До основних напрямів позакласної та позашкільної освіти відносять:

- соціокультурний, який передбачає допомогу дитині у визначенні свого статусу як особистості через включення її в систему соціальних відносин, зростання її престижу і авторитету, виховання різних соціальних ролей, раннє залучення до участі у розв'язанні різних соціальних проблем - трудових, соціально-політичних, моральних;

- художньо-естетичний - забезпечує художньо-естетичну освіченість та вихованість особистості, здатної до саморозвитку та самовиховання, формування ї художньо-естетичної культури засобами кращих національних і освітньо-культурних надбань, сприяє виробленню умінь примножувати культурно-мистецькі традиції свого народу;

- дослідницько-експериментальний - передбачає включення дітей і підлітків у науково-дослідницьку, пошукову діяльність, поширення наукових знань та їх перетворення в інструмент творчого перетворення в інститут творчого освоєння світу;

- науково-технічний - спрямований па формування у дітей техніко-технологічних знань, розширення їх політичного світогляду, задоволення потреб юної особистості у вдосконаленні освіти з основ інформатики та комп'ютеризації, конструкторської, експериментальної та винахідної діяльності, реалізації здібностей шляхом пошуку та розвитку вмінь, новинок технічного моделювання, конструювання тощо:

- дозвілево-розважальний - передбачає організацію культурного дозвілля дітей та підлітків, спілкування з однолітками різної форми ігрової та дозвілево-розважальної діяльності, поліпшення психічного здоров'я, зняття фізичної та психологічної напруги;

- еколого-природній - забезпечує оволодіння знаннями про навколишнє середовище.

Такі напрями діяльності можуть створити умови для професійної орієнтації самовизначення особистості, від формування стійких мотивів до самореалізації у професійній діяльності, підготовку змін молоді до змін професій, адаптації до ринкової економіки.

Пріоритетною метою розвитку позашкільної освіти та виховання є сприяння становленню творчої особистості дитини, підлітка, молодої людини. Роль образотворчого мистецтва у даному випадку є незамінною. Мистецтво по-своєму пізнає світ і в цьому змісті сприяє пізнанню навколишнього - в образній формі розкриває суть явищ і предметів, практично без обмежень воно може розповісти людині про минуле, сучасне і майбутнє, про людське співжиття, культуру, при цьому формує світогляд особистості, виховує її. Якщо ми ведемо мову про мистецтво, слід наголосити, що саме воно розвиває людину різносторонньо, на відміну від інших видів діяльності (наука формує мислення, етика - моральну свідомість і т. д. ). На думку М. С. Кагана „...мистецтво розвиває духовність людини різносторонньо та цілісно - в єдності думок, почуттів, волі, уяви, смаків, в єдності її естетичного, морального, громадянсько-політичного ставлення до світу, в єдності її свідомості та самосвідомості”.[25, с. 21].

Твори мистецтва, написані яскраво та оригінально, допомагають розкрити зміст того, що в житті, здається, вже давно зрозумілим та відомим, тому що через мистецтво ми пізнаємо світ більш інтенсивно, більш емоційно. Завдяки художнім образам, які несуть в собі найбільш узагальнені, яскраві, типові риси навколишнього, мистецтво проникає в суть об'єктивної дійсності, суспільних процесів, аналізує і розкриває їх значення для особистості, допомагає людині образно відтворити у свідомості життєву реальність, духовно осмислити і оцінити її, а отже воно допомагає формувати людину - стимулює почуття, спрямовує думки, розкриває складний внутрішній світ особисті, задовольняє потребу в красі.

Мистецтво виконує двояку функцію: з одного боку воно передбачає споглядання, сприйняття форми, з іншого - вимагає художнього бачення, актуалізації всіх духовних і практичних здібностей особистості „... всього її життєвого досвіду, що кристалізується в її суб'єктивному „я” „ [21, с. 23]. Мистецтво є важливим джерелом естетичної насолоди. Його справедливо називають „наукою почуттів”, адже сприймати мистецтво, розуміти його - особлива праця душі, напружена праця почуттів і думки. Образи мистецтва, що сприймаються та відповідають інтересам і поглядам особистості, адекватно впливають на її суб'єктивний світ, породжують багатогранні і складні переживання. Цей процес є не лише інтелектуальним. Він насичений позитивними чи негативними почуттями. „В людській душі немає ні однієї грані, ні однієї струни, на яку не вплинуло б мистецтво”[7, с. 18]. В результаті людина не лише усвідомлює, але й глибоко відчуває об'єктивний зміст, закладений в художніх узагальненнях.

Сила мистецтва не лише в тому, що його твори викликають у нас емоції і почуття - завдяки мистецтву ми вчимося естетично сприймати дійсність, образно мислити і оцінювати. Емоції, думки, фантазії, породжені мистецтвом формують характер, волю, світогляд особистості в цілому. Мистецтво створює конкретно-чуттєві образи, завдяки яким відбувається духовно-активне спілкування людини і мистецтва „Специфічність мистецтва полягає у тому, що воно є духовно-практичним способом освоєння дійсності ”[21, с. 125].

Мистецтво не потребує особливої галузі практичного впровадження, на відміну від наукових досягнень. Бо твори мистецтва сприймаються як елементи життєвого, форма їхнього існування дозволяє входити в побутову сферу людей і завдяки цьому вони звернені до особистості, її індивідуальних і суспільних потреб, інтересів та здібностей. Дана властивість мистецтва особливо актуальна у сучасних містах та селах, особливо це стосується міста. Швидкі темпи містобудування, стандартизація позбавляє їх індивідуальності. Лише намагання інтегрувати образотворче мистецтво та архітектуру створює естетичне середовище для праці, побуту та відпочинку. В цьому процесі приймають участь усі види образотворчого мистецтва.

