У реалізації емоційно-ціннісного компоненту основна увага приділялася вихованню ціннісного ставлення до себе, інших та предметного світу; критичному осмисленню учнями власної поведінки і вчинків як корисних чи шкідливих; усвідомленню їх наслідків для себе та інших; створенню ситуацій морального вибору; моделюванню умов для усвідомлення учнями залежності емоційних реакцій і поведінкової діяльності. Ефективними засобами педагогічного впливу на старших підлітків виявилися спеціально дібрані вправи та ігрові процедури, тренінг “Розвиток групової взаємодії”. Ситуації, змодельовані у вправах “Капелюх” і “Правильний вибір”, адаптована методика В. Петровича “Моя поведінка в конфлікті” сприяли осмисленню причин і пошуку можливих варіантів подолання конфліктів, вихованню відповідальної поведінки.
У контексті мотиваційного компоненту виховання відповідальної поведінки забезпечувалось шляхом розвитку в учнів 7-8-х класу мотивації до позитивних змін у поведінці, актуалізації потреби вибору і підвищення активності, співвіднесення мотивів, цілей і засобів їх досягнення, усвідомлення власної відповідальності за здійснений вибір. Вибір і активність стимулювалися у різних сюжетних іграх, змодельованих ситуаціях і ситуаціях реального життя класу та школи, у підтримці конструктивної ініціативи. Активна співпраця, зміна соціального статусу учнів у колективі, потреба у вмінні формулювати і відстоювати власну позицію, навички виходу з конфліктних ситуацій не тільки позитивно впливали на процес виховання відповідальної поведінки в учнів, а й активізували процес їх самовиховання.
Практичний компонент нашої роботи наповнювався конкретними справами, зреалізованими у відповідальній поведінці і відповідальних ставленнях до обов'язків учня, члена класного і шкільного колективу; у морально-етичних ситуаціях; у процесі виконання суспільно-корисної праці, участі у загальношкільних акціях, екскурсіях та подорожах; у процесі відстоювання власних позицій і подолання реальних конфліктних ситуацій. Для поліпшення стосунків у класному колективі та підвищення ступеню довіри в ньому, розвитку навичок співробітництва і роботи в групі використовувалися вправи “Ступінь включеності в колектив”, “Я тобі довіряю”, “Золотий стілець”, “Рахуємо разом”. Залучення старших підлітків до учнівського самоврядування забезпечувало умови набуття ними досвіду відповідального поводження і розширення діапазону свободи, творчої і конструктивної діяльності в системах учень--учень і учень--педагог як членів єдиного шкільного колективу. На формування у підлітків уміння приймати рішення, усвідомлення ними особистої відповідальності за їх наслідки була спрямована процедура “Як приймати рішення”. Результатом її виконання стала розроблена спільно з учнями відповідна пам'ятка.
Методами активізації виховання відповідальної поведінки в учнів 7-8-х класів було обрано: діалогову взаємодію, дискусії, моделювання і реальне „проживання” ситуацій морального вибору, самоаналіз, особистісно-орієнтований підхід у доборі завдань і доручень, включення підлітків у активну громадську (суспільно-корисну) роботу в школі, почергову змінність організаторів і відповідальних за справи класу.
У процесі експерименту виникали труднощі, спричинені розподілом класних колективів на мікрогрупи, які тільки час від часу взаємодіяли, а частіше конфліктували між собою. Значна кількість учнів 7-8-х класів не прагнула вважати себе членами цілісного колективу. Спостерігалось також ігнорування окремих учнів або малих груп більшістю учнів класу. Саме тому в експерименті значні зусилля спрямовувались на виховання толерантного ставлення до інших, закріплення атмосфери взаємоповаги, поліпшення мікроклімату і згуртованості класного колективу (бесіди, аналіз ситуацій, спільні справи, вправи “Малюємо разом”, “Перепона”, “Компліменти”, “Рекламний ролик” та ін.).
Значна увага у формувальному експерименті приділялася також класним керівникам, які за нашими рекомендаціями проводили класні тематичні години. У співпраці учнів і вчителів було створено такі тематичні стенди: “Відповідальна поведінка кожного - крок до побудови правової держави”, “Ми відповідаємо за тих, кого приручили”. За участю класних керівників на педагогічних нарадах обговорювалися проблеми щодо шляхів оптимізації процесу виховання відповідальної поведінки школярів, впливу особистісної позиції вчителя на її формування в учнів, його ролі у цьому процесі.
У ході експерименту нами також було проведено лекторій для батьків на тему “Закономірності і проблеми виховання відповідальної поведінки в підлітковому віці” з метою систематизації знань батьків про вікові особливості розвитку підлітків, роль прикладу у вихованні відповідальної поведінки дітей і методи її виховання, вплив ровесників на поведінку підлітків. Така необхідність була зумовлена необхідністю зміни переконаності значної частини батьків у тому, що більшість виховних проблем має вирішувати школа. Нами також було створено діалоговий клуб, під час роботи якого батьки разом з учителями виробляли спільні підходи до виховання відповідальної поведінки у підлітків, вирішували виховні проблеми сім'ї, пов'язані з поведінкою дітей.
