Люди, які здійснили хадж, мають право носити зелену чалму та носять почесне звання хадж чи хаджия, яке розглядається мусульманами у якості майже святої людини. Його пістійно запрошують на частування, надсилають подарунки. Привезена з джерела Замзама вода, яка шанується як свята та, що має цілющі властивості, нерідко стає предметом спекуляцій.
У час джахілійї (неуцтва, темряви) люди вважали, що торгівля, а також перевезення та доставка у різноманітні пункти призначення пасажирів та вантажів в період хаджа є справами протизаконими та гріховними (харам). Вони гадали, що для людей, які займалися подібними справами, обряд паломництва губить свою силу. Тому в період хаджа у мусульман виникало природнє бажання упевнитися у тому, чи зберігає свою силу положення епохи джахілійї, чи, згідно поглядам Ісламу, вони втратили своє значення. Тогда й був приведений аят, у якому повідомлялося: "Вы не совершите греха, если [во время хаджа] будете искать милости от своего Господа" [14, 22:50].
Цей аят оголушує невірним положення, яке існувало в епоху джахілійї, згідно якому торгівля під час хаджу вважалася гріхом. У ньому повідомлялося, що комерційна та подібна діяльність в період хаджу не підлягає засудженню та що люди можуть вільно користуватися прибутками, які здобуваються своєю працею та турботами. Як вказується у мусульманській літературі, присвяченій різноманітним аспектам хаджу, цей аят, на додаток до етичних, політичних та культурних моментів, торкається також й економічного аспекту паломництва, суть якого полягає у тому, що прибуття мусульман з різних країн світу до Кааби та їх масовий збір для цілей паломництва можуть бути добрим фундаментом для спільного руху на користь економічного розвитку мусульманських держав. Цей велетенський з'їзд дозволяє людям, розум яких зайнятий економічними проблемами, зустpiчaтиcя один з одним безпосередньо до чи післе здійснення обрядів паломництва та спільними зycиллями сприяти укріпленню основ економічного життя мусульманських країн. Так, наприклад, завдяки правильно організованому торгівельному обміну вони могли б побудувати сильну та стійку національну економіку, яка набула б незалежного характеру, позбавилась необхідності звертатися зі своїми потребами до недругів та іноверців. Подібні комерційні контакти самі по собі є засобом укріплення позицій мусульманських держав у їх протистоянні ворогам ісламу. Проте, з іншого боку, очевидно, що комерційна діяльність повинна грати другорядну роль по зрівнянню з етичними та релігійним цілями хадджжу та в ніякому разі не займати домінуючу по відношенню до них. На щастя, у паломників достатньо часу для усіх цих занять як до, так і післе здійснення ритуалів поклоніння.
Слід відмітити, что паломництво до святих міст, особливо до Мекки й Медини, грає далеко не останню роль у пропаганді ісламу серед певної частини населення.
2.4. Закят
Закят є одним з стовпів ісламу. Це не звичайна милостиня, не виявлення доброти та милосердя, не державний податок, яким деякі люди нехтують. Закят - обов'язок, який був посланий Аллахом та який виконується мусульманами в інтересах свого суспільства.
Всевишній Аллах відносно обов'язковості закяту каже: «Богобоязненные, так же те, кто уверовал в сокрытое, совершают молитву, и выплачивают с того, чем мы их наделили» [14, 2:3].
„Вам не достичь благочестия, покуда не будете делать жертвований из того, что любите" [14, 3:86].
"Каждое пожертвование, какое ни пожертвуют они, малое ли оно будет или большое... записано будет за ними, для того, чтобы богу наградить их наилучшим благом.." [14, 9:122].
Мусульмані вірять, що милостиня звільняє від гріха та сприяє досягнення райської насолоди. Вона має дві форми: „закят" й „садака". „Закят" в ісламській теократичній державі означає податок, що виплачується натурою. Сьогодні більш поширену форму має „садака", тобто добровільне даяння („милостиня за раптовим спонуканням”) на користь бідного, каліки чи на користь мечеті.
Закят повинні сплачувати мусульмані, які досягли зрілого віку, вільні та разумні, що володіють певним майном та лише у тому випадку, якщо розмір цього майна досяг певного мінімума (нісаба, який рівняється 85 грамам золота).
Витрачається закят на мінімум матеріального та духовного достатку усіх, хто терпить нестатки. Пророк Мухаммад сказав: "Той, хто лягає спати ситим, а сусід його голодний, той - не з нас".
Іслам виховує в людях почуття єдності та необхідності піклування про інших, в першу чергу - про своїх близьких. Та й необхідно зауважити, що це усе робиться мусульманами не з корисливих цілей, а лише для того, щоб бог був задоволений рабами своїми, які вміють користуватися подарованим їм на час благами.
У сурі «Аль-Ан`ам» аят 141, звертаючись до віруючих, каже: «Вкушайте плодов этих, когда созревают они и отдавайте должное в день жатвы (в том числе в день сбора плодов и овощей) и не расточительствуйте. Воистину Он не любит расточительных».
