Практична значущість дослідження визначається: створенням діагностичних методик вивчення самостійності дошкільників в образотворчій діяльності (на матеріалі аплікації); упровадженням індивідуальних ігрових програм з аплікації залежно від рівня компонентів самостійності дошкільників; апробацією ігрової тематики змісту аплікації для дітей старшого дошкільного віку; розробкою методичних рекомендацій з використання ігрових вправ, що сприяють вихованню самостійної діяльності у дошкільників. Запропонована модель та методичні рекомендації використовуються педагогами експериментальних ДНЗ України, викладачами Інституту післядипломної освіти м. Севастополя під час проведення курсів підвищення кваліфікації дошкільних працівників та при вивченні навчальних дисціплін «Дошкільна педагогіка», «Основи образотворчого мистецтва з методикою образотворчої діяльності» у Севастопольському міському гуманітарному університеті.
Упровадження результатів дослідження відбувалось у процесі роботи базових дошкільних закладів №68, 93 м. Севастополя (довідка №740 від 12 вересня 2007р), №2, 41, 55 м. Рівного (довідка №01-12/240 від 5 березня 2008 р).
Апробація результатів: матеріали дослідження апробовувались у процесі участі автора в міжнародних наукових конференціях - «Дошкільна освіта: історія і перспективи розвитку» (м. Рівне, 2002 р.), «Ломоносівські читання_2005» (м. Севастополь, Чорноморська філія МДУ, 2005р.); всеукраїнських - «Актуальні проблеми дошкільної та початкової освіти» (м. Херсон, 2004 р.), «Сучасні тенденції та пріоритети виховання» (м. Київ, 2004 р.), «Теоретико-практичні реалії сучасного виховання дітей та учнівської молоді» (м. Київ, 2005 р.), «Особистість ХХІ століття: проблеми виховання та шляхи їх вирішення» (м. Київ, 2007 р.); міжвузівських «Актуальні проблеми безперервної багатоступеневої психолого-педагогічної підготовки вчителя до професійної діяльності» (м. Севастополь, 2004 р.), «Актуальні проблеми професійного становлення фахівця» (м. Севастополь, 2005 р), «Актуальні проблеми гуманітарної освіти» (м. Севастополь, 2006 р.), міських науково-практичних конференціях - «Модернізація дошкільної освіти» (м. Севастополь, 2005 р.). Обговорення матеріалів дисертаційного дослідження здійснювалось на кафедрі педагогіки Севастопольського міського гуманітарного університету, у лабораторії дошкільного виховання Інституту проблем виховання АПН України, а також у ході проходження курсової підготовки педагогічних працівників при Інституті післядипломної освіти, проведення методичних семінарів, науково-практичних конференцій для вихователів дошкільних закладів м. Севастополя. Матеріали дослідження опубліковано у збірниках наукових праць (м. Київ, Рівне, Херсон, Одеса, Севастополь).
Публікації. Основні положення й результати дослідження відображено в 10 публікаціях, з них 9 - одноосібних, в тому числі 6 статей у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного з розділів, загальних висновків, списку використаних джерел і додатків. Бібліографічний список містить 231 джерело. Робота містить 35 таблиц, 5 рисунків, 2 графіка, 1 формулу. Загальний обсяг дисертацїі 212 сторінок. Основний текст дисертації викладено на 180 сторінках. Список використаних джерел, додатки викладено на 32 сторінках.
Основний зміст
У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт, предмет і мету дослідження, сформульовано гіпотезу та завдання роботи, методи дослідження; теоретичні та методологічні основи, розкрито наукову новизну, теоретичну та практичну значущість роботи, наведено відомості про апробацію й упровадження результатів дослідження.
У першому розділі «Теоретичний аналіз самостійності дошкільників як якісної характеристики образотворчій діяльності» аналізуються філософські, психологічні, педагогічні засади даного процесу, подається аналіз різних підходів до визначення феномену «самостійність», розглядаються питання становлення й розвитку самостійності протягом дошкільного віку, розкривається специфіка впливу різних видів діяльності на розвиток дитячої самостійності, формулюється визначення самостійності в образотворчій діяльності.
