Використання дитячої періодики, пропоновані завдання стимулюють розвиток в учнів спостережливості, активізують пізнавальну допитливість і самостійність, створюють умови для їхньої індивідуально-творчої самореалізації. Спостереження за використанням молодшими школярами завдань на уроках розвитку мовлення з використанням матеріалів дитячої преси показують, що така організація навчальної діяльності сприяє розширенню творчих можливостей учнів, формуванню незалежної поведінки, усвідомленню цілей навальної діяльності [35; С.55-59].
Робота з дитячою книжкою є невід'ємним структурним компонентом у цілісній системі підготовки дітей до школи. Основна мета цього напряму роботи -- підготувати дітей до систематичного курсу читання в початковій школі, пробудити і підтримати у дошкільників інтерес до дитячої книжки і бажання з нею спілкуватися, розвивати зв'язне мовлення дітей, сформувати елементарні уміння орієнтуватись у книжці з опорою на такі показники: написи на обкладинці (прочитує педагог), ілюстрації; розвивати увагу до засобів художньої виразності твору.
Методика навчання спілкування з книжкою дітей цієї вікової групи має свої особливості, які полягають передусім у врахуванні сприймання 5-річними дошкільниками книжки, тексту і рівня розвитку в них навички читання.
Як відомо, у дітей 5 років переважає наочно-образне мислення. У книжці діти бачать насамперед об'єкт зображення, а не саме зображення. Спостерігаючи, дитина виділяє найяскравіші, а не найсуттєвіші ознаки об'єкта. Їй набагато легше переказати зміст усього тексту підряд, ніж вибрати якусь сюжетну лінію чи виокремити значення одного епізоду для розкриття характеру персонажа. Вона може простежити послідовність подій у творі, але встановити причиново-наслідкові зв'язки їй не під силу, що пояснюється конкретністю дитячого мислення.
Уява 5-річних дітей розвинена досить слабко. Сприйманню дошкільниками змісту твору притаманний "наївний реалізм , якому властиве ототожнення художнього вимислу і реальної дійсності. Події сприймаються ними як такі, що мали місце у дійсності, а герої -- учасники описаних подій. Діти-дошкільники зазвичай сприймають художню форму як щось окреме від змісту.
Все це впливає на вибір форм і методів роботи з дитячою книжкою, а також на вибір змісту читання.
Провідними методичними прийомами на заняттях з 5-річними дітьми є цілеспрямоване розглядання книжки, слухання, дидактична гра.
Під час добору дитячих книжок педагог враховує санітарно-гігієнічні вимоги до поліграфічних видань (якість паперу, ілюстрацій, розмір і форму шрифту і та ін.).
Ілюстрації у книжках для 5-річних дітей мають займати 70--75% від загальної площі. Об'єкти, зображені на них, мають в пізнаватися дітьми, а кольорова гама - не бути занадто різкою. Наповнюваність, послідовність ілюстрацій мають бути такими, щоб дитина з опорою на них могла досить легко відтворити зміст прослуханого твору.
Крім того, ілюстративний матеріал повинен сприяти розвитку художніх смаків і творчої уяви дітей. Інакше такі книжки не слід використовувати, навіть якщо вони містять цікаві високохудожні тексти [28;С.47-52].
Книжкова ілюстрація -- це «переклад» словесних образів наочно-зображальними. Це особливий вид графічного мистецтва, який висуває свої вимоги до митця. Художник-ілюстратор має справу з літературою різних країн і народів. Він повинен відчувати дух епохи, в якій живуть герої казок, оповідань, повістей. Ілюстратора вирізняє своєрідні властивості пам'яті, адже він має багато чого тримати в ній: деталі одягу, архітектуру будинків, обриси меблів. Він повинен знати, як передати пензлем різні емоції дітей і дорослих, жорстокість, злість і спокій тварин. Усі ці «заготовки» накопичуються у «коморі пам'яті» художника протягом усього життя. «Я згадую», -- так визначав свій творчий процес видатний французький ілюстратор книг Гюстав Доре. Недаремно Мнемозину (Пам'ять) стародавні греки вважали матір'ю усіх дев'яти муз. За своє недовге життя Г. Доре проілюстрував гори книжок. Знайдені ним образи літературних героїв незаперечно переконливі, і ми з дитинства уявляємо Лицаря Сумного Образу Дон Кіхота та його вірного зброєносця Санчо Пансу, хвалькуватого брехуна барона Мюнхаузена, персонажів чарівних казок Ш. Перро саме такими, якими їх силою свого могутнього таланту створив чарівник Г. Доре. До творів, які він ілюстрував, художник робив по кілька сотень малюнків. І це вже не просто ілюстрування, це -- співавторство, тому недаремно малюнки Г. Доре міцно «зрослися» з текстами та стали вічними супутниками ілюстрованих ним творів. Відомий митець, бажаючи бути універсальним, писав маслом, займався скульптурою, але в історії мистецтва залишився як геніальний ілюстратор книжок. Можна сказати, що існує тип художників, талант яких найяскравіше виявляється саме в ілюструванні літературних творів.
