ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність проблеми виховання духовно-моральних цінностей у студентів з обмеженими фізичними можливостями, виділено об'єкт і предмет дослідження, визначено його мету, сформульовано завдання, висвітлено наукову новизну, практичну значущість роботи.
У першому розділі “Теоретичні засади проблеми виховання духовно-моральних цінностей у студентів з обмеженими фізичними можливостями” проаналізовано філософську і психолого-педагогічну літературу з проблеми дослідження, розкрито й уточнено сутність поняття “духовно-моральні цінності”; розглянуті специфічні особливості студентів з обмеженими фізичними можливостями як суб'єктів виховання духовно-моральних цінностей.
Огляд наукових розробок філософів, психологів та педагогів показав, що проблема духовності та моралі в різні історичні епохи турбувала людство протягом усього часу його існування (Аристотель, М. Бердяєв, Г. Гегель, Демокрит, Платон, Сократ, В. Соловйов, П. Флоренський) і сьогодні привертає увагу багатьох вчених (О. Зеліченко, С. Кримський, А. Кузнєцова, Ж. Юзвак).
Однак розуміння сутності духовності в сучасній науці не є однозначним. Деякі вчені розглядають поняття “духовність” як пошук людиною сенсу життя, як показник існування певної ієрархії цінностей людини (Л. Буєва, Ж. Юзвак); як здатність переводити універсум зовнішнього буття у внутрішній всесвіт на етичній основі (С. Кримський). Ряд вчених поняття “духовність” пов'язують з усвідомленням єдності людини зі світом, що її оточує, з Природою, з Всесвітом; відповідальністю за свої думки, слова, емоції (О. Зеліченко, А. Кузнєцова). Духовність розглядається і як внутрішня енергетична сила особистості, особистий стрижень життя, ієрархія загальнолюдських, національних цінностей, творчість за законами краси і краси вчинку (Г. Шевченко).
Проведений науковий аналіз категорії духовності дозволяє стверджувати, що проблема духовного розвитку людини тісно пов'язана із системою цінностей, з рівнем розвитку моральних установ особистості.
З'ясовано, що більшість сучасних вчених, які займаються аксіологією (С. Анісімов, Л. Архангельський, О. Дробницький, А. Здравомислов, М. Каган, В. Сагатовський, В. Тугарінов, В. Ядов), характеризують зміст поняття “цінність” через виділення цілого ряду ознак, притаманних формам суспільної свідомості: значущість, нормативність, корисність, необхідність, доцільність.
Психологічні підходи до проблеми, що нами досліджується, пов'язані з іменами Б. Ананьєва, П. Блонського, Л. Божович, Л. Виготського, З. Карпенко, О. Киричука, С. Рубінштейна, які бачили її вирішення в аксіологічному та діяльнісно-особистісному підході до духовно-морального розвитку особистості, коли сама людина в процесі творчої життєдіяльності стає суб'єктом власного розвитку, наголошуючи на рушійній силі цих цінностей для розвитку людства, для пізнання людиною самої себе і світу.
Аналіз наукових джерел сучасних педагогів (Л. Аза, В. Баранівський, Г. Ващенко, Т. Власова, А. Кузнєцова, О. Олексюк, М. Роганова, Г. Сагач, Г. Шевченко та ін.) дозволив визначити значущість духовно-моральних цінностей для виховання особистості, суть якого полягає у визнанні абсолютної цінності кожної людини, пріоритету її прав на повноцінну реалізацію своїх здібностей та інтересів.
На основі аналізу філософських, психолого-педагогічних досліджень поняття “духовно-моральні цінності” схарактеризовано як внутрішні, світоглядні переконання, що формують життєву позицію та поведінку особистості, входять до її психологічної структури у формі особистісних поглядів та принципів, котрі виступають об'єднувальною ланкою між культурою суспільства і внутрішнім світом особистості. Саме завдяки духовно-моральним цінностям формується прагнення людини до самовираження і самовдосконалення.
