11
Зміст, структура і функції освіти в сучасному вузі
Визначення змісту освіти в сучасному вузі - процес трудоємний, він викликає багато суперечливих точок зору, суперечок у питаннях раціонального співвідношення загальнонаукової і професійної, теоретичної і практичної підготовки, фундаментального і прикладного компонентів навчання. І це закономірно - адже ті, що вчить сьогодні студент, знадобиться йому в конкретній роботі не лише завтра, але і через кілька років. Тому визначити зміст освіти в сучасному вузі - значити врахувати сучасні вимоги суспільства, передбачити вимогу в обсязі інформації, яка необхідна студентові в його перспективній практичній діяльності й встановити технологічну забезпеченість навчального процесу, його спрямованість на формування особистісних і професійних якостей особистості.
Характеризуючи сучасний зміст освіти, можна відзначити наявність чотирьох напрямків розвитку:
- Розширення гуманізації і гуманітаризації змісту сучасної освіти у вузі. У «Концепції гуманітарної освіти України», прийнятої в 1997 р. підкреслюється, що «...необхідність нової концепції гуманітарної освіти зумовлена і сутністю державотворчого процесу, утвердженням України як демократичної, суверенної держави. Досягнення цієї мети неможливе, якщо до її будівництва не залучаться мільйони людей, які свідомо оберуть незалежність, волю, демократію, право на вільний вибір і самореалізацію за основу власної смислоутворювальної життєвої програми. Виховання такої свідомості - важлива функція гуманітарної освіти... Особливу відповідальність за це несуть вузи і кафедри гуманітарного профілю, професорсько-викладацький корпус, фахівці-викладачі гуманітарних дисциплін, які, насамперед, покликані професійно творчо розвивати концепцію гуманітарної освіти адекватної потребам години і здійснювати її практично в навчально-виховному і науково-дослідницькому процесах. У цій справі слід, у першу чергу, забезпечити перехід від «закритої» моноідеологічної методології дослідження і розробки гуманітарних проблем та викладання гуманітарних дисциплін, до сучасної методології, яка виходить з принципові плюралізму наукових підходів та методик, відкритості до інноваційних точок зору, толерантності щодо оригінальних ідей і концепцій, дискусійного способові з'ясування істини, діалогових форм навчання.»
Гуманітарна освіта - навчально-виховний процес викладання-освоєння гуманітарних дисциплін, головними серед яких є історичні, філософські, політологічні, економічні, соціологічні, культурологічні українознавчі, психолого-педагогічні, правничі дисципліни. Особливе навантаження в цій галузі освіти належить таким навчальним предметам, як етика, естетика та мистецтвознавство, екологія, релігієзнавство, риторика тощо. Аналіз наукових публікацій останнього років свідчить про ті, що в навчальні плани вузів управлінського профілю включені такі інтегративні дисципліни, як «Філософія управління», «Людина і суспільство», «Геополітика», «Економічна психологія», «Світова художня культура», «Соціально-політична теорія суспільства», «Етика бізнесу», «Етика ділових відношень», «Етика й естетика» та ін.
- Прагнення до синтезові змісту освіти, об'єднання його в інтегративні курси як у загальнонауковій, так і в спеціально-предметній сфері підготовки. Актуальним у даному процесі є посилення межпредметної спрямованості навчання, укрупнення дисциплін, об'єднання малих курсів у блокові навчальні дисципліни узагальненого найменування при наявності в них загальної наукової основи, а також виключення з навчальних планів дисциплін, які не мають значення для майбутньої професійної діяльності.
- Необхідність чіткої збалансованості трьох галузей знань - загальнотеоретичних, спеціально-професійних і спеціально-предметних у формуванні професійної компетентності майбутнього фахівця. Аналіз співвідношення об'ємів години, які відводяться навчальними планами на ці три циклі, говорити про зворотнє: відсутність зкоординованості, невідповідності цілям, задачам і принципам підготовки сучасного спеціаліста.
- Формування вузів нових спеціалізацій, обумовлених вимогами сьогодення і принципово нове структурування змісту їх навчальних програм. До таких необхідно віднести і вузи управлінського профілю, що формують професіоналів в області виробничої, соціальної і духовної систем управління сучасного суспільства.
