Психологи довели, що, відсікаючи пряме спілкування між дітьми під час занять (не дозволяючи їм перемовлятися, підходити один до одного, обмінюватися думками), ми робимо кожну дитину більш безпорадною, незахищеною, несамостійною, а тому значною мірою залежною від учителя, схильною у всьому наслідувати його й не шукати власної точки зору. Роз'єднуючи дітей, ми робимо їх більш піддатливими нашому впливу, але менш творчими, самобутніми. З'єднуючи дітей, ми створюємо для них ґрунт, у якому виросте самоповага, почуття особистої гідності, які можливі тільки серед рівних собі.
Керуючись метою виховання навичок спілкування та співробітництва, для того, щоб навчити вчитися школяра, докорінно змінюється зміст діяльності вчителя. Тепер головне його завдання не "донести", "пояснити" і "показати" учням, а організувати спільне виконання завдання, яке виникло перед ними. Учитель виступає як режисер міні-вистави, що народжується безпосередньо в класі. Нові умови навчання потребують від учителя вміння вислухати всіх бажаючих, не відкидаючи жодної відповіді, стати на позицію кожного, щоб зрозуміти логіку його міркування й знайти вихід з мінливої навчальної ситуації, аналізувати відповіді, пропозиції дітей, і непомітно вести їх до розв'язання проблем [33, 13].
Трудове навчання не може існувати без постійного навчального спілкування, при якому учень, зрозумівши, чого він не знає, не вміє робити, сам починає активно діяти, включаючи в цей процес учителя як більш досвідченого партнера. Думка вчителя при цьому сприймається дітьми як одна з можливих точок зору, яку треба співвіднести з власною, і думками інших учнів. Необхідність такого спілкування випливає з природи пошукової, дослідницької діяльності, за якої пошук істини поодинці неможливий, необхідний колективний пошук, який супроводжується постійним обміном думками.
Учні мають навчитися працювати в колективі. У процесі колективної праці формуються певні взаємини між учнями, дух співробітництва, взаємодопомоги, товариськість, виробляється здатність до спільного трудового зусилля. «Спільне трудове зусилля, робота в колективі, трудова допомога людей та постійна їх взаємна трудова залежність тільки й можуть створити правильне ставлення людей один до одного... любов і дружбу у відношенні до кожного трудівника, обурення і засудження у відношенні до ледаря, до людини, що ухиляється від праці... У трудовому зусиллі виховується не тільки робоча підготовка людини, але й підготовка товариша, тобто виховується правильне ставлення до інших людей, -- це вже буде моральна підготовка» [43, 107].
Виховання колективізму на уроках трудового навчання визначає необхідність впровадження форм групової роботи в навчальний процес. Групова робота на уроках визначається принципом колективної взаємодії, тобто визначається як такий спосіб організації навчального процесу, де учні активно й інтенсивно спілкуються один з одним, обмінюючись навчальною інформацією, що сприяє розширенню знань, вдосконаленню навичок та вмінь кожного учня; між учасниками спілкування створюються оптимальні взаємодії і формуються характерні для колективу взаємовідносини, а умовою успіху кожного є успіх інших членів колективу.
З перших уроків впровадження групових форм роботи на уроках трудового навчання повинно бути спрямоване на те, щоб ситуативна допитливість переросла в стійкі пізнавальні інтереси, щоб культура спільної діяльності відшліфовувалась, щоб дитячі питання й здогадки, випереджуючи плани вчителя, виникали на завтрашньому уроці, щоб діти самі ставили проблему наступного уроку, спонукаючи вчителя повідомляти їм нову інформацію [53, 67].
Виходячи з принципу колективної взаємодії, на уроках трудового навчання перевага віддається колективним формам навчальної діяльності, таким як одночасна робота в парах або трійках, малих групах по 4-5 осіб, в командах тощо. Колективна взаємодія і співпраця вчителя та учня, вчителя і групи/класу та учнів між собою є одним з найважливіших елементів методичної системи трудового навчання.
В умовах групової взаємодії створюється спільний фонд інформації, до якого кожний з учасників-партнерів вкладає свою частку і яким користуються всі разом. Форми сумісної колективної діяльності, а також форми поведінки, що їх демонструє вчитель - створення атмосфери доброзичливості, уважне ставлення до партнерів по спілкуванню, взаємодопомога - створюють оптимальні умови для активізації потенціальних можливостей кожного учня [45, 161].
Отже, організація навчального співробітництва і спілкування з учнями на уроках трудового навчання передбачає використання прийомів: спільне визначення мети діяльності, створення ситуацій вільного вибору, навчального діалогу, використання рольової гри, участь дітей в оцінці уроку, доборі навчального матеріалу тощо. Досвід колективної і групової роботи показує, що учні, які вчаться добре, в ході уроку можуть не тільки пояснювати і показувати особливості виконання завдання всьому класу, а й подавати індивідуальну допомогу слабшим і сором'язливим учням. Школа, в якій діти одночасно вчаться і навчають, активізує їх, озброює вмінням передавати знання, активно сприяє створенню атмосфери доброзичливості, взаємодопомоги, вихованню колективістських почуттів учнів.
РОЗДІЛ 2. Експериментальне дослідження особливостей формування колективізму на уроках трудового навчання в початкових класах
2.1 Методика експериментального дослідження
Для успішного засвоєння знань учні повинні наполегливо вчитися з тим, щоб сприйняти, зрозуміти, засвоїти матеріал і потім спеціальними вправами закріпити його у пам'яті, виробити навички для застосування набутих знань на практиці. Важлива складова системи трудового виховання -- трудове навчання, що здійснюється від першого класу до закінчення школи. Його зміст визначається навчальною програмою з трудового навчання [57] для кожного класу.
