Підводячи підсумки щодо цього розділу, треба зазначити кілька пунктів, що є демонстрацією зв'язку просторових уявлень з уявленнями про карму живих істот. По-перше, текст „Лока-нірдеши” можна сприймати на кількох рівнях, залежно від вихідних позицій читача. Матеріал викладений таким чином, що поєднує в собі традиційні космографічні уявлення, досягнення абхідхармістської філософії та відомості про йогічні вправи. Власне філософським є введення до космографічного матеріалу антикреаціоністських та каузальних пояснень, тобто відомостей про залежність усіх подій і всієї світобудови від енергії, що виникла завдяки діям живих істот, спричиненим афективністю їхньої психіки. Крім того, можна вивести з постійних нагадувань про залежність світобудови від кармічної енергії той факт, що насправді навколишній світ не є об'єктивним і незалежним від психіки істот, що його наповнюють. Наявність Всесвіту зумовлена енергією дій його мешканців. Це значить, що в тексті йдеться скоріше не про космос, а про психокосм.
По-друге, різниця між різними місцеперебуваннями живих істот (кама-дхату, рупа-дхату й арупа-дхату) зумовлена рівнем йогічної концентрації, на якому перебувають мешканці цих частин світу. Істота перебуває на певному рівні доти, доки не вичерпає свої кармічні борги, або не набуде певних ріддхічних властивостей.
По-третє, весь повністю Всесвіт є залежним від кармічної енергії, крім кількох дхарм, до яких належить, зокрема, акаша, який слугує фундаментом для першого з шарів світобудови. Акаша - це невичерпний психічний досвід, який не зустрічає матеріальної противаги та слугує основою для кола вітру, сам не базуючись ні на чому.
Наступне, про що треба згадати - це те, що кількість психокосмів невичерпна так само, як невичерпний психічний досвід, який слугує підґрунтям і матеріалом для їхнього формування. Це знову підтверджує, що світ-середовище залежить суто від кармічної енергії живих істот.
П'ятий пункт присвячено проблемі світової вісі. На цю роль окрім світової гори Меру претендують також на рівні суто людському дерево Джамбу на континенті Джамбудвипа, та алмазний трон, що розташований у центрі того ж континенту. Можливо, це непорозуміння виникло через протистояння традиційних індоєвропейських уявлень про світове дерево та ідеї про те, що саме йогічні вправи спроможні стати силою, яка об'єднує весь психокосм у досягненні визволення від афектів і стану нірвани.
Розділ 4. Взаємозв'язок теорії часових циклів і кармічної теорії
Проблема часу є неодмінною складовою філософської проблематики та безпосередньо пов'язана в „Енциклопедії Абхідхарми” з такими категоріями, як карма, простір, Всесвіт, кальпа, нірішваравада тощо. Як уже зазначалося вище, навіть сама назва школи сарвастивадинів, можливо, походить від їхнього уявлення про часовий аспект буття. За Васубандху, сарвастивадини стверджують „реальність усіх форм часу. На підставі того, що сказано в сутрі. На підставі двох причин свідомості. На підставі існування об'єкту. На підставі плоду. На підставі вчення про їхнє існування й приймаються теорії реального існування всіх дхарм” [6, с.72-73]. Розглядаючи зв'язок уявлень про час із кармічною теорією, логічно почати з виокремлення тих провідних тенденцій, що характеризують ставлення абхідхарміки до цих питань. По-перше, це проблема відсутності розумного Творця Всесвіту (нірішваравада), яка відкриває нові проблеми - наявності початкового моменту розвитку Всесвіту, чинників, що породжують ті чи інші події, рушійної есхатологічної сили тощо. По-друге, часові уявлення нерозривно пов'язані з просторовими, при чому в двох аспектах - в онтогенезі Всесвіту (як динамічний аспект світобудови), а також у розташуванні й онтогенезі живих істот (як гарантія вичерпання кармічних наслідків). По-третє, характерною рисою темпоральної проблематики є неодмінний зв'язок її з соціогенезом, що підтверджує залежність розвитку процесів у Всесвіті (а насправді - у психокосмі) від розвитку людських взаємин. Такий буде план розгляду „Абхідхармакоши” в цьому розділі роботи. Тепер відносно кожного пункту докладніше.
