В анімістичному світогляді людина приписує собі цю всемогутність думки, у релігійному - частково віддає її богам, зберігаючи за собою можливість управляти богами, а у науковому повністю від неї відмовляється, визнаючи свою безсилість перед силами природи. Фрейд також проводить паралель між змінами світогляду та розвитком психіки окремого індивіда.
У останній статті Фрейд вказує на неоднозначність походження тотемізму. Він розглядає різні теорії його походження, проте ні одна цілком його не задовольняє. На його думку, єдине, що допомагає зрозуміти походження тотемізму є психоаналіз відношення дитини до тварини. Дитина вважає тварину рівною собі, до того ж вважає її ближчою до себе, ніж до дорослої людини. Але в один момент дитина починає боятися тварин якогось певного роду, причому звичайно це та тварина, до якої дитина виявляла найжвавіший інтерес. Такі фобії, за спостереженнями автора, є найпоширенішими в дитячому віці, до того ж дуже рідко можна визначити, що саме спричинило її. На час написання книги ця тема була ще не дуже досліджена, але у всіх випадках, якщо досліджувані діти були хлопчиками, страх стосувався батька, і був лише перенесений на тварину. Аналізуючи тваринні фобії дітей, Фрейд прийшов до висновку, що вони спричиняються амбівалентністю почуттів щодо батька, які переносяться на тварин. З одного боку, хлопчик любить батька, а з іншого розглядає його як конкурента у боротьбі за прихильність матері. Цей конфлікт переноситься на тварину. Хворий відчуває до тварини не тільки страх, але й повагу та виявляє до неї певний інтерес.
У цих фобіях, цілком можливо, виявляються певні риси тотемізму: одночасна повага до тотему та певний острах перед ним. Також, часто, коли страх дитини перед твариною зменшується, вона сама ототожнює себе, а не батька, з цією твариною. Таким чином, бачимо ще одну важливу схожість тваринної фобії та тотемізму - повне ототожнення себе зі своїм тотемом. Також важливим є те, що обидві заборони, що складають ядро тотемізму - сексуальні зносини з матір'ю та вбивство батька є складовими Едипова комплекса, що має велике значення в утворенні тваринних фобій.
Таким чином, у своїй роботі Зиґмунд Фрейд, аналізуючи релігійне життя первісних людей за допомогою психоаналізу показує схожість первісних вірувань з патологічними процесами в психіці сучасної людини. Також наголошується на певній схожості між онтогенезом людської психіки та розвитком світоглядних систем - від анімістичної до наукової. На мою думку, це є доволі вдалою спробою пояснити виникнення феномену релігії, наскільки це взагалі можливо, враховуючи його складність. Автор ще не дає оцінки аналізованому явищу, а лише проводить деякі паралелі, намагається аналізувати колективну психіку тими ж методами, якими він аналізував психіку індивідуальну.