Трапляються випадки, коли письменники, побоюючись, що художник може викривити образи персонажів, не бажають ілюструвати свої твори. Найбільше це стосується книжок для дорослих. Дитячі ж книжки просто неможливо уявити без ілюстрацій. Адже художники «приходять» до дітей, коли малята не вміють ще не тільки читати, а й навіть добре говорити. Ілюстрування книжок для дітей різного віку підпорядковується правилам, що продиктовані особливостями дитячого сприйняття і, разом з тим, має безмежний простір для творчості, вигадки, фантазії. Бо якщо малюнки в усіх творах будуть схожими, то книжки дуже швидко стануть нецікавими. Мова малюнка інколи виявляється важливішою, впливовішою, ніж друковане слово. У ній діють свої закони зорової метафори, ритму. І кожен художник відкриває власну неповторну, промовисту для людського сприйняття мову.
Основні принципи та вимоги до книжкової ілюстрації складались десятиліттями. Одним із принципів є педагогічна, виховна спрямованість книжкової графіки. Зробити книжку яскравою і зрозумілою для дітей -- основне завдання письменника і художника -- авторів дитячих книжок. Діти дуже допитливі, вони жадібно пізнають світ. Тому необхідним в ілюстраціях для дітей є пізнавальний елемент. Малюнки повинні давати відповіді на всі дитячі «Як?», «Чому?», «Де?», «Навіщо?». Ілюстрації до текстів розширюють світ дитини, вони розповідають про знайомі та незнайомі для них речі, про тварин і рослини, які живуть і ростуть і поруч, і досить далеко, про те, що слід робити, а чого уникати.
Спостерігаючи за дітьми, художники дуже швидко помітили їхню схильність до творчості, яка виявляється у дитячих іграх. І митці, задовольняючи дитячу потребу самовираження, «заговорили» з дітьми мовою гри, серйозно запрошуючи їх грати чесно і на рівних, відчувати себе діючою особою. Ілюстрації у дитячих книжках мають також і розважальну мету. Врешті-решт, вони виховують у дітей любов до прекрасного, учать бачити його у житті, у природі, у людині. Запам'ятовуючись, ілюстрації формують естетичні смаки дитини [20].
Книга для дитини - результат спільної праці письменника і художника. Слід зауважити, талановитого письменника і талановитого художника.
Письменник створює словесну картину, художник відтворює зоровий образ. Ця єдність словесного і зорового - важлива для маленького читача. Як дитина, що вміє читати, а особливо та, яка ще не вміє читати, знайомиться з книгою? Вона гортає сторінки, вишукує ілюстрації і зачаровано їх розглядає. Щоб книга стала неповторним чудом, магнітом, який постійно притягує дитячу увагу, в ній повинні бути яскраві ілюстрації.
Прикро, що у наш час, час відсутності книжкового дефіциту, на прилавках можна побачити книги для дітей без ілюстрацій. І зовсім гірко стає, коли бачиш дитячі книги-штампи, в яких зображені герої з бездушними ляльковими обличчями, що не виражають будь-яких емоцій. Героїні уніфіковані: Попелюшка схожа на Зачаровану Красуню та Білосніжку, а разом вони схожі на Червону Шапочку та Дюймовочку.
