2
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з курсу: “Релігієзнавство”
на тему: “Релігієзнавство як галузь науки”
Отже, релігія - це історичне явище, яке необхідно вивчати, керуючись науковою точкою зору. Наукове релігієзнавство є комплексом теоретичних та історичних поглядів на релігійну свідомість як форму суспільної, на соціальну природу релігії, закономірності її виникнення і розвитку.
Релігія - це складне соціальне і духовне явище, корені якого виходять з глибинних теренів суспільної історії. Соціальна природа та риси релігії вказують на її зв`язок з розвитком суспільства - певної самовідтворюючої системи, де один елемент пов`язаний з іншим. Процеси прогресивних змін або занепаду духовних цінностей, в цілому всього суспільства неодмінно позначаються і на історичній революції релігійних вчень, зміст яких становить основу релігійних вірувань. Звідси виникає необхідність комплексного вивчення релігійних вчень з урахуванням їхнього догматичного змісту і тих суспільних факторів, що обумовлюють історичні особливості виникнення і функціонування тих чи інших релігійних ідей.
Особливого значення набувають питання відношення релігієзнавства щодо атеїстичної теорії та ідеології. Атеїстичні ідеї і норми оцінки релігійних явищ, як відомо за часів панування тоталітарного режиму в Україні клалися в основу антирелігійної й антицерковної політики. Це призвело до порушення прав людини, а конституційний принцип свободи совісті лише декларувався, що породжувало значні деформації в духовному житті суспільства, правовій політиці держави, створювало напруження у відносинах між віруючими і невіруючими.
Певний час релігієзнавство розвивалося на лоні атеїстичних знань і вважалося їх складовою частиною. В сучасних умовах релігієзнавча наука є самостійною теоретичною дисципліною і за своїми принципами та методами корінним чином різниться від атеїзму.
В сучасному суспільстві існує розмаїття релігієзнавчих концепцій, кожна з яких має право на самостійне існування, незважаючи на протилежність ідеологічної орієнтації. Однак плюралістичність у поясненні релігії виходить з того, що релігія є важливим інститутом суспільства, сферою загальнолюдської культури, вплив якої на вирішення соціально-гуманітарних і моральних питань в даний час зростає. До найпоширеніших релігієзнавчих концепцій можна віднести матеріалістичну, об'єктивно- і суб'єктивно-ідеалістичні, а також натуралістичну і соціологічну.
Для того щоб зрозуміти внутрішню логіку матеріалістично-філософських поглядів на природу релігії, необхідно розглянути принципові методологічні положення історико-філософського змісту.
Філософія як продукт суспільної свідомості людства формувалася поступово в міру відокремлення людини первісно-родового устрою від природи і роду, усвідомлення людиною себе не тільки як біологічної, а й, насамперед, як соціальної істоти (соціалізовані особи). У сфері людського мислення поступово відбувався процес самоусвідомлення, самоаналізу, самопізнання, самовдосколення свого внутрішнього “я” - системи внутрішніх духовних цінностей. Процес самоусвідомлення себе як діючої істоти відображав риси внутрішнього інтелектуального світу людини, але він ґрунтувався на підкоренні людській волі сил природи, вивченні певного кола матеріальних явищ і предметів. На основі складних процесів самопізнання і залучення сил природи до сфери людської діяльності історично, спочатку в межах міфологічної, а пізніше релігійної свідомості, виникає особливий тип мислення - рефлексія. Саме вона й становить тло філософствування. Рефлексія ґрунтується на самосвідомості, власне кажучи, виступає її найвищим інтелектуальним продуктом, реалізує в собі моменти абстрагування й узагальнення.
Рефлексія як особливий тип мислення оперує тими знаннями, які на певний час уже склалися. За допомогою рефлексивного методу: а) вивчається внутрішня побудова знань, духовних цінностей та, в цілому, всіх елементів світогляду, якими людина володіє в результаті пізнання певних явищ, практичної діяльності, спілкування з іншими людьми; б) досліджується наявність розбіжностей і суперечностей між різними елементами знань і цінностей, з яких виводиться певна проблема (актуальне питання) щодо необхідності вивчення якогось явища і внесення відповідних змін у внутрішній світогляд людини; в) обґрунтовується шлях вирішення такої проблеми та вдосконалення в необхідному напрямі системи духовних цінностей.
Внутрішній механізм рефлексії мислення над продуктами власної інтелектуальної діяльності сприяє пізнавальній активності людини, критичному переосмисленню світогляду і духовних цінностей в напрямі, що відповідає новим умовам суспільної практики.