Пріоритетними для нашого дослідження духовно-моральними цінностями, які ми можемо вважати гуманістичними і загальнолюдськими, є добро, любов, віра, гуманність, чуйність, милосердя, толерантність, обов'язок, відповідальність, що орієнтовані на внутрішні риси особистості, враховують норми поведінки та допомагають у соціальній адаптації студентам з обмеженими фізичними можливостями.
Поняттям “людина з обмеженими фізичними можливостями” визначають осіб, що мають порушення здоров'я із стійким розладом функцій організму, обумовлені захворюваннями, наслідками травми або дефектами, що приводять до обмеження життєдіяльності, впливають на якість життя людини й викликають необхідність соціального захисту.
З'ясовано, що для студентів з особливими потребами характерні: недостатня орієнтація в соціумі, низька соціальна активність, підвищена тривожність, вразливість, емоційна нестійкість, депресивні стани, звичка до невимогливого ставлення, завищені або занижені уявлення про свої можливості, низький рівень мотивації досягнення мети, відчуття втрати майбутнього; низький рівень самоактуалізації, переважання інтровертності поведінки, низька самооцінка, нерозвиненість самоконтролю, які обумовлені як суб'єктивними, так і об'єктивними факторами життєдіяльності (В. Бондар, Г. Нікуліна, П. Таланчук).
Разом із тим, як показує вітчизняна освітня практика, мова повинна йти про організацію інтегрованого навчання та виховання молодих людей з обмеженими фізичними можливостями і молоді, що нормально розвивається, у рамках освітньої установи, у спільному проведенні дозвілля і різних заходів, тобто передбачається не тільки освітня, а й соціальна інтеграція за умов створення інтегрованого виховного середовища за принципами співжиття, співтворчості, спрямованого на подолання соціальної ізоляції. Таке об'єднання сприяє гуманістичному вихованню здорової молоді і соціалізації молодих людей-інвалідів (І. Іванова, К. Кольченко, П. Таланчук). Тоді молода людина з фізичними обмеженнями розглядатиметься не тільки як об'єкт соціально-педагогічної, психологічної та медичної допомоги й турботи, але й як активний суб'єкт суспільного життя, що створює умови для максимально можливої його самореалізації й інтеграції (А. Капська, О. Карпенко, Н. Мирошніченко).
Важливим для нашого дослідження є технологічний аспект виховної роботи з цією соціальною групою, який побудовано на суб'єкт-суб'єктних стосунках (А. Капська). У сучасній педагогіці термін “суб'єктність” трактується як здатність людини бути стратегом своєї діяльності, ставити й коригувати цілі, усвідомлювати мотиви, самостійно будувати плани в житті, що визначає ступінь свободи особистості, її гуманності, духовності, життєтворчості. Формування суб'єктних властивостей особистості визначають головним критерієм оцінки якості виховання (Є. Бондаревська).
Студенти з особливими потребами як суб'єкти виховної роботи потребують соціально-педагогічної підтримки та супроводу. Соціально-педагогічна підтримка дітей та молоді з обмеженими можливостями розуміється як особливий вид спеціально організованої професійної соціально-педагогічної діяльності, що полягає у виявленні, визначенні та вирішенні проблем цієї категорії дітей та молоді з метою реалізації та захисту їх прав на повноцінний розвиток, і яка ґрунтується на індивідуально орієнтованій допомозі та співробітництві в їх життєвому самовизначенні. Реалізація такої підтримки можлива лише за умов сформованості спеціальної етичної та професійної компетентності соціальних та педагогічних працівників, що безумовно є ефективним чинником у вирішенні завдань інтеграції дітей та молоді з інвалідністю в суспільство (В. Тесленко).
Педагогічний супровід студентів з особливими потребами як вид педагогічної підтримки передбачає комплекс заходів, спрямованих на диференціацію та індивідуалізацію методів виховання, серед яких поряд із педагогічними методами виховання (формування свідомості, організація діяльності, стимуляція діяльності, самовиховання) застосовуються спеціальні методи соціальної роботи (методи соціальної діагностики, профілактики, контролю, реабілітації) і специфічні методи, наприклад: метод “рівний - рівному” (спосіб надання і поширення інформації шляхом довірливого спілкування з ровесниками у межах організованої і неформальної роботи (спонтанне спілкування)) (А. Капська).