Ефективність запропонованих нами педагогічних умов виховання відповідальної поведінки в учнів 7-8-х класів ми з'ясовували шляхом вивчення динаміки змін її рівнів на початку і по завершенню експериментальної роботи. Результати такого опрацювання представлено у графічній інтерпретації
На підставі аналізу результатів формувального експерименту в експериментальних групах учнів 7-8-х класів динамічніше, ніж у контрольних, відбувалися процеси зменшення кількості школярів з безвідповідальним рівнем поведінки - на 7,9% до 9,8% та на 0,4% до 17,5% відповідно. В експериментальних групах підлітків зі зразковим рівнем поведінки стало більше на 7,3% до 24,3%, а в контрольних лише на 2,2% до 18%. За рахунок зменшення кількості учнів з пасивно-виконавським рівнем в експериментальній групі дещо збільшився відсоток з ситуативним рівнем відповідальної поведінки на 0,7% до 42%. В контрольних групах на цих рівнях суттєвих змін не відбулося.
У результаті аналізу отриманих даних щодо гендерних відмінностей у поведінці з'ясовано, що у дівчат за всіма показниками рівень відповідальної поведінки вищий, ніж у хлопців. Але найбільш істотні відмінності спостерігалися за критерієм “особистісно конструктивний”: дівчата більше зусиль докладають для поліпшення навчальної успішності і взаємин з педагогами; самореалізація і самовдосконалення не є для них пріоритетними у цьому віці. А хлопці, навпаки, демонструють яскраво виражене спрямування на самореалізацію та самоствердження, часто шляхом ігнорування моральних принципів, обов'язків і вимог дорослих, порушення прав інших, у різних видах девіантної поведінки. Такі моделі поведінки характерні і для деяких дівчат старшого підліткового віку, але вони, здебільшого, формуються не стільки з власних переконань, скільки під впливом різних зовнішніх чинників. Ці особливості збереглися на рівні тенденцій на початку і по завершенню експерименту як у контрольних, так і в експериментальних групах.
За результатами експертних оцінок та їх порівняння в експериментальних та контрольних групах в кожній з них відбулися позитивні зміни у мікрокліматі класного колективу. Однак, в експериментальних групах рівень розвитку колективу виявився значно вищим. Аналізуючи отримані результати за кожним із показників, ми дійшли висновку, що найбільш істотні зміни відбулися за рахунок збільшення активності кожного окремого її члена. Якщо на початку експерименту активність складала 32 бали з 55 можливих, то наприкінці експерименту - 51 бал. Зміни в організованості колективу склали 30 балів (з 20 до 50 балів), значно зменшилась кількість конфліктів у класах, змінилося ставлення кожного окремого члена учнівського колективу до життя класу і до того, яке місце займає клас на загальношкільному рівні, до виконання обов'язків і доручень, участі у суспільно-корисній праці. Інтелектуальна комунікативність збільшилася з 25 до 45 балів, розширилась тематика і підвищилась культура спілкування, майже зник антагонізм у взаємовідносинах. Психологічний клімат покращився з 30 до 49 балів, підлітки стали з більшою повагою ставитися до іншої думки, і виявляти готовність щодо колективної відповідальності за поведінку однокласників.
По завершенню експериментальної роботи було проведено контрольні зрізи.
Результати дослідження підтвердили гіпотезу та дозволили зробити наступні висновки:
1. Теоретико-методологічний аналіз проблеми виховання відповідальної поведінки у психолого-педагогічній та філософській літературі доводить, що вона знаходиться на стадії розробки з позиції різних наук і є надзвичайно актуальною для суспільного і особистісного розвитку, зумовленою протиріччями між потребами виховання підростаючих поколінь, здатних узгоджувати свою поведінку з моральними принципами і вимогами суспільства, робити свідомий вибір, нести відповідальність за самостійно прийняті рішення, їх виконання та наслідки, і поширенням серед школярів ризикованої, небезпечної, викличної поведінки, викривлених уявлень про цінності життя, що в цілому несе загрозу благополуччю суспільства.
2. Вивчення та аналіз філософської, соціологічної, психологічної і педагогічної літератури з проблеми дослідження дозволило уточнити сутність, зміст і структуру відповідальної поведінки особистості, визначити їх стосовно учнів старшого підліткового віку та сформулювати поняття „відповідальна поведінка підлітка” як інтегровану моральну властивість, яка виявляється у його здатності соціально доцільно поводитись у школі, сім'ї, предметному середовищі, конструктивно взаємодіяти з ровесниками і дорослими, усвідомлено ставитись до їхніх вимог, реалізовувати відповідно до морально-етичних принципів і вікових можливостей свої права та обов'язки, критично оцінювати власну поведінку та вчинки як корисні чи шкідливі для себе та інших.
