Разом із тим; методична майстерність учителя має розвиватися не через забезпечення його великою кількістю рецептурних методичних посібників і широке використання ним готових технологічних процедур. Йому потрібні передусім фундаментальні знання з базового предмета, висока загальна культура і ґрунтовна психолого-педагогічна підготовка. Технологічність і творчість у навчально-виховному процесі повинні розумно поєднуватися (І. А. Зязюн).

Упровадження педагогічних технологій, на нашу думку, може наблизити до вирішення найваіжливішої проблеми у педагогіці - управління процесом навчання, спрямованого на розвиток особистості та її професійне становлення, оскільки інтереси і потреби особистості завжди пов'язані з її само-реалізацією у професійній діяльності та життєтворчістю.

Упровадження педагогічних технологій у різних закладах освіти, які забезпечують поступове професійне становлення людини, повинно, на нашу думку, відповідати таким умовам: організаційним (сприяти ефективному впровадженню інтегрованих освітньо-професійних програм підготовки і перепідготовки фахівців, спрямованих на їх гуманітарну, фундаментальну та професійну підготовку; впровадженню системи ступененої професійної освіти; забезпеченню поглиблення фундаментальної підготовки та індивідуалізації процесу навчання; інтеграції закладів освіти в системі неперервної професійної освіти (наприклад, інтеграція вищих закладів освіти з середніми закладами освіти, що забезпечують загальноосвітню і допрофесійну підготовку молоді); вдосконаленню взаємодії між підприємствами різних форм власності та закладами системи неперервної професійної освіти); змістово-процесуальним (забезпечення наступності змісту, форм і методів у різних ланках неперервної професійної освіти; орієнтація змісту, форм і методів допрофесійної підготовки учнів на подальшу професійну діяльність; орієнтація змісту, форм і методів діяльності професійних навчальних закладів на перепідготовку дорослого населення; використання наукового, матеріально-технічного й економічного потенціалу професійних навчальних закладів у впровадженні сучасних освітніх технологій, зокрема інформаційних); соціально-психологічним (сприяти формуванню професійної мобільності майбутніх фахівців і дорослого населення, їх здатності швидко адаптуватися до потреб ринку праці, упередженню безробіття; здійсненню навчальними закладами допомоги соціально-економічній сфері для її розвитку через підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації кадрів, консультації, рекомендації в організації бізнесу тощо); гуманістичної спрямованості (визнання людини як особистості та найвищої цінності суспільства, задоволення її освітніх, професійних потреб, розвиток творчих обдарувань; органічний зв'язок професійної освіти з національною культурою, історією, традиціями українського народу; демократизація освіти, перехід до державно-громадської системи управління, її варіативність; відповідність рівня професійної освіти світовому рівню).

При виробленні методологічних підходів до визначення самого поняття "педагогічна технологія" ми виходили з того, що однією з головних функцій освіти є створення умов для формування особистості, котра поєднує набуті знання й уміння зі здатністю до їх творчого застосування, розвинутим інтелектом і такими особистісними якостями, як моральність і духовність.

Оскільки освіта є результатом навчання і виховання, у процесі яких відбувається розвиток особистості та її соціалізація, то поняття "освітня технологія", на наш погляд, відображає взаємодію і взаємозумовленість освітнього середовища (у його широкому розумінні) й навчально-виховної системи соціалізації, особистісного і професійного розвитку і саморозвитку людини в освітній установі, а тому є генеральним відносно інших понять, які характеризують технологічність освітнього процесу.

Щодо педагогічних технологій, то вони реалізуються безпосередньо у педагогічній взаємодії педагога з учнями, а ця взаємодія характеризується взаємопов'язаними процесами навчання, учіння, виховання і розвитку учнів. Погоджуючись із правомірністю досліджень і розробкою окремо технологій навчання, технологій розвитку, технологічних елементів виховного впливу, слід підкреслити, що у реальному педагогічному процесі функціонування таких технологій (навіть, якщо вони реалізуються окремо) має цілісний (навчання, учіння, виховання, розвиток) вплив на учня. Саме тому, термін "педагогічна технологія" найбільш адекватно відповідає логіці й сутності розгортання педагогічної взаємодії педагога з учнями.