Ця система заходів є особливою сферою професійної діяльності педагогів: організація інституту кураторства, створення системи соціального захисту студентів з обмеженими фізичними можливостями, безбар'єрного середовища; організація різних видів діяльності студентів, що мають насичений зміст та сприяють духовно-моральному зростанню особистості, дають змогу розвивати свої таланти в інтегрованих групах.
Створення рівних можливостей у сфері освіти для молоді з особливими потребами є основним напрямом їх професійної реалізації, правової захищеності і життєвого самовизначення (І. Іванова).
Всебічний аналіз наукових праць та власний педагогічний досвід роботи дозволяє констатувати, що в умовах вищого навчального закладу в молодої людини з фізичними обмеженнями з'являється можливість реалізувати свої здібності, набути соціального досвіду, більше зрозуміти себе, розібратися в своїх почуттях, взаємостосунках з іншими людьми, суспільством. У неї з'являється нове коло інтересів, різноманітної діяльності: навчання, спілкування, самовиховання, що повинно стати соціально-педагогічною базою для ціннісних орієнтацій студента, що й зумовлює появу інтересу до питань моралі, духовності, мистецтва, релігії.
Основне завдання виховання цієї категорії молодих людей полягає у всебічному розвитку особистості на основі мобілізації компенсаторних можливостей, повного подолання наслідків фізичного дефекту для інтелектуального, духовного та морального розвитку; формування цінностей загальнолюдської моралі і навичок культурної поведінки в колективі.
Специфіка змісту виховної діяльності з формування духовно-моральних цінностей у студентів з обмеженими фізичними можливостями полягає у сприйнятті педагогом студентів з обмеженими фізичними можливостями як партнерів у взаємодії; гармонізації та гуманізації стосунків молодої людини з особливими потребами і суспільства через педагогізацію середовища вищого навчального закладу; перевазі емоційного аспекту над інформаційним (для ефективного виховного впливу необхідне звернення до почуттів студента, його переживань, а точніше - до розуму через емоції).
Вирішення проблеми соціальної інтеграції та адаптації студентів з особливими потребами вимагала розробки й наукового обґрунтування структурно-функціональної моделі виховання духовно-моральних цінностей у студентів з обмеженими фізичними можливостями.
У другому розділі “Виховання духовно-моральних цінностей у студентів з обмеженими фізичними можливостями в умовах вищої школи” розкриті особливості виховання духовно-моральних цінностей у студентів з особливими потребами в сучасних умовах, змістовна сутність моделі Центру духовно-інтелектуального розвитку, а також зміст, форми, методи та педагогічні умови виховання цих цінностей; перевірена ефективність запропонованої структурно-функціональної моделі виховання.
Дослідно-експериментальна робота з виховання духовно-моральних цінностей у студентів з обмеженими фізичними можливостями передбачала такі цілеспрямовані, взаємозалежні та взаємообумовлені етапи: констатувальний, формувальний та узагальнений. Експеримент здійснювався в період навчання студентів з I по IV курси.
З метою визначення рівня сформованості духовно-моральних цінностей у студентів з особливими потребами була використана комплексна діагностична методика (анкетування, самооцінка “Мій духовний світ”, “Незакінчені пропозиції”, тестування “Ціннісні орієнтації” (М. Рокича), інтенсивне інтерв'ю, бесіда, експертна оцінка, самооцінка). У результаті було виявлено вихідний рівень сформованості духовно-моральних цінностей, характер їх відображення у свідомості, діяльності та поведінці студентів з обмеженими фізичними можливостями, їх ціннісні орієнтації, пріоритетні потреби, інтереси, ступінь впливу різних факторів на формування духовно-моральних цінностей.
Страницы: 1, 2, 3, 4
