Теоретичну основу дисертаційної роботи склали загальні психолого-педагогічні положення теорії гри та діяльності (Б.Г. Ананьєв, Е.А. Аркін, П.П. Блонський, Л.В. Волков, Л.С. Виготський, Д.Б. Ельконін, Є.П. Ільїн, О.В. Запорожець, В.В. Зеньківський, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, Г.О. Люблінська, С.Л. Рубінштейн, С.Ф. Русова); теоретичні засади особистісно орієнтованого виховання (І.Д. Бех, О.М. Коберник, В.Г. Кузь); концепції формування людини засобами фізичної культури, зокрема рухливими іграми (В.Г. Арєф'єв, Л.В.Артемова, Н.Ф. Денисенко, Є.О. Покровський).
У процесі розв'язання поставлених завдань використано такі методи дослідження:
– теоретичні: теоретико-критичний аналіз державних документів щодо перспектив фізичного виховання в школі, навчальних програм і нормативних документів з фізичного виховання; аналіз філософської, фізіологічної, психолого-педагогічної та методичної літератури з проблеми дослідження; узагальнення передового педагогічного досвіду вчителів з метою порівняння, узагальнення інформації для подальшого обґрунтування технології виховання наполегливості молодших школярів у процесі позакласної ігрової діяльності;
– емпіричні: спостереження за педагогічним процесом і позакласною діяльністю; анкетування та бесіди з учнями, батьками, вчителями з метою обґрунтування висновків про стан і динаміку процесу вихованості наполегливості молодших школярів;
– констатувальний, формувальний та контрольний педагогічний експеримент з подальшим визначенням та обґрунтуванням експертної оцінки наполегливості; інструментальні методи вимірювання обсягу та інтенсивності фізичних навантажень;
– методи математичної статистики та порівняльного аналізу для визначення показників вихованості наполегливості; розподілу за групами ігор та характером їх впливу на ступінь прояву наполегливості молодших школярів у позакласній ігровій діяльності.
Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота проводилася на базі загальноосвітніх шкіл І-ІІІ ступенів №1, 4, 5, 8, 9, 10, 11, 14 м. Умань Черкаської області. У констатувальному та формувальному експерименті взяли участь 848 учнів (210 учнів у віці 6 років, 190 - у віці 7 років, 245 - у віці 8 років, 203 - у віці 9 років).
Наукова новизна та теоретична значущість дослідження полягає у тому, що вперше розроблено педагогічну модель та теоретично обґрунтовано, експериментально перевірено педагогічні умови й технологію виховання наполегливості молодших школярів у процесі позакласної ігрової діяльності; обґрунтовано сутність понять “виховання наполегливості” та “позакласна ігрова діяльність” стосовно молодших школярів; конкретизовано критерії оцінювання, показники, обґрунтовано та експериментально перевірено рівні вихованості наполегливості учнів початкових класів; отримано нові дані про вплив ігрової діяльності на виховання досліджуваної якості; розроблено сучасну діагностику визначення рівнів вихованості наполегливості учнів 1-4 класів; подальшого розвитку набула класифікація рухливих та українських народних ігор і їх розподіл за групами й характером впливу на ступінь прояву наполегливості молодших школярів у позакласній ігровій діяльності.
Практична значущість дослідження полягає в узагальненні передового досвіду загальноосвітніх шкіл з досліджуваної проблеми та розробці методичних рекомендацій щодо виховання наполегливості учнів загальноосвітньої школи засобами ігрової діяльності. Запропонована особистісно орієнтована технологія дала змогу практично перевірити розроблені ігри та естафети з елементами футболу “Хто швидше, або естафетний біг?”, “Витривалі бігуни”, “Ведмеді на полюванні”, “Естафети павуків”, “Молодці - стрибунці”, “Злови м'яч”, “Удар на точність”, “М'яч у коло”, “Рикошет”, “Перехоплення м'яча”, “М'яч по колу”, “Влучити у ціль”, “Зустрічна естафета”, “Гра у квадраті”, “М'яч через тунель” тощо; обґрунтовано та експериментально перевірено рівні та ступінь прояву вихованості наполегливості в учнів 1-4 класів. Отримані дані можуть бути оформлені у вигляді спецкурсів; використані вчителями фізичної культури і початкових класів, студентами педагогічних навчальних закладів, у системі післядипломної освіти для підвищення психолого-педагогічного та фізичного рівнів підготовленості студентів, учителів.