Психолого-педагогічний аналіз літератури дає підстави для висновку, що вивчення категорії самостійності, пошук резервів і ефективних шляхів її розвитку є однією з центральних наукових проблем сьогодення. Це підтверджується численними дослідженнями Ш. Амонашвілі, Л. Анциферової, Т. Бабаєвої, Н.Бєлозерцева, Н. Бочкіної, Л. Висотіної, Т. Ісаєвої, О. Кононко, П. Підкасістого, Г. Поддубської, С. Рубінштейна, А. Щербакової, Г. Щукіної та ін. Нині її актуальність обумовлена гуманістичними завданнями повноцінного розкриття індивідуальності особистості, що розвивається.
Аналіз психолого-педагогічних досліджень дозволяє схарактеризувати підходи до трактування самостійності з таких позицій:
- вольового розвитку особистості (В. Крутецький, Н. Левітов, В. Селіванов, А. Ковальов). Самостійність визначається як суттєва вольова якість, яка асоціюється з незалежністю;
- морального розвитку як моральної якості особистості (Л. Висотіна, Л. Піменова, З. Пономарьов, К. Оспанова). Самостійність кваліфікується як генералізоване ставлення до вибору та реалізації моральних цінностей, що закріпилося у моральному досвіді;
- розумового розвитку й пізнавальної активності особистості (Д. Богоявленська, І. Лернер, О. Люблінська, О. Матюшкін, М. Поддьяков, А. Щербаков);
- інтегральності якостей особистості, що поєднує в собі інтелектуальну, емоційно-моральну та вольову сторони особистості (Т. Бабаєва, Т. Бистрова, П. Виноградов, Т. Ісаєва, О. Кононко, Л. Круглова, Г. Поддубська, М. Силаєва й ін.). Самостійність визначається як генералізована якість особистості, що виявляється в ініціативності, критичності, самооцінці й почутті особистої відповідальності за свою діяльність і поведінку.
Наявність різних поглядів свідчить про багатогранність даного феномену, дає підстави для висновку про домінування трьох основних векторів дослідження: діяльнісного, особистісного та міжособистісного. Залежно від позиції дослідників щодо трактування самостійності, визначається структура, категорії, співвідношення ії компонентів, будується методика її виховання.
У дисертації уточнено, що у дослідженнях Т. Бабаєвої, Т. Волчанської, Г. Годіної, Ф. Ізотової, М. Крулехт, Н. Кухарева, І. Лернера, М. Махмутова, Л. Порембської, О. Сафонової, Н. Шибанової самостійність кваліфікується як спосіб діяльності, структура її ідентична компонентам діяльності (мотив, мета, способи діяльности), а методика спрямована на формування вміння діяти без допомоги ззовні, на поступову передачу дорослим виконання окремих елементів діяльності самій дитині для самостійного здійснення без його втручання.
Встановлено, що у дослідженнях Т. Бистрової, М. Дідори, В. Зінченко, О. Кононко, Л. Круглової, Л. Кувіко, К. Кузовкової, М. Лятецької, С. Марутян, І. Молнар, К. Оспанової й ін., самостійність кваліфікується як інтегральна якість особистості, до структури якої входять змістово-операціональні й власне особистісні компоненти. Методика формування самостійності будується на вивченні ролі інтересів, потреб і мотивів самостійності дитини дошкільного і молодшого шкільного віку.
Аналіз досліджень Є. Михайловського, Т. Репіної, Т. Сенько став підгрунтям для погляду на самостійність у контексті позиції особистості у групі, розкриття змістово-операціонального компонента самостійності у зв'язку з характером міжособистісних відносин. Методика будується на вивченні змін, що відбуваються у стрижневій, фундаментальній освіті особистості. Аналіз досліджень дав підстави виділити низку показників прояву самостійності: незалежність дій і вчинків дитини, прагнення без сторонньої допомоги реалізувати свої плани, здатність ініціативно ставити й вирішувати різні завдання, уміння виявляти наполегливість і відповідальність у досягненні поставленої мети, спроможність контролювати і оцінювати свої дії.
