Уміння учнів викладати свої думки в писемній формі у значній мірі залежить від того, наскільки вони уміють робити це усно. Проте лише усні вправи , якщо вони не закріплені писемними , не забезпечують міцних знань і навичок з мовлення. Тому система писемних робіт з розвитку мовлення охоплює і систему усних вправ, закріплює їх результати і сприяє дальшому піднесенню мовної культури учня.
Для опрацювання системи робіт з розвитку зв'язного мовлення необхідно визначити : основні типи і види робіт та розташування їх в порядку наростання труднощів ; наступність, послідовність, перспективність та повторюваність окремих з них і співвідношення між ними в процесі їх виконання; орієнтовну тематику. Основними видами робіт з писемного мовлення є перекази і твори. Написанню їх передують підготовчі вправи. Програмою передбачені усні і письмові перекази, твори. В основі покладена не ідея почергового проведення тих чи інших переказів, творів, а формування певних умінь, які забезпечують високу якість самостійно складеного тексту: уміння говорити і писати на задану тему, осмислювати її межі; підпорядковувати висловлювання основній думці ; збирати і систематизувати матеріал до майбутнього твору; уміння будувати текст у певному типі мовлення, в тому чи іншому жанрі та інше. Звичайно, формування в учнів цих умінь вчитель здійснює поступово. Спочатку навчаємо осмислювати тему і її межі, потім - визначати основну думку, підпорядковувати їй текст і, нарешті, добирати матеріал, систематизувати його за планом, писати твір у певній композиційній формі. Одночасно проводиться робота над виробленням умінь правильно , точно, образно і переконливо висловлювати свої думки усно та на письмі. Виробляти ці уміння слід поступово, дотримуючись принципу наступності, при переході від одного до другого і починати з тих видів робіт , які вимагають мінімальних умінь і навичок.
Комунікативна лінія змісту програми з рідної мови для 1-4 класів передбачає формування чотирьох видів мовленнєвої діяльності - говоріння, аудіювання, читання, письма. Серед занять.,які сприятимуть розвитку цих видів мовлення, чільне місце в шкільній практиці належить усному переказу. Формування навичок усного переказу починається з 1 класу добукварного періоду. Молодші школярі вчаться працювати над такими типами переказів: детальний, стислий, вибірковий, творчий. Кожен із цих видів переказу має свою дидактичну мету, яка і визначає методику цих занять. Але в усіх випадках головним є навчання школярів зв'язного мовлення.
Переказ потребує значної підготовчої роботи і цілого ряду умінь. З допомогою вчителя молодші школярі мають визначити тему і основну думку тексту, встановити логічний зв'язок, усвідомити композицію тексту, словом, оволодіти змістом, структурою і мовою тексту перед тим , як переказувати його.
Крім цього, в процесі роботи над переказом учні оволодівають і “контекстовими” уміннями, а саме: вчаться висловлюватись на тему, підпорядковуючи висловлювання основній думці вихідного тексту, відбираючи матеріал, визначаючи в ньому головне і другорядне , використовувати відібраний матеріал у потрібному порядку.
Вчителю слід пам'ятати , що дитина “розуміє в оточуючому більше, аніж може передати словами” (М. І. Жинкін). Бажаючи щось переказати , учень поспішає, перескакує з одного сюжету на інший, через що його переказ стає малозрозумілим. Прагнучи передати текст буквально , учень не може виділити в тексті основну думку і донести це головне до слухача. Отже, вчителю треба весь час підтримувати думку про те, що головне хотів сказати автор. Від цього залежатиме, які мовні засоби , яку інтонацію треба буде використати, щоб передати зміст тексту відповідно до задуму автора.
При доборі тематики з розвитку писемного мовлення вчитель повинен продумати список рекомендованої літератури для позакласного читання , врахувати те, що учні спостерігатимуть під час планових екскурсій в природу . які знання вони здобудуть на уроках з інших предметів. Урок , на якому складається текст переказу чи твору є своєрідним підбиттям підсумків проведеної роботи.