На відміну від складові змісту навчання студентів у профільних вузах минулого (політехнічний, економічний, гуманітарний та ін.), зміст навчання студентів у сучасному вузі повинне виглядати і структуруватися інакше. Спираючи на підходи, сформульовані И.Я. Лернером, М.И. Скаткіним, В.В. Краєвським, В.С. Ледневим, А.В. Глузманом зміст освіти в сучасному вузі можна в процесуальному і результативному плані представити як:
- систему узагальнених фундаментальних загальнонаукових, спеціальних і предметно-професійних знань;
- систему узагальнених, спеціальних, предметно-професійних і дослідницьких умінь, прийомів і способів дій;
- досвід творчої, практичної і професійної діяльності, що включає мобільність використання засвоєних знань і умінь, їх трансформування і застосування при рішенні проблемних ситуацій;
- досвід емоційно-вольового відношення, інтелектуального і професійного спілкування людьми різних соціальних рівнів;
Побудова змісту сучасної освіти у вузі можливо на основі принципів, сформульованих у дослідженнях вище названих авторів:
Першим і основної з них є принцип функціональної повноти компонентів змісту освіти. Сутність його полягає в тім, що вузівська система не може ефективно функціонувати і готувати висококваліфікованих фахівців, якщо вона не включає повний набір істотно значимих компонентів (підходів, методів, систем, дисциплін і т.д.)
Іншим важливим принципом є диференціація змісту освіти, зв'язана зі збільшенням значення окремих дисциплін. Так, у свій година, дисципліна гуманітарного циклові «Психологія» перетворилася в самостійні, професійно-орієнтовані курси «Загальної психології», «Економічної психології», «Соціальної психології». і т.д. Базова область управлінських вузів «Менеджмент» протягом останнього десятиліття трансформувався в «Менеджмент виробничої і невиробничої сфер», «Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності», «Адміністративний менеджмент», «Господарський менеджмент», «Менеджмент природоохоронної діяльності», «Фінансовий менеджмент» і т.д.
Третій принцип - інтеграції змісту освіти - з доцільним зменшенням дисциплін на конкретному рівні. Наприклад, у зв'язку зі зміною соціально-політичного життя були об'єднані «Основи економічної теорії», «Діалектичний матеріалізм» і «Історичний матеріалізм» у курс «Антропологічної філософії», «Філософії управління», «Методології наукових досліджень», «Логіки» і ін. При цьому наукова змістовна й освітня сторона названих курсів модифікувалася і була узагальнена на новому науково-методологічному рівні.
Четвертий принцип - наступності освіти відіграє істотну роль у структуруванні змісту освіти. Сутність цього принципу полягає в систематичності, послідовності, погодженості, взаємозв'язку і взаємодії викладання циклів дисциплін, окремих предметів і курсів.
На підставі аналізу стратегічних напрямків і принципів навчання в сучасному вузі можна визначити загальну структуру змісту освіти, що включає п'ять основних блоків підготовки фахівців:
загальнонауковий чи філолофсько-культурологічний;
- предметно-спеціальний;
- предметно-психологічний (різного професійного призначення);
- науково-дослідний;
- професійно-практичний.
Кожен блок має свої професійні задачі, має значний професійно-виховний і освітній потенціал і дозволяє використовувати закладену в ньому інформацію і для формування особистості майбутнього фахівця, і для забезпечення його готовності до професійної роботи.
Така позиція дає можливість представити структуру змісту освіти як:
- змістовну (система узагальнення знань);
- процесуальну (система узагальнення умінь і способів дії);
- результативну (досвід творчої діяльності, відносини, спілкування, самовдосконалення).
Виділення п'яти блоків дозволяє збалансувати області професійної підготовки, оперативно керувати ними, забезпечуючи мобільність і спрямованість, а також забезпечуючи передумови для створення диференційної системи навчання студентів вузові. Взаємозв'язок і взаємообумовленість блоків підготовки студентів сучасних вузів представимо в такий спосіб:
Конкретизуємо зміст кожного з них:
Блок загальнонаукової і філолофсько-культурологічної підготовки включає фундаментальні дисципліни, вивчення яких орієнтоване на освоєння сучасних досягнень науки, техніки, культури, формування широкого наукового кругозорові, соціального досвіду, створення бази для одержання спеціальної і професійної освіти. Смороду сприяють формуванню світоглядних позицій, закріпленню гуманістичних ціннісних орієнтації, осмисленню взаємозв'язку наданих знань і практичної діяльності.
Цінність гуманітарної освіти полягає в тому, що воно розвиває мислення і культуру особистості, тренує інтелект, розвиває здібності, емоції, уяву, сприяє формуванню особистісних якостей, навичок комунікації, служити засобом інтеграції знань. Першорядне значення в цьому блоці мають такі дисципліни, як “Філософія”, “Логіка”, “Політологія”, “Соціологія”, “Правознавство”, “Основи економічної теорії”, “Етика”, “Українська і зарубіжна культура”, «Релігієзнавство», «Етика й Естетика», «Ділова українська мова» .