Ґрунтуючись на позиціях провідних науковців (Т. Бабаєвої, Т. Волчанської, Г. Годіної, Ф. Ізотової, М. Крулехт, Н. Кухарева, І. Лернера, Л. Порембської, О. Сафонової, Н. Шибанової та інш.), ми визначаємо самостійність як спосіб діяльності, зумовлений тим, що дошкільник із раннього дитинства пов'язаний з освоєнням різних видів діяльності (предметної, ігрової, трудової, продуктивної, пізнавальної). У роботі підкреслено, що формування самостійності як характеристики способу діяльності є першим етапом у розвитку цього явища й виступає функціональною сходинкою до формування самостійності як якості особистості. Інакше кажучи, на основі самостійності як ідеального образу незалежних дій, що складається в результаті суб'єктивно-об'єктивних відносин уже в наслідувальній діяльності дітей, відбувається формування ідеального образу себе як самостійного діяча з властивим йому типом ставлення до себе, до інших людей, до діяльності.
Узагальнено та враховано існуючі підходи до дослідження генезису самостійності дошкільників. Перші прояви самостійності педагоги й психологи пов'язують з раннім віком (Н. Аксаріна, А. Голубєва, Г. Годіна, Т. Гуськова, М. Лісіна, О. Люблінська, Д. Ельконін та ін.). На їхню думку, динаміка розвитку самостійності залежить від особливостей, потреб та інтересів дітей у різні вікові періоди життя. Це дає підставу говорити про те, що на різних вікових етапах існують такі види діяльності, в яких розвиток самостійності відбувається інтенсивніше й успішніше, оскільки ґрунтується на інтересах і потребах дітей. У ранньому віці - це предметна діяльність, спілкування з дорослим, елементарне самообслуговування; у дошкільному - гра, продуктивні види діяльності, зокрема, образотворча. Формуючись у діяльності, самостійність виступає особливим моментом ії становлення і критерієм, що засвідчує ступінь освоєння діяльності суб'єктом. Усвідомлення старшим дошкільником себе в якості суб'єкта діяльності, своїх можливостей є завершальним етапом здатності діяти самостійно.
Самостійність дітей розгортається від дій репродуктивного, відтворювального характеру, до дій з елементами творчості при постійному, неухильному підвищенні ролі свідомості, самоконтролю та самооцінки у здійсненні діяльності. При цьому показниками прояву самостійності виступають: незалежність дій і вчинків особистості, здатність без сторонньої допомоги реалізовувати свої плани; вміння ставити й разв'язувати різні завдання предметно-практичної діяльності.
Аналіз досліджень Г. Григор'євої, Т. Доронової, О. Дронової, Т. Комарової, Н. Сакуліної, О. Трусової, Н. Шибанової показав, що образотворча діяльність має свою специфіку, структуру і характеризується такими етапами: репродуктивним (оволодіння знаннями, уміннями діяти за зразком); виконавським (уміння діяти без зразка, застосовуючи засвоєні навички та вміння); продуктивним (уміння вносити власні елементи, діяти без допомоги дорослого при виборі змісту, засобів здійснення поставленої мети); творчим (уміння вносити зміни, знаходити оригінальні рішення, перетворювати дійсність). Ураховуючи специфіку образотворчої діяльності, дослідники зазначають, що самостійність дошкільників проявляється на етапі постановки мети, у плануванні дій, при відборі необхідних інструментів, у послідовному здійсненні зображень при виконанні самоконтролю й контролю готового результату.
Значні потенційні можливості для виховання самостійності у старших дошкільників містить образотворча діяльність, зокрема такий її вид, як аплікація. Займаючись нею, діти використовують як готові форми, так і створюють власні композиції, самостійно вирізують елементи візерунків, обирають сюжетні зображення. У процесі виконання аплікації діти знайомляться з різними техніками виконання, вчаться планувати роботу, накреслювати послідовність аплікаційних дій, передбачати результат діяльності, цілеспрямовано його досягати. Аплікаційна діяльність починається на третьому році життя і проходить крізь усі вікові періоди. Кожен період реалізує певний зміст діяльності, без засвоєння дитиною попереднього матеріалу вона не може перейти на новий щабель. Розглядаючи аплікацію як засіб виховання самостійності дошкільників, доречно враховувати вікові (вертикальні) та індивідуальні (горизонтальні) параметри.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
