Робота над зв'язним мовленням і над розвитком логічного мислення здійснюється поступово, протягом усіх років навчання. Але на кожному етапі має бути забезпеченою єдність двох спрямувань, що вимагають протилежних логічних операцій - аналізу і синтезу [68, с. 61].

На перших порах робота над зв'язністю мовлення зводиться до розуміння суті плану.

Як відомо, за вимогами навчальних програм формування уміння складати план розпочинається з підготовчої роботи в другому класі, де учні мають навчитися орієнтуватися в структурі тексту, виділяти в прочитаному абзаці або частині твору речення, що містить головну думку.

Уміння працювати над планом формується в умовах раціонального поєднання аналізу і синтезу. Діти спостерігають за логічною зв'язністю речень у тексті, усвідомлюють, що кожна розповідь складається з окремих речень, а в кожному з них висловлюється певна думка, вчаться ставити запитання до всіх речень нескладного тексту [40, с. 24].

Фактично робота над планом починається із спостережень над логічною зв'язністю речень у тексті. Передусім треба, щоб діти твердо усвідомили, що кожна розповідь, якою обширною вона б не була, складається з окремих речень, що в кожному з них висловлюється якась думка. 3 цією метою доречно пропонувати ставити запитання до усіх речень нескладного тексту. Ця робота доступна навіть для першокласників [Додаток 1].

Після цього доречною виявиться зворотна операція: наводити речення, які відповідали б на поставлені запитання. До такої роботи можна вдатися під час переказування (спочатку, звичайно, усного) нескладних текстів із читанки або підручника мови. Як правило, діти переказують зміст стисло відповідаючи на кожне з поставлених запитань одним речення.

Наступний етап у роботі - переказ за колективно, потім і самостійно поставленими запитаннями. Спершу варто добирати такі тексти, що дозволили б ставити запитання, відповіді на які вимагали б лише заміни одного - двох слів замість питального слова поставити слово-відповідь [Додаток 1].

Потім ставитимуться запитання відповіді на які вимагають значної зміни лексичного складу речення [Додаток 1].

Виконуючи такі завдання, учні бачать, що речення у тексті логічно пов'язані доїж собою, що вони, поступово передають певний зміст. Правда уявлення про це навряд чи будуть цілком усвідомлені, скоріше всього діти інтуїтивно відчуватимуть необхідність смислового зв'язку. Пізніше можна запропонувати ряд вправ, які дозволи б усвідомити цю закономірність зв'язного тексту [Додаток 2].

Значну користь дають тренувальні вправи з використанням ілюстративного матеріалу. Демонструючи доступні за змістом картини і малюнки, можна запропонувати учням такі завдання:

1. Відповісти на поставленні запитання.

2. Скласти запитання за іншою картиною. Дати відповіді на них.

Ілюстративного матеріалу, придатного для такої роботи, досить у шкільних підручниках. 3 цією метою можна використати і сюжети серій малюнків, що часто публікуються у дитячих журналах. Так, наприклад, дається серія з 5 малюнків: 1) школярі садять молоді деревця; 2) дівчинка обкопує землю навколо деревця; 3) хлопчик грає у футбол, а листочки на дереві уже зів'ялі; 4) дівчинка зриває яблука; 5) хлопчик сумно дивиться на безлисте деревце, по якому лазять великі гусениці.

Давши хлопчикові і дівчинці умовні імена, школярі до кожного малюнка колективно підбирають запитання, наприклад:

1. Що роблять діти? 2. Як Марійка доглядає своє деревце? З. Що робить у цей час Івась? 4. Який вигляд має деревце Марійки? 5. Що сталось з деревцем Івася?

Потім діти дають (усно або письмово) відповіді на поставлені запитання.

Можна зробити й по іншому - придумати до кожного малюнка підписи у вигляді розповідних речень. Таким чином, діти складають простенький зв'язний текст.

Під час виконання таких тренувальних робіт в учнів формуються ті елементарні поняття про зв'язне мовлення, без яких неможливе складання розгорнутих висловлювань, зокрема, про складання плану майбутнього тексту. Адже план - це відображення логіки розвитку думки, не можна нічого розповісти чи написати, не передбачивши заздалегідь, що говорити і в якій послідовності. Наведені вище послідовні запитання - це, по суті, і план у вигляді питальних речень, який, у зв'язку з особливостями початкового етапу навчання, реалізується у найпростішому варіанті викладу, коли одному запитанню відповідає одне розповідне речення.

Після цього можна перейти і до складніших запитань відповідь на які вимагає уже не одного, а кількох речень. Спершу такі запитання будуть траплятись нечасто, поряд із звичними, що вимагають відповіді одним реченням.

Такі ж запитання, що вимагають відповіді неоднаковою кількістю речень, можна ставити і при підготовці до написання творів. Так, готуючи дітей до твору на тему «Знову у школі», доцільно поставити такі запитання:

1. Яка пора року настала? Настала осінь.

2. Що змінилось у вашому житті? Почався новий навчальний рік.

3. Що робите в школі? Ми знову сидимо за партами, старанно вчимося. А після уроків усі прибираємо шкільне подвір'я.

4. Чи подобається вам школа. Нам дуже подобається школа.

Такі ж плани у вигляді питальних речень учні складатимуть і під час підготовки до інших переказів чи творів, обґрунтовуючи потрібну кількість пунктів та кількість речень у кожному з них.

Поступово діти перейдуть до таких планів у вигляді питальних речень, що для відповіді на кожне з них необхідно буде вжити декілька речень.