„Абхідхармакоша” Васубандху є важливою ланкою в розвитку концепції нірішваравади, тобто відсутності буття субстанції, що творить Всесвіт. Ця концепція остаточно сформувалася в період VІІ-VІІІ століть, не останнім чином завдяки Васубандху. Це модель, що постулює причиною буття світу сукупну кармічну енергію живих істот. „Таким чином, вчення про світобудову набуває специфічно буддистської концептуалізації як вчення про сансару. Саме карма, тобто сукупна діяльність живих істот, а не абсолютний творчий початок виступає первинною причиною в розгорненні космогонії” [5, с.52]. якщо повернутися до опису світу з низу до верху, стає зрозумілим опис кола повітря в автокоментарі до каріки 45 як такого, що виникло завдяки сукупній кармі живих істот. Для буддистської філософської думки було дуже важливим спростувати наявність особистісного творчого початку Всесвіту, тобто божественного Творця. Тому і з'являється доктрина нірішваравади, що пояснює виникнення всіх подій і процесів через сукупну карму живих істот. Але оскільки має місце відмова від творчого початку Всесвіту, логічно припустити й відсутність початкового моменту буття Всесвіту. Саме це й роблять абхідхармісти, заперечуючи наявність моменту творення як макрокосму, так і мікрокосму. „В індивідуальній перспективі психокосм не має початку, проте не є безкінечним, адже, стверджуючись в істині, свідомість вичерпує для себе причини страждання, і коловорот нових народжень припиняється” [8, с.355]. Варто звернутися до минулого розділу даної роботи, щоб зрозуміти, що вся система абхідхармістської думки зосереджена саме на психокосмі, вважаючи світи-вмістилища тільки тлом для реалізації кармічної енергії, що накопичена живими істотами в попередніх народженнях. Значущість концепції відсутності абсолютного початку Всесвіту підтверджується навіть тим, що перелік етапів існування світу-вмістилища Васубандху починає не з етапу (кальпи) творення, а з етапу руйнації (в автокоментарі - з проміжної кальпи, та все одно не з кальпи творення).
Таким чином, абхідхармісти, сповідуючи антикреаціоністську космологію, закономірно звертаються до теорії космічних циклів, коли необхідно віднайти причину виникнення світу. Ця теорія стверджує, що Всесвіт існує без початку в часі, рухаючись циклічно, і кожен космічний цикл, або велика кальпа, складається з чотирьох послідовних етапів. „Кожна велика кальпа відкривається періодом загибелі світів-вмістилищ („кальпа руйнації”), потім настає космологічна пауза, „кальпа створення”, й кальпа відносно стабільного функціонування самоствореної світобудови” [8, с.356]. Як зазначено вище, перший етап великої кальпи, описуваний Васубандху, - це кальпа руйнації. Вона триває „починаючи з припинення народжень у пеклах і до руйнації місцеперебувань, або вмістилищ, включно” [5, с.180]. взагалі, коли йдеться про руйнацію, маються на увазі два взаємопов'язаних процеси - розсіяння форм існування та знищення світів-вмістилищ. Процес починається з пекол: в певний час там припиняють народжуватися мешканці, хоча старі так само вмирають, як і завжди. Нарешті настає момент, коли пекла залишаються без істот, що позбувалися в них негативної кармічної енергії - це призводить до зникнення самого місцеперебування, що не існує саме по собі, а лише як тло для процесу вичерпання енергії. Проте Васубандху зазначає, що „[якщо] в когось у цей час ще залишається [якийсь наслідок минулої] діяльності, що з необхідністю має бути вичерпаний в пекельних формах існування, то така [жива істота] ввалюється в [відповідні] пекла іншої світової системи” [5, с.181]. Це ствердження демонструє, між іншим, і те, що розвиток світових систем (яких, як зазначалося, невичерпна кількість, і які виникають і виглядають однаково) іде не паралельно, хоча й налічує тотожні періоди. Після нараків розсіюються тварини та прети (крім домашніх тварин, які зникають разом із людьми). Але це не призводить до руйнації місцеперебування, можливо, через те, що воно залежить також від сукупної кармічної енергії людей. Але саме в цей час деякі люди, що спроможні без допомоги духовного вчителя трансформувати благі