Впровадження результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження впроваджено у навчально-виховний процес восьми загальноосвітніх шкіл міста Умань Черкаської області (довідка з відділу освіти про впровадження № 756 від 23.04.2007 р.).
Апробація результатів дослідження. Основні положення, висновки, результати дослідження повідомлялися під час виступів на Міжнародних науково-практичних конференціях: “Формування професійної майстерності майбутнього вчителя в умовах ступеневої освіти” (м. Житомир, 30-31 жовтня 2003 р.); “Развитие личности в поликультурном славянском образовательном пространстве” (м. Кривий Ріг, 15-16 вересня 2004 р.); на Всеукраїнських науково-практичних конференціях: “Актуальні проблеми виховання в сучасних соціокультурних умовах” (м. Київ, 14-15 жовтня 2003 р.); “Шляхи оптимізації вищої фізкультурної освіти в Україні” (м. Дніпропетровськ, 28-29 жовтня 2003 р.); “Футбол в Україні - витоки, традиції, перспективи” (м. Львів, 12 жовтня 2004 р.); “Підготовка вчителя до впровадження нових технологій навчання у малокомплектній початковій школі” (м. Умань, 15-16 жовтня 2004 р.); “Основні напрями розвитку фізичної культури, спорту та фізичної реабілітації в Україні” (м. Дніпропетровськ, 20-21 жовтня 2004 р.). Отримані результати доповідалися й обговорювалися на засіданнях кафедри загальної педагогіки та педагогіки вищої школи, у лабораторії сільської школи Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини; на семінарах і методичних об'єднаннях учителів початкових класів і фізичної культури загальноосвітніх шкіл міста Умані та Черкаської області.
Публікації. Основні положення й висновки дисертації знайшли відображення в 11 одноосібних наукових працях, що входять до переліку видань, які затверджені ВАК України.
Структура і обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків до них, загальних висновків, списку використаних джерел (304 джерела) та додатків. Загальний обсяг дисертаційної роботи складає 275 сторінок друкованого тексту, з яких 165 сторінок основного тексту, 23 сторінки списку використаних джерел, 87 сторінок додатків. Робота містить 31 таблицю, 19 рисунків, 1 схему, 2 формули і 11 додатків.
Основний зміст
У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження; ступінь розробленості проблеми; визначено мету; об'єкт; предмет; сформульовано гіпотезу; завдання; теоретичну основу; розкрито наукову новизну; теоретичне та практичне значення дослідження; подано інформацію про апробацію та впровадження результатів дослідження; визначено публікацій.
У першому розділі “Виховання наполегливості молодших школярів у процесі позакласної ігрової діяльності як педагогічна проблема” розкриваються теоретико-методологічні основи досліджуваної проблеми та стан її розробленості у психологічній, педагогічній, філософській літературі.
Уточнюється сутність наполегливість та його взаємозалежність з поняттями: воля, вольові якості особистості, класифікація вольових якостей, аналізуються різні підходи. Так, Августин і Фома Аквінський розвинули перші теорію “свободи волі”. Аристотель волю пов'язував із розумом, діяльністю і почуттями. Ф. Гегель, І. Кант, Й. Фіхте розглядали поняття “чиста” воля. І.Д. Бех звертає увагу на усвідомлення бажання як основу волі. Проявляється воля, за Д.А. Колоццою, в іграх у поєднанні з емоційним станом. А.С. Макаренко спрямовував погляд на вольові якості колективіста. В.О. Сухомлинський звертав увагу на силу волі та її слабкість. К.Д. Ушинський досліджував виховання волі через прагнення до мети та ін.