Реалізація будь-якої педагогічної технології значною мірою зумовлена особистісними і професійними якостями педагога, рівнем його фахової підготовки, загальної культури, педагогічної техніки тощо, а тому «рівень якості» відтворення педагогічної технології, на нашу думку, не може бути гарантованим. Очевидно, що зразки виконують нормативну функцію лише в тому випадку, якщо людина зуміє створити за зразком нові утворення, оскільки головною діючою особою, що налагоджує зв'язки норми і нормованої структури (діяльності), є індивід як невід'ємна складова зразка діяльності. Саме в ньому міститься сукупність знань і вмінь, і саме він, аналізуючи проміжні результати, приймає рішення.

Що ж гарантує об'єктивну можливість трансляції (відтворення, передачі, повторення) зразка, тобто відтворення діяльності за зразком як здійснення повторного звернення до деякого базового набору принципів і засобів, які забезпечують реалізацію певної діяльності іншими суб'єктами в інших ситуаціях? Н. А. Масюкова і Т. А. Бабкіна відповідають так: основу, ядро зразка визначають абстрактні й фундаментальні норми діяльності: підхід, принцип, мета, метод. Саме ця основа зразка забезпечує стійкість його в інших ситуаціях [4].

В. Ф. Паламарчук пише, що у загальному смислі технологія - це розробка певної ідеї. Є і гранично широке розуміння цього поняття - як міст між "двома культурами"; між гуманітарним і "точним" знанням [7]. Тому поняття технології навчально-виховного процесу розглядається В. Ф. Паламарчук як моделювання його змісту, форм і методів згідно з поставленою метою [9].

Зазначимо, що розробка і впровадження педагогічної технології ґрунтується на цілком певних концептуальних засадах щодо глибинної сутності педагогічного процесу. Кожна педагогічна технологія відображає певний концептуальний підхід в освіті, принципи і методи його реалізації у навчально-виховній взаємодії вчителя і учня.

Узагальнюючи вищезазначене, можна сформулювати такі положення: педагогічна технологія відображає процес розробки і реалізації в освітній установі педагогічного проекту, який відображає певну систему педагогічних поглядів, спрямований на досягнення конкретної освітньої мети, визначає зразок професійно-педагогічної діяльності з його реалізації; зразок професійно-педагогічної діяльності, закладений у педагогічній технології, виконуючи нормативну функцію, дозволяє педагогу в процесі реалізації мети створити за зразком нові утворення за оптимальності ресурсів і зусиль усіх учасників педагогічної взаємодії; відтворення і стійкість педагогічної технології в інших педагогічних ситуаціях забезпечується зверненням педагога до фундаментальних норм діяльності щодо проектування і реалізації педагогічної технології; якість відтворення педагогічної технології залежить від рівня педагогічної майстерності педагога; гуманістична сутність педагогічної технології визначається її спрямованістю на задоволення як потреб, інтересів і можливостей навчання учня, так і вимог суспільства щодо соціалізації, особистішого і професійного розвитку і саморозвитку людини.

Виділимо декілька важливих проблем щодо функціонування педагогічних технологій у сучасному освітньому просторі.

1.4 Проблеми структури педагогічної технології

Проблема структури педагогічної технології. На наш погляд, у будь-якій педагогічній технології можна виділити такі основні компоненти: концептуальний, який відображає "ідеологію" проектування і впровадження педагогічної технології; змістово-процесуальний, який відображає мету (загальну і конкретні цілі), зміст навчального матеріалу, методи і форми навчання, виховання, розвитку учнів, методи і форми педагогічної діяльності вчителя; діяльність учителя з управління навчально-виховним процесом; професійний компонент, який відображає залежність успішності функціонування і відтворення спроектованої педагогічної технології від рівня педагогічної майстерності вчителя. Зазначимо, що змістово-процесуальний компонент по суті відображає ті методики навчання і виховання, які використовуються у рамках педагогічної технології.

Введення професійного компонента пояснюється необхідністю звернути увагу вчителя на той факт, що вихід на взаємодію з дитиною передбачає певний рівень професійної майстерності й уміння "доторкатися" до особистості дитини, на суб'єктивно вільний характер формування відносин, який означає, що з усіх педагогічних впливів дитина буде сприймати лише ті, які тією чи іншою мірою будуть її задовольняти. За таких умов важливого значення набуває підготовленість учителя до педагогічного спілкування, здійснення педагогічної оцінки, педагогічної вимоги, інформативно-мовного і демонстраційного впливу; педагогічного вирішення конфліктів і їх попередження; створення психологічного клімату, ситуації успіху; педагогічної реакції на вчинки; забезпечення етичного захисту тощо. Крім того, професійний компонент відображає унікальність і специфіку педагогічної технології відносно інших технологій (у техніці, промисловості тощо).

