістики переважали концепції, що спираються на твердження В. Леніна, що "газета не тільки колективний пропагандист і колективний агітатор, але також і колективний організатор" [4, с. 65].
Для даної концепції були характерні однозначні об'єкт-суб'єктні стосунки між журналістикою й аудиторією, тобто вплив "культурної складової" масової інформації на аудиторію повинне було відбуватися строго дозовано, до публікації допускалася лише інформація про події, визнаних державою гідними висвітлення, у тому числі й про події, що відбуваються в сфері культури (творів письменників, театральних постановок і багато чого іншого), а також публікація приписань йдучи в руслі й стилі даних подій [4, з. 67].
Але в рамках даної концепції час від часу робилися спроби якоїсь деталізації функцій журналістики, у тому числі обґрунтовувалася наявність таких функцій, які в даній роботі названі культуроформуючими.
Ленінська концепція функцій журналістики вже в ті роки була все-таки не єдиною. До початку 70-х років на основі досліджень по соціології преси й психології журналістської творчості, а також на основі методологічних досліджень у даній сфері й деяких інших, склалися трохи інші концепції функцій журналістики.
Паралельно шли дослідження функцій журналістики, що опираються на теорію інформації, кібернетики й інші науки, які привели до створення досить оригінальних, хоча й схожих в основних рисах концепцій функцій журналістики.
З'єднання цих двох потоків досліджень не могло не привести до появи таких концепцій функцій журналістики, у яких прямо ставилося питання про їхній взаємозв'язок й їхню єдність. Так, Е. Прохоров представив комплексний і структурований опис взаємодії журналістики з масовою аудиторією й соціальними інститутами й показав, що журналістика виконує велику кількість функцій. Це функції:
¾ ідеологічні;
¾ безпосередньо-організаторські;
¾ культурно-освітні (пізніше даний автор назвав цю групу функцій журналістики культуроформуючими);
¾ рекламно-довідкові;
¾ рекреативні,
¾ комунікативні [22, с. 154¾155].
Кожна із цих функцій складним способом взаємодіє з усіма іншими. При цьому комплексність виконання журналістикою своїх функцій носить двоякий характер:
¾ макрорівень, тобто, вся сукупність текстів газети, журналу, програми радіо або телебачення;
¾ рівень окремих творів. При цьому текст може бути монофункціональним, з домінуючою функцією, поліфункціональним, причому останній користується найбільшим інтересом [22, с. 158].
Із усього цього можна запропонувати наступну модель системи функцій журналістики. У центрі (або нагорі) системи функцій журналістики перебувають ідеологічні функції, тобто функції, що визначають самі головні, основні, базові принципи й правила впливу на масову аудиторію з метою створення певної масової свідомості цієї аудиторії.
Ідеологічні функції через зв'язки різного роду впливають на підпорядковані функції - безпосередньо-організаторські, рекреативні й культуроформуючі, а на самій периферії структури розташовуються комунікативні функції журналістики, які, власне, і визначають безпосередню можливість впливу на масову аудиторію. Але й безпосередньо-організаторські, і культуроформуючі, і рекреативні, і комунікативні функції журналістики впливають на ідеологічні функції, змушуючи їх змінюватися залежно від певних умов діяльності журналістики.
2.3 Зміст і структура культуроформуючих функцій журналістики
Описана сукупність різних концепція функцій журналістики, зрозуміло, не включає всіх запропонованих і регулярно пропонованих на розгляд науковому співтовариству класифікацій, які, як правило, є лише деякою видозміною вищезгаданих.
Але нас цікавлять культуроформуючі функції. Для того, щоб зрозуміти принцип їхньої дії для початку розкриємо питання: "Чому дані функції названі культуроформуючими?
Сучасні концепції журналістики походять із однозначного розуміння процесу впливу журналістики на масову аудиторію як "суб'єкт-суб'єктний", тому включення в назву функцій таких понять, що цікавлять нас, як "управління" або "виховання" і навіть "освіта" не представляється можливим, насамперед тому, що ці поняття припускають різний ступінь "суб'єкт-об'єктних" дій [8, с. 217].
Термін "освіта", незважаючи на всю гуманістичну роль і безумовну важливість для всього суспільства й для кожного індивідуума окремо, також являє собою "суб'єкт-об'єктний процес", у якому в ролі "об'єкта" виступає "Учень" (в узагальненому значенні), у ролі "суб'єкта" - "Вчитель" (знов-таки в узагальненому значенні) [2, с. 442].