Філософія використовує міфологічно-релігійний матеріал і спочатку за своєю зовнішньою формою виступає як міфотворчість. Однак вже перші універсальні філософські ідеї щодо сутності буття і природи людини починають руйнувати міфологічну і релігійну свідомість. Філософські вчення поступово відокремлюються у відносно самостійну галузь. Від попередфілософії (міфотворчості) філософська свідомість приходить до свого власного предмета - світогляду і проблеми людини.
З наведених положень випливають такі висновки: і філософія, і релігія є продуктами суспільної свідомості. Між нами існують внутрішні взаємозв'язки. Наприклад, є філософські системи, що у своїй основі базуються на різних міфах: так звана міфологізована філософія Шопенгауера, Ніцше. Але необхідно акцентувати увагу і на тому, що філософські і релігійні вчення - це протилежні системи духовних цінностей, вони спираються на різні типи рефлексивного мислення. Філософська рефлексія має раціоналізований характер, релігійна рефлексія - в теоретичному плані - менш розвинута і взагалі орієнтується на певні містифікації.
Історично філософія виникає як наївний матеріалізм. Він відображав певні ідеї критицизму і скептицизму щодо міфологічних і ранніх релігійних поглядів. Внаслідок цього духовне життя розшарувалося на релігійну і нерелігійну сфери. Релігія була головною формою суспільної свідомості понад два тисячоліття. Лише у ХVІІ - ХVІІІ ст. філософія, наука й етика почали складати ідеологічну конкуренцію релігії. Так виник атеїзм - вчення, спрямоване на заперечення релігійних поглядів. Атеїзм як форма вільнодумства протиставляється релігії тп відображається у філософського-матеріалістичних концепціях.
Марксистка релігієзнавча концепція - це певний ступінь в розвитку матеріалістичних поглядів. Домарксистські філософи стверджували, що релігійні поняття є “помилковими”, і намагалися їх подолати просвітницькими заходами, розкриттям помилковості релігійного світогляду.
Марксизм підійшов до аналізу сутності релігії не тільки з боку дослідження її внутрішніх закономірностей. Релігія вивчається у широкому контексті вивчення суспільства як складного соціального організму, що розвивається.
Ф. Енгельс так визначав специфіку релігії: “...усяка релігія є не що інше, як фантастичне відображення в головах людей тих зовнішніх сил, які панують над ними у їх повсякденному житті, - відображення, у якому земні сили приймають форму неземних”.
Релігія відображає той аспект соціального буття, де присутній момент залежності людей від умов їхнього життя, момент несвободи. Марксизм доводить, що неістинне відображення світу в релігійних віруваннях - це не лише незнання законів природи, а й відображення певних соціальних умов життєдіяльності людини. Реальні сили, які панують над ними, відображаються у релігійній свідомості у деформованому вигляді і виступають як сили неземні, понадприродні. Цей момент у марксизмі складає поняття - “соціальні корені релігії”.
Окрім того, марксистська релігієзнавча концепція концентрує увагу на такому питанні: яким чином момент соціальної несвободи, який позначається терміном “соціальні корені релігії”, усвідомлюються у системі релігійних поглядів? Чітке усвідомлення цього питання дуже важливе, тому що фактично існування релігії, процес її виникнення ґрунтуються на усвідомленні людиною власного безсилля перед природними і соціальними силами. Тому людина змушена звертатися до понадприродного з проханням допомоги і захисту. Цей аспект марксистського дослідження отримав назву “гносеологічних (пізнавальних) коренів релігії”. Він містить у собі такі судження.
Людське пізнання складається з суб'єктивної форми пізнання та його об'єктивного змісту. У галузі пізнання світу виникає процес поширення як форм, так і змісту відображення об'єктивної реальності. Однак кожна нова форма пізнання є більш складним відображенням, яке все менш співпадає з безпосередньо існуючим у полі зору пізнавального суб'єкту матеріальним об'єктом. Тобто з розвитком пізнавальних здібностей людини й освоєнням природного та соціального середовища, а також з проникненням у глибини пізнавальних явищ мислення набуває рис абстрактного характеру. На грунті абстрактного мислення виникають розбіжності між людською думкою і реальністю. З точки зору марксизму, цей момент розбіжностей складає основу виникнення релігійних поглядів як ілюзорного відображення дійсності. Поняття “Бог” і “дух” є не що інше, як наслідок відриву загальних понять (абстракцій) від реальних предметів, які вони (поняття) позначають.
Страницы: 1, 2, 3