МАЙБУТНЄ ОДНІЄЇ ІЛЮЗІЇ
Якщо у попередній розгляненій роботі йшлося про психологію первісної людини, про минуле релігії, що, правда, відображається і у сучасному житті людини, то «Майбутнє однієї ілюзії» - це спроба оцінити потенціал сучасної культури, її здатність вижити у майбутньому. На самому початку Фрейд зазначає, що, оцінюючи майбутнє виходячи з теперішнього, неодмінно доходиш песимістичних висновків. В даному випадку, він вказує на те, що культура неможлива без насилля, оскільки маси схильні руйнувати культуру через те, що люди за своєю природою не люблять працювати і через те, що люди більше підпорядковані пристрастям, ніж розуму. Для того, щоб все ж таки зорганізувати маси, культура використовує певний психологічний апарат, який Фрейд, як психолог, і вивчав. Заради однорідності він пропонує називати «той факт, що певний потяг не може бути задоволений, відмовою, правило, що передбачує цю відмову, - забороною, а стан, введений за допомогою заборони - позбавленням»[3, с.3]. Також необхідно розрізняти позбавлення, які зачіпають всіх, і такі, які зачіпають лише певні класи людей. Перші - більш древні, вони допомогли людині відійти від тварини. Основні з них такі, що свідомо порушити їх ніхто не хоче - це заповіді, що забороняють інцест, канібалізм, вбивство. Проте навіть після тисяч років їх дії існують люди, що бажають їх порушити - це діти та невротики. А деякі заборони порушують навіть здорові, дорослі, культурні люди. Вони жахаються, наприклад, канібалізму, але задовольняють свої ниці бажання - жадобу, потяг до різного роду збочень, тощо. Стосовно позбавлень, що стосуються лише певних людей, то тут, звичайно протиборство сильніше, оскільки люди всіма силами намагаються позбутися цих додаткових позбавлень. І якщо культура недостатньо сильна для того, щоб стримувати ці бажання, то вона приречена на знищення зсередини через постійні заворушення. Саме на придушення цих заворушень направлені психологічні засоби культури. Перше, що допомагає втриматись культурі - це її ідеали. Люди, захоплені ними захищають свою культуру як від внутрішнього, а ще більше зовнішнього знищення. Інше - це мистецтво, що певним чином задовольняє пристрасті та бажання людей, компенсує їх. Проте, на думку доктора Фрейда, найголовніша психологічна зброя культури - це її релігійні уявлення, її ілюзія. Для того, щоб зрозуміти, яке величезне значення мають релігійні приписи, слід подивитися, що б сталося, якби не існувало культури. Людина б могла робити, що їй заманеться, але тоді б життя стало неможливим для всіх. Культура протистоїть природі, тим самим не даючи людині знищити себе, піддавшись своїм природним пристрастям. Релігія ж не дає людині знищити культуру. Задача релігії полягає в тому, щоб втішити задітий егоїзм людини, представити світ і життя не такими жахливими, як вони здаються та дає відповіді на довічні питання, які ставить перед собою людина. Спочатку людина дала природі душу, оскільки боротися з неживими предметами та явищами було неможливо. Якщо ж природа подібна до людини, то й впливати на неї можна тими ж методами, що й на людину. Так виникає анімізм. З часом явища природи втрачають свої людські якості, оскільки з'являються перші спостереження щодо закономірностей природи. Але людина від цього не стає сильнішою, і залишаються боги. З часом функції богів дещо змінюються. Люди помічають, що природа живе своїм життям, а боги, залишаючись господарями в цьому світі, рідко втручаються в життя людей. І чим далі віддаляється природа від богів, тим більшого значення набуває третій аспект функцій богів - слідкувати за тим, як люди повинуються приписам культури.
Таким чином, Фрейд вважає, що релігія робить людське життя легшим, захищаючи людину як від небезпек природи, так і від небезпек людського суспільства. Загальний сенс всього - у вдосконаленні людської душі, у тому, що нами керує провидіння, що захистить нас від безжальних сил природи. Навіть смерть перестає бути чимось страшним, вона - лише перехід душі у якусь іншу реальність. Проте Фрейд різко критикує релігію за те, що вона не приводить жодних доказів, які можна перевірити раціонально, існування того, на вірі в що базується релігія. Ні «вірую, оскільки абсурдно» апологетів церкви, ні «як якщо б» філософів на думку Фрейда не доводить справедливості догм церкви, оскільки більшість людей ніколи не відчувала того, що відчували люди, які використовували ці аргументи для доведення свого віровчення. На його думку, релігія має таке значення через те, що містить у собі найсокровенніші бажання людства, і сила її саме в цих бажаннях. Називаючи релігію ілюзією, Фрейд наполягає на розрізненні ілюзії та омани. На його думку, характерною рисою ілюзії є її походження із людського бажання. Всі релігійні вчення він вважає ілюзіями, деякі з яких є такою маячнею, що їх можна порівняти з психіатричними мареннями, а інші рівною мірою не піддаються ні доведенню, ні запереченню. Проте, визнаючи незаперечність релігійних вчень, Фрейд наполягає, що це не дає нікому права вірити в них. Він вважає, що більшість людей вірить не щиро, скоріше за інерцією, як це робили їх предки. Він вказує на те, що люди ні в чому більше не дозволяють собі такої безвідповідальності як в питаннях релігійної віри.