Методика навчання на уроках читання і його зміст повинні бути підпорядковані розв'язанню завдань , визначених програмою. Одним із таких завдань є розвиток зв'язного мовлення у зв'язку з прочитаним текстом. Сюди входять і відповіді на запитання; і репродуктивний, вибірковий, стислий і творчий переказ .
Такий методичний підхід дає змогу вносити корективи в опрацювання науково-пізнавального і художнього текстів. Якщо у першому переважає логічний аналіз, встановлення різноманітних зв'язків, то у художньому -вчитування (заглиблення ) у зміст , тлумачення , інтерпретація тексту.
Результатом такої роботи є створення кожним учнем свого художнього образу, своєї читацької точки зору, доведення за допомогою тексту свого розуміння позиції автора.
Варто звернути увагу на емоційно - вольову сферу діяльності дітей на уроці читання , оскільки завдання уроків читання полягають не лише в тому, щоб вчити дитину читати, розвивати її мислення ,а в тому, щоб розбудити її душу і серце, тобто викликати певний комплекс почуттів при читанні й аналізові тексту.
Цьому сприяють способи і порядок роботи з текстом як на уроках класного, так і позакласного читання. Найбільш ефективними є :
1) самостійне прочитування та осмислення дітьми ключових для розуміння тексту слів і словосполучень, виділених учителем; оволодіння їх читанням з дошки;
2) передбачення змісту тексту або його частини з опорою на заголовок, ілюстрацію і ключову групу слів;
3) самостійне читання дітьми тексту або його частини вголос;
4) відтворення тексту за ілюстрацією або аплікацією, заучування на пам'ять цікавих словосполучень,виразів, римованих рядків за бажанням учнів;
5) бесіда - дискусія за проблемним запитанням, яке ставить учитель або пізніше-діти;
6) творчі роботи різного характеру.
Мовленнєва діяльність учнів початкових класів набуває творчого забарвлення за умов розвиненості гнучкого , асоціативного мислення , уміння переборювати стереотипи та знаходити спільне у протилежних речах, уміння оригінально поєднювати слова тощо. Необхідний розвивальний потенціал містять завдання асоціативного характеру, вправи на протиставлення.
Неможливо собі уявити дитяче мислення без казки, живої, яскравої, яка засвоюється свідомістю, почуттями людини як певної сходинки людського мислення. Діти можуть складати казки, їм це дуже подобається. Можна пропонувати скласти казку спочатку всім класом , а потім поодинці. Це не просто оповідання про фантастичні події, це цілий світ, у якому дитина живе. Симпатія дітей завжди на боці позитивних героїв. Добро торжествує, зло карається, а це у свою чергу є добрим виховним моментом під час уроку. Дуже полюбляють діти творчі завдання над казкою:придумати за початком продовження казки, придумати казку за опорними словами або поміняти характери героїв казки , наприклад, у казці про Попелюшку її мачуха дуже добра жінка, яка всіх любить, всіма опікується, а Попелюшка справжня ледацюга. Написані казки можна інсценізувати, драматизувати, зробити до них ілюстрації, намалювати їх на асфальті. Треба дати дітям свободу творити, щоб вони використали всю свою фантазію, не ставити дитину в рамки . Скільки фантазії, доброго гумору панує на уроці, коли маленькі казкарі створюють « казку-ланцюжок», де потрібно по черзі продовжити казку, в якій було тільки два слова: « Жили-були…» або « Одного разу». Драматизація в свою чергу допомагає вибрати прихильну інтонацію, тон голосу, міміку, жести. Робота над казками є хорошим засобом розвитку творчого мислення , розвиває, збагачує мову. Дозволяє збуджувати фантазію, уяву, стимулювати продуктивне мислення. Вигадування казок викликає в дітей великий інтерес , дає можливість задовольнити потребу у творчості, гарантує успіх кожному.