Цей аят чітко вказує на обов'язковість видачі десятини (гушеру) на користь бідних, жебраків, сиріт, немічних з усього, що вирощується на землі (фрукти, овочі, корніплоди, злакові). Також Мухаммад наказував: „Из того, что орошается небом и источниками, а так же из того, что питается водой по средствам своих корней (т.е. естественным путем, без вмешательства человека) - десятина, а из того, что орошается поливом (самим человеком) - половина десятины”.
Закят Аль-фітр - обов'язковий вид закяту. Передають цю милостиню аль-фітр, починаючи з заходу сонця останннього дня місяца пісту, до здійснення святкового намазу. За думкою багатьох вчених, закят аль-фітр є обов'язковим для кожного, хто у святковий день має усе життєво необхідне для себе та своєї родини та при цьому у нього залишається можливість виплатити закят аль-фітр. Аль-фітр є обов'язковим як для взрослих, так и для дітей. Голова родини виплачує його за себе та за усіх, хто знаходиться на його матеріальному забезпеченні.
Аллах у Корані вказує 10 напрямків витрачення коштів закяту:
1. Бідним мусульманам, які не мають можливості заробляти на життя: сироти, вдови, безробітні.
2. Мусульманам, які терплять нестатки, та не мають елементарних засобів існування.
3. Тим мусульманам, які займаються збіром та розподілом закяту.
4. Мусульманам, які нещодавно прийняли іслам, які ще слабкі у релігійності.
5. Для викупу та звільнення рабів чи полоних мусульман.
6. Мусульманам-боржникам для їх звільнення від залежності, що була викликана тиском обставин: природні стихії, аварії, хвороби, витрати народину, одруження, купівля елементарного житла.
7. Мусульманам, що знаходяться на шляху Аллаха, які займаються дослідженням, вивченням чи пропагандою ісламу. Ця дотація спрямована на покриття їх витрат та на допомогу у продовженні їхніх занять.
8. Мусульманам-мандрівникам, які зазанають страждань на чужій землі та потребують допомоги. Мається на увазі мандрівник-злидарь, навіть якщо він має статок у себе на Батьківщині.
Ще за життя пророк Муххамад поширив по усьoму Аравійському півострову зборщиків закят. Відправляючи їх, пророк повчав їх бути милосердними, полегшувати та при цьомy не порушувати настанови Аллаха. Застерігав їх привласнювати що-небудь з спільних коштів яким би малим це не було. Бувало, що пророк суворо карав зборщиків за порушення.
Усе вище зазначене вказує на те, що збір та розподіл закят з часів пророку було прерогативою керівництва мусульманської общини. Мусульманські вчені одностайні у тому, що на керівництві мусульманської общини лежить цей обов'язок, тому що серед людей є багаті, які не знають про закят, є скупі, які не бажають сплачувати закят.
Висновки
1. Через шість столітть після виникнення християнства з Аравіі, яка до тих пір не виявляла здібностей до світової ролі, вийшло нове вчення, повне такого внутрішнього напруження, що воно деякий час загрожувало цілковито поглинути країни, заселені послідовниками наибільш могутніх релігійних систем -- християнами, іудеями, персами та індуістами. Це було вчення Муххамеда -- іслам, яке розвинуло свої сили зі швидкістю, незнаною до тих пір жодною з релігій. Іслам можна розглядати як вчення синкретичене, бо він виник з впливів єврейських, християнських та місцево-арабських. Проте релігійна концепція Муххамада є оригінальною, адже він розвинув місцеву арабську ідею Аллаху у такому вигляді, який не співпадає ні з єврейським, ні з християнським уявленням про відношення Божества до людства.
2. Іслам виник завдяки низці об'єктивних історичних причин, які обумовили соціально-економічні, культурні зміни в житті населення Аравії. Арабське суспільство у VII столітті н.е. ясно усвідомило необхідність міцної централізованої влади, яка б дала можливість об'єднати окремі частини країни, її міста та оазіси, забезпечити національну незалежність, відновити колишні караванні шляхи та вести завойовницькі війни, тому ідея монотеїзму піступово почала складатися у головах та умах людей.
3. Рання форма арабського монотеїзму була представлена вченням ханіфів, які виступали у різних частинах Аравії проти ідолопоклоніння, заперечували політеїзм. Вони проповідували ідею віру у єдиного бога та прославляли аскетизм. Крім того, монотеістичні релігії були вже відомі на території Арівії. У містах Ємена, оазисах Північного Хіджаза деякі племена ісповідували іудаїзм, який був принесений туди емігрантами з Римської імперії. На півночі Ємената на сході від Неджда було поширено християнство. Тобто проповідь єдинобожої релігії не могла бути сприйнята як щось вражаюче, ні з чим незрівнянне явище.
4. На межі VI - VII століть Аравія переживала політичну,економічну та соціальну кризу. Загострилися соціальні протиріччя серед міського населення Мекки. Процес соціальної диференціації досяг свого апогею. Вирішити цю кризу можна було лише шляхом вироблення нових ідей, направлених на об'єднання племен, пом'якшення соціальних протиріч. В історичних умовах середньовіччя це могла зробити лише нова релігійна ідеологія. Цією ідеологією став іслам.