Характеризуючи класифікації вольових якостей особистості Ф.Н. Гоноболіна, Є.П. Ільїна, В.В. Крутецького, Н.Г. Левандовського, В.В. Нікадрова, С.А. Петухова, С.Л. Рубінштейна, П.А. Рудика, В.І. Селіванова, А.І. Щербакова та ін., встановлено, що наполегливість відноситься до групи основних вольових якостей.
Розкриваючи сутність наполегливості, І.П. Іванов, В.А. Крутецький, С.Л. Рубінштейн, П.А. Рудик звертають увагу на довге переслідування цілі, не зважаючи на невдачі; Л.С. Рувінський та С.І. Хохлов дають корисні поради щодо виховання наполегливості; С.Д. Максименко, О.М. Степанов та М.М. Фіцула протиставляють наполегливості впертість.
Проаналізувавши психолого-педагогічні джерела (В.К. Калін, Є.П. Ільїн, В.І. Селіванов, Г.М. Ситін, М.М. Фіцула, В.Б. Шапар та ін.), теоретично обґрунтовується сутність поняття “виховання наполегливості”, що розглядається нами як цілеспрямований процес формування у молодшого школяра здатності досягати поставлену мету, долаючи при цьому різні перепони, які з'являються на шляху до досягнення бажаного результату.
На основі досліджень М.С. Солопчука, С.М. Філя, О.М. Худолія та ін. проаналізовано походження та розвиток ігрової діяльності від родового суспільства до ХХІ століття. Встановлено, що засновником теорії гри був німецький філософ Ф. Шіллер, послідовниками його теорії К. Бюхер і К. Гросс (Німеччина), Г. Спенсер (Англія) і Летурно (Франція).
Проведений аналіз наукових джерел (Г.С. Костюк, В.А. Крутецький, Г.О. Люблінська, М.М. Фіцула та ін.) дав змогу дослідити поняття “гра”, “ігрова діяльність”, “позакласна діяльність” та теоретично обґрунтувати сутність поняття “позакласна ігрова діяльність”, яке розглядається як складова частина навчально-виховного процесу, яка спрямована на задоволення запитів, інтересів школярів через виховний вплив педагога та включає у себе один із видів активної діяльності дітей, що моделює під час гри відносини між ними, формує основи морально-психологічних якостей і властивостей особистості: волі, емоцій, інтелектуальної сфери; сприяє розвитку уяви, уваги, мислення, пам'яті тощо. У дошкільному віці за своїм змістом і формами ігрова діяльність є провідною діяльністю, а у початкових класах є однією з форм навчання і виховання молодших школярів, що допомагає здійснити поступовий перехід від звичної для них ігрової діяльності до навчальної діяльності. Ігрова діяльність не зникає, а продовжує розвиватися, ускладнюватися.
Узагальнення досліджень Д.Б. Ельконіна, В.В. Зеньківського та ін. дали змогу виділити функції гри, а О.Л. Богініч, Л.К. Грицюка, Л.А. Завацької, Н.В. Кудикіної, А.П. Рудика, О.С. Семенова та ін. описати структури ігор.
Намагання описати гру як метод навчання і виховання учнів різних вікових категорій знаходимо у науковій спадщині видатних педагогів, які працювали в історично та соціально різних умовах - Ш.О. Амонашвілі, Н.К. Крупської, А.С. Макаренко, С.Ф. Русової, В.О. Сухомлинського та ін.
Досліджено класифікації рухливих (Л.В. Билеєва, Е.С. Вільчковський, К. Гросс, Д.А. Колоцца, І.М. Коротков, Н.В. Кудикіна, С.Б. Мудрик, Е.А. Покровський, П.А. Рудик та ін.) та українських народних ігор (А.Я. Вольчинський, Г.В. Воробей, Г.В. Довженок О.В. Кенеман, Н.В. Кудикіна, С.Б. Мудрик, М.Г. Стельмахович, А.В. Цьось та ін.).
На основі аналізу різних класифікацій ігор доповнена класифікація рухливих ігор розробленими іграми, які визначають розвиток фізичних якостей та рухливі ігри, естафети з елементами футболу.
Страницы: 1, 2, 3, 4