Для того щоб стимулювати розвиток творчого мислення молодших школярів, створюються зовнішні ігрові умови та формуються необхідні мисленнєві операції за допомогою спеціальних вправ. В іграх мозок дитини може створювати нові ідеї, конструкції, об'єкти, продукти. Які вдосконалюють уже досягнуте,реконструюють його або конструюють щось нове. Вправа-це метод навчання, що припускає багаторазове, свідоме повторення розумових і практичних дій з метою формування, закріплення й удосконалення необхідних умінь і навичок. Творчі вправи передбачають формування вмінь переносити набуті навички у змінені умови. Застосовувати їх у нестандартних умовах, в уявних, умовно-реальних і природних ситуаціях. За О. Біляєвим, сучасна методика розрізняє вправи репродуктивні, конструктивні та творчі. Необхідний розвивальний потенціал містять завдання асоціативного характеру, вправи на протиставлення, деформування, створення гіпотез, вербальні ігри. Вони стимулюють активну пошукову мовленнєву діяльність учнів. Необхідним фактором також виступає забезпечення емоційного благополуччя учнів у мовленнєвій діяльності, створення ситуацій успіху.
Під творчим потенціалом , як правило , розуміють здатність людини нестандартно мислити. В. Моляко у структурі творчого потенціалу серед інших складових вирізняє вміння комбінувати, знаходити аналогії, реконструювати. У школі треба формувати в учнів такі вміня й починати цей процес слід з початкових класів. Йдеться про розвиток уміння учнів спрямовувати мислення , хід своїх думок у певному напрямку: за аналогією до відомого або шляхом перестановок, об єднання чи роз єднання , суттєвих замін і змін, тобто шляхом комбінування. Для того щоб розвинути мовлення учнів , треба розвинути їх мислення. Недаремно К. Ушинський зазначав : той, хто хоче розвивати в учнів мовні здібності, повинен розвивати в них насамперед уміння мислити. З проблемою розвитку мовлення тісно пов'язане насамперед питання інтелектуального розвитку особистості. Не випадково практично всі видатні психологи та педагоги приділяли велику увагу інтелектуальному розвитку дитини засобами мови. Якщо взяти таких всесвітньо відомих педагогів , як Ян Амос Коменський, К. Ушинський, В. Сухомлинський, які були не тільки видатними педагогами . а й учителями рідної мови, методистами, авторами навчальних і художніх книг з рідної мови для молодших школярів, застосування творчих завдань у навчальному процесі має на меті навчити учнів молодшого шкільного віку розв'язувати нові незвичні завдання шляхом аналізування й комбінування;активізувати для цього свої інтелектуальні та творчі сили, спрямовувати їх на знаходження рішення нового завдання , а також вивчати й повторювати навчальний матеріал незвичним та ефективним способом. Уміння шукати аналогії в мовленнєвому матеріалі допоможе учням побачити особливості рідної мови.
Комбінувати мовний матеріал-це значить поєднувати букви у склади, склади у слова, слова у речення, речення в тексти, кілька текстів - у новий текст, що має кілька сюжетних ліній. Складання комічної історії-це один із видів вправ на комбінування. Головне у складанні таких історій - показати учням , як можна руйнувати стереотипи. Щоб досягти комічного ефекту, потрібно скомбінувати героя розповіді та ситуації, в якій у житті він ніколи не опиниться.
Учні початкових класів здатні аналізувати і комбінувати. Необхідно рекомендувати їм вправи на реконструювання. Після кількох разів прочитання й аналізу оповідання дітям пропонується його реконструювати. Можна замінити головного героя оповідання . Скажімо , в оповіданні йшлося про учня першого класу , як він не хотів учити уроки й отримав двійку. Ми замінимо героя ( скажімо, буде дівчинка Галинка, яка дуже любила ходити до школи та була відмінницею).
Джанні Родарі пропонує змінювати відомі сюжети. Це допоможе учням навчитись придумувати власні казки і розповіді, а за допомогою цієї розповіді знаходити вихідну точку для нової розповіді.
Страницы: 1, 2, 3, 4