Велика кількість ілюстрацій до дитячої книги є вільними малюнками, нічим не пов'язаними із твором. Прикладом цього є ілюстрації до книги С. Я. Маршака [Маршак 2001: 56]. У вірші «Зеленая страница» поет змалював таку картину:
Вот темно-красная божья коровка,
Спинку свою, разделив пополам,
Вскинула крылья прозрачные ловко
И полетела по божьим делам.
Художники С. Бордюг, Н. Трепенок подадає текстові. На малюнку сонечко відправилось у мандри, спираючись на ціпок. З якою метою деякі ілюстратори допускають неточності, ігноруючи текст? На це питання важко відповісти. Можливо, неуважно читаючи твір, можливо, не погоджуються із авторським баченням і протестують... Проти чого? І яку функцію, на їхню думку, повинна виконувати така ілюстрація?
Книга казок Шарля Перро "Казки матусі Гусині" одна із перших, з якою ознайомлюються діти. Дуже важливо, щоб маленькі читачі побачили казковий світ очима такого художника, як Гюстав Доре, що перебував у повній духовній єдності із письменником Л. Август Гюстав Доре (1832-1883) у 1862 рр. підготував ілюстрації до казок Ш. Перро, яких майстерно поєднав фантастичне і реалітичне, жахливе і смішне. В ілюстраціях, казки "Червона Шапочка" марно шукати двозначності. Художник начебто проігнорував грайливу мораль казки: спокусливі чоловіки дуже небезпечні молодим дівчатам:
Красавицам и баловницам,
В пути, встречая всяческих мужчин,
Нельзя речей коварных слушать,
Иначе волк их может скушать.
Ілюстрації Г. Доре - це суто фантастичний світ, в якому живе чарівна сміла дівчинка Червона Шапочка, що не лякається страшного величезного вовка. Але разом із тим ці ілюстрації, не розкриваючи казкової алегорії, вимушують читача замислитися над алогічністю казки. Якщо читач і повірив казці, то малюнку повірити важко.
Свої казки Ш. Перро пристосував для читання у світських салонах, мова автора вишукана, описи картинні. Але у французького письменника є одна казка, у якій він реалістично змальовує життя народу, злидарів, в усьому залежних від ласки жорсткосердних дворян. У казці "Хлопчик-Мізинчик" Ш. Перро показав без прикрас життя багатодітної родини лісоруба, якому нічим годувати дітей і щоб не бачити їхньої мученицької смерті батьки вирішують завести їх у ліс і там кинути. Жахливий, реалістичний, зовсім не казковий початок твору нагадує хрестоматійну новелу В. Стефаника "Новина". Гриць Летючий вирішив убити своїх дітей» щоб не дивитися на їх повільну смерть від голоду. Однак, на відміну від українського новеліста Ш. Перро у цьому творі, як і в інших казках, переходить від життєвої правди до фантастики, подає чарівний шлях своїх героїв до порятунку, до щастя. Г. Доре в ілюстрації до казки не відступає від тексту, змальовуючи ймовірні зорові образи. Перед нами обшарпана, наче пограбована оселя, виснажені голодом обличчя героїв, безрадісні очі. Голова лісоруба повернута до дружини, в очах питання: "Що робити? Як далі жити? Як прогодувати дітей?". Художник і тут використовує освітлення: відблиски від вогнища падають на обличчя чоловіка і жінки, але це світло не тепле, а холодне, навіть крижане, воно не зігріває, а заморожує душу і серце. Художник, як завжди, переконливий і достовірний навіть у деталях: від давно порожньої миски не можуть відірвати голодного погляду худі собака та кішка.
Гюстав Доре був відомим у XIX столітті. Пройшов час, художника призабули, почали критикувати, висміювати його дещо вишукану манеру. У XX столітті інтерес до французького художника відродився знову, адже таланти не зникають безслідно. Книги з ілюстраціями чарівника Г. Доре повертаються до читача, дорослого і маленького, продовжують жити. Нарешті всі прихильники таланту митця зможуть йому щиросердно сказати: "Ласкаво просимо, шановний Гюстав Доре, до нас! Без Вас у цьому світі було так буденно, так не вистачало чуда!" [47;С.44-51].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12