На мою думку, в реаліях нашої країни така думка є частково правомірною. Звичайно, збереглася частина людей, яка щиро вірить, відчувши релігійний екстаз чи дійшовши висновку про неможливість неіснування бога філософським шляхом. Проте для багатьох віра стала чимось чисто ритуальним. Хтось вирішив покаятись у скоєних злочинах і очиститись, таким чином від осуду суспільства. Проте багато людей все ж таки сприйняли науковий атеїзм, який закладався звідусіль. Я не хочу сказати, що у нашому суспільстві багато людей, що ні в що не вірять. Кожен вірить у щось, проте, на мою думку, релігія універсалізує віру кожного, обезличує його. Фрейд сподівався, що настане час, коли ілюзія релігійних вірувань впаде, коли люди перестануть вірити у те, що не доедено науковим шляхом. На мою думку, було б краще, якби настав такий момент, коли кожен міг вірити у щось своє, не відносячи себе до якоїсь общини. Це теж певним чином зруйнує релігію, але віра, а значить і певні моральні приписи, що допоможуть людині залишитись людині людиною, залишиться і укріпиться,оскільки вона знов стане справді щирою, а не показною.
ВИСНОВКИ
Зигмунд Фрейд - видатний психолог і психіатр, а, отже і релігію він був схильний вважати витвором людської психіки. У своїх працях «Тотем і табу» та «Майбутнє однієї ілюзії» він спробував пояснити виникнення та розвиток релігійних вірувань методами психоаналізу. Він вказав на деяку подібність релігійних вірувань та неврозів, хоча і не ототожнював їх, як вважають деякі дослідники. Якщо у першій праці Фрейд не оцінював значення релігії в житті людини, то у другій поставився до неї різко негативно, вважаючи її шкідливою, такою, що заводить людину на манівці.
Загалом, вчення Фрейда має до сьогоднішнього дня великий вплив у різних галузях науки, зокрема у психології, філософії та релігієзнавстві. Вчення Фрейда є основою психоаналітичної концепції релігії.
Фрейд також наголошує на подібності філогенезу та онтогенезу людської психіки у певному сенсі. Релігія, на його думку, побудована на найдавніших, найголовніших, і водночас найсокровенніших бажаннях людини, що і зумовлює її довге життя, не зважаючи на повну відсутність доказів існування надприродного. Концепція Фрейда є спірною у багатьох питаннях, оскільки базується, на мою думку, часто також на напівнаукових припущеннях, що їх теж не можна ні довести, ні спростувати. Проте, вона має право на життя як спроба пояснити феномен релігії ще й цього боку.
ЛІТЕРАТУРА
1. Фрейд З. Психология бессознательного: Сб. призведений / Сост., науч.ред., авт.вступ.ст. М.Г. Ярошевский. - М.:Просвещение, 1989. - 448с.
2. Зигмунд Фрейд. Тотем и табу. Психология первобытной культуры и религии. http://www.fictionbook.ru/en/author/freyid_zigmund/totem_i_tabu_psihologiya_pervobiytnoyi_k/
3. Зигмунд Фрейд. Будущее одной иллюзии. http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Psihol/Freid/_Future.php
4. Релігієзнавство. Тексти для читання та опрацювання на семінарських заняттях з курсу "Релігієзнавство-1" зібрав та впорядкував - кандидат філософських наук, доцент С.І. Головащенко. К.: Національний університет «Києво-Могилянська Академія», 2003.
5. Лубський В.І., Теремко В.І., Лубська М.В. Релігієзнавство: Підручник. Вид.2-ге, доп. - К.:Академвидав, 2008. - 464с. (Альма-матер).
Страницы: 1, 2