3. На основі змісту відповідальної поведінки та особливостей її прояву в умовах загальноосвітньої школи розроблено критерії, показники рівнів вихованості відповідальної поведінки в учнів 7-8-х класів: соціально доцільний (знання прав і обов'язків, їх дотримання; соціальна активність); морально-етичний (ціннісне ставлення до інших, до себе, до предметного світу; керування морально-етичними принципами співжиття у соціумі; культура спілкування); особистісно-конструктивний (вміння приймати рішення; здатність відповідати за наслідки власних дій; спрямованість на позитивну зміну власної поведінки).
4. У ході констатувального експерименту за допомогою методів цілеспрямованого спостереження, індивідуальних і групових бесід, анкетування, опитування (в тому числі перехресного), рольових ігор, методу незакінчених речень, моделювання педагогічних ситуацій та їх аналізу, відповідно до визначених критеріїв та показників виявлено чотири рівні вихованості відповідальної поведінки в учнів 7-8-х класів - зразковий, ситуативний, пасивно-виконавський, безвідповідальний. Складено їхні типологічні характеристики.
5. Визначення, наукове обґрунтування та дослідно-експериментальна перевірка педагогічних умов як складових моделі виховання відповідальної поведінки в учнів 7-8-х класів (усвідомлення підлітками сутності й змісту відповідальності та відповідальної поведінки особистості; розвитку мотивації до вироблення власної відповідальної поведінки; ціннісного ставлення до себе, інших та предметного світу; набуття досвіду відповідальної поведінки) забезпечило ефективність комплексного підходу у розробці й реалізації методики формувального етапу експерименту на основі когнітивного, емоційно-ціннісного, мотиваційного та практичного компонентів і використання методів активізації виховного процесу: діалогової взаємодії, дискусії, моделювання і реального „проживання” ситуацій морального вибору, самоаналізу, особистісно-орієнтованого підходу у доборі завдань і доручень, включення підлітків у активну громадську (суспільно-корисну) роботу в школі.
6. Впровадження у практику роботи експериментальних груп моделі виховання відповідальної поведінки в учнів 7-8-х класів загальноосвітньої школи забезпечило помітні позитивні зміни в рівнях її вихованості, про що свідчать кількісні та якісні характеристики (зразковий рівень - 17% до експерименту та 24,3% після проведеної роботи; ситуативний рівень - відповідно 39,3% та 42,0%; пасивно-виконавський - відповідно 25,9% та 23,9%; безвідповідальний - відповідно 17,7% та 9,8%), у поліпшенні мікроклімату класних колективів. У контрольних групах ці зміни були менш помітними.
Дисертаційне дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми. Перспективними можуть бути дослідження щодо виховання відповідальної поведінки в інших вікових групах школярів, у різних типах навчальних закладів. Актуальним залишається пошук шляхів і методів виховання відповідальності, запобігання дезадаптованій поведінці і негативним впливам соціуму в умовах загальноосвітньої школи.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Куниця Т.Ю. Взаємодія школи і сім'ї в процесі виховання відповідальної поведінки учнів 7-8 класів / Т.Ю. Куниця // Теоретико-методологічні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: зб. наук. праць. - Кн. 1 / М-во освіти і науки України, Академія пед. наук України, Ін-т проблем виховання; редкол.: О.В. Сухомлинська, І.Д. Бех, А.Й. Сиротенко та ін. - Київ - Житомир: Вид-во ЖДУ, 2004. - С. 265-270.
2. Куниця Т.Ю. Актуальні проблеми виховання відповідальної поведінки у сучасних підлітків / Т.Ю. Куниця // Вісник КНУКіМ: зб. наук. праць / Київ. нац. ун-т культури і мистецтв. - К.: Вид. центр “КНУКіМ”, 2005. - (Серія “Педагогіка”). - Вип. 12, ч. 1: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. “Педагогічні та рекреаційні технології в сучасній індустрії дозвілля”. - С. 159-161.
3. Куниця Т.Ю. Проектування виховання відповідальної поведінки учнів підліткового віку / Т.Ю. Куниця // Теоретико-методологічні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: зб. наук. праць. - Вип. 8, кн. 1 / М-во освіти і науки України, Академія пед. наук України, Ін-т проблем виховання; редкол.: О.В. Сухомлинська, І.Д. Бех, А.Й. Сиротенко та ін. - К., 2005. - С. 148-151.
4. Куниця Т.Ю. Рівні сформованості відповідальної поведінки, критерії і показники їх визначення / Т.Ю. Куниця // Теоретико-методологічні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: зб. наук. праць. - Вип. 10, кн. 1 / М-во освіти і науки України, Академія пед. наук України, Ін-т проблем виховання; редкол.: О.В. Сухомлинська, І.Д. Бех, А.Й. Сиротенко та ін. - К., 2007. - С. 176-184.
Страницы: 1, 2, 3, 4