Навчальний процес являє собою чітко структурований, методологічно й методично сталий процес "трансляції соціального досвіду в часі історії й відтворення стійких форм громадського життя в просторі культури". Навчально-виховний процес (тобто освіта) завжди має на увазі цілеспрямоване, формально обумовлене прагнення до якомусь заздалегідь заданому зразку (ідеалу, цензу). Тобто, у Вчителя (природно, дане поняття взяте в самому широкому й знеособленому змісті) є об'єктивно поставлена ціль - Держстандарти освіта (освітній ценз), досягнення якої необхідно, наприклад, для підтвердження ліцензії освітньої установи і його акредитації. У Вчителя є також, що розуміє суб'єктивно мета, - рівень освіченості (навчаності) конкретних Учнів, що досягається в практиці конкретного Вчителя. І, нарешті, є вибудувана система послідовно реалізованих завдань (тематика навчання), проходження якої дозволяє гарантированно досягти необхідного рівня освіченості Учня.
Журналістика до подібної структурованої й маючої чітку прив'язку за часом діяльності проводити не може, не повинна й не буде, якщо вона, дійсно, вільна, у повному змісті цього слова.
З іншого боку, у літературі давно існує поняття "формування", що у даний момент досить відкрито для розуміння, але має однозначно недетермінізований (точніше, слабодетермінізований) характер. Таке розуміння можливо хоча б тому, що в літературі по теорії журналістики, культурології й соціології культури не було знайдене однозначного й цілеспрямованого дослідження процесів "формування". Більш того, наприклад, у більшості енциклопедій взагалі відсутня стаття "Формування". У силу "свободи" розуміння терміна можна припустити, що його використання в потрібному нам значенні не буде перекручено витлумачене або оскаржене [25, с. 454¾455].
Таким чином, можна спробувати побудувати схему процесу "формування". Припустимо, що при написанні тих або інших матеріалів для публікації в ЗМІ уявляє собі "свою" аудиторію як володіє певними знаннями в певній, що цікавить його сфері. Журналіст припускає, що в аудиторії вже вироблена певна шкала цінностей по темі публікації і є певна "дієва" шкала. Інакше кажучи, освоєні й у тім або іншому ступені активності застосовуються правила певної діяльністної реакції на ті або інші описувані події (гнів, роздратування й готовність застосувати силу для усунення описуваних недоліків - з одного боку, схвалення, задоволення, готовність заохочувати різними способами - з іншого). І формування якихось нових установок засобами журналістики можна описати як пропозиція масової аудиторії шляхом публікації в ЗМІ якихось механізмів для корекції, у тому числі й шляхом переформування масової свідомості як всієї масової аудиторії, так і світогляду й світогляду кожної окремої особистості.
Ці правила пропонуються у вигляді певної інформаційної матриці, з якої окремі потрібні в цей момент інформаційні блоки витягаються самою масовою аудиторією в повній згоді із власним розумінням власного ж інтересу в оволодінні якимись новими знаннями або вміннями.
Тим самим "формування" відрізняється, з одного боку, від "інформаційно-пропагандистського впливу", що розуміє як цілеспрямований, структурований і чітко розписаний за часом звід дій (сукупність заходів) для досягнення масово-інформаційними методами певної мети в сфері ідеології (яка, помітимо, лежить повністю або частково поза сферою необхідності й/або бажаності для масової аудиторії). З іншого боку, "формування" відрізняється й від освітньої діяльності в повному розумінні слова "освіта".
Таким чином, "формування" можна описати як створення особливого настрою в соціумі, що може стимулювати всіх членів даного соціуму на досягнення тих або інших знань, умінь і навичок. Реалізується ж "формування" у вигляді надання масової аудиторії достатньої кількості інформації для вільного вибору із загального потоку найбільш зацікавленої і корисної, а також у вигляді створення умов вільного засвоєння отриманої інформації, перевірки її реальним життям і використання у своїй практиці.
Дане розуміння лежить у руслі сучасного подання про волю слова. Відомо, що процес перегляду основних агітаційно-пропагандистських концепцій і принципів радянської журналістики був актуалізований політичними змінами в радянському суспільстві наприкінці 80-х років. І. Дзялошинский, підбиваючи підсумок ряду виступів на дану тему, досить різко порушив питання про необхідність зміни основних парадигм у журналістській діяльності й про необхідність перестати вважати аудиторію "об'єктом впливу". Автор призвав перейти на "гуманітарну", тобто гуманістичну точку зору на процес комунікації, до розуміння даного процесу як "відтворення й розвитку людської сутності всіх його учасників" [7, с. 48].
Страницы: 1, 2, 3, 4