У третьому класі з метою удосконалення в учнів уміння складати план пропонуються такі завдання (Ігнатенко Н.):

1. У процесі перечитування творів виконати структурний аналіз текстів, зокрема, на встановлення логічної послідовності викладу: Про що розповідається спочатку? Що відбулося далі? Чим закінчується твір?

2. Вибіркове читання тексту за запитаннями вчителя, яке готує дітей до поділу тексту на частини.

3. Знаходження в тексті частин, які відповідають початку, основній частині, закінченню.

4. Знаходження в окремих уривках (абзацах) слів з найбільшим змістовим навантаженням.

5. Визначення в частинах тексту (а потім в цілому тексті) найважливішого речення, яке передає головну думку.

6. Складання плану в малюнках під керівництвом вчителя [41, с. 24].

На наступному етапі уміння складати план тексту удосконалюється. Учні набувають уміння самостійно складати план.

Уміння складати план тексту безпосередньо пов'язане з розподілом його на логічно завершені частини і формулюванням головної думки кожної. Тому на цьому етапі використовуються такі види завдань:

1. Перечитати текст і виділити в ньому три (чотири, п'ять…) частини. Сказати одним реченням, про що йдеться в кожній частині.

2. Перечитати текст і знайти в ньому частини, які відповідають готовому плану тексту.

3. Зіставити зміст тексту із готовим планом, у якому порушений один з пунктів [41, с. 27].

Самостійно складаючи план тексту школярі розуміють дві найважливіші ознаки тексту: він є подільним на частини і, водночас, зв'язним цілим. Окрім того, діти набувають досвід визначати в текстах різних жанрів і складності найважливіші для розуміння змісту ключові слова і речення, які є в готовому вигляді. Складання плану до тексту допомагає учням виділити головну думку, визначити послідовність подій, зрозуміти зв'язок між окремими частинами тексту. У цьому процесі, складання плану, одночасно формується й уміння виділяти головне в прочитаному і розвивається зв'язне мовлення учнів.

1.3.1 Ознайомлення учнів із заголовком, темою і метою тексту

Одне з найважливіших лінгводидактичних завдань у пізнанні семантики тексту - це визначення того, про що говориться в ньому, а також що нового ми довідались, тобто визначення теми, основної думки.

Тема у концепції сучасної програми розглядається як те, про що говориться у тексті. Тема тексту зазвичай відбивається у заголовку. Тема - це те головне, заради чого створюється текст, про що говориться у ньому, питання яке розкривається. Крім того, у кожному тексті є основна думка.

Учнів перших - третіх класів можна навчити осмислювати тему, заглибившись у неї, відмежовувати від зайвого, другорядного. Для таких робіт беруться тексти, тема яких передбачає опис конкретних спостережень, вражень або дій дітей.

Працюючи над виділенням основної думки тексту звертаємо увагу на її комунікативне призначення, на те як вона проходить через весь текст і виступає в ролі організуючого змісту тексту смислового стрижня. Головна думка - це результат, наслідок розкриття теми. Однак навчити дітей визначати головну думку нелегко. Тому вчитель повинен постійно тренувати учнів як на уроках читання, з розвитку зв'язного мовлення, так і на уроках вивчення розділу «Текст». Відповідаючи на питання, учень шляхом відбору матеріалу і мовних засобів, послідовністю викладу висвітлює основну думку твору [57, с16].

Щоб закріпити питання про головну думку тексту треба якнайчастіше ставити перед дітьми запитання: Яку думку висловив автор? Чого вчить нас це оповідання? Який висновок ми можемо зробити з прочитаного?

У ході роботи над текстом учні одержують уявлення про заголовок, вчаться співвідносити його зі змістом, самостійно добирати. Аналізуючи пропоновані зразки текстів, колективно виконуючи вправи, школярі усвідомлюють, що заголовок тісно пов'язаний зі змістом, відображає те найголовніше, про що в тексті говориться; дібрати заголовок означає точно і, по змозі, стисло передати те, про що автор хотів нам повідомити.

Для початку можна пропонувати учням нескладні завдання на встановлення відповідності заголовка змістові, добір із пропонованих заголовків тих, що найбільше відповідають текстові.

Наступне завдання - добір заголовка - дещо складніше й потребує попередньої підготовки дітей. Вмілою постановкою запитань вчитель ознайомлює учнів із принципами добору заголовка до тексту. Цю роботу можна проводити у двох напрямах: добір заголовка до теми тексту чи - до його мети. У методичній-літературі даються відповідні рекомендації. Зокрема, М.С. Соловейчик у статті «Формування умінь зв'язного мовлення у молодших школярів» [22, с. 13] рекомендує процес добору заголовка ділити на два етапи. На першому визначають тему або головну думку висловлювання за допомогою запитання: про що говориться в тексті, що хотів сказати автор. На другому етапі заголовок добирають з обов'язковою установкою: він має точно передати те, про що говориться в тексті, що хотів сказати автор.

Для такої роботи вчитель може використовувати не лише тексти без заголовків із підручника, а й ті, де заголовок є. Можна пропонувати їх учням усно або записаними на дошці чи таблиці, супроводжуючи відповідними завданнями (Про що розповідається в тексті? Як би ви назвали текст, щоб у заголовку точно передати зміст? Порівняйте власні заголовки з авторськими? Чому автор дав саме таку назву?).

В ході такої роботи школярів навчають визначати найістотніше в тексті. Для цього спільно аналізують варіанти учнівських формулювань і добирають найвідповідніші, мотивуючи цей вибір, порівнюють дібрані заголовки з авторським зразком.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18