Саме цей компонент підлягає суттєвому переосмисленню і трансформації при розробці та впровадженні інформаційних технологій, оскільки для сучасних комп'ютерних систем автоматизованого навчання проблеми "зрозумілого" перекладу з мови мислення однієї людини на мову мислення іншої, виявлення труднощів, глибинних причин нерозуміння навчального матеріалу залишаються недоступними для розв'язання. Саме в цьому криється таємниця професії педагога. Тому важливого значення набуває не лише розв'язання проблем "сенсорного" інтерфейсу, а й вирішення проблем "інтелектуального" інтерфейсу, які пов'язані з урахуванням специфіки процесів мислення людини і можливостей структур логічного виводу, закладених у комп'ютерних, інформаційних технологіях.

Друга проблема. Сучасна система освіти набуває характеру відкритої. Вона стає здатною до самоорганізації і саморозвитку, а тому її подальший розвиток пов'язаний із подоланням замкненості й наданням освітньому процесу характеру творчого. Це потребує створення функціонально орієнтованого навчального середовища, яке дозволяє реалізувати оптимальні освітні траєкторії кожного учня. У цьому контексті необхідно враховувати, що процес формування і розвитку творчої особистості має свою специфіку і закономірності, які потребують спеціальної підготовки педагога.

Нерозв'язаною проблемою педагогічних технологій є проблема забезпечення педагогічного впливу, зорієнтованого не на окремі якості особистості, а на структуру особистості в цілому, оскільки, на думку багатьох дослідників, ефективність педагогічної технології значною мірою визначається інтеграцією психологічних і педагогічних факторів, які впливають на процес навчання, з внутрішньою структурою особистості учня, з його індивідуальними можливостями і загальною спрямованістю. Саме такий підхід відображає особистісну спрямованість педагогічного процесу і вирішити цю проблему, на наш погляд, можна лише спільними зусиллями педагогів і психологів. Крім того, педагогічні технології прискорюють процеси оволодіння новими знаннями, а тому вони сприяють максимальній активізації роботи мозку, що, на думку деяких психологів, не є гарантовано небезпечним.

Перехід від нормативного до відкритого навчання загострив проблеми професійної підготовки педагога до впровадження педагогічних технологій. Результати дослідження показали, що більшість педагогів не готова до зміни власної позиції у відносинах з учнем (від авторитарного управління до спільної діяльності та співтворчості), до переорієнтації з репродуктивних навчальних завдань на продуктивну і творчу діяльність. Цілісність і багатомірність освітнього процесу, його відкритість передбачає постійний творчий пошук педагога, його власний творчий розвиток, спрямованість професійної діяльності на творчий розвиток учня. Тому найактуальнішою залишається проблема професійної підготовки педагога до праці у відкритих освітніх системах.

У сучасну педагогічну науку увійшло поняття, яке набуває сьогодні важливого значення - поняття компетентності як специфічної здібності, яка необхідна для ефективного виконання конкретної дії у конкретній предметній галузі, що включає вузькоспеціальні знання, специфічні предметні навички, способи мислення, а також розуміння відповідальності за власні дії [10]. Поруч із цим вводиться і поняття "вищі компетентності", які виявляються незалежно від конкретної галузі й передбачають наявність у людини високого рівня ініціативи, здатності організувати інших людей для досягнення поставлених цілей, готовність оцінювати й аналізувати соціальні наслідки власних дій тощо. Щодо професійної підготовки майбутніх фахівців, то цікавою є думка, що вищі компетентності можуть виявлятися лише в органічній єдності з глибокою особистісною зацікавленістю людини у конкретному виді діяльності.

Проблема формування компетентної особистості суттєво змінює роль і місце педагога в освітньому процесі: від транслятора знань і способів діяльності до проектувальника індивідуальної траєкторії інтелектуального й особистісного розвитку учнів. Саме ця ідея знаходить своє активне відтворення у розробці педагогічних технологій, спрямованих на творчий розвиток учнів: навчання у співробітництві; метод проектів; індивідуальний і диференційований підхід до навчання [6]. Такі педагогічні технології легко вписуються у реальний навчальний процес, який існує у нашій середній, професійній і вищій школах, є гуманістичними за своєю філософською і психологічною суттю, глибоко моральними, забезпечують розвиток активності, самостійності учнів, їх уміння працювати в колективі, спілкуватися при вирішенні проблем, бути доброзичливими, надавати допомогу іншим.

Страницы: 1, 2, 3