На першому етапі (початкові класи) на уроках праці, які нерідко об'єднуються з уроками образотворчого мистецтва і стають уроками художньої праці, учні набувають елементарних навичок роботи з папером, картоном, пластиліном, природними матеріалами. Вони беруть участь у вирощуванні сільськогосподарських рослин на пришкільній ділянці, доглядають домашніх тварин, квіти, ремонтують наочні посібники, виготовляють корисні речі, подарунки й іграшки для підшефного дитячого садка. Така посильна суспільне корисна праця закладає основи любові до праці, вміння й бажання працювати власними руками, сприяє розвитку інтересів і захоплень, організації корисних занять у вільний час [19, 14].
На всіх етапах трудового навчання вирішуються завдання трудового виховання: учнів озброюють технічними та сільськогосподарськими знаннями, у них формуються трудові вміння і навички, здійснюється психологічна та практична підготовка до праці й вибору професії.
Як показує практика шкіл, ручна праця учнів дає найбільшій виховний ефект тоді, коли вона різноманітна за своїм змістом, а її продукти мають суспільне значення. Вона позитивно впливає також на піднесення якості засвоєння знань тим, що сприяє успішному формуванню умінь та навичок навчальної діяльності. На уроках ручної праці і формуються у дітей уміння аналізувати об'єкти та способи роботи з ними, контролювати свої дії (аналізуючи зразок і продукт праці), планувати свою роботу, виявляти в ній ініціативу і самостійність. Важливе значення в їх формуванні мають вказівки вчителя. Спочатку вони повинні бути розгорнуті, деталізовані, потім їх можна поступово скорочувати, а вже далі учнів треба привчати до дедалі більш самостійної постановки трудових завдань, самостійного їх планування й контролю за їх виконанням [66, 104].
Праця вимагає відповідної підготовки. Знання, уміння і навички працювати набуваються в процесі навчання і попередньої праці. Складніші види праці потребують тривалого навчання.
Трудове навчання має розв'язувати такі основні завдання: трудове виховання, політехнічна освіта, поєднання навчання з продуктивною працею, створення умов для формування творчого ставлення до праці та професійного самовизначення [59, 42].
Для тематичного контролю навчальних досягнень з технічної і художньої праці запропоновано колективні практичні роботи учнів і вчителя. Результатом таких робіт є підсумкові виставки-композиції. Бажано, щоб організація кожної виставки-композиції була частиною сценарію тематичного дня художньої творчості.
Останнім часом у практику ширше впроваджуються інтерактивні методики (навчання у взаємодії), використання яких можливе за умови парних та групових форм організації начально-трудової діяльності. Суть інтерактивного навчання у тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це взаємне навчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де учень і вчитель - це рівноправні суб'єкти навчально-виховного процесу [8, 71].
Під час організації такої роботи постають питання оптимального комплектування гомогенних та гетерогенних груп школярів з урахуванням особливостей розвитку особистісних якостей, які проявляються на уроках трудового навчання й вибору групової форми роботи учнів (індивідуальної, диференційованої, спільної).
На уроках трудового навчання в початковій школі практикуються також групові форми навчання. Здебільшого це парні, ланкові або диференційовано-групові [47, 29]. Найчастіше використовують диференційо-вано-групову форму, що передбачає організацію роботи груп з різними навчальними можливостями. Найчастіше учнів поділяють на три групи: сильнішу, середню і слабку. За диференційовано-груповою формою навчання всі діти здебільшого працюють за завданнями, що мають спільну пізнавальну мету. Дія різних за навчальними можливостями груп учнів завдання відрізняються за обсягом, рівнем складності, мірою допомоги.
Під час ознайомлення, наприклад, з новою задачею, застосовують два способи диференціації. За першим способом диференційовану роботу організовують у комплексі з фронтальною. Ознайомлення зі змістом нової задачі проводиться фронтально. Наявність різних груп учнів учитель враховує під час первинного закріплення матеріалу. Діти першої і другої груп працюють самостійно за картками або з підручником. З учнями третьої групи вчитель повторно аналізує задачі, розглядає окремі питання, в яких висвітлюється суть задачі, її новизна.
За другим способом учням першої групи надається можливість спробувати самостійно розв'язати задачу нового типу. Вчитель повідомляє мету роботи. Потім роздає їм картки з текстами задач нового виду, а з учнями другої і третьої груп працює над задачами фронтально [67, 95].
Організовуючи самостійну роботу учнів, найчастіше застосовують так три види диференціації: індивідуалізацію вимог до спільного завдання; надання допомоги в одному з варіантів самостійної роботи (індивідуальна допомога); спрощення одного з двох варіантів самостійної роботи.
При використанні індивідуалізації вимог до спільного завдання для всіх учнів учитель записує на дошці або вказує в підручнику одне й те саме завдання, але інструкція його виконання передбачає й деякі прийоми диференціації. Коли застосовується такий вид диференціації, як вимоги до розв'язання завдань, то усім учням пропонується, наприклад, те саме завдання, причому одразу подається й додаткове завдання.
Враховуючи те, що готовність до трудової діяльності - головне, але не єдине завдання трудового виховання, можна виділити такі чотири групи критеріїв оцінки трудової вихованості учнів, які характеризують: морально-психологічну, розумову і практичну готовність до праці [10, 33-34]. В умовах ринкових відносин трудове навчання учнів загальноосвітньої школи потрібно розглядати з двох сторін: по-перше, як засіб всебічного розвитку у вихованні учнів; по-друге, як основу для дальшої професійної підготовки. Оскільки політехнічні знання та вміння не можуть бути сформовані самі по собі, а лише у взаємозв'язку із спеціальними знаннями, то це вимагає від трудового навчання формувати в учнів уміння та навички, характерні для спеціалістів найбільш масових професій в даний час.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10