При вивченні загальноосвітніх дисциплін переваги віддається вивченню «мов», що використовуються у фундаментальних науках, знайомству з інформацією, що має поліфункціональне значення, освоєнню методів і засобів рішення загальнонаукових задач. Дисципліни загальноосвітнього блокові, на вивчення яких приділяється близько однієї чверті навчального години, спрямовані на освоєння студентами соціального досвіду, формування в них системного світогляду, політичної культури і мислення.
Блок предметно-спеціальної підготовки припускає освоєння основ наук, навчальних дисциплін і курсів широкого профілю, що дозволяють майбутньому фахівцю вільно орієнтуватися в обраній області предметних знань. У результаті досягається визначена універсальність освіти і спеціальної підготовки. Спеціальна підготовка у вузі займає провідне місце, на неї приділяється дві чверті всього навчального години. Зміст дисциплін даного блокові відбирається з урахуванням визначеної спеціальності, цілями і задачами професійної освіти, видами й особливостями діяльності, у рамках яких має бути діяти майбутньому фахівцю. Обов'язкові для вивчення дисципліни спеціального циклові складають науково-теоретичну основу підготовки фахівців широкого й інтегрованого профілів. Фундаментальне освоєння системи предметних знань створює передумови для становлення фахівця як професіонала в обраній області.
Зміст цього блокові насамперед включає знання мов, використовуваних у даній предметній області, методології і засобів рішення спеціально-предметних задач, властивостей об'єктів досліджуваної області знань. Спеціальний блок, як правило, включає дисципліни, що охоплюють всі області обраної сфери діяльності. Як показавши аналіз існуючих навчальних планів і результати опитування провідних спеціалістів в області підготовки управлінських кадрів вузів України для підготовки менеджера вважається вивчення обов'язкових дисциплін, що створює методологічну, технологічну і практичну основу майбутньої спеціальності.
Керуючись принципом необхідності і достатності, особливо важливою умовою визначення змісту спеціальної підготовки є позбавлення від багатопредметності, роздробленості навчальних курсів.
Блок предметно-психологічної - підготовки орієнтований на формування в студентів основ професійної компетентності в галузі психології та етики ділових відносин, здатності створювати професійно-психологічний клімат у колективі з врахуванням етнонаціональних, соціально-психологічних факторів сучасного суспільства, освоєнню методики і технології подолання конфлікту й ін. Загальне число етичних і психолого-управлінських теорій у даний година дуже велика. Тому при організації теоретичної підготовки їх доцільно звести до раціонального мінімуму, необхідному для того, щоб випускник вузові, засвоївши міг:
- будувати свою професійну діяльність на високому науковому рівні;
- самостійно вивчати, описувати і пояснювати реальні виробничі і соціальні явища, приймати обґрунтовані професійні рішення;
- самостійно добувати науково-теоретичні знання, вміло і швидко орієнтуватися в потоці інформації, що надходити.
Науково - дослідницький блок синтезує знання й уміння студентів в області методології дослідження, особлива увага приділяючи методиці організації дослідно-експериментальної роботи з вивчення виробничих і соціальних процесів. Аналіз досвіду підготовки кадрів у вітчизняних вузах показавши, що в даний година розроблені і широко застосовуються такі курси, як «Основи науково-дослідної роботи».
Елементи дослідження включаються усі види науково-практичної діяльності студентів, педагогічної і переддипломної практики. Для студентів старших курсів організуються науково-практичні семінари. Застосування проблемних методів на семінарських і практичних заняттях наближає засвоєння предметів до самостійного наукового пошуку. Однак підготовка в сучасних вузах керівників і менеджерів широкого інтегративного профілів вимагають введення в навчальний план спецкурсів. Ці курси повинні включати розгляд проблем методології і психології керування, співвідношення науки і практики, філософії, психології, соціології і керування.
До того моменту, коли студенти починають вивчати дисципліни спеціального циклу (V - VI семестри), у них ще немає стійкої професійної спрямованості. Однак за час навчання у вузі, коли звичайно в більшості студентів формується прагнення до проведення самостійних експериментів, поступово накопичується досвід виконання невеликих навчальних досліджень по спеціальних предметах.
Цей досвід на першому науково-підготовчому етапі і направляється на придбання нових знань, джерелом яких служити навчальний процес. Посилення науково-дослідної робота студентів на заняттях по філософії, психології, соціології і ряду прикладних гуманітарних дисциплін потрібно для здійснення зв'язку теоретичних знань про сутність і закономірності цивілізаційних, формаційних, історичних і конкретно соціальних процесів з безпосереднім сприйняттям, цілісним баченням закономірностей сучасності, злободенності сьогодення дня. Учбово-дослідницькі задачі пропоновані студентам на цьому етапі, повинні сприяти формуванню професійної спрямованості мислення, розвитку уміння сприймати навчальний процес з позицій майбутньої спеціальності менеджера-керівника.