5. Традиціі грають важливу роль у розвитку людства, бо вони дозволяють скоординувати індивідуальні зусилля й досягти соціальної гармонії. Традиціі не залишаються статичними, вони еволюціонують по мірі соціальних та культурних змін, котрі відбуваються у будь-якому суспільстві. Тому не дивно, що зараз, незважаючи на посилені проповіді про користь молитви, про її рятуючу здатність, число людей, що регулярно здійснюють салят, стає все менше. Це є важливою ознакою послаблення віри.
6. Мусульмані щорічно дотримуються обов'язкового пісту заради Господу свого. Піст трактується як засіб приборкання пристрастей, які породжені тваринним початком у людині. Під час пісту віруючий, концентруючи вольoві зусилля, звільняється від інстинктивних пороків та вад й удосконалює у собі людський духовний початок, тим самим людська натура ніби облагороджується, стає краще.
7. Четвертим обов'язком кожного мусульманина (з умовою - якщо у нього є для цього физична й матеріальна можливість), є хадж - паломництво до Мекки, передусім до Каабі, головній святині ісламу. Паломництво до святих міст, особливо до Мекки й Медини, грає далеко не останню роль у пропаганді ісламу серед певної частини населення.
8. Закят - це вміння поділитися з ближнім, з бідними братами та сестрами, усвідомлення того, що усе дароване нам Всевишнім - лише тимчасова насолода, яка є випробуванням для людей. Закят - обов'язок, який був посланий Аллахом та який виконується мусульманами в інтересах свого суспільства. Він виховує у людей почуття єдності та необхідностя турботи про інших. Необхідно зауважити, що це робиться мусульманами не з корисливих цілей, а для того, щоб Всевишній був задоволений рабами своїми, які вміють користуватися достатком, котрий був дарований ім на деякий час.
Список використаної літератури
1. Алиев М. С. Год жизни мусульманина.- СПб.: Вектор, 2007. - 223 с. - (Пространство веры).
2. Ахадов А.Ф. Ислам в погоне за веком. - М.: Политиздат, 1988. - 80 с.
3. Аширов Н. Мусульманская проповедь. - М.: Политиздат, 1978. - 80 с.
4. Байрамов Є.З. Заброшенные чётки: Разговор по душам с последователями ислама. М.: Политиздат, 1986. - 189 с.
5. Беляев Е. А. Арабы, ислам и Арабский халифат в раннее средневековье. 2-е изд. М.: Политиздат, 1966. - 284 с.
6. Большая Исламская Научная Энциклопедия. - Нефтесала, 2001. -764 с.
7. Вагабов М.В., Вагабов Н.М. Ислам и вопросы атеистического воспитания. Учеб. пособие. - М.: Высш. шк, 1988.- 272 с.
8. Георг Шустер. Тайные общества, союзы и ордены. СПб., 1905.- 487 с.
9. Еремеев Д.Е. Ислам: образ жизни и стиль мышления.- М.: Политиздат, 1990.-288 с.
10. Ислам. Краткий справочник. Изд. 2-е дополн. - М.: Наука, 1986. -139 с.
11. Ислам на пороге ХХI века. - М.: Политиздат, 1989. -352 с.
12. Ислам: Словарь атеиста./ Под ред. Пиотровского М. О./. - М.: Политиздат,1988. -254 с.
13. Каддафи М. Зелёная книга. М.: Наука, 1989. - 197 с.
14. Климович Л.И. Книга о Коране, его происхождении и мифологии. - М.: Политиздат, 1986.-270с.: Ил.
15. Коран. Перевод и комментарии И.Ю.Крачковского. М., 1963 - 600 с.
16. Лубський В.І. Сучасний Іслам і питання війни і миру. - К.: Знання, 1990.-48 с.
17. Мавлютов Р. Р. Ислам. Изд. 2-е. - М.: Политиздат, 1974. -168 с.
18. Массэ А. Ислам. Очерк истории. Пер с франц. Изд. 3-е. - М.: Наука, 1982. - 192 с.
19. Настольная книга атеиста / С. Ф. Анисимов, Н. А. Аширов, М. С. Беленький и др.; Под общ. ред. С. Д. Сказкина. - 9-е изд., испр. и доп. - М.. Политиздат, 1987. -431 с., ил.
20. Панова В.Ф., Вахтин Ю.Б. Жизнь Мухаммеда. - М.: Политиздат, 1991. - 495 с.: Ил.
21. Петрушеский И. П. Ислам в Иране в VII -XV веках. Л., 1966, 256.
22. Пиотровский М. О. Коранические сказания. - М.: Наука, 1991.-219 с.: Ил.
23. Саидбаев Т. С. Ислам и общество. Опыт историко-социологического исследования. М.: Политиздат, 1978. - 240 с.
24. Шайдуллина Л.И. Арабская женщина и современность./Эволюция ислама и женский вопрос/. - М.: Наука, 1978. - 200с.
Страницы: 1, 2, 3, 4