Як бачимо, образотворче мистецтво в процесі духовно-практичного виховання виконує нічим не заміниму роль. Кількість уроків образотворчого мистецтва, що проводяться у початковій школі, не є достатньою для повноцінного розвитку та формування тих якостей особистості, які є виразниками духовності, креативності. Тому особлива роль відводиться сьогодні іншим формам роботи з підростаючим поколінням. Позашкільна та позакласна робота мають сприяти:

* творчій спрямованості особистості, усвідомленню нею значення передусім творчих, гуманітарних потреб, мотивів, цілей як провідне у її розвитку та життєдіяльності;

* розвиток творчих рис, характеру, а саме цілеспрямованості, ініціативності, допитливості, самостійності, вимогливості, винахідливості, оригінальності, працелюбності, відповідальності тощо;

* творчій самосвідомості, що виявляється у самопізнанні та адекватній самооцінці, самоорганізації, самореалізації, самовдосконалення;

* розвиток творчих якостей інтелекту - логічного, діалектичного та цілісного сприйняття дійсності, спостережливості дослідника, творчої уяви і фантазії, уваги і пам'яті;

* постійному зростанню потенціалу творчої діяльності - бажання систематично здобувати нові знання у певній галузі, вмінню творчо їх використовувати, експериментувати, досліджувати;

* формування психічних якостей творчої особистості, її темпераменту, властивостей нервової системи;

* вихованню у дітей та підлітків здатності до творчого спілкування з діячами науки, техніки, культури, мистецтва, вміти вести діалог.

Отже, позашкільна та позакласна робота надають дітям та молоді знання, вміння і навички за інтересами, забезпечують інтелектуальний, духовний та фізичний розвиток, підготовку їх до активної професійної та громадської діяльності, створює умови розвитку та організації змістового дозвілля, відповідного до інтересів, здібностей, талантів, обдарувань і стану здоров'я дітей та молоді.

Позашкільна та позакласна робота є складовою частиною системи безперервної освіти, визначеної Законом України "Про освіту". Ми бачимо, що і образотворче мистецтво належить до основних напрямів позакласної та позашкільної освіти.

1.2 Ефективність і доцільність проведення позакласних та позашкільних занять з образотворчого мистецтва

Виходячи з мети та завдань позакласної та позашкільної роботи, виховання формування естетичного світогляду - це не тільки навчання бачити красиве, а й намагання викликати бажання діяти, брати посильну участь у створенні прекрасного, тобто творити самостійно. Творчість - важлива складова не лише навчально-образотворчої діяльності, але й необхідна передумова адаптації до дорослого життя, передумова духовного розвитку.

Творча діяльність потребує формування певних здібностей дитини - сприйняття, відчуття, вміння аналізувати, оперувати образами, створювати щось нове. Дуже важливим є розвинути емоційно-почуттєву сферу дитини, оскільки саме вони є виразником ставлення людини до навколишнього світу, мистецтва, під впливом емоцій у дітей розвиваються фантазія, уява.

Психолого-педагогічні дослідження доводять, що творчі здібності людини особливо інтенсивно розвиваються в дошкільному і в молодшому шкільному віці у процесі навчання, якщо воно організоване належним чином. Досить значну роль відіграє у формуванні творчих здібностей належно організована позакласна та позашкільна образотворча робота. Це підтверджують і дослідження Л.Виготського, П. Гальперіна, В. Давидова, Д. Ельконіна, О. Леонтьева та ін. Вивчаючи праці Г. Єрмаша, Ж. Лейтеса, Я. Пономарьова, В. Сухомлинського можна проаналізувати етапи творчого розвитку та якості особистості, що є його структурними компонентами.

Безпосередність дитячого сприйняття світу і його відтворення у мистецтві (музика, танець, живопис) зумовлена синкретизмом художніх образів. Тому дитині потрібно дати матеріали: глину для ліплення, олівці і папір для малювання і навчити працювати з ними. В малюнках, ліпленні, аплікації учні не лише відображають світ, а й власне ставлення до дійсності, що є основою художньої творчості. Думки про те, що дитина за своєю психологічною будовою є “вродженим” художником, висловлювалися Ф.Лоркою, М. Пришвіним, Я. Корчаком, В. Вансловим,

К. Станіславським, В. Сухомлинським. Так, Сухомлинський писав: “Дитячий малюнок, процес малювання -- це частка духовного життя дитини. Діти не просто переносять на папір щось із навколишнього світу, а й живуть в цьому світі, входять в нього, як творці краси, насолоджуються цією красою”[56, с.521].

Творчість завжди індивідуальна, і в ній переплітаються свідомі й несвідомі, інтелектуальні й емоційні, пізнавальні й оцінювальні процеси. Отож, якою б індивідуальною творчість не була, у ній проглядаються деякі загальні закономірності та етапи, що входять у поняття сутності творчого розвитку учнів засобами образотворчого мистецтва.

На початковому етапі творчий розвиток (за В.Сухомлинським) залежить від таких творчих якостей учнів: спостережливість, здібність уявляти і фантазувати, здатність відчувати гумор, дотепність, вміння абстрагуватися, наполегливість у доведенні справи до кінця, вміння зберегти в пам'яті знання, творчо застосовувати їх на практиці, місткість і гнучкість мислення, здатність аналізувати і синтезувати, критична оцінка своєї діяльності, здатність знаходити різноманітні способи розв'язання творчого завдання, широта думки, відчуття краси [56, с.521].

Важливу роль у творчому розвитку школярів відіграють емоції і почуття. Особливо це стосується їх ставлення до всього яскравого, нового, незвичайного, цікавого, насиченого живими образами.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8