На іншому, науково-дослідному рівні, основна увага студентів акцентується на оволодіння уміннями і навичками дослідника. На факультетах, де навчальним планом передбачене виконання курсової роботи з курсів «Соціально-гуманітарних» дисциплін («Антропологічна філософія», «Філософія управління», «Соціологія», «Економічна психології») чи дисциплін спеціальних областей, кожен студент вибирає собі тему дослідження. Під керівництвом викладача відповідної кафедри студент знайомиться з загальною методологією і комплексом методик, з якого він відбирає потрібну йому сукупність для проведення мікродослідження на невеликий ділянці практичного об'єкта. Це дозволяє студентам познайомитися з різними способами одержання нової інформації про досліджуване явище, оцінити інформативність шкірного методові, познайомитися з процедурою дослідження.
На третьому, науково-творчому рівні (фахівці, магістри), по ряду основних спеціальних дисциплін ведеться комплексна дослідницька робота з основних проблемних напрямків і їх методик. Вона вимагає від студента знань методологічних основ філософії, основних соціологічних, психологічних та економічних теорій. Студент винний мати добрі розвиті професійні уміння для проведення дослідно-експериментальної роботи в конкретному типі управлінського чи апарата підприємства. Таке наукове дослідження оформляється у виді дипломної роботи з виконанням усіх пропонованих до них вимог. Такі роботи є діючим засобом формування в студентів споживи в постійному дослідницькому пошуку, основою вдосконалення їх професійної діяльності по закінченні вузі.
Блок професійно-практичної підготовки студентів здійснюється на різних рівнях навчання. Він спрямований на вивчення існуючого досвіду, оволодіння системи методів і способів рішення професійних проблемних задач, освоєння сучасних технологій. Саме отут інтегруються і застосовуються знання, уміння, способи дій, придбані студентами в процесі загальнотеоретичної, спеціальної, соціологічної, психологічної культурологічної і науково-дослідної підготовки. Традиційно на практику по навчальних планах вітчизняних вузів у залежності від спеціальності приділяється від 12 до 16 тижнів. Умовою успішності її проведення є узгодження навчальної проблематики, темпів практичних робіт зі спеціальних досліджень, забезпечення єдиного загальнометодичного керівництва і вимог до системи проблемних задач, комплексних програм практичної роботи, виконуваної студентами на різних етапах спеціалізованої практики.
У даний час, по вимогах вищої школи в підготовці фахівця практики студентів управлінських спеціальностей зобов'язані мати ясно обкреслений цільовий характер. Це повинне знайти відображення в її змісті й організації. У цьому зв'язку особливо важливо, щоб факультети, кафедри навчальні відділи вузові виявили групи студентів по профільних напрямках, що будуть готуватися до роботи в управлінському підрозділі визначеного типові. У цьому випадку можливо продумане і раціональне використання години, що відводиться для профілюючих зайняти з цими групами студентів, починаючи з 2-го курсові.
Інтеграції загальнонаукового, спеціального, психологічного і науково-дослідного блоків у процесі професійно-практичної діяльності студентів дозволяє розширити діапазон підготовки студентів, перейти від існуючої практики вивчення методичної літератури і репродуктивного її застосування, що має умоглядне значення до науково-обґрунтованої організації й управління навчальним процесом. Крім цього, науково-практична підготовленість дозволити шкірному студентові осмислити і перевірити ідеї, закладені в передовому науково-практичному досвіді.
Отже, при визначенні змісту сучасної управлінської освіти повинні бути враховані наступні вимоги:
- орієнтація на системне бачення студентами досліджуваних предметів;
- гнучкість і варіативність змісту з урахуванням потреб освіти і конкретної особистості;
- гуманітаризація і гуманізація освіти;
- орієнтація на оволодіння новими управлінськими, соціально-психологічними, інформаційними й економічними технологіями;
- забезпечення методологічної, спеціально-предметної і професійно-управлінської компетентності фахівця.
ЛІТЕРАТУРА
1. Аркас Микола. Історія України - Русі. - К.: Вища шк., 2008.- 456 с.
2. Гессен С.И. Основи педагогіки: Введення в прикладну філософію: Навчальний посібник для вузів.-М.: Школа - Пресс, 2008. -448с.
3. Закон України <<Про внесення змін і доповнень до Законові Української РСР ”Про освіту”>>//Законі України / Верховна Рада України, Інститут законодавства. - К.,1997.-Т.10.-С.168-192.
4. Збірник законодавчих та нормативних актів про освіту. -ДО.: В освіти України, 1994.-Вип.1.-336 с.
5. Сучасні системи вищої освіти: порівняння для України / В. Зубко; Нац. Ун-т ”Києво-Могилянська академія ”. К.: КМ Academia, 2009.-290 с.