дхарми, „входять у стан йогічної концентрації першого ступеню. Вийшовши з нього, вони громоподібно прославляють спокій і щастя, що породжені відмовою від неблагих дхарм” [9, с.73-74]. Ці проголошення заохочують інших живих істот перейти завдяки йогічній зосередженості до світу Брахми чи до світу богів чуттєвих сфер (останнє характерне для мешканців Уттаракуру, оскільки вони не можуть позбутися потягу до чуттєвих елементів, а це не дозволяє перейти до рівню богів світу форм, який характеризується відмовою від цього потягу). Після розсіяння мешканців чотирьох континентів зникають через непотрібність і самі континенти. Повністю кама-дхату зникає після переходу всіх богів чуттєвих сфер до рупа-дхату. Поступово процес трансформації живих істот завершується переходом усіх до світу не-форм (який не пов'язаний із просторовим розташуванням). Після цього повністю знищуються два нижні поверхи світобудови (кама-дхату й рупа-дхату). Слід зазначити, що опис всесвітньої пожежі, яка відбувається завдяки полум'ю семи Сонць, дозволяє побачити, що вогонь чуттєвої сфери не розповсюджується на сферу форм, але завдяки вітрам якось впливає на виникнення пожежі в рупа-дхату. Можливо, це явище пов'язане з кармічною енергією, що часто зображується в „Енциклопедії Абхідхарми” як вітри. Тобто кармічні вітри, які з необхідністю руйнують світи-вмістилища, наявні як у кама-дхату, так і в рупа-дхату. Аналогічно Васубандху розглядає процеси руйнації світу за допомогою води й вітру.
Після знищення місцеперебувань світ деякий час перебуває у стані розсіяння, коли існує тільки акаша. „Потім знову завдяки енергії сукупних дій живих істот в акаші починають віяти дуже легкі вітри як знаки, що сповіщають майбутню появу вмістилищ. Тоді цей світ, який двадцять проміжних, або малих, кальп перебував у стані розсіяння, слід розглядати як такий, що завершив своє існування, а світ, який буде ще розгортуватись, - як такий, що виник” [5, с.183]. Це положення з автокоментаря до „Абхідхармакоши”, по-перше, вказує тривалість проміжного етапу (взагалі, кожен з чотирьох етапів великої кальпи налічує двадцять малих кальп), а по-друге, - ще раз вказує на доктрину аніт'ї, адже йдеться про те, що хоча Всесвіт і не має абсолютного початку в часі, він не є вічним, і кожного разу йдеться про нове його виникнення. З часом кармічна енергія істот минулого циклу стає достатньою для розгортання нового світу-вмістилища, вітри посилюються та створюють коло вітру, на якому виникає нова побудова місцеперебувань. Після виникнення місцеперебування богів найвищої сфери світу форм починається його заселення. Слід зазначити - вмістилища розгортаються перш, ніж з'являються істоти, які могли б вичерпувати в них свої кармічні борги. Проте це можна пояснити тим, що поява світів-вмістилищ має місце через дії істот попереднього циклу. Після виникнення місцеперебувань істота, що померла останньою в світі богів сфери сяючого проміння, народжується першою та займає престол Брахми (це значний удар у бік традиційного брахманізму, що вважає Брахму істотою, яка не підкорена часу, від якої залежить створення світу, врешті-решт - Творцем світу). Після цього розгортається процес заселення світів за схемою „хто першим помер - народжується останнім”. Проте мається на увазі не те, що народжується та сама істота, оскільки це суперечило б доктрині анатми, - просто мається на увазі, що народжується істота в тому чи іншому місцеперебуванні, яка має відповідну карму. Нарешті народжується перший мешканець пекла, і це завершує кальпу створення, або виникнення. Починається доба існування світу в розгорненому стані - вона триватиме двадцять проміжних кальп. Ця кальпа буде розглянута нижче, у зв'язку з соціогенезом, але варто зазначити зараз, що в цей період відбуваються суспільствотворчі процеси, зокрема поява будд, чакравартинів, зміна тривалості життя та здібностей людей (зміна тривалості життя стосується лише мешканців Джамбудвіпи, життя на інших континентах вважається таким, що триває постійно визначену кількість часу) і відбувається праця по досягненню нірвани.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
